Київ у 1991 році і сьогодні – два різних міста. За 30 років спокійне радянське місто перетворилось на справжній європейський мегаполіс. Окрім гряди скляних хмарочосів незалежність принесла українській столиці присмак невпинного драйву й руху на потужній швидкості. Водночас свобода самовираження та інвестиції, іноді сумнівні, породили цілий вир суперечливих, а часто й відверто комічних архітектурних рішень. "Апостроф" вирішив зробити екскурс історією і простежити трансформацію столиці від моменту проголошення Незалежності по наші дні.
Не дай Бог жити в епоху змін!
Так говорив Конфуцій і вочевидь мав на те всі підстави. Економічна й політична кризи, що миттю огорнули перші роки незалежності, наочно відбились на зовнішньому вигляді Києва.
Радянський архітектурний стиль хоч і не в кожного викликав захоплення, зате був уже сформованим і доволі впізнаваним явищем. А потім архітектори дещо розгубились. Продовжувати традиції "совка" вже було не комільфо, але що ж тоді робити? Наслідувати Захід? Відроджувати історію?
Одні почали косплеїти дорадянську історію, інші - орієнтуватись виключно на надсучасні "космічні" споруди США та Японії. Все це породило своєрідний хаос у забудові і загальному вигляді столиці. Здається, що для формування сильного й впевненого стилю столиці незалежної держави має минути трохи часу.
"Раніше будувала держава, і все йшло через Кабмін, Генплан тощо. А потім, у пострадянський період, з’явилась приватна нерухомість. Якщо раніше план міста був документом директивним, то потім стало добре, якщо він хоча б регулятивний", - говорить "Апострофу" краєзнавець та дослідник історії Києва Михайло Кальницький.
Втім несправедливо було би обійтися виключно критикою та пошуком негативних тенденцій. Благоустрій парків та місць відпочинку, стильні житлові комплекси, реконструкція та розширення вулиць – явища, які теж доволі активно розвиваються в Києві. Нові рішення, які запозичуються з архітектури західних столиць, покликані бути зручними й функціональними для населення.
"Це завжди було трохи провінційне місто, а коли стало столицею – навантаження на вулиці сильно збільшилось. Саме з 1991 року ми почали жити в столиці, і багато державних структур збільшились у десятки разів. У нас багато чого змінилося принципово. Київ росте як на дріжджах і часом неврегульовано. Але він став справжньою столицею, і в ньому стали працювати, селитися, керувати, - говорить "Апострофу" архітектор, віце-президент Національної спілки архітекторів України Сергій Буравченко. - Ми відчули себе архітекторами, пов’язаними зі світовими технологіями і тенденціями".
Оптимістично зустрічав незалежність і Олександр Московчук, голова Київського відділення Національної спілки архітекторів України.
"Для мене особисто початок 90-х - це часи цікавих потужних змін в архітектурі. З’явились нові технології, що почали потужно входити в країну. З’явились нові матеріали, інвестори, які відчували, що тут можна здійснити свої мрії. На початку була навіть деяка ейфорія", - ділиться з "Апострофом" Олександр Московчук.
Кожна з трьох декад Незалежності не схожа на інші, але має свій спадок, який відображав особливості економічних і політичних реалій міста та цілої країни.
90-ті - Руйнація та пошук віднайденої незалежності
У перші десять років Незалежності киянам, як і всій Україні, було не до будівництва. Декада ознаменувалась радше руйнацією. Не один і не два амбітних радянських проекти були заморожені або й зовсім закинуті. Будинок культури на Виноградарі, опіковий центр на Троєщині, театральний корпус на Львівській площі – далеко не повний перелік споруд, будівництво яких припинилось саме на початку 90-х.
Дивіться: Недобудований Київ: чи є шанс очиститися від примар Радянського Союзу?
Краєзнавець та дослідник історії Києва Михайло Кальницький розповів "Апострофу", що до 2000-х років Київ існував за старим, радянським Генпланом. Саме через це значного будівництва в місті не спостерігалось. Надворі вирувала криза й ломка призвичаювання до капіталізму. Менше з тим, щось значне почало з’являтись і у 90-ті, особливо у другій половині десятиліття.
Радянські символи – геть!
Проголосивши Незалежність, кияни одразу ж і рвучко почали позбуватися радянських символів. Перше, що зробили – прибрали геть Леніна з Майдану незалежності. А заодно робітників і робітницю, що тулилися в ногах вождя.
Цей монумент, який жартома називали "Гулівер у країні ліліпутів", знесли, не дочекавшись проголошення суверенітету, попередньо увінчавши їх антикомуністичними гаслами. А Майдан Незалежностіі надалі став публічним майданчиком та ареною творення новітньої історії.
"З 90-х ми почали відпрацьовувати концепцію нового Майдану, - розповідає Олександр Московчук. - Це важливо з точки зору радикальних змін, що почались у цю епоху. Новий Майдан, нове життя на Майдані, нові відчуття".
Наприкінці 90-х міська влада вирішила оновити Хрещатик. Бруківка, якою була вимощена головна вулиця Києва історично, в радянські часи була змінена на звичайнісінький асфальт. Треба було відновлювати історичну справедливість.
Хрещатик, 1900 рік
"Поміняли бруківку, дещо на тротуарах, ліхтарі-освітлення, позбивали радянські скульптури, що були на будинках Хрещатика", - розповідає Михайло Кальницький.
Фейкові проекти
90-ті не були би собою без них. Час від часу деінде з’являлись будівельні паркани, які стояли роками, без жодного натяку на завершення будівництва. Часом історія тривала навіть до кінця нульових. Себто ціле десятиліття.
Одним із таких нереалізованих проектів був так званий Бесарабський квартал, де вже потім, у 2000-х, з’явилась "Арена Сіті". А цілком серйозні наміри звести там комплекс з’явились значно раніше. Паркани і огородження стояли не один рік.
Михайло Кальницький говорить: "Деякі проекти, навіть шокуючі, що з’являлись у Києві в 90-ті роки, могли бути проектами заздалегідь фейковими, але з певним прицілом. Тобто певна фірма, умовний Hilton, проголошує, що має намір створити величезний комплекс у Києві. Все нібито добре, а потім цей проект лопається, як мильна бульбашка. Перед цим він викликає певну кількість міжнародних протестів. Як мені пояснили, це робилось для того, щоб якась міжнародна фірма отримала з якогось міжнародного банку кредит для проекту, нібито схваленого урядом України. Банк може й не знає, що ця угода заздалегідь була між фірмою й урядом України. А потім нібито завадили об’єктивні причини, громадські виступи тощо. А кредит вже отримали".
Реставрація храмів
Головний позитив епохи - знаменита серія відроджених храмів, що почалась після 1995-96 років. У радянські часи храми були занедбані – влада не звертала на них увагу зі зрозумілих причин. Натомість зі здобуттям незалежності Києву почали повертати його духовну спадщину, дбайливо відновлюючи головні святині.
"У 2000 році вже були готові і Успенський собор Лаври, і Михайлівська церква, - говорить Михайло Кальницький. І додає. - Там були величезні гроші, бо реставраційні розцінки більші, аніж звичайного будівництва".
Більше поверхів і балконів
У 90-ті роки над будинками в центрі почали з’являтися додаткові поверхи, мансарди, що збільшувало поверховість і активізувало декоративність споруд. Михайло Кальницький говорить, що дозвіл на це дав тодішній мер Олександр Омельченко.
"Це було простіше для забудовників і не вимагало серйозних капіталовкладень – надбудувати мансарду, зайвий поверх, два поверхи, - говорить Михайло Кальницький. - І це почало з’являтись на багатьох будинках центру Києва саме в той період. Ці надбудови нібито сприяли покращенню їхнього зовнішнього вигляду й досить дешево обходились, тому що не треба було працювати над ділянкою, важкими конструкціями фундаменту, а просто старі 4-поверхові будинки – вони такі капітальні, що два поверхи, мабуть, і не завадять".
Характерний приклад – за оперним театром, на Хмельницького 30. Саме у 90-ті роки на цьому будинку з’явилась величезна башта.
2000-ті - В пошуках ідентичності
За десять років до країни прийшла певна стабільність, люди призвичаїлись до капіталізму і впевненіше почали будувати європейську столицю.
Новий Майдан
Реконструкції центральної площі столиці розпочалась лише у 2001 році. Зокрема, тут з’явився Монумент Незалежності, що став візитівкою і Києва, і загалом України, а також підземний торговий центр "Глобус".
За свідченням Миколи Кальницького, добротну реконструкцію Майдану провели наприкінці 70-х років. Саме вона й стала основою того, що ми бачимо на головній площі зараз. У 2001 році нагальної потреби в реконструкції не було.
"Але у цей час розпочались досить активні громадські виступи, Україна без Кучми, - розповідає краєзнавець. – Все це було на Майдані. Людей неможливо було розігнати і, мені здається, Кучма дав наказ, мовляв, робіть, що хочете, але щоб на Майдані нікого не було. І керівники – там був і пан Бабушкін, і пан Омельченко – напевно зрозуміли, що на цьому можна чимало наварити. Пообіцяли до ювілею, 2010 року, величезну реконструкцію. Звісно, ніхто не встиг, але програму запустили, гроші отримали і два роки на Майдані не можна було нічого робити".
Окрім Монументу Незалежності на центральній площі з’явились нові пам’ятники, скульптури, фонтани. А також підземний торговий центр "Глобус".
Михайло Кальницький розповідає – туди ліпили все, що можна було, бо на це давали гроші: "Хочете тут фонтан із засновниками Києва – будь ласка. Хочете арку – будь ласка. Кучма тоді позував скульпторові Знобі (Іван Зноба, – "Апостроф"), хотів портрет отримати. Зноба й говорить, у мене тут є готова скульптура, козак Мамай, так може її поставити на Майдані? Жодної цілісності, жодного планування. Всі плани робились на колінці. Але зробили те, що зробили".
Експерти зазначають, що об’єкти на Майдані виглядають не надто гармонійно й упорядковано, а радше перенасичують ансамбль та створюють хаос. Особливі нарікання були на скляний купол "Глобусу".
Олександр Московчук, який був одним із учасників реконструкції Майдану, розповідає: "Не всі були задоволені такою великою кількістю скла. Але розвиток скляних споруд - дуже складних, коли скло виготовлялось не просто площинами, а робили з них конуси, циліндри, купол - це вже було дуже потужним моментом для архітекторів, щоб здійснити свої задуми".
Житловий бум
Активне будівництво житлових комплексів почалось іще на початку 90-х. Та на початку нового тисячоліття відбувся розквіт будівництва. Один за одним почали зводити житлові комплекси, що нарешті дали змогу інвесторам втілити свої забаганки, а архітекторам – реалізувати власні творчі задуми. Саме ті часи запам’ятались появою такого явища, як елітне житло.
"Головне, що відійшли від типового проектування, - говорить Олександр Московчук. - Житло почали будувати за індивідуальними проектами, і ми перейшли від панельних будинків до каркасних, що дозволяють робити вільну архітектуру, різні фасадні рішення. Ми вже не можемо впізнати місто, бо все насичене новими будівлями. Масова житлова забудова стала індивідуальною, почала відображати портрети й можливості архітекторів, бути ознакою різних районів".
Нові будинки й комплекси почали стрімко рости як у центрі, так і у по околицях, у кожному районі. Елітним житлом активно забудовувались Оболонь, Позняки, Харківський масив.
"Висотні будівлі - це було досить цікаве, нове, гарне, яке сприймалось досить оптимістично й давало поштовх архітекторам і оптимізм, щоб свої творчі потужності здійснити на цій території", - говорить Олександр Московчук.
Приблизно тоді з’явилось таке поняття як "житловий комплекс" - кілька багатоквартирних будинків, об’єднаних єдиним архітектурним стилем та спланованою територією, що являє собою територіально-просторову цілісність. У таких ЖК зазвичай є все, що треба для щастя людині: парковка, охоронна територія, спортивні майданчики, кав’ярні та салони краси.
"Перша генерація висотних споруд була притаманна Києву, його силуету. Вона дещо покращувала, збагачувала. Але комерціалізація нашого сьогодення призвела до вибуху висотного будівництва, часом не в тих місцях, де воно потрібне. Не всі споруди, що почали виростати, стали символами Києва, - говорить "Апострофу" архітектор, віце-президент Національної спілки архітекторів України Сергій Буравченко. – Наприклад, Бесарабський квартал виграє не стільки висотністю, скільки тим, що він Києву притаманний, там чимало моментів у стилістиці Хрещатика. Але водночас це - сучасна споруда з навісними фасадами".
Псевдоісторичні будинки
Не всі нові будинки подобались загалу. Іноді вони виникали не там, де треба, й не такі, як треба.
Одним із таких є будинок на Грушевського 9а – громіздка споруда, що визирає з печерських пагорбів. Мало, що споруді прибудували 9 зайвих поверхів (замість запланованої 13-поверхівки з'явилось аж цілих 22), так сам зовнішній вигляд не може похизуватися витонченістю та естетизмом. ЖК збудований у псевдоісторичному стилі, що став справжнім кічем 2000-х.
Саме на початку XXI століття архітекторам почало здаватися, що наслідування стилів, популярних у XIX столітті, додасть шарму історичному обличчю міста. У підсумку виникли будинки і цілі квартали, що нагадують лялькові. Одним із таких став цілий мікрорайон Воздвиженка, що розташувався біля підніжжя Замкової гори. Химерні будинки, що нагадують радше філігранні кондитерські вироби, аніж елітний мікрорайон, чимало кому подобаються своєю яскравістю й претензійністю. Натомість критики й фахівці не дуже тепло відгукуються про квартал, вбачаючи фальш і несмак у спробі продовжити історичний ансамбль Подолу.
Воздвиженка
До відомих псевдоісторичних будинків можна віднести й бізнес-центр "Євразія", побудований на Жилянській у 2007 році. Очевидно, наслідуючи північно-італійську готику з раннім Відродженням будівлі Національного Банку України, бізнес-центр являє собою досить нав’язливу конструкцію, специфічність якої викликає непорозуміння.
Сучасне в старовинному
Натомість архітектори хвалять вдалі спроби поєднати сучасну будівлю з ансамблем старовинного міста. Так сталося з будівлею Посольства Нідерландів, зведеною у 2001 році на Контрактовій площі. Архітектори називають Посольство однією з найкращих сучасних будівель Києва. Вона збудована в стилі мінімалізму з елементами хай-теку. На думку експертів, будівля чудово вписалась у ансамбль Подолу, повторивши дугоподібну форму сусідньої старовинної кам’яниці, і цим самим не витісняє її. Втім дехто вважає саме розташування посольства в цьому місці апріорі неприпустимим.
Торгові-розважальні центри
У 2000-х почались один за одним відкриватися ТРЦ - локації з магазинами, кав`ярнями, кіно та розвагами. Архітекторам дуже імпонує, зокрема, коли це робиться на базі колишніх промислових ділянок.
"Можливо, в них не такою мірою ми бачимо архітектурне, зате це таке, чого раніше не було, - говорить архітектор Сергій Буравченко. – Наприклад, "Космополіт", на території колишнього заводу "Більшовик" (станція метро "Шулявська", - "Апостроф"). Це змінило спосіб життя, стало ознакою того, що ми входимо в Європу. Іноді ці об’єкти є унікальними".
Бізнес-центр "Парус"
У 2007 році біля метро "Кловська" відбулось відкриття бізнес-центру, який до 2010 року був найвищою спорудою Києва – 33 поверхи. "Парус" неодноразово ставав героєм кліпів, реклами та навіть українських фільмів. У ньому розташовуються офіси відомих українських крупних компаній.
Пейзажна алея
У 2009 році на Пейзажній алеї встановили дитячий майданчик. Тут з’явились лавки, величезні коти, фонтани у вигляді слонів та зебр, величезний стоногий кіт, кумедні фігурки.
Інсталяції на "пейзажці" досі тішать не лише дітей, а й дорослих, які охоче тут відпочивають і фотографуються на тлі чудернацьких звірів.
2010-ті - Футбольне Євро та розквіт хай-теку
Початок другої декади тисячоліття ознаменувався проведенням Євро-2012 і, як наслідок, появою великої кількості будівель у стилі хай-тек. Деякі завершені й успішно працюють, а деякі досі не завершили.
Ocean Plaza
Один із найбільших в Україні торгових центрів біля станції метро Либідська почав будуватися в 2010, а відкрився у 2012 році під Євро-2012. У вечірню годину центр й справді нагадує акваріум, за рахунок синього підсвічування та об’ємних скляних панелей. Величезний акваріум з рибами є і всередині ТЦ.
НСК "Олімпійський"
До 1996 року він був Республіканським стадіоном, потім став національно-спортивним комплексом "Олімпійський" на папері. Але вже Євро-2012 надихнуло на створення сучасної спортивної арени.
НСК "Олімпійський"
КВЦ Парковий
Хто не пам’ятає витівок президента-втікача Януковича, а особливо його вертолітний майданчик? Скандальний конгресно-виставковий центр "Парковий" був збудований у 2010 році для проведення різного роду заходів. Це не що інше як розважальний центр, де виступають поп-зірки та стендапери. Є там ресторани й конференц-зали. У 2019 році Зеленський облюбував КВЦ під свій та своєї партії виборчий штаб, там же проходять і з’їзди "Слуги народу".
Хай-текові бізнес-центри
Колись центром Спортивної площі був Палац спорту, на честь якого названа місцева станція метро, але нині цей район важко уявити без величезного БЦ "Гуллівер" - 35-поверхового офісного центру класу "А", в якому знайшлося місце і справам, і розвагам, і шопінгу.
Нині статус найвищої будівлі носить БЦ Carnegie Center+Tower. 47-поверхова вежа, яку в народі називають "телескопом", була відкрита у 2012 році. Її критикують за недолуге архітектурне рішення й за те, що псує панораму Києва.
IQ Business Center став справжнім втіленням хай-теку в Києві, до того ж вельми вдалим. Будівля відносно невисока – всього 19 поверхів, нічого не закриває, оскільки знаходиться поодаль від історичних забудов (неподалік від метро "Дружби народів"). Виглядає бізнес-центр напрочуд стильно й сучасно – за рахунок футуристичного вигляду конструкції та чорного кольору фасаду. До речі, всередині дуже багато світла. IQ Business Center вважається однією із найкращих сучасних споруд Києва.
Мінус Гостинний двір
У третій декаді незалежності були й руйнації. У 2013 році сталася пожежа в Гостинному дворі на Контрактовій площі – у МВС повідомили, що це сталося через коротке замикання електропроводки на мансардному поверсі. Як би там не було, але замість старовинної будівлі в центрі культурного Подолу нині маємо руїни.
Театр на Подолі
Будівля театру вже давно потребувала реконструкції, і у 2017 році відбулось офіційне відкриття модернізованої будівлі. Реконструкція стала однією з найскандальніших. По-перше, через новий зовнішній вигляд – думки дуже розділились, і частина переконувала, що гіршого несмаку годі було й вигадати. По-друге, через фінансування реконструкції компанією п'ятого президента України (що, можливо, викликало ще більший скандал, аніж архітектура). Втім поборники нового Театру на Подолі відверто захоплені естетикою й називають будівлю "провісником нової архітектури Києва".
ЖК, красиві й не дуже
Житлові комплекси активно продовжили з’являтися по всьому місту. Серед них – яскраві й оригінальні (Комфорт Таун неподалік Дарницької площі, Svitlo Park біля метро "Видубичі"), практичні, люксові, а подекуди такі, що викликають непорозуміння розташуванням чи архітектурним рішенням (будинок на Коперника біля "Київської Русі") чи відверті монстри (ЖК "Позняки 4а").
Кияни добре знають про ЖК "Поділ-Престиж" на Подолі, якому забудовник самовільно додав чотири поверхи, що спричинило низку судових засідань. "Монстром" його називають не лише за порушення висотності для історичного району, а й важку псевдоісторичну архітектуру.
На жаль, таких "монстрів" стає все більше – як і конфліктів навколо них. Подекуди, щоб побудувати торговий центр, беруть землю за рахунок парку, зеленої зони чи навіть історичної пам’ятки. Іноді будівництво відбувається з порушеннями норм, наприклад, розташовується близько до магазинів, шкіл чи інфраструктурних об’єктів.
Парки й зони відпочинку
У 2010-х роках реконструювали чимало парків у центрі та на околицях. Одним із знакових став парк "Наталка" на Оболонській набережній, відкритий у 2015 році. Замість небезпечних вночі кущів біля Дніпра з'явився невеличкий шедевр ландшафтно-паркового дизайну з чудовими клумбами та затишними місцями для відпочинку.
Оновили й інші парки – "Перемога" біля метро Дарниця, парк "Партизанської слави" на Рембазі, парк "Совки" в Святошинському районі та інші.
"Друге десятиліття нового тисячоліття для Києва – це не лише хмарочоси, а й благоустрій парків, скверів із озелененням, малими формами", - зазначив архітектор Сергій Буравченко.
2020-ті - Яким буде Київ майбутнього
Надалі Київ буде змінюватися ще більш стрімкими темпами, вважають експерти. Але сподіваються на те, що будівництво стане все ж більш контрольованим, а нові ідеї сучасного покоління архітекторів допоможуть столиці зрештою знайти свій стиль.
"Київ зростає з кожним роком і це нормально. Все більше молодих людей хочуть жити в Києві, і архітектор повинен відповідати потребам цих людей. Природньо, що це призводить до негативних моментів – багатоповерховість, щільність забудови. Але молоді люди вже не хочуть жити в тих комплексах, до яких ми звикли. Тому з’являється нове покоління архітекторів, які в змозі запроектувати будинки, привнести в них нову стилістику і прикрасити ними місто", - говорить Сергій Буравченко.
А замість того, щоб перенасичувати Київ новими будівлями, варто звернути увагу на функціональність тих, що вже є. Олександр Московчук звертає увагу на освітній комплекс UNIT.City, що повстав на місці промзони, як приклад інноваційного середовища, здатного змінюватись під мінливі потреби суспільства.
"Основний принцип архітектури майбутнього – гнучкість. Ми вже маємо чимало прикладів, як можна переорієнтувати споруди, змінювати їхню функцію, зважаючи на відповідну планувальну структуру, в яку вже закладені можливості до змін. І ця гнучкість дозволяє створювати нові тренди, нові функції, змінювати планування, і комплекс стає з часом краще й краще", - міркує Олександр Московчук.