Руїни недобудов, більшість із яких "родом із СРСР", ні-ні та й привертають до себе увагу серед сучасних урбаністичних ландшафтів. Історія в них до болю схожа: в пік перебудови (вибачайте за каламбур) їх хвацько й амбіційно починали, а після проголошення Незалежності ці об’єкти ставали схожими на іграшки хлопчаків, яким набридло бавитися в будівництво. І стоять вони, нікому не потрібні, окрім хіба нужденних та безхатченків, а зсередини долинає концентрація не найприємнішого вмісту повітря.
Звісно, на зовнішньому вигляді міста такі об’єкти позначаються не найкращим чином – те саме можна сказати про імідж і туристичну привабливість. В успішних містах і країнах будинки сяють новизною й охайністю. Недобудови ж – синонім занедбаності, деградації. Вони створюють стійкі асоціації з відсталими країнами. Чому ж влада так погано дбає про імідж своєї країни?
"На жаль, в Україні більшість замовників не мають усіх коштів для зведення будівлі на початку будівництва, - говорить "Апострофу" архітектор і СЕО АIММ Анна Іскіердо. – У державному секторі фінансування виділяється на рік і щороку переглядається. Навіть за наявності рядочку фінансування це не є гарантією для будівництва. Саме так більшість пострадянських недобудов і з’явилась. А продовжувати (будівництво) немає сенсу, бо їхній функціонал вже давно втратив актуальність".
За словами архітектора, будівлі можуть стояти від 5 до 15 років без належного догляду, щоби не було втрачено сенс у їхній добудові.
Читайте: Міністерство знищення Києва: як Мінкульт змінює історичний вигляд столиці
"Апостроф" вирішив дещо наблизити кут зору на найбільш "легендарні", сумнозвісні недобудови, які майоріють уже понад 20-30 років, і з’ясувати, як вони з’явились, чому їх перестали будувати й коли буде прийняте рішення позбутися їх. Бо у більшості випадків у словосполученні "будувати не можна знести" пунктуація вже очевидна.
Дніпровські вежі
Хто не знає про плеяду хмарочосів, що височіють акурат перед Троєщиною? Шість схожих на ракети веж "прикрашають" Райдужний масив вже добрі 20 років. Це мали бути чи не найвищі у Києві житлові будинки з монолітного залізобетону – 35 поверхів, з вертолітним майданчиком на кожній вежі та автономним енергозабезпеченням. Планувався також підземний паркінг на 400 місць.
Але щось пішло не так – і наразі вони стоять пусткою, з різним ступенем недобудованості.
"Це вежі, побудовані всупереч державним будівельним нормам – як експеримент, - говорить "Апострофу" Олександр Сергієнко, директор аналітико-дослідницького центру "Інститут міста". - Будуючи такі високі "квазі-хмарочоси", будівельники припустились низки інженерних помилок, в результаті яких ці хмарочоси похилилися. Це непомітно оку, але ліфти в них працювати не можуть".
Замовником будівництва виступило Головне управління внутрішніх військ МВС України, вклавши в нього близько 130 млн гривень і маючи намір отримати для своїх військовослужбовців близько половини квартир з усіх наявних. Будівництво розпочалось у 1999 році, на кінець 2002 вже планували здати будинки в експлуатацію. Спершу темпи були доволі продуктивними, але згодом будівництво загальмувало. У 2005 році воно й зовсім припинилось: будівельникам не виплачували зарплату.
"За інформацією Міністерства внутрішніх справ України, процес будівництва об’єкта затягнувся внаслідок припинення державного фінансування і невиконання двома залученими інвесторами-забудовниками своїх зобов’язань щодо добудови об’єкта перед замовником", - коментує "Апострофу" депутат Київради Ганна Старостенко, яка опікується Троєщиною.
Зміна кількох забудовників ("Укріндустрія", "Укразіябуд", "Етьєн-Вест", "Алес-буд") ситуацію не змінила. У 2011 році будівництво було повністю заморожене. У 2014 році об’єкт передали на баланс Нацгвардії. Наразі Нацгвардія шукає інвестора і планує виставити об’єкт на Prozorro.
Добудувати вежі просять і в петиції, зареєстрованій у лютому цього року.
У 2019 році об’єктом зацікавилось ТОВ "Житлоекономія", але після вивчення проектної документації вирішило, що братись за це економічно невигідно.
Ганна Старостенко називає Дніпровські вежі справжнім болем району. Але їхню подальшу долю неможливо вирішити силами одного міста, оскільки об’єкти знаходяться у віданні державних структур - тут потрібна воля та ухвалення рішень на рівні державних органів влади.
"Як депутатка від Троєщини неодноразово зверталася до уряду, відповідних міністерств, народних депутатів з проханням включитися у вирішення доль цих об’єктів, однак навіть не завжди отримувала відповідь", - говорить пані Ганна.
Вона додає, що вже четвертий рік поспіль силами Київської міської влади створюється новий парк з водними об’єктами вздовж просп. Генерала Ватутіна між просп. Володимира Маяковського та вул. Оноре де Бальзака. Цього року завершуються роботи з третьої черги цього парку, розташованій у безпосередньої близькості до довгобуду.
"Аби убезпечити всіх, хто відпочиватиме у парку, на сьогодні майже завершено оновлення паркану зі сторони парку – у цьому нам допомагають підприємці Деснянського району, які профінансували закупівлю матеріалів, та бійці Національної гвардії, які власне здійснюють демонтаж старої огорожі та встановлення нової. За що їм величезна вдячність від усіх мешканців району", - говорить Ганна Старостенко.
Саму територію довгобуду також охороняють працівники Нацгвардії.
Олександр Сергієнко запевняє, що виправити помилки будівельників цілком можливо, була б лише на це воля.
"Треба було шукати рішення; виправляти помилки будівельників. Якщо навіть падіння Пізанської вежі зупинили, то чому ці не можна, я не розумію", - зазначив пан Сергієнко.
Йдеться про те, що Пізанську вежу зафіксували в дуже простий спосіб – вибравши частину землі, зменшили тиск на вежу, в результаті чого вона зафіксувала свій ухил.
З усіх старих недобудов лише Дніпровські вежі й можна відновити, переконана Анна Іскіердо.
"У них освоєно забагато коштів, і швидше їх добудувати, ніж розібрати. Інше питання, що вже всі квартири продані й немає фінансової зацікавленості у добудові. На такі добудови має бути велика державна воля", - зазначила архітектор.
Театральний корпус на Львівській площі
У серці історичного центру – ще одна "історична" недобудова. Більшість перехожих, особливо молодих та прибулих, сприймають гігантські руїни на Львівській площі як належне, і гадки не маючи, що це і навіщо. Звісно, не всі пам’ятають, що у далекому 1973 році було ухвалено рішення про будівництво нового навчального корпусу театрального інституту ім. Карпенка-Карого, для чого виділили землю площею 3 га. Проект розробляли відомі київські архітектори: Олег Уманець, Анатолій Добровольський і Януш Віг, які є авторами таких гучних проектів як Маріїнський палац чи Київський фунікулер.
Корпус планували ввести в експлуатацію наприкінці 80-х, але якраз у той час його і заморозили. Ймовірно, що аварія на ЧАЕС цьому й сприяла: всі кошти пішли на ліквідацію наслідків катастрофи. Потім наказав довго жити і Радянський Союз, настало перше десятиліття нової епохи, що породило не одну і не дві похмурі недобудови – пам’ятники радянським ілюзіям.
Об’єкт перебуває на балансі КНУ ім. Карпенка-Карого, але грошей на все це у них немає, і в держави, звісно, так само. Черги інвесторів теж немає, а між тим, будівля вже десятки років стоїть без жодної консервації, і навряд чи продовження будівництва має сенс. Тут же мала бути станція метро "Львівська брама", але її спіткала та ж участь, що і театральний корпус.
Знести споруду – ще та проблема, адже під нею ходять люди і їздять авто. Потрібні безвібраційні технології демонтажу та перекриття дороги. А бажаючих побудувати тут торговий центр чомусь поки не знайшлось. Тож доводиться обережно ходити та їздити, адже хтозна, чи не впаде звідти шмат горе-корпусу. Бо ж і експертизи щодо стану будівлі допоки не було.
"Очевидно, що за стан цієї будівлі несе відповідальність Міністерство культури. Якщо університету він не потрібен, то в таких випадках дбайливий господар продав би цей об’єкт. Скільки би він не коштував – але якусь копійчину принесе. Таке золоте місце в серці Києва, просто золота земля. Однак можливо за цей шматок землі іде боротьба. І це не дозволяє комусь продати його на законних підставах, - коментує Олександр Сергієнко. - Як тут не згадати гостинний двір? Скільки разів Київ просив віддати цей гостинний двір на баланс міста. Сім років стоїть він, руйнується, але уряду шкода віддати просто так киянам цю перлину. В результаті вона руйнується. Це абсолютне державне жлобство".
Дарницький залізничний вокзал
Міг стати унікальним інфраструктурним рішенням, а став не надто унікальним київським недобудом. Його почали будувати в 2004 році, попередньо знісши стару будівлю 1953 року. Під вокзалом планувалась станція метро Сирецько-Печерської ("зеленої") лінії. Добова пропускна здатність вокзалу розрахована на 14600 людей, загальна площа будівлі – майже 71 тисяча квадратних метрів, а орієнтовна вартість будівництва складала 1,7 мільярдів гривень.
Недобуд, що вже майже був завершений, залишився без даху, через що будівлю вже неможливо відновити – адже опади та інші сили ззовні невідворотно пошкодили конструкцію. У 2015 році подейкували, що за справу взялась Укрзалізниця: маючи намір розмістити там свій головний офіс, замовила експертизу. Але більше про це ніхто не чув.
Згодом у ЗМІ з’явилась інформація про передачу об’єкта в концесію і побудову на цьому місці щось на зразок поєднання вокзалу з торгово-розважальним комплексом.
"Апостроф" звернувся до АТ "Укрзалізниця" із запитанням про подальшу долю руїн і отримав несподівану відповідь.
"Запитувана вами інформація не належить до інформації щодо постачання товарів, послуг і цін та не є такою, що становить публічний інтерес", - заявили в акціонерному товаристві.
Що ж, оскільки в "УЗ" вирішили, що саме вони визначають рівень суспільного інтересу небезпечного недобуду біля багатолюдної зони вокзалу, про деталі справи можна лише здогадуватися.
Льодовий палац біля Іподрому
Ще одна фінансова жертва аварії на ЧАЕС – величезний спортивний комплекс, що мав би примножувати спортивні досягнення, а натомість відлякує перехожих. Розпад СРСР традиційно ознаменував і розпад потенційної арени для хокеїстів, а також фехтувальників, важкоатлетів та лучників.
Насправді нормальними темпами будівництво критої арени не вирізнялось із самого початку. У 90-х взагалі зупинилось. У 2000-х міська влада, а згодом і інвестори, робили спроби відновити будівництво. За нього буцімто взявся спонсор одного з хокейних клубів – ВАТ "Укрсоцбудінвест". Рішенням Київської міської ради йому об’єкт і передали - підприємство купило будівлю і взяло в оренду на 25 років землю під ним, яка належить Міністерству молоді та спорту.
Інвестор планував звести тут не лише спорткомплекс, а й готель з ресторанами. Як пише "Обозреватель", компанія готова надавати майданчик для проведення змагань 30-32 рази на рік.
Але реалізувати такий вигідний проект не судилося. У 2010 році ОАСК скасував ряд рішень Київради, у результаті чого інвестори втратили можливість розпоряджатися землею. Натомість у 2019 році тодішній міністр Степан Кубів повідомив про кредит сумою 1,6 мільярдів гривень, який Канада дасть Україні на будівництво льодової арени. Але історія заглухла у вирі подальших подій, як-от зміна влади, пандемія, криза. А між тим крадії повільно розбирають криту арену і вже повиносили звідти все, що могли.
Державний комітет з матеріально-технічного забезпечення СРСР біля метро "Лівобережна"
Мешканці лівого берега "червоної" гілки метро щодня спостерігають за архі-потворним недобудом, який постійно прикривають якимись гігантськими полотнами з філософськими текстами. Під час Євробачення-2017 одне з таких полотен злетіло від вітру, внаслідок чого Київ, де тоді проходив конкурс, ледве отямився від ганьби.
Недобуд теж родом з СРСР. Класичний взірець радянської архітектури почав з’являтись у столиці у 1984 році, а зі здобуттям Україною незалежності будівництво завмерло. У 90-х роках на нього заглядалось Міністерство фінансів, у 1999 році будівля опинилась на балансі НАК "Нафтогаз", а в 2018 році рішенням Кабміну її передали Нацполіції. Менше з тим, на продовження будівництва це жодним чином не вплинуло.
Недобудована психіатрична лікарня на Дорогожичах
У живописному Кирилівському гаю ховаються ще одні руїни – і вони могли стати прихистком для психічно та душевнохворих. Натомість тут теперь малюють графіті, стрибають із мотузками, грають у пейнтбол та навіть знімають кіно. Говорять, будівництво корпусу припинилось через низку смертельних випадків, які чомусь доволі часто траплялись на тому місці. Та й нині трапляються, зважаючи на те, що добудувати корпус, традиційно закинутий із розпадом Союзу, ніхто навіть не намагався. Тому ці руїни, певно, тут доти, доки їх не понівечить час. А поки що цей недобуд цікавий хіба лиш у контексті екстремального проведення часу та незвичних прогулянок.
БК "Бомж" на Виноградарі
У віддаленому куточку міста, живописному спальному районі Виноградар, розташувався забутий Богом і владою будинок культури, але втім не забутий мешканцями того ж таки Виноградаря. Хоча би тому, що це стало улюбленим місцем зустрічі наркоманів та безхатченків (звідки народна назва). Та й компанії допитливих дітей і підлітків час від часу здійснюють "набіги" на недобудований БК, ризикуючи здоров’ям і життям серед шматків арматури та дірок. А зовнішній вигляд, що нагадує гігантський туалет, який дуже давно не прибирали, подарував недобудові ще одну не менш "живописну" назву: палац сміттєвого жаху.
Назва "палац" виникла не на порожньому місці: є в ньому справді щось, що нагадує постапокаліптичний королівський замок.
Будівля задумувалась як справжній осередок радянського культурного життя: 4 поверхи, 2 сцени, гримерки, роздягальні й кімнати відпочинку. Під час будівництва застосовувались новітні технології, цікавий зовнішній вигляд мав радувати око естетів, і до сьогодні збереглись фрагменти опалювальної та вентиляційної систем. Будівництво припинили через буцімто помилку в проектуванні фундаменту.
"Палац культури "Бомж", як його прозвали в народі, понад 30 років стоїть недобудованим: і користується поганою репутацією, навіть у шанувальників занедбаних будівель", - пишуть користувачі соцмереж.
"Своєрідна Мекка для людей без певного місця проживання, центр місцевих наркоманів і громадський туалет, де кожен охочий може "заощадити 3 гривні". Якщо хтось із мешканців сусіднього будинку вирішить продати квартиру, за подібний краєвид із вікна доведеться доплачувати. Крім того, через цю недобудову проходить найпопулярніший маршрут до найближчого великого супермаркету. Вам би хотілося ходити повз це "диво"? Зовнішній вигляд і постійні відвідувачі будівлі доставляють незручності мешканцям", - говорить мешканець Виноградаря та адміністратор однойменної фейсбук-сторінки.
Опіковий центр на Троєщині
Крім знаменитих веж на Троєщині є ще один недобуд. Там знаходяться живописні уламки чи не найбільшого в Києві незавершеного будівництва. Ним мав стати величезний опіковий центр, що призначався для постраждалих від аварії на Чорнобилі.
"Недобудова за адресою вул. Милославська, 58 ( так званий Опіковий центр) у Деснянському районі обліковується на балансі ВАТ "Науково-дослідне медичне об’єднання "Діалір", - розповідає "Апострофу" депутат Київради Ганна Старостенко. - Тут планували збудувати Республіканську клінічну лікарню на масиві "Троєщина" (за проектом Міністерства охорони здоров’я). У 1990 році навіть було розпочато будівництво закладу, де передбачався опіковий центр на 160 ліжок, хірургічний корпус на 400 ліжок з операційним блоком, терапевтичний корпус на 440 ліжок, діагностичний центр та консультативна поліклініка".
Але, знову ж таки, все "зіпсував" розпад Радянського Союзу – постраждалим не судилося лікуватися в модерновому центрі. Кілька разів здійснювались кволі спроби довести будівлю до ладу.
У ЗМІ пишуть, що в 1995 році "Укргазпром" уклав договір з "Науково-дослідницьким медичним об’єднанням" про спільну діяльність із добудови комплексу й навіть профінансував будівельні роботи. Але відповідне розпорядження КМДА вийшло лише наприкінці 2004 року. Історія розтягнулась на десятиліття.
"У 1998 році фінансування проекту було призупинено без його консервації, - говорить Ганна Старостенко. - Це призвело до руйнування більшості споруд. З метою завершення будівництва міською владою протягом 2003-2005 років ініціювалось питання передачі об’єкту до комунальної власності територіальної громади міста Києва, проте воно не було підтримано відповідними державними органами влади. На сьогодні тривають судові справи щодо банкрутства балансоутримувача".
Конструкції вже не відновити, тож подальша доля опікового центру визначена. Але про те, щоби його зносити, теж не йдеться. Щоправда, любителів маргінально потусити тут теж уже немає: будівлю стали добре охороняти.
Чудернацька архітектура приваблює кліпмейкерів та фотографів з андеграундним ухилом. Зокрема, тут знімали відео панк-рок гурт Сергія Міхалка Brutto та український інді-бенд Zapaska.
Цікаво, що просто біля руїн недобудови обладнали котеджне містечко для суддів КСУ.
"Продаж ділянок, саме ділянок із недобудованими будівлями через Prozorro – найбільш правильний спосіб вирішення болючого питання", - говорить Анна Іскіердо.
Варто зазначити, що у провінційних містах "радянські недобуди" вже давно перетворились на ТРЦ та офісні центри. Але в столиці, де здавалось, сам Бог велів вкладати і модернізувати, чіпати руїни чомусь ніхто не поспішає. Чому ж інвестори так радо нищать пам’ятки архітектури заради ЖК і ТРЦ, а потворні недобуди роками й десятиліттями стоять нікому не потрібні, разом із цінною землею під ними? Напевно, відповідь криється в тому, що міській та державній владі тісно поряд.