17 вересня в Гарвардському університеті відбулося онлайн-вручення Шнобелівської премії 2020, що відзначає "дослідження, які змушують людей сміятися, а потім - думати". Завдяки пародійній нагороді світ дізнався багато нового про серйозну науку, а винахідливість деяких лауреатів досі залишається в нашій пам'яті і серцях.
У 1993 році Шнобелівську премію з літератури отримали 976 авторів маленької наукової статті з біології: їх було в 100 разів більше, ніж сторінок самої роботи. Горді лауреати представляли Австралію, Бельгію, Канаду, Францію, Німеччину, Ірландію, Ізраїль, Люксембург, Нідерланди, Нову Зеландію, Польщу, Іспанію, Швейцарію, Великобританію і США.
У 2000 році Андрій Гейм і його співавтор отримали Шнобелівську премію з фізики за магнітну левітацію жаби. Вчені хотіли показати, що потужні електромагніти можуть піднімати об'єкти, які самі по собі не є магнітними. До слова, у 2010 році Гейм отримав справжню Нобелівську премію - за передові досліди з двовимірним матеріалом - графеном (він ізолював його простий липкою стрічкою).
У 2004 році Шнобелівську премію з біології отримало дві команди вчених з Канади, Шотландії, Данії та Швеції, які виявили, що оселедець спілкується під водою, виділяючи газ з анального отвору. Цей добре знайомий нам процес супроводжується специфічним звуком, який отримав серйозний політичний розголос. Після того, як в 1981 році радянський підводний човен сів на мілину у водах Швеції, шведський флот почав широкомасштабну кампанію з охорони територіальних вод. У Союзі божилися, що інцидент стався через помилки навігації, але полювання за підводними човнами тривало понад 10 років. Серед доказів шведського флоту було кілька аудіозаписів того, що, на їхню думку, було сигналами іноземних кораблів. Коли океанографів і морських біологів запросили вивчити записи, ті дійшли висновку, що звуки, швидше за все, вироблялися не підводними човнами, газами оселедця. У репортажі шведського наукового журналу "Vetenskapens värld" ("Світ науки") сказано, що відкриття Шнобелевських лауреатів зіграло важливу роль у припиненні дорогого "підводного полювання", заощадивши шведським платникам податків круглу суму.
У 2006 році премія з математики дісталася Ніку Свенсон і Пірсу Барнсу з Австралійської організації наукових і промислових досліджень. Ті підрахували, скільки знімків потрібно зробити, щоб у всіх людей на груповому фото були відкриті очі. Формула така: для групи з 20 або менше людей розділіть їхню кількість на три і зробіть стільки ж фотографій.
У 2009 році доктор Дональд Л. Унгер з Каліфорнії отримав Шнобелівську премію з медицини, показавши, чи дійсно звичка хрустіти пальцями загрожує артритом. Експеримент тривав 50 років: кожен день він не менше двох разів хрустів пальцями на лівій руці, але як зіницю ока беріг праву. Так, за півстоліття він хруснув пальцями на лівій руці не менше 36 500 разів. В результаті в жодній руці не було артриту, і ніяких явних відмінностей між кінцівками допитливий вчений не виявив.
У 2014 році група японських дослідників була нагороджена Шнобелевкою з фізики за вирішення питання, яке багато разів піднімалося в мультфільмах: чи можна посковзнутися на банановій шкірці? Вчені виміряли тертя між взуттям, шкіркою банана і лінолеумом. Виявилося, що шкірка насправді зменшує тертя між взуттям і підлогою, створюючи небезпеку падіння.
У 2016 році Шнобелівської премії з біології удостоїлися два незалежних один від одного лауреата. Обох чоловіків об'єднували спільні риси: і Чарльз Фостер, і Томас Туейтс - британські вчені, які довгий час жили як тварини, щоб краще зрозуміти спосіб їхнього життя. Фостер приміряв на себе звички борсука, видри, оленя, лисиці та птиці, харчуючись і живучи так, як жили вони. Туейтс зробив для своїх кінцівок протези, щоб гуляти по пагорбах серед кіз. Обидва чоловіки написали книги про свій досвід, і обидва були удостоєні нагороди за зміцнення міжвидових відносин.
Найцікавіші історії та новини дня тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал theLime і дізнавайтеся про них швидше.
