Катерина Вишнева – українська акторка театру і кіно. Чоловік зірки Олег Москаленко воює на Донецькому напрямку, а Катерина має безліч проектів, не залишає сцену, знімаючись у кіно та граючи в театрі "Золоті ворота". В інтерв’ю "Апостроф Lime" акторка розповіла про роботу в Литві, повернення в Україну та висловилася про проблеми українського кіновиробництва і театру.
Катерина Вишнева
Читайте також: "І не буде": у Святослава Вакарчука відповіли щодо статусу УБД.
- Катю, війна не стала на заваді і у прокат виходить стрічка за стрічкою. На Вашу думку, яким має бути українське кіно, аби не опуститися до рівня дешевого "мила", яке хочеться переглянути лише раз?
- Передусім має бути неодноразова ідея. Всі, хто працюють над стрічкою, мають ставити за мету не суто заробляння грошей і за кожну дію нести відповідальність, робити все максимально якісно. На жаль, у нас не завжди так буває. Але з іншого боку, якщо подивитися на Голлівуд, на який звикли рівнятися, там також далеко не всі стрічки успішні. Деякі є відвертим сміттям. Я переконана, що кількість нашого кіно рано чи пізно перейде в якість. Нам ніяк не уникнути невдалих, відверто дурних та дешевих проектів. Варто робити самостійні кроки у розважальному сегменті, бо, як на мене, з історичними фільмами ми справляємося набагато краще.
- Які українські новинки кіно Вас приємно вразили, а які навпаки - розчарували?
- Мені дуже сподобався фільм "Божевільні". Тут крута ідея, неймовірна операторська робота, режисерська, актори чудово зіграли свої ролі. І неважливо, чи це епізод в дурдомі на п’ять сценок, де ти не говориш нічого, чи це велика роль агента НКВД, якого зіграв Сергій Кисіль. Я відверто кайфанула і під час перегляду виникла думка: "Я теж хочу в такому знятися". Про те, що не сподобалося, не дуже коректно говорити.
Читайте також: "Це таке щастя в цей буремний час": Ольга Сумська в День театру показала себе без гриму.
- Ми часто бачимо заїжджений склад акторів у фільмах. Хіба у нас немає талановитих імен?
- Так, зараз виходить дуже багато комедій із одним і тим самим набором акторів. Мене дивує, що людям не цікаво відкривати інших. Я знаю неймовірну кількість затребуваних акторів, але вони в тіні. У сучасних українських комедіях у кадрі одні і ті ж фарби та емоції.
- А чому так?
- Мені здається, що доки ці люди на піку популярності і у них багато підписників в Інстаграм, Тік-Ток, на них успішно хайпують. Мало хто піде на талановитого актора Сергія Киселя. Це я знаю, що він офігенний. Загальна аудиторія цієї країни не піде лише тому, що він не розпіарений. Тут ми не відрізняємося від Голлівуду. Ніхто не знав, хто такий Том Холланд доти, доки його не розкрутили. Він що, був гіршим актором до цього? Ні. Такі ж процеси і в нас відбуваються. Це питання не творчості, а комерції. Я навіть знаю випадки в нашому українському кіновиробництві, коли в актора, якого поставили на афішу ледь не центральним персонажем у фільмі, було від сили десять реплік, але його втулили на афішу через упізнаваність.
- Як Ви вважаєте, чи потрібні зараз фільми про героїв? За якими критеріями варто оцінювати сценарії про війну?
- Фільми про героїв потрібні, бо ми фіксуємо історії тут і зараз. Це потрібно для наступних поколінь. А щодо якості сценаріїв, наведу приклад. Коли ти приїжджаєш за кордон, ці люди живуть в іншій реальності і не розуміють контексту. Наприклад, у виставі імітується вибух і всі на сцені присідають. В Україні кожен знає, що це, а в європейців немає такого уявлення. Їм треба пояснити, що це вибух і це природня людська реакція. Тому треба продумувати кожну деталь.
Читайте також: "20 хвилин ридав": співак Дантес пережив дивний випадок.
Ще я зараз викладаю у дітей-підлітків, які на мене здивованими очима подивились, коли сказала, що була учасником Революції Гідності. У них було уявлення, що там були лише діди та азовці. Про азовців поширила наративи російська пропаганда, яка з кожної праски розповідала про азовців. Ця брехня просто втиралась в голови, а ми маємо доносити правду і правильні меседжі.
- Катя Вишнева сьогодні – це хто? Акторка, дружина військового, драматургиня, викладачка?
- Я не ставлю собі певних рамок. Зараз такий час, що можна бути всім одночасно. Я мама, дружина військового, акторка, режисерка, драматургиня і викладачка. І все це нероздільно існує. Через викладання доношу дітям правильні речі, ми не просто вчимося калібрувати свої емоції, а припрацьовуємо сценарії, пов’язані з історією, культурою, війною. І вони з подивом дізнаються, які у нас були круті особистості. На сцені я також доношу сенси. У мене є чоловік, якому я збираю гроші та допомагаю іншим військовим, бо без цього все інше було б неможливим.
Катерина з чоловіком та донькою
- Я знаю, що Ви створили п’єсу про дружин військових "Дружини". Як її сприйняли глядачі?
- Її ставлять у Києві, також зацікавилися п’єсою у Полтаві та Харкові. Ще мене запросили за кордон, у Німеччину і Польщу.
- Катю, а як це бути жінкою, чоловік якої воює?
- Це жахливо. Ти живеш своє життя на 70%, а 30% ти завжди фоново перевіряєш телефон, цікавишся новинами в тому регіоні, де перебуває чоловік. Постійно про це думаєш. Я мрію, щоб після закінчення війни мій чоловік зміг повернутися в свою професію.
Читайте також: Переможниця "Холостяка" Катерина Лозовицька заявила, що не брала участі в конкурсі "Міс Україна Всесвіт".
- Коли Ви востаннє бачилися з Олегом?
- На Новий рік, коли в нього була перша відпустка за рік. Зараз він працює на Донецькому напрямку. Більше я не можу розповісти. Хоча деякі дружини відкрито надають інформацію, бо вони мають дозвіл від командування.
- Нещодавно був День театру. Зазвичай прийнято вважати, що театральна сцена для акторів – це про творчість, а кіно – це вже про гроші. У Вас так?
- 25 років я акторка театру. Для мене театр і кіно нероздільні. Так, в театрі нереально заробити гроші. А для того, аби заробляти, справді є зйомки. Бувають цікаві проекти, а бувають відверто халтурні. Але. Твоя робота має бути виконана якісно. У нас немає такого правила, як у Голлівуді, мовляв, я відмовляюсь від проекту, він мені морально не підходить і я не хочу грати того чи іншого персонажа. У середовищі українських акторів дуже мало людей, які можуть собі це дозволити.
- А Вам доводилося відмовлятися від певних пропозицій і чому?
- Так, я принципово не граю у колаборантів і росіян.
- Але до війни Ви, як і багато інших українських акторів, перетиналися із зірками країни-агресорки, перед якими завжди були червоні доріжки…
- Так. Наприклад, на зйомках серіалу "Хороший хлопець" був актор Кирил Дицевич, який дозволяв собі набагато більше, ніж інші. Мова про відкриту зневагу до українців як до людей другого сорту, про імперські наративи тощо. Хамство і зрив емоцій під час зйомок тоді толерувалися.
Читайте також: "Цих близнюків розлучили з батьком у дитинстві": блогерка пожартувала про схожість Павліка з учасником "Курган і Агрегат".
- А як Ви ставитеся до так званих "хороших росіян", "іноагентів", які виїхали з Росії? Вони щось корисне для України зробили?
- Це адекватні люди, але адекватність і сміливість щось робити – це різні речі. Часто вони займають позицію – "а я тихонько посижу", засунувши язик в одне місце. Написати в соцмережах "Я против войны" і виїхати в Дубаї – це геройство?! "Хороших росіян" немає в моєму інформаційному полі і мені не цікаво, підтримують вони нас чи ні. Нехай перевзуваються хоч десять разів на день. Я за те, щоб підтримувати і піарити наших людей.
- Чи було у Вас бажання піти з професії? Чим воно було викликане?
- Було. Викликане кризою ролей та гострими кутами в колективі. Я не знаю, чи є такі актори, які ніколи не хотіли піти з професії. Розкажу цікаву історію. Театр "Дах", в якому я працювала 13 років, закрився. Я залишилась без театру. На Революції Гідності почула, що набирають жіночий батальйон. Я прийшла в медчастину працювати медсестрою. Теорію знаю, але втрачаю свідомість від вигляду крові. Мене не приймають. Згодом іду на стрільбище, де мені дають бойовий автомат Калашнікова. І від перших пострілів падаю на землю, бо треба мати дуже міцний торс, а мене просто зносить, залишаюсь із синцем на плечі. Мені кажуть: "Дякую, але нам такі люди не потрібні". Я зрозуміла, що не принесу користі і тут. І пішла на кухню з думками, що з військовою справою у мене щось не складається.
Читайте також: Дядя Жора зняв романтичний кліп із 7 тисячами корів.
- Ви така людина, яка не гребує різною роботою. У Литві, якщо не помиляюсь, Ви працювали в теплиці…
- Так. Ілюзія, що в Європі так прекрасно, багато робочих місць, вмить розвіялася. У Литві треба знати мову, аби влаштуватися на пристойну роботу. І я пішла працювати в теплицю, де вирощували квіти та інші рослини в промислових масштабах. З квітами працювали інші люди, а ми були на конвеєрі з хімікатами, добривами, грунтами. Все це було в носі, вухах, роті. Волога, постійний шум, бруд. Від хімікатів у мене повипікало слизову. Це дуже важка фізична робота. Так ось, я медійна акторка протягом трьох місяців копалась в добривах, бо інших варіантів утримувати свою дитину у мене не було.
"Мої бажання співпадають з мріями моєї дитини"
- Тому повернення в Україну було для Вас закономірним кроком?
- Я дуже залежна від власної землі. Коли привезла доньку на кілька днів в Луцьк, аби вона побачилася з татом, то дуже гостро це відчула на фізичному рівні. Я бачила щасливі очі дитини.
На день народження доньки, яке ми святкували у Литві, я її запитала: "Що ти хочеш?". І вона зі сльозами на очах відповіла: "Нічого". А через пару хвилин додала, що мріє влаштувати свято з татом, дідусем і бабусею в Україні. І я зрозуміла, що мої бажання співпадають із мріями моєї дитини. І ми повернулися.
- Катю, а активні гастрольні тури виснажують Вас?
- Мене вони скоріше надихають. У мене крута школа Влада Троїцького. Я натренована жити в динамічному графіку. Вмію розподіляти свої сили і надихатися від того, що є поруч. Мені легко їхати кудись, коли я знаю, що повернусь додому. А в Литві було важко, бо я не знала, чи повернусь.
Читайте також: "Доктор гумору": Андрій Данилко принизив російського коміка Петросяна.
- Ви виступали і в прифронтових зонах. Це було під обстрілами?
- І в Запоріжжі, і в Сумах, і в Миколаєві, і в Дніпрі якось нас це оминуло. Напевно, маю сильного янгола-охоронця. У Суми я дуже боялася їхати, але все склалося добре. Була дуже здивована, бо в Запоріжжі, Миколаєві і Дніпрі багато розбитих будинків, дуже економлять світло, ліхтарі горять через один. Все дуже стримано. А в Сумах все яскраво. Я поцікавилася у водія, чому стільки ілюмінації. А він відповів: "Так що, не жити тепер?". Я була зачарована цими людьми і наголошу, що десь 85% сумчан україномовні. Я отримала неймовірний фітбек за п’єсу "Дружини".
- Катю, а як Ви реагуєте на хейт?
- Кожен виливає те, чим наповнений. Я ніяк не реагую.
- Ви як акторка, яка готова до експериментів на сцені, з якими режисерами хотіли б попрацювати?
- Звичайно, зі своїм учителем Владом Троїцьким, який зробив мене як акторку. Ми не співпрацюємо з 2018 року і мені здається, що за цей час я дуже змінилася і виросла у професійному плані. І мені хотілося б творити з Владом з іншої позиції – на рівних. А щодо молодих режисерів, то я завжди відкрита. Ти ніколи не знаєш, хто виявиться молодим Фелліні. До речі, у мене був досвід, коли працювала на великій сцені одного з театрів, де молодий талановитий режисер пояснював старшій акторці, що він хоче, аби вона зіграла. У відповідь він отримав: "Дєточка моя, я так 40 років грала і буду так це робити надалі". Я мало не закричала: "Ти х*рово грала!". Але красномовно промовчала і подумала: "Отак Вишенька ніколи не роби".
Читайте також: На війні загинув тернопільський поет та музикант Любомир Сарабун.
- Як викорінити цей нафталін у багатьох українських театрах?
- Жартую, але з часом вони самі помруть. Давайте трішки зачекаємо (сміється). Є чудова вікова акторка Ганна Розстальна у "Молодому театрі". Їй не заважає вік і досвід бути чуючою, гарною акторкою, яка досі вчиться, імпровізує і шукає себе. Є Олексій Вертинський, який відкритий до нових пропозицій. Він завжди свіжий і в контакті з тобою, просто класний партнер.
- В одному з серіалів Ви граєте у компанії із Михайлом Хомою. А він який як партнер?
- Михайло дуже відповідальна і переживаюча людина. Так як він непрофесійний актор, а скоріше шоумен, то намагався заздалегідь вчити текст, радився, всіляко підлаштовувався. Але ми розуміли, що ставка серіалу "Відморожений" саме на нього. Тому намагалися робити все, аби йому було максимально комфортно і він залишався собою. Нам не потрібен артист, якого затисли. Коли вся команда працює на результат, то це відчутно. Не без того, що потім приходить монтаж і просто створює щось таке, до чого ти не хочеш мати відношення.
Читайте також: У українського письменника виникли проблеми з поясненням свого покликання школярам.
Наприклад, у нас був один проект "Стоматолог", де повирізали багато крутих моментів і залишили суто мелодраму. У нас було багато сцен бійок, гумору, стьобу, а монтажери все стиснули. І ми сиділи після перегляду із сумними мінами. Це мало бути пацанське кіно, а вийшло зовсім інше.
- Це через відсутність таланту монтажерів чи все-таки тут інші причини?
- Це через суб’єктивну точку людини, яка прийшла до влади і стриже все під себе, не сприймаючи той факт, що світ набагато ширший і цікавіший. Часто сценаристи працюють за штампами і стереотипами.
- Ви їх ламаєте?
- Так. Я люблю правду в кадрі. У нас часто ліплять ідеальну картинку, в житті все по-іншому.
- Дякую, Катю, за відвертість.
