Український актор Роман Луцький, який відомий своїми ролями у фільмах "Сторожова застава", "Відблиск", занурений у роботу в Івано-Франківському академічному музично-драматичному театрі. В інтерв’ю "Апостроф Lime" Роман розповів, чому перебирає пропозиціями в кіно, пригадав виступи в Польщі, а також висловився про війну в Україні.
Роман Луцький
Читайте також: У ТікТоці завірусилася пісня "Перший сніг" Ігоря Білозіра, через яку його вбили у Львові.
- Романе, зараз Ви зайняті лише в театрі? Початок 2025 року щедрий на запрошення в нові кінопроекти?
- Зараз працюю лише у театрі. Проекти є, але вони на майбутнє. Поки що це таємниця. Єдине можу сказати, що це будуть повні метри. Дві копродукційні роботи. Також періодично я пишу проби, приходять пропозиції з українських телесеріалів. Але не всі проекти мені підходять.
- Чому відмовляєтесь від пропозицій і як часто? Якими параметрами керуєтесь перед тим, як сказати "так"або "ні"?
- Не знаю, на жаль, чи на щастя, але відмовляюся від пропозицій дуже часто. Звичайно, я можу почати займатись зароблянням грошей, але поки що хочу мати свою пристойну фільмографію. Не женусь за кількістю. Часто мене розчаровують матеріал і тема. Хочу наголосити, що раніше досить часто писалися сценарії російською, які перекладалися українською, ці всі діалоги були неживими, бо конструкції залишались російською. А діалоги мають бути живими. Я тішуся, коли режисери або продюсери йдуть мені на зустріч, аби я міг щось пропонувати, аби оживити матеріал. І також дуже важливо для мене, хто режисер, хто сценарист, які партнери. Це все збираю і на основі цього приймаю рішення.
- Хочу згадати фільм "Відблиск" (2021), в якому Ви зіграли. Тема полонених і досі дуже актуальна, періодично ми бачимо, що відбуваються обміни, маємо чимало нових історій про жахіття полону, які варті екранізації. От якби Ви грали свого героя Сергія зараз, яким би він був? Ви б втілили цей персонаж якось по-іншому?
- Сергій у "Відблиску" пройшов "Ізоляцію". Зараз у мене підхід був би такий же, як і тоді. Передусім – ґрунтовний збір матеріалу. Тоді "Ізоляція" – це була досить закрита катівня. І нам дуже допоміг журналіст і письменник Станіслав Асєєв. Він детально розповідав, як це, приміром, коли струм проходить через певні частини тіла. Асєєв наголошував, що на нулі не так страшно, як у полоні. Зараз ми дуже багато чуємо про полонених, а тоді, коли мова йшла про ДНР, інформація про "Ізоляцію" була оповита міфами та легендами.
Читайте також: "Такої української актриси не існує": Забужко відреагувала на мовний скандал з Кадочниковою.
- Повертаючись до роботи в театрі, де Ви гармонійніше почуваєтеся – на великій сцені чи камерній?
- На камерній. Тому що там у грі не треба плюсувати. На великій сцені складніше бути виразнішим, бо потрібна ще додаткова техніка, більше жестів та інших нюансів. А на малій сцені, коли глядач близько, ти можеш просто проживати роль. Я не з тих акторів, які переграють, можливо, десь навіть не дограю.
Вистава "Майже ніколи не навпаки"
- Чимало акторів дотичні до роботи в різних театрах, Ви ж присвятили себе роботі в обласному драмтеатрі, не розпилюючись, якщо так можна сказати. Чи мали бажання виїхати із Західної України до столиці або ж осісти за кордоном? Наприклад, у Польщі, де Ви вже заявили про себе…
- Ні, немає сенсу. Можливостей переїхати до Києва було безліч. Мені подобається такий ритм: відпрацював у нашому театрі, ввечері сів на потяг і зранку в Києві. Я належу до тих акторів, які можуть собі дозволити жити не в столиці, але зніматися там. Це як у боксерів – вони виходять на ринг у відомих містах світу, але тренуються, приміром, десь у горах.
Також я прагну вийти на наш сусідський ринок. У Польщі вже спробував свої сили і мені сподобалось. Мене влаштовує географічне розташування – з Франківська і до Києва легко потрапити, і до Варшави. У Франківську у нас молодий і прогресивний театр. Всі реактивні і дуже багато працюють. І хочу сказати, що це вже пережиток радянщини, коли все стягується до центру, хоча Київ я люблю.
Читайте також: Актор Дмитро Сова, який служить у ЗСУ, розповів про переведення до Києва по дружбі.
- Франківський драмтеатр дуже динамічний та зорієнтований на співпрацю з європейськими митцями. Розкажіть про обмін досвідом. Щось хотілося б запозичити або навпаки – викорінити в українських театрах?
- Театр – це передусім актори. І українські актори дуже професійні. Наприклад, польська режисерка Майя Клечевська, з якою я працював над виставою "Дзяди", наголосила, що наші актори просто геніальні. З польськими акторами мені також дуже класно працювалося, не було відчуття суперрізної школи. Звісно, я б поглиблював співпрацю з поляками – якісь театральні лабораторії, майстер-класи, аби обмінятися досвідом. Проте є багато прогалин у технічному плані. Наприклад, ми маємо поміняти скотч на тейп нормальний, освітлення, ремонт душових, гримерок. Я наприклад, нещодавно був в одному з наших обласних театрів і там немає елементарного – душової. Тобто треба розпочинати з простих речей.
- Ви пунктуальні чи запізнюєтесь у театр?
- Актори нашого театру не пунктуальні. І я теж. Ми як іспанці, напевно (сміється). У нас вільна атмосфера. Я б не сказав, що це театр сімейного типу, але немає якогось дошкульного академізму. Всі розуміють, що хороший продукт може створюватися з любов’ю, а не в диктатурі.
Вистава "Дзяди"
- Вистава "Дзяди" за поемою Адама Міцкевича не вперше сприймається і українськими, і європейськими глядачами з особливим захватом. У чому, на Вашу думку, секрет її успіху?
- Так, коли ми їдемо з виставою в Європу, це завжди аншлаг. Адам Міцкевич для поляків, як для нас Тарас Шевченко. Поляки, до речі, дуже уважно і прискіпливо оцінюють, що і як зроблено. А наша вистава і справді дуже крута, за проблематикою вона близька і українцям, і полякам. За версію одного з видань, вона була театральною подією 2024 року у Польщі. Інші вистави також зустрічають дуже добре.
Читайте також: Аптечка українського співака врятувала бійця на фронті.
- А в кіно маєте час ходити? Що Вас вразило з останніх стрічок у кінотеатрі?
- З останнього, що я бачив – це "Редакція" режисера Романа Бондарчука. Хороший фільм. Також мене вразила стрічка "Божевільні" режисера Дениса Тарасова.
Вистава "Гамлет"
- А якщо говорити про топ-3 найзатребуваніших акторів у театрі і кіно, кого б Ви назвали?
- Я б виділяв акторів за іншими параметрами. Зазвичай, як на мене, в театрі одна топ-трійка, в серіалі – інша, в кіно – третя. Мені здається, що у нас буде більше топів, якщо ми більше звертатимемо увагу на якість. У мене є свої топи, але озвучувати їх не буду. І вчитися є в кого. Безпосередньо у нашому театрі може бути топ-10, а то і більше. Для мене важливі деталі і дрібниці в усьому, і в акторські роботі також. До 2014 року ми жили широкими мазками, а нам потрібні деталі.
- Як вважаєте, українці позбулися шаблонного мислення і комплексу меншовартості?
- Ми роками були зорієнтовані на російський простір. Я пам’ятаю, як 2019 року приїхав на проби до Києва, тоді, здається, чотирисерійку знімали. Дивлюся, а там режисер з Пітєра. Я розмовляв українською, а мої колеги – поголовно російською. Ні в кого тоді не виникло запитань: "Чому режисер з Росії припхався сюди? Чому розмовляє російською? А як він хоче працювати в Україні?" Це просто дикі речі. Мені тоді, до речі, і гроші не повернули за роботу. Ось вам і "какая разніца" і меншовартість.
Хочу сказати і про те, що зараз дуже хороші серіали роблять за кордоном. Тому я за те, щоб краще зробити не 16-серійку, а 8-серійку. Але втиснути і розширити сам знімальний процес, детальніше підходити до пошуків та аналізу, не мислити шаблонно. Наприклад, варто відмовитися від атласних халатів, голо вибритих і так далі і тому подібне. Треба більше креативу.
Читайте також: "Ви робите помилку": солістка The Hardkiss похвалилася відпочинком із чоловіком і нарвалася на хейт.
- І трохи про політику та війну. На Вашу думку, у ХХI столітті чим продиктовані бажання деяких лідерів держав загарбати чужі території? Про дивні заяви ми можемо чути не лише з вуст Путіна…
- Світ динамічний. Уроки, які були продиктовані Другою світовою війною, забулися. Не треба виключати великого глобального конфлікту. І Путін, і Трамп видають дикі тези. Ми живемо в таку епоху. А найбільше шкода дітей, які виростають і можуть застати дуже нестабільний світ.
- Як вважаєте, якщо Путін помре, війна закінчиться?
- Війна надовго. На жаль, ми маємо сильного ворога. Його не треба знецінювати. Навіть якщо Путін помре, і ті еліти, які очолять Росію, раптом завершать війну, то ми все одно їх матимемо по сусідству. Напруга завжди буде. В Росії має народитися нове покоління з іншими цінностями. А нам треба розвивати культуру, яка формує нашу ідентичність, а також поглиблювати стосунки з цивілізованими сусідами.
