Намагаючись домогтися від Сполучених Штатів скасування санкцій, накладених за вторгнення в Україну, Росія вдалася до ядерного шантажу: два тижні тому президент РФ Володимир Путін підписав указ про припинення угоди з США про утилізацію збройового плутонію. Після цього у світі заговорили про повернення до епохи "холодної війни", зокрема, до найбільш "морозного" її періоду так званої Карибської кризи 1962 року, коли виникла реальна загроза ядерної катастрофи. Гіпотетичний ядерний конфлікт між Росією і США, навіть в найбільш обмеженій формі, безпосередньо стосується України, яка через своє географічне положення може серйозно постраждати від наслідків бомбардувань. Крім того, безпосередньо на території нашої країни все ще є об'єкти, які теоретично можуть стати ціллю для нанесення американських ядерних ударів.
На початку жовтня президент Росії Володимир Путін, прагнучи домогтися скасування санкцій, накладених за вторгнення в Україну, використовував відкритий ядерний шантаж щодо США, видавши указ про призупинення угоди про утилізацію збройового плутонію. Світ відразу ж заговорив про повернення в епоху "холодної війни" і навіть згадав жовтневі дні 1962 року, коли внаслідок протистояння між СРСР і США виникла загроза ядерного апокаліпсису. Минулого тижня з'явилися нові тривожні ознаки того, що Кремль готується до великої війни: російським чиновникам нібито було рекомендовано повернути на батьківщину своїх дітей, які навчаються за кордоном, а в Москві почалася перевірка бомбосховищ.
Експерти, втім, переконані, що далі шантажу Кремль не зайде, та й у реальність того, що якась із сторін натисне "червону кнопку", відверто кажучи, не віриться. Однак українське суспільство занадто легковажно поставилося до погроз з Москви, потираючи руки з приводу того, що Росія в такій сутичці обов'язково зазнає поразки, хоча б тому, що основна частина ракетно-ядерного щита РФ, як і раніше, залежить від українського ВПК. Якщо припустити, що справа дійде до гіпотетичного обміну ядерними ударами між Росією і США, то такий конфлікт, навіть в найбільш обмеженій формі, здатен спричинити в Україні незліченні лиха в силу її географічного положення. Масштаби збитку, швидше за все, значно перевищать всі наслідки аварії на ЧАЕС.
Отже, припустимо, що найгірший і найбільш неймовірний сценарій спрацював, сторони дійшли до крайньої точки і ядерна війна почалася. Військові доктрини США та Росії передбачають нанесення превентивного ракетного удару по противнику. Припустимо навіть, що США завдали удару першими. Чим це загрожує Україні?
Почнемо з того, що російський ядерний арсенал не дуже поступається американському. Станом на 2013 рік, стратегічні ядерні сили (СЯС) РФ мали 492 розгорнутих ядерних носіїв, що на 300 одиниць менше, ніж у США. Проте за кількістю ядерних боєголовок російське відставання вже не таке значне - 1480 проти 1654. Крім різних ракет морського і повітряного базування, американська армія володіє міжконтинентальними балістичними ракетами (МБР) шахтного базування "Мінітмен - III", які стоять на бойовому чергуванні з 1970 року. Раніше ці ракети оснащувалися бойовою частиною, що складається з трьох боєголовок потужністю від 170 до 300 кілотонн у тротиловому еквіваленті. Проте в середині "нульових" США почали переоснащувати МБР на один бойовий блок, навмисно знижуючи свою можливість нанесення першого удару, щоб продемонструвати прагнення до розрядки. Тепер всі ракети "Мінітмен - III" забезпечені одним бойовим блоком потужністю до 475 кілотонн.
Однак і цей пристрій майже в 30 разів потужніший від того, котрий було підірвано американцями в японській Хіросімі в 1945 році. Досвід Хіросіми і Нагасакі поки що є єдиним випадком застосування атомної зброї, тому можна лише теоретично припускати, яких бід міг би накоїти 475-кілотонний боєприпас, скажімо, у випадку наземного вибуху. Якщо б така бомба вибухнула в центрі Києва, на Хрещатику, то зона абсолютних руйнувань, швидше за все, поширилася б до Подолу, площі Перемоги і могла б досягти Лівого берега, а дія світлового випромінювання в перші секунди після вибуху і подальший рух ударної хвилі, ймовірно, заподіяли б важкий збиток практично всій території міста, аж до Оболоні, Троєщини та Жулян. В масштабах Москви, яка, в силу розташування там урядових об'єктів, очевидно буде метою ядерного удару, зона руйнувань від однієї ракети буде меншою. Але для гарантованого прориву системи протиракетної оборони РФ однієї МБР занадто мало. Якщо хоча б дві-три ракети з будь-якої кількості запущених "Мінітменів" досягнуть цілі, місто Москва і його найближчі околиці будуть зметені з лиця Землі.
Крім столиці Росії і розташування частин СЯС, метою для бомбардувань можуть стати військові та промислові об'єкти РФ - важливі оборонні підприємства і військові бази. Принаймні чотири такі об'єкти розташовані біля кордонів з Україною. Мова йде про 262-у військову базу в селищі Богучар, у Воронезькій області, в 45 км від кордону з Україною, про базу в селі Валуйки (Білгородська область, Харківський напрям, 25 км від кордону), а також про бази на полігоні Кадамовський в Ростовській області і в селі Клинці (Брянська область, Чернігівський напрямок) - 70 і 50 км від кордону, відповідно. Ці бази можуть зацікавити американців хоча б тому, що саме на них будуть дислокуватися три нові російські дивізії, які, за заявою міністра оборони РФ Сергія Шойгу, повинні протидіяти нарощуванню сил НАТО до кордонів з Росією. І хоча жоден з названих об'єктів не знаходиться на території України, все ж вони розташовані досить близько відносно великих українських міст - Шостки, Чернігова, Харкова, на які можуть випасти радіоактивні опади. А якщо у момент бомбардування вітер буде дути в західному або південно-західному напрямку, то територія України може бути заражена і на більшу глибину.
І, нарешті, не слід думати, що безпосередньо в Україні немає об'єктів, які могли б стати метою для американських ядерних ракет. Мова йде про окупований Крим, який де-юре є частиною України, але де-факто ця територія перебуває під російським управлінням. У момент обміну ядерними ударами немає місця дипломатії і міжнародному праву, тому, незважаючи на дружні відносини з Україною, американська сторона, очевидно, буде виходити з чисто військової логіки. А вона говорить про те, що на “сухопутному авіаносці" - саме так називали Крим у часи СРСР - дислокується Чорноморський флот РФ. Там же напередодні конфлікту теоретично можуть бути розміщені мобільні стратегічні ракетні комплекси "Тополь", "Тополь-М" і "Ярс", здатні вражати об'єкти на території США. Один "Мінітмен" може практично стерти з лиця землі місто Севастополь (базу ЧФ РФ). Крім того, полювання за іншими військовими об'єктами в Криму здатне перетворити півострів у пустелю, що фонить, забруднити радіоактивними опадами Чорне і Азовське моря, а також території Херсонської, Запорізької та Одеської областей.
Таким чином, зловтішання з приводу того, що зовнішня політика Володимира Путіна зайшла в глухий кут і російському президенту нічого не залишається, крім того, як розмахувати ядерною палицею, зовсім недоречно. Якщо ситуація раптом почне розгортатися за найгіршим сценарієм, Україна неминуче опиниться між молотом і ковадлом. Тому вітчизняна дипломатія повинна сформувати максимально чітку позицію з приводу російського ядерного шантажу, а українське суспільство, незважаючи на всю фантастичність описаного вище сюжету, розуміти, що і фантастика іноді стає реальністю. А тому настав час здути пил зі старих радянських книг з цивільної оборони під назвою "Це повинен знати і вміти кожен".
