Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов 26 листопада заявив, що Україна доклала всіх зусиль до успішного проведення зустрічі в "нормандському форматі". Здійснено обмін полоненими, розведено сили та засоби на трьох ділянках у Станиці Луганській, Золотому та Петрівському, відкрито мостовий перехід у Станиці Луганській. Тепер Україна чекає відповідних кроків від Росії. Чому Зеленський йде на такі жертви? Логіку Банкової спробував пояснити аналітик "Агентства міжнародних досліджень" Ігор Соловей.
Влада України наполегливо виконує всі вимоги росіян: погодилася на скандальний "план Штайнмайєра"; провела розведення військ в декількох точках лінії розмежування. І навіть у відповідь на нові "хотєлки" Кремля, Банкова не вимовляє жодного кривого слова в бік російського президента. Хоча перелік побажань доволі широкий: розведення військ вже на всій лінії зіткнення; обов'язкове підписання підсумкового документа зустрічі президентів в "Нормандії"; особливий політичний статус "ЛДНР" або хоча б пролонгація чинного закону про особливий порядок самоврядування ОРДЛО - аж до прямих переговорів з місцевими колаборантами. Путін сюди навіть газові суперечки з Україною та новий транзитний договір вплутав, закликавши "обнулити" претензії.
Правда, в останні тижні через збільшення кількості російських побажань вже відчувалося роздратування: глава МЗС України Вадим Пристайко пригрозив виходом Києва з Мінських домовленостей, а також натякнув на запасні варіанти врегулювання. Гнівні нотки у відповідь на спроби Путіна "відкосити" від зустрічі лунали навіть з європейських столиць.
І всі ці приниження - заради особистої зустрічі Зеленського з Путіним.
Навіщо ж такі жертви?
Публічне пояснення, яке ми чуємо з вуст українських чиновників, "ми виконуємо Мінські домовленості, які, між іншим, підписала попередня влада". А не публічно пояснюють: треба повернути решту полонених. А ще - "на контакт з Москвою нас підштовхують західні партнери". Дійсно, без підтримки Заходу, Україна в протистоянні з Росією може не вистояти, а тому не варто відкрито ігнорувати побажання Парижа та Берліна. Саме тому Київ чесно виконує свою частину зобов'язань - демонструючи власний конструктив та водночас - формальний підхід з боку Росії. "Щоб дурь кожного була видна", - пояснюють співрозмовники у владних коридорах.
Пристайко додає: кожен новий глава держави (незалежно від прізвищ) спочатку намагається домовитися. І не спробувати домовитися Зеленський просто не може. Ось тому і намагається.
Невже українська сторона має ілюзії, щодо Путіна?
І так, і ні.
Ні - тому що існує ціла група, людей, які вважають, що Путіну вірити не можна. І так, ілюзія має місце, бо команда Зеленського повірила Путіну. В ОПУ існує переконання, що Путін остаточно вирішив повернути окуповані райони Донецької та Луганської областей України. Досить тільки поговорити з ним про це в "Нормандії".
Як таке сталося?
По-перше, російська сторона різними каналами - публічними та непублічними, доносить готовність господаря Кремля піти на мирову.
Не публічно різні емісари передають послання, що, мовляв, в Кремлі "цар хороший - а от бояри погані". "Путін хоче закінчити війну - але генерали проти. Дайте аргументи нашому президентові", - приблизно таке формулювання лунає в розмовах російських посланників з українськими візаві, які потім вкладають цю інформацію у вуха українському президенту.
Публічно ж Путін останнім часом теж демонструє виключно миролюбну риторику. Це помітили західні видання на засіданні щорічного дискусійного клубу "Валдай", назвавши таку зміну тональності Путіна "відлигою". "Президент Росії обрав найбільш м'яку риторику за десять або більше років та знехтував кількома можливостями для нападок на США та Європу з таких питань, як Україна", - написало за його підсумками видання Bloomberg.
Ще Путін заявив, що не має наміру зруйнувати світовий порядок, який був сформований в основному зусиллями США, і що Росія збирається співпрацювати з Вашингтоном. І тим більше, Путін позитивно висловився щодо президентів США Дональда Трампа та Франції Еммануеля Макрона.
Підіграють голові Кремля й прокремлівські експерти, натякаючи, що Путіну стало "некомфортно" від підвищеного рівня напруги в стосунках з США та Заходом. Вони обґрунтовують стриманий тон Путіна результатом фундаментальних змін, які відбуваються в зовнішній політиці Росії: вона буде менш реакційною, менш оборонною та менше покладатиметься на грубу воєнну силу.
"Це початок справжнього постімперського періоду. Я відчуваю зміни, навіть якщо вони не відображаються в риториці російського ТБ", - заявив Bloomberg голова президії Ради із зовнішньої та оборонної політики Росії Федір Лук'янов.
За його словами, "перетягування каната" з Заходом за вплив в колишніх радянських республіках поступилося іншому підходу. У Кремлі тепер усвідомлюють, що Грузія, Молдова та Україна не приєднаються найближчим часом до НАТО або Євросоюзу, тому що вони самі поки не збираються або ж там не готові їх прийняти. Це означає, що Росія може розслабитися та чекати, поки події розвернуться на її користь, вважає Лук'янов.
Справжня "відлига"або тільки її імітація?
Друга причина довіри Банковій до Кремля полягає в тому, що російська концепція "відлиги" добре лягає в систему координат самих нової української влади.
Так, в ОПУ існує стійке переконання, що через економічні санкцій в Росії склалося важке економічне становище, яке,підштовхує Кремль до поступок.
Аналітики підтверджують, що тема приєднання Криму більше не працює на мобілізацію російського суспільства. При цьому холодильник рядового громадянина РФ від цієї афери став біднішим. Донбас теж створив проблеми: "вантажі 200", потік головорізів (в прямому сенсі цього слова) в РФ, а також постійні витрати з держбюджету в цю "чорну діру". Через це ресурс громадської підтримки влади постійно знижується, а з кожним електоральним етапом ситуація погіршується. Терміново потрібні якісь перемоги.
У цих умовах російські конструктори політичного порядку огороджують персону Путіна від критики, реалізовуючи концепцію: "президент зосереджений на геополітичному порядку денному". Адже в Сирії, Ірані, а тепер от і в Африці, Кремль став отримувати суцільні геополітичні перемоги. Такі ж перемоги потрібні ще в Європі та США. І тут перші кроки зроблені: Росію повернули в ПАРЄ, Путіна вже не соромляться запрошувати в пристойні країни: ось він був з візитом в Італії, а ось Макрон обіцяє приїхати на парад до Москви 9 травня. Але ще залишаються економічні санкції. І головна перешкода для їх зняття - конфлікт з Україною майже у всіх сферах відносин.
І Київ тут намагається зіграти на своїй важливості
Крім того, співрозмовники в ОПУ кивають на невизнання Москвою ОРДЛО (порівнюючи з тим же Кримом), а також на високу вартість утримання окупованих районів Донбасу. Ці фактори вони теж беруть до уваги, аналізуючи чому Путін хоче позбутися "ЛДНР".
З іншого боку, на Банковій вважають за краще не звертати увагу на масову видачу там російських паспортів та будівництво квазідержав, а цей фактор зовсім не сприяє вірі в те, що Путін вирішив повернути українські території.
До того ж, глибина економіко-політичної кризи в Росії, а також запас міцності російської влади так і залишилися невідомими. Цілком може статися так, що такі чутки поширюються росіянами спеціально.
Ще один важливий фактор - суб'єктивний. Складається таке враження, що ключові переговорники з боку України самі готові повірити російським меседжам.
Взяти хоча б помічника Зеленського з міжнародних питань (фактично, тіньового "міністра закордонних справ") Андрія Єрмака, який має тривалу історію бізнес відносин з росіянами. Зараз же він дуже зблизився з найближчим другом Путіна Дмитром Козаком.
Мало того, цей помічник українського президента в розмові з послом США Тейлором взагалі добалакався до того, що звинуватив у початку війни не Путіна, а... Порошенка! Свідчення про це американський дипломат зробив під присягою. Спостерігаючи за такою ситуацією, в Кремлі, мабуть, вже шампанське втомилися відкривати.
Тільки час покаже, чи правильний шлях вибрала команда Зеленського, повіривши Путіну. Головне на цьому шляху до миру - не на нашкодити України зсередини.
