У другій частині інтерв'ю з журналістом і публіцистом ВІТАЛІЄМ ПОРТНИКОВИМ йшлося про наслідки можливої перемоги Володимира Зеленського на виборах, а також про те, як буде проводитись керівництво країни.
Першу частину інтерв'ю з журналістом читайте тут: Українці вибирають не президента, а чарівника - Віталій Портников.
- Багато хто думав, що військові будуть підтримувати Порошенка. Але результати цих виборів показують, що у нього з Зеленським серед військових паритет.
- Це взагалі велике щастя для країни. Бо якщо армія голосує стовідсотково однаково – це означає, що в армії служать люди, які не можуть вільно волевиявити своє громадянське право. Та й що таке 100% за одного кандидата? Це значить, що солдат і офіцер боїться командира.
- Принаймні, на попередніх виборах так і було.
- Армія перестає бути радянською. Але разом з цим, вона є дуже різною за настроями, а тому серед військових є саме такий електоральний розподіл.
- А чому саме Зеленський? Серед військових зараз більше молоді?
- Тому що є ідея протиставлення старих і нових політиків. Прийде нова людина, яка ніяк не пов’язана з політикою, і вона може точно щось зробити інакшим чином, ніж людина, пов’язана з політикою, тому що наш виборець не усвідомлює, що мова йде про систему. Змінювати потрібно не виконавця, а філармонію. Якщо людина співає у залі, де погана акустика, де не налаштований рояль, і все звучить, як у сільському клубі, то навіть якщо ти у сільський клуб приведеш Лучано Паваротті, не сподівайся, що його добре там почуєш – він там не виконає свою арію.
А наші люди вірять, що питання не у сільському клубі, а саме в Лучано Паваротті. Мовляв, якщо Паваротті вийде на сцену з чарівною паличкою, то сільський клуб перетвориться на Ла Скалу. Такого, звісно, не буде – і ми й далі будемо жити у цьому сільському клубі принаймні ще 25 років. Як мінімум.
- Жити по-новому не будемо?
- Будемо жити по-новому у сільському клубі, тому що, повторюю, можливо створити у сільському клубі більш-менш нормальні умови для життя. Наприклад, придбати новий рояль, збити яйця для виконавця, скинутися разом на нові крісла.
Багато що можна зробити – ту ж дорогу до клубу побудувати, щоб можна було доїхати, зробити стоянку, пустити маршрутне таксі, запустити рекламу красиву, а не таку, як у нас на київській опері вішають, коли там відбуваються прем’єри. А ми навіть нашу оперу перетворили на сільський клуб. Тобто багато що можна зробити.
- Ми зрозуміли, що у Володимира Зеленського немає чарівної палички. Але, тим не менш, що може такий президент як Зеленський дати Україні?
- По-перше, я не бачу зараз ніякої каденції Зеленського чи Порошенка, тому що вона буде зрозуміла мені тільки тоді, коли я побачу всю політичну картину.
- Тобто у нас може змінитися ситуація і президентом буде не Зеленський?
- Може бути така ситуація.
- А що такого може трапитися? Тому що зараз картинка виглядає так, що у нього удвічі кращі результати?
- Це правда. Але ми не знаємо, як буде розподілятися електорат насправді. Тому що коли ми вважаємо, що виборці одних кандидатів точно проголосують за Зеленського – це не зовсім так.
- Які можуть бути сюрпризи?
- Вони можуть бути в консолідації націонал-демократичного електорату. Це перше. Можуть бути сюрпризи, якщо Зеленський продовжить робити ті заяви, які він почав робити на брифінгу після виборів (про переговори з Путіним). Я маю на увазі його заяву про те, що він говоритиме з Путіним, щоб той заплатив йому компенсацію. Це може відлякати потенційний електорат Бойка, і навіть ту частину електорату, яка вірила у нього як поміркованого політика. Свого часу цей же електорат вірив у Порошенка як поміркованого політика. Якщо ці люди думають, що вибирають Зеленського, щоб він домовився з Путіним, і до другого туру побачать, що він не зможе домовитися з Путіним, то вони можуть просто не прийти на вибори.
- Тобто зараз південний схід, який підтримував Бойка і Вілкула, міг би теоретично перейти до Зеленського?
- Не до Порошенка ж! У електорату простий вибір – або Порошенко і "партія війни", або Зеленський і уявна "партія миру". А пам’ятаєте, що 2014 року було все навпаки – "партією миру" був Порошенко, а "партією війни" – Яценюк. Він тоді не балотувався, але вважали, що (прем’єр-міністр) Яценюк і тодішній виконувач обов’язків керівника держави Турчинов – це були два представники партії війни.
Люди голосували за Порошенка тільки тому, що вони хотіли, щоб була "партія миру". Це ті ж самі люди, які сьогодні, напевно, голосують за Зеленського, які ніяк не можуть зрозуміти, що тут не буде ніякої "партії миру", тому що війну проти нас веде Росія. І вони можуть проголосувати хоч за Архангела Гавриїла, але йому доведеться стати верховним головнокомандувачем і говорити те, що говорить Зеленський.
А Зеленський вже зараз почав говорити, як Порошенко, хоча ще нічого не відбулося: я зустрінуся з Путіним, щоб він заплатив мені компенсацію. Це заяви Порошенка навіть не зразка 2014 року, а зразка 2016 року.
А уявіть собі, що буде, коли Зеленського оберуть президентом? Йому потрібно буде на свій бік перевести ще половину Збройних сил, яка голосує за Порошенка. От і все. Але, знову-таки, у Зеленського прекрасні шанси – і ми це чудово розуміємо.
- А чиї голоси можуть відійти на підтримку Порошенка – наприклад, електорат Юлії Тимошенко?
- Частина електорату, націонал-демократично налаштована частина. Це ті, хто вважає, що потрібно насамперед захищати країну, які вважали, що Тимошенко це зробить ефективніше за Порошенка, і не вірять у те, що це зробить Зеленський. І що б не говорила Тимошенко, її думки для її електорату великого значення не матимуть, як і не мали ніякого значення думки Ющенка при голосуванні щодо Тимошенко у 2010 році – і що тоді Ющенко не говорив, але весь "помаранчевий" електорат проголосував за Тимошенко, а не за Януковича.
Тут теж є велика частина "помаранчевого" електорату, яка голосує за Тимошенко, за Гриценка, за Ляшка, за Смєшка – вони для себе й будуть визначатися: чи може Зеленський бути гарантом мови, віри і армії. І вони можуть отримати для себе незадовільну відповідь – звісно, не весь електорат, бо у кожного з цих політиків є соціально налаштовані виборці.
- При яких сценаріях можливий новий Майдан?
- Якщо Зеленський буде діяти, як свого часу діяв Янукович – розвернеться у бік Росії, скажімо, визнає Крим російським, або погодиться на федералізацію України з тим, щоб надати особливі права Донбасу, якщо він запропонує, щоб тут було дві державні мови, якщо він відмовиться від європейської інтеграції – тобто, якщо він почне здійснювати політичний порядок денний Януковича останнього періоду.
Поки Янукович при всій своїй кримінальності був прихильником ідей європейської інтеграції, хоча при цьому Тимошенко разом з Луценком знаходилися у в’язниці, суспільство було готово все терпіти в обмін на європейську перспективу. Тобто ти ведеш нас від Росії, а ми закриваємо очі на диктатуру і навіть - на вибіркове правосуддя. Головне – приведи нас у Європу. І коли люди побачили, що цього не відбувається, кардинально змінилися суспільні настрої.
До речі, це відбувалося з усіма президентами, окрім Януковича – вони всі починали з повістки дня Сходу – і Кравчук, і Кучма, Ющенко, звичайно, ні – і просуватися на Захід.
- А які акценти були у різні часи?
- Беремо 1991 рік – Кравчук був поміркованим президентом, а Чорновіл, навпаки, радикал, націоналіст, бандерівець. Кравчук, який синьо-жовтий прапор ховав за Леніна 24 серпня 1991 року, раптом почав говорити тією риторикою, яку опанував В’ячеслав Чорновіл – про незалежну Україну, про суверенітет, про те, що ніколи не буде спільної держави з Росією, що СНД є інструментом для розлучення. І на цьому тлі піднявся Кучма, який казав, що треба історичні зв’язки з Росією поновлювати. Ставши президентом, він потроху почав зміщуватися в бік Заходу.
- Мабуть, через це зріс і електорат Бойка. Він почав говорити, що треба відновлювати зв’язок з Росією, проводити переговори.
- Саме так. І яка частина електорату проголосувала за Бойка?
- Близько 12 відсотків.
- А у Вілкула?
- 4 відсотки.
- Це все разом скільки?
- Близько 16 відсотків.
- А тепер давайте порахуємо, скільки б було електорату, якщо додати ці результати. А якщо додати до них виборців окупованих територій Донецької і Луганської областей та Криму. Скільки було б? Щонайменше удвічі більше. Хто у такому разі би був переможцем першого туру? Бойко, який мав би 35-36% голосів. А на другому місці був би або Зеленський, або той же Порошенко з 20%. І у нас би зараз був дуже простий другий тур.
А весь нинішній другий тур обумовлений ще й тим, що у нас триває військовий конфлікт з Росією, і велика частина проросійськи налаштованих виборців вилучена самим Путіним з електорального поля, а також тим, що Кремль вирішив погодитися з розколом у промосковських силах, які пішли на вибори окремо. Очевидно, що якби не було розколу, то Бойко зараз теж мав би можливості претендувати на другий тур… з Зеленським.
- Напевно, це цікава думка для об’єднання цих сил перед парламентськими виборами для створення широкої коаліції.
- Бойко і Вілкул можуть об’єднатися, і ми розуміємо, який вони тепер мають відсоток – можна отримати голоси 20% виборців. Плюс мажоритарники.
- Як будуть відноситися до результатів виборів наші західні партнери, Росія?
- Тут треба врахувати важливий момент. Цей президент буде працювати зі старим урядом і старим парламентом приблизно 7-8 місяців. За цей час або у парламенті може утворитися умовно нова коаліція, яка все-одно не буде контрольована новим президентом, якщо буде Зеленський. Якщо ж буде Порошенко, матимемо трохи легшу ситуацію – ця коаліція протриває до виборів.
У будь-якому разі, створити нову коаліцію буде майже неможливо, тому що на це немає голосів. Але й уряд буде тимчасовим. І всі будуть розуміти, що з реальною конфігурацією можна буде розбиратися тільки у листопаді, коли з’явиться новий парламент, коли з’явиться нова коаліція, коли з’явиться новий прем’єр-міністр, і коли буде ясно – і це найважливіше питання – яку роль у всьому цьому відіграє президент країни.
Якщо новому президенту, якщо це буде Зеленський, не вдасться створити політичну силу, яка буде контролювати хоча б 30% місць у парламенті, без якої не обійдеться коаліція, то є величезна вірогідність того, що він просто буде декоративною постаттю. Це перше.
Але це може очікувати і на Петра Порошенка: якщо на парламентських виборах Блок Петра Порошенка не стане найбільшою фракцією і не братиме участі у формуванні уряду, то Порошенко позбудеться впливу на уряд і цієї квоти, яку він має зараз у регуляторних органах, бо зараз там половина від президента, половина від парламенту. Але оскільки є БПП, то фактично президент має більшість у регуляторних органах. А коли він не матиме більшості, у нього будуть серйозні проблеми з реальним впливом.
Якщо ж Зеленський зараз не матиме впливу на жодний регуляторний орган, то на них матимуть вплив політичні партії, тобто олігархи. І він буде просто одним з гравців, який навіть не розумітиме, чому якась там Національна рада з питань телебачення та радіомовлення чи ще хтось ухвалює певні рішення. Я вже не кажу про Верховний суд.
І це ми спостерігали навіть у часи, коли президент мав набагато більше повноважень, ніж нинішній. Наприклад, коли Кучма на плівках дивувався, чому він не контролює всі суди. А уявіть собі зараз.
Тому для наших партнерів зараз почнеться певний перехідний період – і це буде за будь-якого президента – до кінця року. У жовтні-листопаді ми зможемо про це говорити. Але тоді, можливо, ми будемо знати ім’я керівника держави – і це буде не Порошенко, і не Зеленський.
- Реального керівника чи ви маєте на увазі перевибори?
- Реального. Прем’єр-міністра України. Повторюю: якщо президент не встановить контроль над парламентською більшістю і не матиме "золотої акції" у формуванні парламентської коаліції, то реальним главою України буде ніякий не президент, а прем’єр-міністр.
Це те, про що весь час кажу українським політикам: "Навіщо ви дурите цей народ, навіть ви примушуєте його голосувати на загальнонаціональних виборах за цією Конституцією, коли фактично цей президент не має реальних повноважень керування країною, якщо він не контролює парламент".
І вони кажуть: "Ну, звичайно, це правда, але ми ж не можемо у людей відібрати їхню улюблену іграшку". Не можна у дітей відбирати їхню улюблену іграшку. І так про вибори президента кажуть усі - від одного табору до іншого. Немає жодного українського політика, який би чесно сказав суспільству: "Ви знаєте, насправді, головний вибір ви зробите на парламентських виборах, і якщо ви оберете навіть ідеального президента, але не зможете підтримати свій вибір створенням для нього парламентської більшості, то вважайте, що ви просто обрали собі красиву постать, яка сидить на Банковій і займається якимись дивними речами".
Наприклад, зараз Зеленського питають: "Кого ви бачите на посаді прем’єр-міністра". А яке це має значення? Він не обирає прем’єр-міністра, його призначає парламент. І якщо у його партії "Слуга народу" не буде більшості, у нього не буде свого прем’єр-міністра.
- Але ж всі звикли до так званого договорняка на ключових посадах.
- Правильно. Але погодьтеся. Нехай буде договорняк на ключових посадах, та це поганий синонім слова "компроміс". Зараз компромісна постать на посаді прем’єр-міністра України – це Володимир Гройсман. А хто мав бути прем’єр-міністром, якщо б після відставки Арсенія Яценюка, якої домагався Петро Порошенко, не було б договорняка? Ви думаєте, він хотів призначити Гройсмана? Звісно ні, мова йшла про Михаїла Саакашвілі.
- Але ж вони тоді не домовилися.
- Вони не домовилися не з Саакашвілі. Адже тоді була наступна домовленість: Саакашвілі допомагає Порошенку позбутися Коломойського, позбутися Яценюка – а у результаті стає прем’єр-міністром, як це лобіювалося олігархічними групами навколо президента, самим Костянтином Григоришиним і його оточенням. Вони вже були впевнені, що прем’єрська посада у них в кишені.
Та й для Саакашвілі це було логічним – навіщо йому було старатися, їздити по країні, проводити антикорупційні форуми? Вочевидь, не заради посади губернатора Одеської області. Він як колишній глава держави бачив себе прем’єр-міністром-реформатором. Це було логічним продовженням для його кар’єри. Та й Порошенко не був сильно проти, тому що це був сильний аргумент. Як і в історії з Одеською областю – сильний аргумент, чому не Палиця, тому що Саакашвілі - реформатор. А хто після Яценюка, якого звинувачували у корупції і всіх смертних гріхах? Саакашвілі-реформатор.
Але потім виявилося, що це був поганий розрахунок з двох причин. По-перше, "Народний фронт" не погодився з таким варіантом. По-друге, "Народний фронт" не побоявся позачергових виборів. Була ж наступна ідея: після відставки Яценюка всі депутати від фракції "Народний фронт" будуть перелякані тим, що вони не пройдуть до парламенту на позачергових виборах.
І коли виявилося, що цей доказ не діє, довелося шукати компромісну кандидатуру, якою став Володимир Гройсман. А Саакашвілі довелося вже починати боротьбу з Порошенком, тому що він, як будь-який авторитарний правитель, навіть не розумів механізму, як тут створюється влада – мені здається, він і досі цього не розуміє.
- Потім він і Юлію Тимошенко підтримував, а наразі за Володимира Зеленського написав пост.
- Тому що він цілком закономірно вважає себе ошуканим. Адже незрозуміло, для чого він готував ці гострі блюда. Знаєте, як Ленін казав про Сталіна: повар гострих блюд. От Саакашвілі такий самий повар гострих блюд. Але коли ти готуєш гостре блюдо, начиняючи його не тільки сулугуні, але й перцем, ти хочеш, щоб у тебе це купили. Ти ж готуєш цю страву. А тобі кажуть: ну, йди собі, і сам це їж. І тепер подивіться на парламентські вибори: ми взагалі не знаємо, які партії складуть коаліцію, адже тепер з’являться нові проекти.
- Кажуть, що може з’явитися партія Вакарчука під парламентські вибори – і це також буде новий гравець.
- Так, і ця сила може мати абсолютно інший результат, ніж інші націонал-демократичні сили.
- І він навряд чи буде в коаліції зі "слугою народу", враховуючи їх останній конфлікт.
- Звичайно, це буде антитеза. Нові обличчя соціального порядку денного, нові обличчя, умовно кажучи, блоку "яка різниця", і нові обличчя з блоку "Україна понад усе". І націонал-демократичний електорат може раптом збільшитися на парламентських виборах, порівняно з президентськими.
- Якою має бути риторика Зеленського, щоб його сприймали професійно?
- Йому не треба взагалі ніде з’являтися.
- На телеканалах?
- Так. Він просто далекий від політики. Якщо людину не цікавить політика, вона має не з’являтися.
- Якщо у нього на ключових позиціях дійсно будуть професіонали?
- Це хто? Якщо ми говоримо про професіоналів на ключових посадах, то це люди старої системи, проти якої виступає його виборець.
- А у нас немає професіоналів, окрім як зі старої системи?
- Наприклад, людина, яка має стати міністром оборони і є професіоналом, має пройти принаймні якусь службу у Збройних силах України чи бути спеціалістом з питань збройних сил. Навіть якщо у нас є цивільний міністр, ця людина у будь-якому разі має бути фахівцем з оборонного сектору – цього оборонного сектору, а не планети Марс. А людина, яка може бути призначена міністром закордонних справ, має пройти через дипломатичну службу в Україні, або бути принаймні професором.
- Але ж зі старої системи не всі корумповані та заангажовані.
- А хіба нинішні міністр оборони і міністр закордонних справ обвинувачувалися у тому, що вони корумповані і заангажовані? Теж ні. Хіба хтось колись звинувачував у цьому Полторака чи Клімкіна? Так, до них були питання, пов’язані з професійною діяльністю, але ж не з їхніми особистими якостями. До будь-якого міністра оборони чи закордонних справ можуть бути питання, пов’язані з їхньою діяльністю. Але ж ми говоримо зараз про особистостей.
- Ми поки що не знаємо особистостей.
- Не знаємо. Але або ми призначаємо на цю посаду, наприклад в МЗС, людину за методологією "Слуги народу". - пам’ятаєте, що виконавець цієї ролі їздив по світу, і не знав, як взяти виделку – це було дуже смішно. Можна так, але ніхто тобі з таким обличчям грошей не дасть. Або ми говоримо про професіонала, але тоді електорат Зеленського каже: ми чекали нові обличчя, а він…
Зараз поруч з Зеленським з’являються люди, які вже були у системі влади з репутацією реформаторів: Абромавічус чи Данилюк. Він може їх призначити на посади з тим самим результатом – вони кілька місяців попрацюють і підуть, тому що система не змінилася. Адже ці люди вже продемонстрували, що не можуть бути керівниками в рамках існуючої системи. А вона ж так швидко не зміниться.
Ми знову ж повертаємося до розмови про сільський клуб: якщо Данилюк чи Абромавічус хочуть працювати в обсерваторії, а це сільський клуб, то вони не зможуть бути там адміністраторами, бо це інший фах. Це, вибачте, якщо у тебе клозет на вулиці, а ти умієш розпоряджатися лише красивою сантехнікою.
- А що би ви порадили такому кандидату, як Володимир Зеленський?
- Я вже сказав: не з’являтися перед очима публіки.
- Зараз очікується, що буде багато негативу на нього до другого туру.
- Не думаю, що для його електорату це має значення, бо це електорат віри. Причому дуже зрозумілої віри, яка мені нагадує перших християн. От були античні боги високо на Олімпі, умовно кажучи, – Юпітер чи Юнона – ти молишся і молишся, але виразка не заживає, гроші не з’являються, нічого не відбувається. І тут раптом виявляється, що можна повірити у простого єврейського хлопця – не має значення, з Кривого Рогу він чи з Назарету. Ми його теж не бачили ніколи, але нам розповідали, що він простий, любить усіх, не любить усіх цих олімпійських богів, і вважає, що ми, прості люди, маємо мати порятунок. Ну не зараз, так принаймні у наступному житті. І ми віримо у цього простого хлопця, тому що він такий же, як і ми. Легше повірити, що він нам дасть порятунок, а не олімпійські боги. Це дуже простий механізм віри.
І раптом нам починають казати: а він насправді не воскрес, і взагалі він єврей за походженням, і він взагалі вірив у дуже забобонну і старовинну релігію, і він хлібами не годував, і царем себе проголошував – мовляв, це все вигадки. І тут кажуть: як же ви не поважаєте нашого бога, він же Син Божий. І зараз ця ситуація відбувається у нас – як між першим християнином і античним філософом-скептиком. Петро Порошенко може знати цю механіку краще, ніж ми з вами.
- Але ж у промові Порошенка у день виборів було дуже багато негативу в сторону…
- Тому що Порошенку дуже потрібно пояснити, що він бореться не з самим Сином Божим, а з чужим жорстоким богом-батьком – Ігорем Коломойським. А Коломойський у цій концепції виглядає Єговою, який сидить теж на небі, а зовсім не на землі ходить, і є таким самим, як Зевс чи Юпітер – його не можна побачити, бо він сидить десь в Ізраїлі, і такий же невблаганний і жорстокий, як античні олімпійські боги. А Зеленський просто ходить собі, а, насправді, не є Богом.
І це теж простий метод доказу, який може спрацювати. Бо якщо виборець зрозуміє, що обирає між двома богами, між Юпітером і Яхве, а не між Юпітером і Сином Божим Ісусом Христом – то у нього може зміститися фокус зору. І головне, що всі ці розмови відбуваються не в рамках раціо, а як це завжди буває в цій країні, яка існує в дуже архаїчному часі, - у рамках віри.
Тобто звичайні освічені люди цій вірі надають або соціального, або політичного детермінативу. Одні кажуть: ми просто голосуємо за людину з юридичною освітою, і нам абсолютно нецікаво, що вона ніколи не була юристом, ми голосуємо за людину, яка створила успішний бізнес, і нам абсолютно не цікаво, що ця людина була на олігархічних каналах. Інші кажуть: а ми голосуємо проти старої влади, проти корумпованої системи, яка породжує Гладковських. Це те, що багато людей намагаються власною вірою раціоналізувати.
- Ви приводите дуже цікаві аналогії. Все ж, очікувалося, що ми відійшли від цього.
- Відійдемо років за 100-150.
- Якою ви бачите ситуацію після виборів?
- Якщо президентом стане Зеленський, то ми будемо до осені дивитися на те, як переформатовується конфігурація існуючої влади. Але дуже наївно думати, що може змінитися система у цій ситуації.
Якщо президентом буде переобрано Петра Порошенка, ми теж будемо впродовж кількох місяців дивитися на те, як переформатовується конфігурація існуючої влади. А головні події розпочнуться саме після парламентських виборів. Бо опоненти Порошенка, які не змогли позбавити його президентської влади, робитимуть усе можливе, щоб позбавити його можливостей, які не пов’язані з його прямими повноваженнями. Це теж обов’язково відбудеться. І у них зараз набагато більше шансів, ніж у 2014 році.
Сильного президента України у нас може вже й не бути. Якщо Порошенко не матиме більшості у парламенті, як він буде сильним президентом? Адже все те, що ми знаємо про Порошенка – це сильний президент, який має велику фракцію. Але ми знаємо й про Ющенка, який мав саме ці конституційні повноваження і маленьку фракцію у Верховній Раді – він був декоративним президентом України.
Навіть коли він здійснював президентські вчинки, він не мав ніяких ресурсів для їхнього підтвердження. Це було під час російсько-грузинського конфлікту – коли він полетів до Тбілісі, але у нього не було ніякого реального підтвердження, щоб Україна могла заступитися за Грузію. І я вже не кажу, що він не міг вплинути на один з головних моментів існування цієї держави – на українсько-російські газові перемовини. Всі реальні документи узгоджували прем’єр-міністри. Уявляєте собі зараз таку ситуацію?
- Зараз ситуація інакша.
- Саме так. Але повноваження у президента саме такі, як у Ющенка тоді. І як тільки ситуація повернеться до цього моменту, Петро Порошенко перетвориться у Віктора Ющенка, або Володимир Зеленський перетвориться у Віктора Ющенка. Немає значення.
Повторюю, що ми не знаємо прізвище людини, яка може стати нашим керівником через кілька місяців, тому що це може бути абсолютно несподівана людина, про яку ми зараз й гадки не маємо, і яка зараз може не мати гадки, що стане керівником українського уряду, як і не мав про це гадки Володимир Гройсман ще за кілька тижнів до того, як він став прем’єр-міністром, як Петро Порошенко ще на початку 2014 року не мав гадки, що буде президентом, як і Володимир Зеленський ще відносно недавно не мав гадки, що може стати наступним президентом України. Тут все відбувається досить несподівано.
