У доповіді директора Агентства військової розвідки Пентагону, що була оприлюднена напередодні, зазначається, що у 2018 році Мінські угоди не будуть діяти, а Росія не відмовиться від дестабілізації на Донбасі. Які цілі президент РФ Володимир Путін і його оточення обрали для себе на Сході України, "Апострофу" розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.
Мінські угоди не працюють, але вони досягли своєї головної мети — війна зупинена. Зараз ми маємо справу з провокаціями, але це вже не війна, а воєнізований мир. Справжня війна відбувається в іншій площині. Якщо Україна зможе провести реформи, що дуже важко. Для реформування економіки потрібно подолати корупційну складову, що б'є по інтересах того класу, на який спирається Петро Порошенко.
Захід розуміє, що Путін з війною в Україну не полізе. Він вже не може розв'язати на Донбасі реальну війну, яка була у 2014 році. Але він змушений робити вигляд, підтримувати гібридну напругу, перекидати туди інструкторів. Якраз для цього він і використовує ДНР і ЛНР. Там весь час доводиться підтримувати напругу, ідеологічні диверсії, підривати та вбивати.
На Заході зрозуміли, що з Путіним треба вести діалог не як з людиною, що належить до спільного з ними цивілізаційного типу, а в рамках спілкування з такими "псевдокочевими вождествами". Розмовляти з ним безглуздо, на нього треба впливати прямими матеріальними фактами. У мирному змаганні ці заходи дуже ефективні, санкції дієві. Путін буде програвати. Він досі не інкорпорував Донецьк — знає, що наступним кроком будуть нові санкції.
В Україні ж вважають, що санкції дуже слабкі. Насправді саме такі заходи призвели до краху Радянського Союзу. Стратегія відкидання комунізму Рональда Рейгана перейшла в стратегію відкидання Путіна. Його відкинули з Великої вісімки, Росія за номінальним ВВП вже нижче Південної Кореї. Країна знаходиться в глухому куті, Путін ізольований. Далі у нього немає можливості рухатися — занадто важкими будуть наслідки.
Путін знову програв у Європі. Спроби розколоти Євросоюз, посварити Францію та Німеччину, провести Марін Ле Пен не мали успіху. Захід - на боці України, хоча і не задоволений тим, як вона себе веде.
Потрібно розуміти, що у практичному плані в Путіна нічого немає. У нього немає економічних, демографічних і технологічних ресурсів. Путін контролює засоби масової інформації, а, відповідно, контролює уявлення населення про те, що відбувається в Росії. При обмеженому доступі до альтернативних джерел інформації більшість людей глибоко дезорієнтовані. Тому будь-які економічні, зовнішньополітичні провали, ізоляція підноситимуться як ознаки того, що Росія піднімається з колін. Як було при Сталіні – може, ми стали жити гірше, але це тому, що нам всі заздрять.
Реагувати на погіршення життя слід, затягнувши пояси і консолідуючись навколо улюбленого вождя, щоб дати відсіч ворожому зовнішньому світу. У Північній Кореї їсти нічого, але весь народ навколо вождя і готує атомну відповідь. У нас, в Росії, те ж саме, але у більш м'якій формі: до третини всіх коштів йде на військові програми, скорочуються витрати на освіту й медицину, погіршуються стандарти життя. Але на Путіна це не впливає, його образ відділений від повсякденних труднощів, він воює з американським імперіалізмом.
Тому Путіну вигідно підтримувати відчуття війни. Але він розуміє, що відчуття війни – це добре, а для ведення реальної війни потрібні ресурси, а їх немає. Але йому реальна війна і не потрібна, йому потрібна гібридна війна. Щоб населення жило в напруженому стані, було готове померти в ім'я святих ідеалів, постійно відчувало зовнішню загрозу. Населення повинно розуміти, що воно без Путіна помре.
У Росії є люди, які усвідомлюють ситуацію, але вони не мають інструментів, щоб змінити її. Тому вони виїжджають з країни. Путіну ж, щоб утримати свій режим, доведеться розпочати внутрішні репресії. Поки масштаб цих репресій не можна порівнювати зі сталінськими, але вони є.
Наступного року Путіну доведеться нагнітати патріотичну риторику, оскільки ніяких досягнень в порядку денному немає. Тому для підтримки свого статусу на президентських виборах потрібно використовувати негативну стимуляцію — страх. Значить потрібно буде говорити, що без Путіна нас знищать: прийде НАТО і кованим чоботом нас розтовче. Щоб це спрацювало — людям потрібно давати докази. Тому наступного року слід очікувати віртуальних загострень, що будуть супроводжуватися матеріальними провокаціями, які будуть виглядати як наступ з боку України. Логіка цього буде така — ми змушені давати відсіч і згуртуватися навколо Путіна. Думаю, що путінські стратеги чекають і готові провокувати масштабні дії з боку України. Путін буде грати в піддавки, запрошувати Україну до агресії, до просування на Донбасі. В українському пропагандистському середовищі це буде сприйматися як відновлення контролю над землями України, а в Росії — як агресивні кроки.
Це дасть привід виступити перед народом і заявити, що "фашистський" режим знищує братів Росії на Донбасі. Я сподіваюся, що український політичний клас це розуміє. Хоча, зважаючи на дії так званої партії війни, може, і не дуже. Потрібно розуміти, що бажання просунутися на Донбасі може стати підмогою Путіну і збільшить рівень його підтримки. У Росії будуть говорити, що навкруги вороги, тому нам доведеться потерпіти і забути про економічні реформи, а то прийдуть українці і захоплять нас. Треба розуміти, що це працює.
