Українська акторка та телеведуча Наталія Сумська працює у Театрі Франка майже 50 років. В інтерв’ю "Апострофу Lime" Наталія В’ячеславівна розповіла, чим живуть театр та його глядач під час війни, висловилася про сучасних режисерів та українське кіно, а також відповіла на політичні запитання.
Наталія Сумська
Читайте також: Де зараз гурт "Плач Єремії", чия пісня "Вона" увійшла в топ головних хітів України.
- Пані Наталю, що для Вас значить професія акторки? Це передусім робота чи щось значно більше: служіння сцені, спосіб діалогу зі світом тощо?
- Нас ще за радянського союзу називали службовцями. А я вважаю, що це праця. І не треба уникати цього слова. Це робота, але не рутина. Акторська робота потребує обов’язку, дисципліни, самовдосконалення. Це все потрібно в творчих професіях, а в театральній праці особливо. Тож для мене це улюблена справа.
- Зігравши безліч ролей, яку роль вважаєте знаковою? Маєте акторську мрію?
- Якось раніше я ніколи не послуговувалася словом "знакова". Цим поняттям більше орудують люди, які пишуть про театр. Я знаю, що є певні етапи і багато ролей, які для мене справді дуже важливі, не можу схибити перед жодною. Хоча можна повернутися у 90-ті роки. Тоді ми зробили рок-оперу "Біла Ворона", де я зіграла Жанну Д’Арк і вона була провісником нашої незалежності. Ми співали про свободу, вона дивом спустилася на нашу землю. Це зараз ми її з кров’ю виборюємо, а тоді, на порозі нашої незалежності, зробили дуже важливий крок. Наша вистава була наче епіграфом до Революції на граніті і доленосних подій у державі.
Читайте також: Акторка Даша Легейда розповіла, як підтримує зв'язок з чоловіком-військовим і що допомагає їй триматися.
- На Вашу думку, які зараз передусім глядацькі запити у театрі?
- Глядачі люблять театр і в мирний час, і під час війни. Ми ніколи не досліджували запити, але глядачі абсолютно щиро сприймають кожну виставу. І це така благодатна публіка, яка завжди ходить до театру. Вона різна, у театрі багато вимушених переселенців, які в піднесеному настрої, урочисті, святкові приходять на вистави не лише до нас, а й до гастролерів, які приїжджають до Театру Франка. Публіка прагне театрального мистецтва і заради неї все робиться. Глядачі хочуть різних емоцій. Приміром, якщо брати жанр комедії, то він теж різноманітний. Зокрема, після перегляду комедії "Люкс для іноземців", де я граю, люди і сміються, і плачуть. Сміх і сльози йдуть поруч.
Наталія Сумська з Анатолієм Хостікоєвим у виставі "Грек Зорба"
- А у Вас ніколи не було такого двоякого відчуття, мовляв, чому я стала акторкою, а не інженером, лікарем, вчителем тощо? Чи було у Вас бажання піти з професії?
- Розчарувань у мене точно ніколи не було. Єдине, коли настав чорний 2022 рік, було просто страшно втратити свою роботу. Ми чекали перші місяці великої війни, коли держава оговтається від жаху. А коли столицю відстояли, то ожило бажання жити і працювати. У травні ми вже грали, бо відчули, що дуже потрібні людям, які люблять сценічне мистецтво. Отут можна вжити слово "службовці", бо ми служимо нашому народу. Театри працюють, глядачів повно і все функціонує якимось дивом.
Читайте також: Дружина Остапчука показала віп-палату, в якій знаходиться з новонародженим сином.
- Зараз особливими глядацькими симпатіями користуються вистави режисерів Івана Уривського, Давида Петросяна та інших. З ким із сучасних українських режисерів Вам би ще хотілося попрацювати?
- Я з особливою радістю співпрацюю із молодими режисерами. Наприклад, вистави "Візит" Давида Петросяна і "Пер Гюнт" Івана Уривського – їх перші роботи на великій сцені. Це була своєрідна путівка в життя на національній сцені, в якій я залюбки взяла участь. Я із задоволенням іду на якісь експерименти та долучаюся до новацій, якщо за ними стоїть обґрунтована думка і позиція, цікавий сюжет тощо. Але хочу наголосити, що глядач приходить передусім не лише на режисерські проби, а й на гру акторів. Він чекає акторських несподіванок і дуже цінно, коли акторку не впізнають в іншій ролі. Часто є дискусії і суперечки з режисерами. Це цікаво.
Кадр з вистави "Незрівнянна"
- Маєте час дивитися вистави своїх колег? Чи були історії, які Вас розчарували?
- Знаходжу час. Дивилася виставу заньківчан "Червона рута", які ось закінчили свої гастролі в Києві. Шкода, наш художній керівник минулих років Сергій Данченко був показаний неправдиво й брутально, геть відкинувши те, що він підняв на високий рівень і львівський театр, і мій Театр Франка. Це ціла історія українського театру, яку самі ж і паплюжимо, не треба й ворогів. А також ввели в канву вистави неправдиву інформацію про Шевченківську премію, її ніхто не отримав з учасників вистави "Прапороносці", та й форма подачі найвищої мистецької премії була зневажливою.
Читайте також: "Слава Україні!". Вєрка Сердючка поставила на вуха цирк в Стокгольмі."Слава Україні!".
- Ми зараз відмовляємося від впливу так званого "старшого брата" в усіх сферах життя та діяльності. Як вважаєте, а на світовому ринку "вєлікая російська культура" все-таки колись перестане з’являтися?
- Творчість російських митців досі затребувана в деяких країнах, бо цьому сприяла робота пропагандистів. З цим важко боротися, бо, можливо, ми щось недопрацьовуємо у своїй промоції. І зараз, власне, полягає боротьба. Наше мистецтво мають бачити і чути. Зараз ми маємо можливість більше гастролювати з виставами. В Європі нас чекають. Все великою мірою залежить від медіаструктур та промоутерів, які б мали цим займатися. І від очільників наших театрів, які відповідають за налагодження зв’язків. Я пригадую, як на урочистостях, чергових президентських банкетах підходили до мене люди, які повернулися з-за кордону і запитували: "Чому Ваші вистави не гастролюють?". А що мені відповісти, якщо це від вас і залежить. Якби ви більше простягали руку театру, можливо, і театр не відмовлявся б. Зараз я сподіваюся, що наше нове керівництво зосередиться на цих питаннях. Хочеться вірити, що ми все надолужимо.
- А українське кіно під час війни – яке воно? Якщо порівнювати з періодом до 2014 року і після…
- Зараз українське кіно набирає силу і шукає свій неповторний стиль. Люди їздять на фестивалі, отримують нагороди. Це викликає гордість. Але я дуже люблю саме народне кіно, а не авторське. Ми говорили на цю тему з новим очільником Кіностудії імені Олександра Довженка Андрієм Дончиком. І зійшлися з ним на думці, що має бути більше широкого народного кіно.
- Які стрічки, презентовані за останні три роки, Вам сподобалися найбільше і чому? А які навпаки – викликали неприємні враження?
- Я би скоріше назвала ті, які не сподобалися, але утримаюся, бо ж колеги-актори віддавали свою працю, енергію. Промовчу. Коли я була на міжнародному кінофестивалі "Місто Мрії" у Рівному як член журі, то мені сподобалася стрічка "Щедрик" своєю щирістю та правдивістю виконання ролей дітьми. Але інші члени журі на догоду старшим колегам віддали перевагу стрічкам "Бачення метелика", "Як там Катя", мені ж хотілося сперечатися. Проте мій голос не врахували. Зараз я бачу, що картина "Щедрик" теж має свого глядача і вона жива. Не все вирішують фестивалі, думка глядача завжди визначає популярність фільму.
Читайте також: Хто з українських зірок став багатодітними батьками у 2024 році.
З військовими у шпиталі
- Наталіє В’ячеславівно, а чи втратили Ви когось з близьких, друзів, колег на війні?
- Дуже важко бачити, як знову і знову йдуть в небесне військо наші герої. Це страшна трагедія. Подвиги треба пам’ятати і вшановувати. У нас в театрі силу-силенну декорацій було зроблено під орудою нашого завідуючого столярно-механічним цехом Віктором Красіним, який загинув. Його портрет на службовому вході у театрі і донині. Ми його пам’ятаємо, як і інших людей, які загинули.
- Трішки заглибимось у політичне русло. Як вважаєте, Трамп зупинить війну?
- Спочатку ми покладалися на Байдена, який допомагав нам, Трамп також старша мудра людина. І мені здається, що у нього більше якоїсь доброти, крім практицизму. Хочеться вірити, що він своїм батьківським досвідом допоможе нашому очільнику, просякне співчуттям до країни, яка в крові. Це бачить увесь світ, Європа допомагає, як може, але всі ж поглядають на одну з ключових діючих осіб на міжнародній арені – Трампа. Хоч США за океаном, але не відгородилися від нас. Я слухаю думки експертів і покладаюся швидше на позитив.
- Що думаєте про Такера Карлсона, який їздив до Путіна по інтерв’ю, а тепер от до Лаврова? Чому Росія щоразу підвищує ставки?
- Звичайно, ми бачимо всю фальшивість так званих дипломатів, які їздять до ворога. Думати, що вони будуть робити щось добре для моєї країни, не варто. Треба покладатися на свої сили та на своїх професіоналів. Але зараз багато ворожої пропаганди і провокаторів, які протистоять цьому. Такер Карлсон наче мультиплікаційний герой, у якого пропелер ззаду, він літає винятково там, де вигідно. Карлсона серйозно не сприймаю. Серйозно – це лише ЗСУ.
Читайте також: Як Дмитро Гордон зумів виїхати в США - дружина відповіла на гостре запитання.
- На Вашу думку, а чи варто все-таки боятися, що нас перетворять на малоросів, як українців анексованого Криму та окупованого Донбасу?
- Таку думку навіть вголос не варто проголошувати. Цього ніколи не буде. Історія України доводить, що варто боротися. Тому ми і досі є, бо ми сильні. Така наша доля – опинитися серед тих, хто постійно зазіхає на наші кордони. Це випрацювало в нас ген українця, який ніколи не поступиться своїм. Нам треба обирати очільників, яким можна довіряти. За часів козацтва обирали громадою гетьманів, а зараз на виборчих дільницях, де ми обираємо главу держави, часто відбуваються фальсифікації.
- А Зеленському можна довіряти? Як вважаєте, чи можливі президентські вибори під час війни? Ви б проголосували за чинного президента?
- Помітно, що еволюція Володимира Зеленського як політика відбувається на наших очах. До цього його підштовхують українці. Але під час війни обирати нового президента не можна. В ВР хочуть змінити закони, аби це можливо було зробити. Цікаво, яким чином це все буде надалі відбуватися.
- Можливо, влаштують голосування через "Дію"…
- Зараз треба побачити, якою буде прогресивна думка – чи на шкоду державі, чи на краще. Бо стільки воювати, гинути і точно не хотілося б, аби усе полетіло в нікуди. Я думаю, що багато що залежатиме від військових, які мають визначати наше майбутнє, бо вони його виборюють.
