Актор Роман Ясіновський працював в різних театрах, зокрема "Дах", "Золоті Ворота", а зараз у Театрі Франка. Артист в інтерв’ю "Апостроф Lime" розповів, які герої та психологічні вистави подобаються глядачам, пояснив, чому Держкіно, м'яко кажучи, пасе задніх, а також висловився, чи боїться путінську ракету "Орешник".
Роман Ясіновський
Читайте також: Галич заявив, що йому "незручно" перед дружиною після зізнання у побаченні з Христиною Соловій.
- Пане Романе, Ви зараз за кермом?
- Ні, не за кермом. Просто вимикнули світло, йду додому, гудуть генератори.
- Але я знаю, що Ви дуже любите таксувати і спілкуватися з пересічними людьми. Що Вам запам’яталося з останніх історій з випадковими пасажирами?
- Якраз сьогодні на залізничний вокзал підвозив дівчину, яка родом з Одеси. І вона соромилася розмовляти українською. Ми почали бесідувати. В якийсь момент я зробив комплімент, мовляв, дуже класна мова як для одеситки. І дівчина прямо розцвіла. Вона зраділа і сказала, що такий комплімент для неї є дуже цінним. Ось ця приємна історія мене надихнула.
- Тобто часто Вам доводиться бути психологом. Як давно Ви зацікавилися психологією?
- Мені цікаво слухати, бо це дуже цінно для моєї професії і розвиває мене і як людину, і як актора.
- А щось Ви запозичуєте у свої ролі? Можливо, певні типажі, манеру мови, якісь характери тощо?
- Звичайно. Кожна людина – певна цілісність. Вона має специфічні властивості мови, міміки, рухів і це мені допомагає в акторській професії. Маємо ж десь черпати образи. Часто все береться з моєї папочки, яка заповнюється роботою в таксі.
Читайте також: Донька Полякової показала хлопця, з яким зустрічається майже рік.
- А які психологічні вистави користуються зараз особливим попитом? Як вони впливають на глядачів?
- Мені здається, що люди зараз хочуть легкості. Я нещодавно побачив в Instagram невеличке відео, коли дитина вдаряється головою об стіл і потім починає сміятися. Відео було прокоментовано таким чином: "Це я в 2024 році". Такі кадри досить промовисто змальовують наш стан, коли зараз на фронті ситуація особливо жахлива, коли конгрес США не прийняв нам лендліз на наступний рік. Люди дуже хочуть відволіктися і повернутися до чогось легкого і доброго. Я граю у виставі Давида Петросяна "Слуга двох панів", і завжди – повний зал. Глядачі добре реагують. Але і на виставу "Калігула" Івана Уривського, яку не можна назвати легкою, не можна дістати квитки. Наші люди прагнуть мистецтва.
На виставу "Калігула" квитки розлітаються
- А яка роль Вам найскладніше піддавалася?
- Одна з найулюбленіших моїх ролей – це Гід в фільмі "Кіборги". Над нею дуже довго працював. Я дуже люблю сам шлях, працюючи над роллю. Вона не була однозначною, але точно була дуже моєю. Я люблю цього персонажа і спостерігаючи за його прототипом Марленом Місіратовим, який зараз воює, я радію. Одного разу він мені сказав, що перегляд фільму його дуже сильно надихнув. Тож моя мікродоля його успіху на війні завдяки моїй роботі.
- "Кіборги" - це фільм про оборону Донецького аеропорту. А зараз Ви маєте бажання зіграти у стрічці, яка б відображала теперішні реалії на війні?
- Нещодавно я зіграв роль у серіалі "Кохання і полум’я" не про війну, а про життя команди ДСНС в умовах війни. Мені дуже подобалося працювати з людьми, які задіяні у цій стрічці. Особливо з режисером Віталієм Куксою. Говорити детально про свою роль зараз не можу, бо я підписав про нерозголошення. Але це був непоганий шлях як для серіалу, бо ми працювали геть не по-серіальному.
Читайте також: Після хвилі хейту Олег Винник переніс свій концерт у Варшаві.
Під час зйомок серіалу "Кохання і полум'я"
- Що важливо і потрібно для створення якісних серіалів та фільмів про війну, аби це не були серіали-одноденки, якесь шароварне кіно тощо? Чим важливо керуватися?
- Насамперед хорошим міцним сценарієм. У нас бракує професійних сценаристів. Читаючи деякі сценарії, які мені пропонують на серіали чи повнометражні фільми, деколи хочеться братися за голову. Має бути хороший режисер, серйозний підхід і розбір, заглиблення в те, що ми робимо. Бо швидко лише кролики плодяться. Ми не маємо права на помилку, знімаючи фільми про війну.
- Доводилося відмовлятися від ролі, оцінюючи той чи інший сценарій?
- Мені не так часто пропонують. На початку завжди говорять, що хочуть зняти класне кіно. Десь виходить, а десь ні. Наприклад, останній серіал "Евакуація", який знімав Денис Тарасов, мені дуже сподобався. Я бачив, як Денис вболіває за те, щоб зняти якісний продукт. Так, є момент грошового забезпечення, бо неможливо зняти хороший серіал за 15 днів. Зараз продюсери часто ставлять перед фактом режисерів, команду, що є гроші лише на 15 днів. Але це неможливо. Я розумію, що мало грошей, але тоді давайте усім зменшувати гонорари, будемо менше платити за оренду апаратури, всі мають іти на поступки, але варто зробити все, аби кіно про війну було насамперед стильне, чесне і правдиве.
- Як вважаєте, Держкіно працює на повну "потужність"?
- Держкіно не займається нічим корисним. Звільнили Марину Кудерчук, яка була головою Держкіно, і яка за час своєї каденції не зробила нічого. Хто поставив цю Кудерчук? Вона ж офіційно не пройшла конкурс, пройшла Юлія Сінкевич, але її просто не допустили, бо не була вигідна цій владі. Поки у нас будуть ці війни між собою, дільожка портфелів, корупція та інші проблеми, люди тікатимуть за кордон, і в нашій країні нічого не буде.
Читайте також: "Скандалу не було": Мішель Андраде розповів, чому його заблокував Потап.
- Ви часто буваєте за кордоном. Як вважаєте, світ втомився від нас? Чи говорять там про Україну? Чи все-таки фокус уваги змістився в іншу площину?
- Стомилися, звісно, і не лише від розмов про війну. В нашій країні відбувається нонсенс правосуддя та правил життя. На кожному кроці порушуються людські закони. І ще й прийшов агресор, який каже, що це його земля. І світ по суті майже ніяк не реагує на це. Всі мають пікову стурбованість, але від неї ні холодно, ні жарко. І тому культура передусім на себе бере важливу місію.
До речі, те, що зробили "Сталкер 2", — це просто титанічний вклад в нагадування про Україну. Вони в свою гру помістили близько 400 українських треків, і що важливо – українська мова! Дуже багато молоді зацікавилося, а відповідно є і інтерес до нашої країни. І якщо зараз робити соціальне опитування, статистично в світовій тенденції Україна виросла в трендах саме завдяки "Сталкер". Ось такі речі варто робити. Також я в захопленні від Андрія Хливнюка, який і служить, і їздить з концертами, і збирає гроші. Гурт "ДахаБраха"- це також про самовідану працю на благо ЗСУ. Загалом дуже багато українських артистів роблять великі справи.
Вистава "Візит"
- Ви працювали в різних театрах, але до Театру Франка не дуже поспішали йти на роботу. Вас відштовхували якісь архаїчні моменти чи були інші причини?
- В Театр Франка дуже рідко набирали акторів, це було раз приблизно на п’ять років. Але я пам’ятаю, що коли ти приходиш на виставу і бачиш, як актор, якому за 50 і він грає молодого парубка Івана, то в цей момент мені хочеться закрити очі. Взагалі якісні зміни в театрах почалися, як на мене, після 2010-х. Наприклад, в Театрі на лівому березі прогресивні процеси почались максимально швидко. А Театр Франка багато в чому був архаїчний, ви правильно кажете. І мені це не подобалось. Був один момент після 2014 року, коли мені люди запропонували спробувати свої сили в Театрі Франка. Там, звичайно, були шикарні вистави та актори, зокрема Наталія Сумська, Петро Панчук, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Олексій Богданович та інші. Це особистості, на яких тримався театр. Зараз з приходом Євгена Нищука театр міняється в хороший бік не лише з мистецького боку. Наприклад, напевно, вперше за років сорок в театрі роблять ремонт в гримерках. Мене завжди дивувало, що перша сцена України, прекрасні актори і така якість життя. Для мене будь-що можливе лише тоді, коли відбуваються зміни. Це як вода, якщо вона в ставку і не протікає, то починає гнити. Так само в театрі.
Читайте також: Акторка Даша Легейда розповіла, як підтримує зв'язок з чоловіком-військовим і що допомагає їй триматися.
- Ви вірите, що війна закінчиться в 2025 році?
- Я вірю в Бога. І в те, що і надалі максимально докладатиму зусиль, аби вона закінчилась. Якби в нашій державі кожен намагався робити максимально якісно свою роботу, то війна б закінчилась, або можливо її взагалі б не було. Дуже важливо, аби ми не ділилися на хороших і поганих, донецьких і львівських. Ми повинні об’єднуватися заради великої мети – перемоги України. Бо це стане символом перемоги справедливості, доброти і світла на цій землі. Важливо і те, щоб гроші кидалися зараз не на шалені покупки, які уособлюють собою морок, а на дрони. Те, що роблять, наприклад, Сергій Стерненко, Сергій Притула – це неоціненні справи. Наприклад, завдяки Фонду Притули ми нещодавно купили дрони, які дуже важко придбати. Вони коштують космічні гроші.
- Як вважаєте, хто з відомих політиків на міжнародній арені може вплинути на закінчення війни в Україні? Вже неодноразово говорили про Трампа, зараз ось Дональд Туск і Макрон заявили про розгортання миротворчих сил в Україні…
- Поки що я не бачу жодного політика на міжнародній арені, якому була б важлива наша доля. Також жоден політик зараз серйозно не сприймає Путіна. А той же Трамп підходить до життя як до бізнесу, а це зовсім різні речі.
Мене надихає саме український політик, який є командиром батальйону "Свобода" — Петро Кузик. Людина, яка воювала, це політик, який любить свою країну.
- Чи боїтеся Ви путінської ракети "Орешник"? Як вважаєте, Путін може завдати ядерного удару?
- Так, я переживаю за рідних і за Україну. Розумієте, Путін – це істота без любові, вона не вміє любити. Як на мене, найголовніше вбити Путіна в собі. Я ж не знаю, що потрібно для того, аби російська нація стала людьми. Бо не лише Путін відповідальний за те, що відбувається в нашій країні. Відповідальний колективний путін.
- А яка доля чекає Путіна?
- Та вб’ють свої, як Каддафі. Тирани так завжди закінчували. Диктатори дуже швидко падають. Сирія – це дуже хороший приклад.
