У Києві до 30 квітня продовжили жорсткі карантинні заходи. "Апостроф" запитав випадкових перехожих, як вони на це реагують, і чи позначається тривалий карантин на їхній роботі та особистому житті. Особливо з огляду на те, що діти дошкільного та шкільного віку теж наразі перебувають вдома.
Кияни загалом налаштовані на те, що карантин потрібен. Попри незручності, вони змирились із необхідністю не робити зайвих рухів у бік скупчення людей та громадських місць. Втім, думки різні, і не завжди вони залежать від рівня благополуччя, що зберігається під час локдауну далеко не у всіх.
Чоловік передпенсійного віку, який сидить на зупинці й чекає на транспорт, переконаний у теорії змови: "Пропоную дві відповіді: локдаун ввести, всіх додому позаганяти, автоматників на вулиці поставити. Це перша. Друга: локдаун – це велика дурня і диверсія американсько імперіалізму. Яка вам більше подобається? Якщо особисто про мене, то у моєму житті нічого не змінилось; ні додалось, ні віднялось".
Жінка, ровесниця нашого попереднього співрозмовника, бідкається: "Садочки, школи і батьки – і як це все співставити на карантині? У мене діти і онуки. Діти вимушені сидіти з онуками, роботи немає, малі діти потребують уваги. Це божевілля".
"До локдауну негативно ставимось, - говорять чоловіки середніх років. – На роботу добиратися – стрес. За містом живемо, транспорт їздить із величезними інтервалами і це все викликає дискомфорт. Але, мабуть, локдаун потрібен, бо ситуація така, що треба обирати: або життя людей або особисті інтереси, роботи і таке інше. Потрібне терпіння".
У парку під сонцем гріється молода пара, і вони у своїх поглядах доволі радикальні: "Ми за продовження локдауну. Потрібно все закрити, в парки не пускати людей, нехай усі сидять вдома. Я працюю в "Епіцентрі", зараз, звісно, під час карантину, нічого не заробляю. Але це нормально. Це потрібно. Ми мусимо виходити на нуль. Нуль хворих. Не 5-7 тисяч, а саме нуль. І тоді вже виходити з локдауну. Краще зробити один раз і якісно".
"Особисто для мене карантин - це погано, - ділиться думкою ошатна жінка середніх років, яка працює в галузі фінансів. - Але з огляду на загальну ситуацію, то може він і потрібен. Ми не володіємо об’єктивними даними насправді, не знаємо, як є. Напевно, ситуація непроста. З іншого боку, було достатньо часу, аби розгорнути мобільні госпіталі, щоб зараз не було такого навантаження на медичну сферу. Правильно все це чи ні – доволі суб’єктивне питання. Для мене це негатив, бо втрачаю свій дохід, працюючи з дому. Втрачається можливість пересуватися, займатись звичними справами. Але ми ще раз переконуємося, що керувати державою – це не просто так. Треба бути експертом і професіоналом, щоб давати раду з такою ситуацією".
Молодий кур’єр говорить, що перепустку йому не дали. Працювати під час локдауну стало складніше: "Пересуваюсь частково на велосипеді, частково пішки та на таксі. Зачинене все навкруги. В місті немає туалетів. Ніде поїсти та банально сходити в туалет. Поліцейські самі нічого не знають. Вони ходять за куток".
"Важко лише морально, що не можеш дозволити собі вийти кудись, наприклад, у торгові центри чи кінотеатр, театр, - говорить викладачка іноземної мови в лінгвістичному центрі. - Але тпрацюючи віддалено, економимо час, який проводимо в дорозі. А відтак можемо провести його в родинному колі. Щодо навчання, моя десятикласниця каже, що їй так зручніше, адже за час перерв встигає зробити домашнє завдання, а вечір може присвятити хобі та саморозвитку, а не урокам. Локдаун має свої "за" і "проти". Труднощі виникають, звісно (записи до лікаря, планові обстеження, подорожі), але вони не такі вже й принципові".
Хлопець близько 30 років: "Карантин відбивається на моїй активності й рухливості, збивається звичний розпорядок дня. Погано, що не можу культурно відпочивати, ходити в кіно й у кафе. Але інших методів боротьби з розповсюдженням вірусу на знаю, тому не скаржусь. Працюю з дому. На заробітку це суттєво не позначається. Але потрібно звикати, перелаштовуватись. Вдома багато що відволікає".
"У нас дочка три роки, а ми з чоловіком перейшли на дистанційну роботу. Через це не можемо працювати ані я, ані він, бо дитсадочки закрили, дитина потребує уваги. Сидимо з дочкою по черзі, іноді допомагають наші батьки, але вони теж працюють. З іншого боку, у садочках багато дітей хворіє, тому так хоч і важче, але трохи спокійніше", - говорить молода мама на дитячому майданчику.
"У моїх родичів діти шкільного віку, вчаться вдома. Це жахливо, зважаючи на наш рівень освіти. Кого ми виростимо в підсумку, сказати важко", - говорить дівчина років 30 в метро.