Набридли одноманітні фото в Instagram? Парки, квіточки й красива архітектура – це вже було. "Апостроф" знає, як здивувати підписників і підготувати локації, які ви навряд чи побачите ще в когось. Треш, руйнація, морок – насамперед такого в цих об’єктах вдосталь.
Якщо серйозно, то в Києві чимало місць для поціновувачів альтернативної краси довкілля і варто лише знати про них та мати в запасі кілька годин для прогулянки, нових вражень та світлин.
Кладовище підйомних кранів
Неподалік метро Видубичі є величезна територія, куди поскидували всі підйомні крани, що вийшли з ужитку. Таким чином утворилась постапокаліптична локація із досить тривожною атмосферою. Гряда височенних іржавих конструкцій – справжня мекка для любителів нетривіальних краєвидів у стилі індастріал.
Особливого шарму цьому місцю надає тотальна безлюдність. Практично всі будівельні крани знаходяться в розібраному вигляді: кабіни, стріли, колеса, блоки та інші запчастини розкидані то тут, то там. Територія, на якій знаходяться крани, огороджена і мала би охоронятися, але сторожа можна побачити не завжди, натомість усі, хто там був, бачили собак, тож варто би цей момент пильнувати. Говорять, кранів стає все менше – їх поступово розпилюють на запчастини й вивозять на металобрухт. Але є тут і такі, що знаходяться в резерві – їх бережуть у якості резервної техніки для зведення будинків висотою не більш як 5 поверхів. Хоча стан цих "резервних" кранів говорить про те, що вони вже навряд чи щось збудують.
Бонусом прогулянки на індустріальне кладовище стає вихід до Дніпра, де можна знайти цілком безлюдні чисті пляжі з неймовірним панорамним краєвидом.
Покинутий хімічний завод
Побудований у 1970 році та зруйнований одночасно з "совком", хімзавод стане у нагоді не так любителям карколомних індастріал-світлин, як поціновувачам пригод та гострих відчуттів. Але фото напевно теж вийдуть ефектними. Моторошний екс-завод теж знаходиться у промисловій зоні Видубичів – з Південного мосту треба рухатись у бік правого берега.
Екстрим самого заводу в тому, що аварійна будівля давно вже не знала ремонту, і час від часу кавалок колишнього заводу може впасти, і не факт, що не на голову. Але, як не парадоксально, саме це почасти приваблює охочих понишпорити руїнами, де досі можна побачити наряду з шматками документації останки хімічних реактивів.
Закинутий бобслей
Локація знаходиться у Вишгороді біля Київської ГЕС, де за радянських часів побудували спортивну базу та величезний санний комплекс, що згодом згорів. Раніше тут тренувались спортсмени всесвітнього класу – наприклад, Наталія Якушенко, бронзова чемпіонка світу.
Щодо пожежі, яка сталась у 90-х роках, то тут є кілька версій. Згідно з однією з них, якось на ній загинула дитина, і батьки в розпачі здійснили підпал. Інші говорять, що її "добили" місцеві підлітки, оскільки останніми роками траса добряче прогнила. Також є інформація про те, що трасу не поділили бізнес-структури та представники спортивного комплексу. Менше з тим, автор підпалу був невідомий.
Як би там не було, але нині це вельми атмосферне місце неподалік Київського моря. Крізь уламки треку, що нагадує скелет доісторичної істоти, буйно проростає зелень. Ідеальна локація для тих, хто шукає усамітнення або незвичного пейзажу. Фото звідси обов’язково будуть ефектними. А поряд працює лижна траса – є навіть 200-метровий бугільний підйомник та снігові гармати.
Девіаційна вежа
Дивний загадковий об`єкт просто посеред Дніпра, неподалік Південного мосту та Осокорків викликає питання – що ж це таке? Мало хто знає призначення округлої бетонної вежі, а відтак вигадують про неї легенди. Її називають вогневою точкою часів Великої Вітчизняної, входом у сталінські тунелі та ще багато чим. А насправді це лише пункт, де налаштовують корабельні компаси. Дачники на Осокорках іноді спостерігають, як кораблі роблять навколо вежі кілька кіл – таким чином вони перевіряють погрішність своїх компасів, що в науці називається магнітною девіацією. Це дуже важливо, оскільки погрішності в компасах можуть призвести до біди, особливо зважаючи на наявність двох водосховищ, на стику яких знаходиться Київ.
Вежа, або пал, як її називають, збудована з монолітного бетону, якщо придивитись ретельніше – можна побачити залізну драбину та східці нагорі. Сфотографувати вежу можна, плаваючи на катері, байдарках чи інших плавзасобах по Дніпру. Видно її також із Південного мосту.
Зелений театр
Його вважають містичним місцем із не досить приємною славою, але атмосфера й пейзажі там і справді варті інстаграмного фото, бажано з характерним хештегом і філософським текстом у описі. Вона, себто атмосфера, починається ще з панорамної алеї одразу за станцією метро "Арсенальна" і веде всю дорогу до руїн муру, що власне і є родзинкою Зеленого театру. Дві опорні стіни збудували тут у другій половині XIX століття, щоб укріпити Печерську фортецю.
У цих стінах навіть є місця для зброї й артилерії. Щоправда, офіційні джерела говорять, що за призначенням її не використали. Натомість кульові отвори на стіні присутні, що дає привід вважати стіну місцем розстрілу. А після Другої Світової війни злочинці ховали тут тіла своїх жертв.
Невдовзі місцева влада вирішила це припинити – у 1949 році тут відкрили розважальний парк, що, втім не так уже й довго проіснував. Невдовзі сталася пожежа. Кілька разів були спроби відновити розважальний характер цієї локації – і в радянські часи, і вже в новому тисячолітті. Іноді й зараз тут проходять концерти популярних чи андеграундних виконавців. Ще тут нерідко можна побачити скелелазів – вони облюбували стіну для відточування майстерності підкорення висот. Але більшість часу ця місцина пустує. Звісно, це приваблює певний контингент молоді і породжує нові історії й легенди, яких і так було без ліку.
Найбільш популярна – у підземеллях Зеленого театру містяться портали, що ведуть до інших вимірів. Ще одна - тунелі, які знаходяться внизу, можуть довести аж до Чернігова.
Серед екстрасенсів популярна думка про те, що на театр накладено прокляття пожежі. І тому немає сенсу його відбудовувати – все одно згорить. Ще кажуть, що вночі тут чути вигук "Ура!" - буцімто тут "законсервували" звукову версію старої битви. Популярним серед киян міфів є про існування Господаря – з ним треба привітатися, тоді жодні неприємності тут не будуть загрожувати.
У будь-якому випадку, одному туди краще не ходити – та хоча би через густі зарослі, безлюдність і сумнівні компанії.
Об’єкт №1 на Оболоні
Бункер дивної форми із дивовижною акустикою знаходиться біля парку "Наталка" на Оболонській набережній. Конструкція, що нагадує величезний підводний човен - це кесон закинутого й недобудованого сталінського метро, що мав стати секретним об’єктом, альтернативою наземному транспорту та об’єднати під землею (чи то пак під водою) два береги Дніпра. Його будували на випадок війни, але війна й припинила це будівництво. А вже після її завершення в добудові потреби не було.
А тепер це хіба не візитівка Оболоні. Об’єкт №1 знають не лише мешканці Оболоні, а всі, хто приїздить спеціально, щоб погуляти парком. Тут чимало фотосесій – любительських і професійних, а з недавніх пір у активістів з’явилась думка перетворити старий кесон на арт-об’єкт.
До речі, всі говорять про об’єкт на Оболоні, натомість мало хто знає про те, що брат-близнюк Оболонського кессона знаходиться на Осокорках, що являє собою напівзатоплену тунельну секцію, наполовину занурену під землю.
Тунель на Жуковому острові
Якщо вже говорити про сталінські проекти, варто згадати й Жуков острів – а точніше тунель, що там знаходиться. Величезна бетонна споруда, що поросла мохом, знаходиться на Жуковому острові, найзручніше до якого діставатися з Видубичів. До речі, саме тут знаходиться наймасштабніша секція сталінського тунелю. Будівництво було грандіозним і робилось дійсно на совість: адже минуло вже понад 70 років, а 700 метрів збереженої конструкції не можна назвати застарілою чи напівзруйнованою. До речі, можна прогулятись і по верху конструкції – якщо підійти до неї з боку Дніпра.
На Жуковому острові можна також відшукати залишки й інших фрагментів будівництва, адже на той момент вже встигли побудувати п’ять насипів для енергопоїздів, два масивні бетонні резервуари для води, водонапірну башту та цементний завод. Погуляти там довго не вийде, бо насправді вся ця краса з тунелем нині радше нагадує смітник, що може приваблювати лише доволі специфічних естетів. Менше з тим, в цих локаціях можна провести доволі оригінальну фотосесію, що прикрасить соціальні мережі світлинами, яких немає в інших.
Психлікарня на Кирилівській
Дуже специфічна локація для прогулянок – насамперед для тих, хто цінує оригінальність та естетику трешу. Старі довоєнні будівлі чинних корпусів, на подвір’ї яких розкидані порожні флакончики з глоду – це далеко не все, що можна побачити на цій специфічній екскурсії. Далі йдуть інші корпуси – взірці радянського бруталізму, стіни яких подекуди розписані яскравими малюнками, що нагадують поганий сон наркомана. Схожі інсталяції можна побачити й на подвір’ї, у вигляді, скажімо, так званих скульптур. Кілька закинутих корпусів, крізь які проростають кущі, драбини, що ведуть у зруйновані приміщення, які колись були кабінетами, постери на медичну тематику, що певно покликані довершити гнітючі враження від радянської медицини. Насправді тут є де розгулятися вразливій уяві.
Після прогулянки по території можна опинитись біля корпусу, який так ніколи й не був добудований. Недобудова розташована в мальовничому Кирилівському гаю, оточена лісом. Тут не раз знімали фільми й бавилися екстремали. А якщо ви не належите до цих категорій, краще помилуватись епічною недобудовою здалеку, або ж навіть зробити ілюстрацію для свого посту в Instagram на тему руйнації й занепаду в суспільстві.
Стіна-руїна в Бехтеревському провулку, 8
Є біля неподалік метро Лук’янівська двір, а в ньому – шматок старої будівлі, здалеку схожої на фортецю. А насправді це був такий собі гламурний прибутковий будинок, у якому мешкав зокрема й письменник Іван Нечуй-Левицький. Ніхто не знає, чому його руйнували, та не доруйнували, але нині маємо що маємо: несподівану локацію для фото в самому серці історичного Києва! Руїни є пам’яткою архітектури місцевого значення від 1986 року, чіпати їх заборонено, але й відновити не можна, бо навколо багатоповерхівки. Залишається дбати про перлину й приходити сюди на фотосесії.
Пожежна каланча на Виноградарі
У лісопарку з "поетичною" назвою "Буферний парк Виноградар" є чудова пожежна каланча заввишки 40 метрів, що може стати чудовим взірцем індустріального мистецтва. Виконана вона у вигляді решітчастої металоконструкції, з чотирма сталевими розтяжками. Підніматися на неї – можна й треба. Звісно, якщо є натхнення. Підйом здійснюється по металевій драбині, що нагадує драбину підйомного крану. У процесі підйому можна перепочивати на двох проміжних майданчиках, одночасно спостерігаючи, як змінюється панорама по мірі збільшення метрів під ногами. Тут також можна зустріти й пожежних працівників, які кожні 45 хвилин підіймаються оглядати територію. З найвищої точки відкривається надзвичайна панорама на Виноградар та Вітряні гори.
