Інформація про звільнення з державної служби помічника президента РФ Владислава Суркова нібито через зміну курсу Кремля щодо України наразі викликає чимало питань. Тому "Апостроф" вирішив розібратися, чого чекати Україні від кадрових пертурбацій у Білокам'яній.
"Конструктив" щодо України
Після послання президента РФ Володимира Путіна Федеральним зборам, яке відбулося 15 січня і було розцінене як початок перезавантаження владної системи в Росії, події почали розвиватися надзвичайно динамічно. Зміна уряду, звільнення багаторічного генпрокурора Романа Чайки - це лише верхівка айсбергу в оновленні влади в РФ. Серйозні процеси відбуваються в безпосередньому оточені Путіна. Повідомлення в ЗМІ про рішення Владислава Суркова - помічника чинного президента РФ, одного з найбільш впливових кулуарних гравців в команді хазяїна Кремля - піти з державної службі, є серйозним сигналом для України. До цього варто додати призначення заступником голови Адміністрації президента РФ колишнього віце-прем’єра Дмитра Козака, який також давно займається українським напрямком. У ЗМІ Козака неодноразово називали "економічним" куратором ЛДНР: фактично від його позиції на владній дошці Кремля прямо залежить майбутнє фінансування Росією окупованого Донбасу. Окрім того, саме з новоспеченим заступником голови АП Росії - вихідцем з Кіровоградської області — налагодив тісні зв'язки "тіньовий міністр закордонних справ", помічник Володимира Зеленського Андрій Єрмак.
На думку експертів, якщо інформація про звільнення Суркова підтвердиться - а поки про це публічно заявив лише його давній соратник і помічник, відомий російський політолог Олексій Чеснаков - усі нитки перемовин між Києвом і Москвою опиняться в руках Козака.
"Перехід Козака в Адміністрацію президента Путіна - це однозначно підвищення і актуалізація його впливу в контексті прийняття рішень. Більш того, це також констатація провалу Суркова, неефективності його лінії щодо України. Козак має репутацію ефективного кризового менеджера, і він значною мірою зорієнтований на компромісні рішення. І в цілому для українсько-російських відносин це далеко не найгірший варіант. Адже політика, яку відстоює Козак, в меншій мірі орієнтована на агресію та пряму конфронтацію" - сказав "Апострофу" політолог та політтехнолог Андрій Окара.
Звісно, не варто забувати, що "конструктив" у політиці щодо Україні у виконанні Дмитра Козака все ж залишається конструктивом у чисто кремлівському розумінні цього слова. Тобто з точки зору національних інтересів України він може містити загрозливі речі. Крім того, головним центром прийняття рішень в Росії був, є і залишатиметься особисто Володимир Путін, якому властиво діяти у відповідності за логікою, яка відома лише йому.
"Особливих змін у російській політиці не варто очікувати. Тиск на Україну продовжуватиметься, ескалація залишається вірогідною. Адже від своїх цілей - як короткострокових, так і довгострокових, Росія не відмовляється. Вочевидь, керівництво Росії, в першу чергу, президент Володимир Путін вважає зовнішню політику успішною та має намір її продовжувати. Тому слід очікувати продовження спроб Росії досягти своїх цілей тими ж методами, якими це робилося в минулі роки", - зазначила у розмові з “Апострофом” кандидат політичних наук Олена Снігир.
З іншого боку, як повідомляють інформовані джерела "Апострофа" в дипломатичних колах, головне завдання зв'язки Єрмак - Козак полягає в тому, щоб максимально оперативно - протягом 3-4 місяців - вийти на компроміс в питанні Донбасу. "Є сакральна дата - 9 травня. Саме під неї спробують підігнати досягнення результатів в переговорах щодо ОРДЛО", - зазначає джерело. Єдина проблема, на яку звертають увагу дипломати, полягає в тому, що сторони у своєму діалозі вперто намагаються іти за буквою Мінських угод. Досвід подій останніх п'яти років свідчить про те, що вони фактично не мають механізму реалізації. Усе це, власне, й ризикує завести ситуацію у глухий кут і, як результат, до нової ескалації конфлікту, на яку варто очікувати ближче до літа.
Дамоклів меч союзної держави
Окрім "вузького" українського сегменту питань Кремль не полишає ідею "перегляду" розпаду СРСР. Найбільш помітним проявом цього перегляду є проект "союзної держави", який росіяни періодично активізують в інформаційному просторі. Останнім часом активно ширяться повідомлення, що анонсувавши зміни до конституції РФ зі зниженням ролі президента на користь певного нового конституційного органу, Путін готує собі місце лідера "над системою" за прикладом Ден Сяопіна в Китаї чи Нурсултана Назарбаєва в Казахстані. Є серйозні підстави вважати, що "мудрим патріархом" Путін хоче залишитися в Державній Раді не просто Росії, а саме "союзної держави". При чому, йдеться не лише про ,"класичний" проект - в складі РФ та Білорусі, але й за участю так званих невизнаних республік - Північної Осетії, Абхазії і навіть, у разі провалу перемовин з Києвом - ЛНР-ДНР.
Поки що головною перешкодою на шляху до створення "союзної держави" залишається позиція Олександра Лукашенка, який системно "топив" ініціативи по активізації інтеграції. Але підсилення Козака може значно активізувати тиск на Білорусь уже найближчим часом. Справа в тому, що заступник голови Адміністрації президента РФ давно співпрацює з одіозним екс-послом РФ в Білорусі Михайлом Бабичем, якого називають головним лоббістом жорсткого варіанту вирішення "білоруської проблеми". Тепер Бабіч за допомогою Козака може посилити свої позиції в Адміністрації Путіна.
"Лукашенко не схожий на самогубця, і намагається відбитися від "політичних залицянь" Кремля. Але якщо Бабич працюватиме в адміністрації, це буде дуже серйозним сигналом для білорусів. Ще коли Бабич був послом в Білорусі, питання активізації "союзної держави" настільки сильно просувалося росіянами, що в результаті Бабичу довелося піти у відставку. Зараз для Лукашенка з’явиться низка проблем, особливо враховуючи, що за декілька місяців в Росії відбудуться вибори", - зазначив Андрій Окара.
"Треба розуміти, що партії "миру" та "війни" у "братнього російського народу" мають одну і ту ж кінцеву мету - Білорусь, як і Україна, має бути знищена як незалежна суверенна держава. Різниця в методології: за допомогою спецслужб і держперевороту або прямого військового втручання. Тому, з високою ймовірністю можна стверджувати, що зараз у Кремля в пріоритеті "гібридна війна" проти Білорусі, яка, строго кажучи, вже ведеться за допомогою російських спецслужб", - зазначив в коментарі "Апострофу" військовий оглядач, головний редактор сайту "Інформаційний спротив" Юрій Карін.
“Абхазія офіційно визнана Російською Федерацією. І прийняти її в склад союзної держави буде нескладно. А от з невизнаними республіками буде складніше. Тим не менш, версія, що Путін бажає перегляду Біловезьких угод, які закріпили розпад СРСР, залишається актуальною. Для інтеграції територій, які існують в системі міжнародного права, Росії доведеться вийти з цієї системи. Що стане дуже тривожним сигналом і для нас, і для європейців", - сказав “Апострофу” військово-політичний експерт Олег Жданов.
Про те, що Росія публічно заявлятиме про ймовірність приєднання до себе "кишенькових республік", але навряд чи піде в цьому питанні до кінця, говорить Юрій Карін. "Така можливість реалістична, але малоймовірна, і має найбільш високі шанси на реалізацію лише в разі ухвалення в Кремлі рішення про остаточне опускання на РФ "залізної завіси". Але до цього ще далеко, адже Путін поки що в остаточний маразм не впав, хоча тенденції, як говориться, у наявності. Від таких дій шкоди більше, ніж користі, і це в Кремлі чудово розуміють. Окрім нових санкцій, треба ще "взяти на баланс" ці депресивні території з відповідними грошовими вливаннями. Фінансувати "недореспубліки" за залишковим принципом, як це відбувається зараз, вже не вийде. І - головне, невже хтось реально вірить в те, що Кремль створив ці квазіутворення, щоб когось захистити від незрозумілих загроз? Звісно, ні. Завдання інше: створення важелів впливу на Україну та Грузію, які віддаляються від "совка" і "русского мира", - сказав Карін.
Новий світовий порядок Володимира Путіна
"Транзит" влади в Росії, який є величезним внутрішньополітичним викликом і, здавалося б, мав дещо приглушити увагу Кремля до зовнішньополітичних питань, навпаки активізує зусилля Москви на зовнішній арені. Прямі свідчення цього — активні атаки на Польщу "на історичному фронті", натяки на майбутні зміни конституції, які передбачатимуть пріоритет російського законодавства над міжнародним правом, а також несподівані ініціативи Путіна в Ізраїлі на кшталт озвучення ідеї проведення саміту п'яти країн Ради Безпеки ООН цього року.
"Путін затіяв передачу влади в значній мірі тому, що відчув наближення нового світового порядку. І він хоче, аби в цьому новому порядку Росія зайняла місце глобальної держави. Адже поки що Росія — це лише один з центрів впливу, і то за рахунок силових рішень. А як світова держава, Росія втрачає свій вплив на світову політику. Тому Путін хоче відновити статус і вплив Росії, а також закликає до перегляду світового порядку", - пояснив Олег Жданов.
З огляду на це якогось надзвичайного радикалізму в зовнішньополітичних рішеннях РФ очікувати не варто. Звісно, агресія, окупація та втручання у конфлікти в усьому світу вже стали звичним явищем в російській політиці, але йти на повну конфронтацію чи злам світового порядку в Росії не будуть. "Росія не намагається зруйнувати міжнародно-правову систему чи вийти з неї. Росії набагато вигідніше залишатися в цій системі і намагатися трансформувати її зсередини, визнаючи та використовуючи лише ті її норми та реалії, які вигідні самій Росії, і ігноруючи інші", - зазначила Олена Снігир.
Таким чином, хоча на Росію чекає багато змін у зв'язку з "транзитом влади", її основні зовнішньополітичні цілі зберігаються. А тому, неважливо, хто на якій посаді опиниться і котра з "башт Кремля" посилиться внаслідок "транзиту" - всі, хто має справу з російською загрозою житиме з нею і надалі. "Як керівництво РФ не називай, а від планів приєднання Білорусі і України до себе, воно в доступній для огляду перспективі не відмовиться, як і від Грузії, Молдови, країн Балтії... І так буде рівно до того моменту, поки в самій Росії все не "посиплеться", - зазначив Юрій Карін.
