Ніна Набока – українська акторка, за плечима якої понад сто ролей. Ніна Петрівна чудово грає харизматичних жінок з життя. Це акторка, якій не потрібен мікрофон, додаткові спецефекти, вона заповнює собою увесь простір. Зірка серіалу "Спіймати Кайдаша", фільмів "Будинок "Слово", "Припутні" в інтерв’ю "Апострофу Lime" пригадала співпрацю з російськими акторами, розповіла про любов до великої сцени, театру і кіно, а також висловилася про Володимира Зеленського.
Ніна Набока
Читайте також: Співачка Tarabarova розповіла, як її чоловік влаштував скандал через оприлюднені з ним світлини.
- Пані Ніно, Ви цього року пасочки пекли? Чи маєте сімейні традиції на Великдень?
- Для мене найважливіші свята – Різдво і Великдень. Завжди печу паски, фарбую яйця, готую. Але цього року святкую у старшої сестри в Чернівцях, яка взяла на себе всі передсвяткові клопоти. Хочу побути з родиною.
- Аналізуючи останні роки війни, які висновки для себе Ви зробили? Як Вам живеться в умовах війни?
- Страхіття триває, то які можуть бути думки? Мені часом здається, що це просто сон, я прокинуся і жаху не буде. Подивіться, що робиться в Сумах, у Кривому Розі! Я як уявлю, що мати кричить над убитою дитиною, то просто не можу. Намагаюся менше читати новини, бо мені робиться погано. Напевно, земля не тримала цих орків, тому їх просто викинуло назовні, як зомбі. Такі ж відчуття мають всі наші люди. Позитив знаходиш у праці.
- У Києві за кілька годин після трагедії у Сумах молодь демонстративно слухала російську музику і гімн Росії. На Вашу думку, як можна вплинути на такі неприпустимі речі? Як говорити з підлітками?
- Я би просто пересадила і їх, і їхніх батьків. За таке виховання треба карати, а у нас безслідно все минає. Чому б не забрати цих людей в армію? Хлопці у 19-20 років самі йшли на війну. От цих виродків послати на передову, тоді вони точно не будуть слухати і співати російські пісні. Як по-іншому?!
Читайте також: "Дмитро Комаров не створює контент російською мовою": у телеведучого відреагували на скандал.
- Свого часу Ви, як багато інших українських акторів, перетиналися з колегами із країни-агресорки. Яким досвідом спілкування можете поділитися?
- Я все це бачила: і їхні запої, і їхнє ставлення до роботи, як до заробітчанства. Привозили вони в Україну і вистави, м’яко кажучи, нехорошої якості. А платили їм добре. Але ж винні ми, бо їх запрошували і давали головні ролі, а наші актори часто були на задвірках. М**ковити ставилися до нас, як до нижчої касти, поводилися, як хазяї, яким давали широку дорогу.
- "Вєлікая русская культура" досі цінується у Європі. Як вважаєте, жахливі події в Україні якось переламають цю ситуацію?
- Якщо у Європі російська псевдоінформація просто фонтанує, то чого можна чекати? Вкладаються мільярди, аби дезінформувати суспільство. Мало того, що у нас найкраща свідома інтелігенція була знищена росіянами, так те, що доброго залишилось, не завжди допускають. Ми відстаємо в пропаганді і не надаємо цьому значення, ось і вся правда.
- Принагідно запитаю про Чехова, Гоголя, на драматургії яких виховувалися покоління. Чи можемо ми відмовитися від цієї спадщини?
- Як я це можу зробити? Воно все у мене в голові. Гоголь – це суто наш письменник, хай у Росії хоч гопки скачуть. Шевченко теж у Петербурзі був, але це не значить, що він російський. Чехов – світовий письменник і драматург, у його творчості піднімаються важливі психологічні пласти. Якщо говорити про Горького, Купріна, Шолохова, Распутіна, то це суто російське. Це все потрібно викорінити звідусіль. Найбільше свято у м**калів - маслєніца, напиваються всі і б’ються до крові. Воно буде лежати у калюжі з брудом і казатиме "я русскій". Пригадую спільні зйомки в одному з проектів з Володимиром Толоконніковим, відомим за роллю Шарікова у "Собачому серці". У мене досі перед очима, що він меле, як лається і розказує нісенітниці. Я тоді подумала: "Та ти ж завжди себе грав. Брудне таке і вонюче, із засмоктаним волоссям".
Читайте також: "Я бачив": "добрий чарівник" Дмитро Коляденко спрогнозував, як і коли закінчиться війна.
- Це такий собі узагальнений образ росіянина…
- Так. Переді мною сидів Шаріков у житті.
"Лише на сцені або перед камерою можна показати, хто ти і що з себе представляєш"
- Пані Ніно, у творчому житті кожного актора і акторки трапляються ролі, які важко зіграти психологічно, а іноді навіть фізично. Розкажіть про свій досвід під час зйомок "Останньої втечі"…
- Завжди мені давали ролі, які близькі мені як людині. А ця роль була психологічно важкою. Зіграти жінку за гратами, у якій вже все вбито людське, непросто. Треба було носити кайдани, побрили мене, на замовлення мені робили бельмо. Я намагалася влізти в цю "шкуру" і зрозуміти, що відчуває жінка, що коїться в її голові. Це героїня, яка викинула двох дітей з шостого чи сьомого поверху, за що отримала пожиттєве. У тюрмі її ненавиділи, вона з людини перетворилася на істоту.
- Зазвичай приймаєте всі пропозиції від режисерів чи від певних проектів відмовляєтесь?
- Не відмовляюся. Немає маленьких ролей, є маленькі актори. Якщо ти акторка, то повинна вміти все зіграти професійно і талановито. У мене немає такого слова, як халтура. Можна зіграти епізодичну роль, але її запам’ятають усі.
- Пані Ніно, а з ким із акторів Вам доводилося ділити гримерку? І чим це сусідство запам’яталося?
- Зараз я ділю гримерку із Наталкою Корпан з Театру Франка. Вона чудова людина. Ми з нею у відрядженнях разом живемо у готелях, звикли один до одного, як сестри. Я іноді кажу: "Я без тебе і гримуватися не буду". А взагалі я всіх люблю і ворогів не маю. Може, і є вони, але я їх не помічаю. Вважаю, що треба йди на сцену і працювати. Язиком себе не захистиш, лише на сцені або перед камерою можна показати, хто ти і що з себе представляєш. Дуже люблю велику сцену і великий розмах. Пригадую, як ми були у Харкові, де виступали у великому підземному ресторані з невеличкою сценою. Я побачила це і подумала: "Як ми тут, шо ми тут будемо грати?". Але викрутилися, зіграли і витягнули.
Репетиція. "Егоїстки"
Читайте також: "Ого, дайте секунду, щоб витерти сльози": зворушлива історія знайомства Девіда і Вікторії Бекхемів.
- Згадуючи фільм "Збори ОСББ", Ви погоджуєтесь з думкою, що сусіди – це найкраща сигналізація? Ви оточені хорошими сусідами?
- У мене завжди були чудові сусіди. Це як рідня. Перші, до кого звертаються у різних ситуаціях. Щось зробити – сусіди, тікаємо у бомбосховище – з сусідами, не вистачило морквини чи цибулини для борщу – бігом до сусідів.
- Якби Вам зараз запропонували зіграти у серіалі "Слуга народу", Ви б погодилися?
- Звичайно, погодилася б.
- А як Ви ставитеся до Володимира Зеленського? Він на своєму місці як президент України?
- Він як актор і шоумен прекрасний і був на своєму місці у "95 кварталі". Зараз це зовсім не те. Йому не треба було йти у президенти. На політика треба вчитися. Грав на сцені і раптом побіг у політику – це неправильно. Це ж треба розуміти багато моментів, тямити в дипломатії, мати холодний розум, а не емоції. Я б на таке ніколи не погодилася. Навіть не знаю, може, його змусили. Мені Зеленського шкода. Ви подивіться, творчі люди, які себе спробували у політиці, повернулися у свою професію.
"Важливо зустріти режисера, який схожий думками з тобою"
- Повчати молодих акторів часом доводиться?
- Зауваження не роблю, а по-материнськи можу щось порадити. Молодь я люблю, але можу пожурити, якщо бачу щось некоректне. Це як із хлопцями, нашими акторами, які якось розділися на галявині, торси показували, реготали, як коні, а неподалік свічка горить, хлопці загинули. Мене це обурило і запитала: "Ви своїми мускулами хочете налякати Путіна?".
Читайте також: "Це буде честь для мене": Жан-Клод Ван Дамм звернувся до Путіна із бажанням прибути в РФ як "посол миру".
- А ті, хто виїхали за кордон, Вас не бентежать?
- Ми ж бачимо, як вони показують своє зіркове життя з шампанським, веселощами та розкошами. А наші воїни гинуть в окопах. Та ви хоч не показуйте, негодні люди, бо у вас клепки немає! Коли вони повернуться, треба не дати можливості їм вольготно почуватися в Україні.
- Працюючи над роллю, Ви завжди йдете за баченням режисера?
- Те, що я додаю від себе, режисери завжди одобрюють. Я дуже люблю Аркадія Непиталюка. Важливо зустріти режисера, який схожий думками з тобою, підходом до ролей, життя, зйомок. Я така глина, з якої можна все ліпити. Слово режисера для мене – закон. Тільки не дурня, звісно. Люблю імпровізувати, до молодих режисерів прислуховуюсь. Дуже люблю Дмитра Шмурака. Спокійний, але знає, чого хоче. Я коли співпрацюю з ним, то спостерігаю: "Усміхається, значить сподобалось, зачесався – значить треба зіграти по-іншому" (сміється).
- Ви працювали і на театральній студії у доньки. Чим запам’ятався цей досвід?
- Це дуже цікавий досвід. Ті, кого я готувала до театрального інституту, успішно йшли до своєї мети, досі дякують, приходять до мене, ті, хто воюють, пишуть з фронту, вітають зі святами.
Читайте також: "Я не вважаю себе зрадником": український режисер розповів, як виїхав з України і чому не повертається.
- Я знаю, що своїх учнів Ви долучали до плетіння сіток для армії…
- Так, а я виступала перед воїнами, збирала кошти, ми купили прибори нічного бачення, машину. Але завжди працюємо предметно, звітуємо, фотографуємо. Все має бути чітко і прозоро.
- Ваш зять також був на передовій. Де він служить?
- Він отримав поранення і лікується. Переніс три контузії. Зараз ми боремося за його здоров’я.
- Пані Ніно, Ви втратили когось з колег, друзів на війні?
- Загинув мій друг, прекрасна людина Яків Ткаченко, який грав у "Припутнях". Він вже мав поранення, але знов пішов на фронт і загинув. Це мені досі болить. Пригадую, як була в реабілітаційному центрі "Перемога". Я вийшла в червоному капелюсі і кажу: "Сказать нічого не можу, а капелюха знімаю перед вами". Як мені як матері на все це дивитися? Без рук, без ніг хлопці. А в Одесі до нас на виставу троє приїхали на колясках. Ми вклонилися їм до землі і розцілували.
- Напевно, Вам непросто говорити і про рідний Донбас… Коли востаннє були на малій батьківщині?
- Наше село все розбомбили. Всі пороз’їжджалися, поховалися. Одна сестра виїхала до старшої доньки у Нову Зеландію, а друга - у Чернівці до старшого сина. Востаннє на Донбасі я була перед війною.
Цікаві новини для вас:
- "Це реально крутий етап життя": Інна Бєлєнь підтримала майбутніх учасниць "Холостяка" з Тарасом Цимбалюком.
- "Спочатку взялись за Винника, потім за Винничука, тепер за Винниченка": співаку Віктору Виннику стало тривожно.
- Українцям презентують відреставрований легендарний фільм "Тіні забутих предків".
