28 червня, під час відзначення річниці прийняття Конституції, президент Петро Порошенко заявив, що в текст Основного закону України необхідно внести зміни з метою закріплення курсу на вступ в ЄС і НАТО. Як зазначив Порошенко, це необхідно зробити, оскільки переможці парламентських чи президентських виборів наступного року можуть переглянути курс на євроатлантичну інтеграцію. Свою оцінку даної ініціативи “Апострофу” висловив відомий український дипломат, старший радник Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук.
Стаття 28 ухваленої 1977 року Конституції СРСР чітко визначала, що “зовнішня політика СРСР спрямована на... побудову комунізму в СРСР, зміцнення позицій світового соціалізму, попередження агресивних війн, досягнення загального і повного роззброєння...” Але, на жаль, наявність такої статті в радянському Основному законі не лише не зупинила гонку озброєнь і не стала на перешкоді агресії в Афганістані, але навіть не змогла врятувати світовий соціалізм і сам СРСР від розпаду. Побудова комунізму спочатку залишалась просто мрією, яка все більше відрізнялась від реалій радянських буднів, а з часом перетворилась на предмет анекдотів і насмішок.
Хоча певні елементи якщо не комуністичних, то щонайменше соціалістичних ідей - таких як загальний добробут, фактично безоплатна якісна медицина чи освіта - таки були впроваджені. Правда, не в СРСР, а в країнах “загниваючого” Заходу. Які чомусь зробили це, нічого не пишучи у своїх конституціях ні про побудову соціалізму чи комунізму, ні про безоплатну медицину. Як кажуть, хто може – той робить, хто не може (чи не хоче) – лише про це говорить.
Уявляєте, щоб у конституції США була стаття на зразок “Метою зовнішньої політики США є членство в Антанті”, “Органи влади США повинні забезпечити вступ в Лігу націй” чи “Усі наступні президенти США повинні забезпечувати вірність НАТО та гарантувати безпеку усіх країн, які вступили в Північноатлантичний альянс, чого би це не коштувало американським платникам податків”? І кожних десять років новий президент чи більшість у американському Конгресі переглядали би ці статті у відповідності до змін у міжнародній обстановці...
Абсурд. Очевидний абсурд, який не потребує додаткових доказів. Ніякі цивілізовані країни не вносять до Основного закону статті щодо поточних зовнішньополітичних завдань. Конституція є документом, який закріпляє основні права і свободи громадян та визначає систему побудови державного ладу, порядок і принципи функціонування органів влади. Для визначення зовнішньополітичних цілей і завдань існують policies – державні політики, які закріплюються чи указами президента, чи нормативними документами уряду чи МЗС. Для питань виключної ваги існує такий інструмент як закон про засади зовнішньої та внутрішньої політики, де у максимально загальних і незобов’язуючих термінах вищий законодавчий орган влади країни визначає пріоритети, стратегічні цілі та завдання у сфері зовнішньої політики.
Закріплення у Конституції України не тих питань, які дійсно потребують конституційного врегулювання – і є неврегульованими до цього часу – а поточних зовнішньополітичних завдань є лише ще одним підтвердженням сумної істини про те, що Конституцію в Україні перетворили не на суспільний договір усіх громадян, не на правову основу держави, а на інструмент політичних ігрищ. Інструмент, який змінюють кожних декілька років відповідно до політичної кон’юнктури. Той, хто виграє президентські вибори, намагається посилити інститут президенства, той, хто їх програє – послабити цей інститут і посилити парламент. І тим, і іншим, в принципі, глибоко байдужі Конституція, закони, держава і державність. Все це для них – засіб дорватися до монопольного права дерибанити ресурси країни. Особисто збагачуватися за рахунок усіх інших. Гра, в якій ставки на мільярди. І ставки - не лише гроші, а й особиста безпека, безпека сім’ї та статків. Тому, якщо виграти за таких правил гри неможливо, то треба змінити правила гри. Тому в результаті Конституція у нас - не “найнижчий спільний знаменник”, кодекс цінностей і принципів, які об’єднують нас усіх, а дишло, яким крутять як хочуть. І від того, який номер на цьому дишлі повісять – з синьо-жовтим прапором чи євробляхи з литовських іржавих авто – нічого не зміниться.
Хоча ні, все таки зміниться.
Можливо, це був просто черговий піар - ідея внести зміни до Конституції не про посилення повноважень регіонів чи їх спроможності до самоврядування, не про право обирати губернаторів чи керівників районів, не про обмеження функцій держави чи свавілля силових структур, не про врегулювання дуалізму виконавчої влади, а щодо окремих зовнішньополітичних цілей. Які до того ж в осяжній історичній перспективі не мають жодного шансу для здійснення і становитимуть у подальшому серйозну зовнішньополітичну проблему для врегулювання ключових для країни проблем.
Якщо ж таки справді будуть здійснені спроби це зробити, то це може остаточно перетворити євроінтеграцію на науковий комунізм, остаточно її дискредитувати в очах суспільства. Підтримка євроінтеграції не перетворюватиметься на підтримку влади, яка про це говорить і нічого не робить, і не компенсуватиме негативне ставлення до неї. Навпаки - негатив від влади перекидатиметься на ті ідеї, за якими вона приховуватиме свою корупцію, кумівство, беззаконня. Якщо під гаслами включення в Конституцію положень про євроінтеграцію українці біднішатимуть, а єдиною відчутної для кожного зміною стане лише засилля “євроблях” на наших вулицях, то не лише ставлення до євроінтеграції гіршатиме.
Громадяни розумітимуть, що влада остаточно втратила зв’язок із суспільством і з реаліями. Що Конституція України – як свого часу Конституція СРСР – це не Основний закон, який шанують і виконують усі, а шмат паперу, який не має відношення до їх проблем і потреб і який можна так само ігнорувати, як це роблять наверху.
А для наших закордонних партнерів стане остаточно доконаним фактом, що проголошений зовнішньополітичний курс – це культ карго для України. Який, як і літаки з бананових коробок, які будували туземці на тихоокеанських островах, ніколи не злетить. Бо замість справжніх реформ і змін, які дозволять запрацювати економіці і відновлять віру в країну, українська влада спроможна лише на ритуальні танці.
