Сьогодні, 29 серпня, виповнюється рівно шість років з моменту трагедії під Іловайськом - розстрілу української колони, яка виходила з оточення. Невдача українських силовиків під Іловайськом поклала початок позиційної війни на Донбасі, яка триває досі. Чи можна було уникнути такого розвитку подій?
Історія боїв під Іловайськом розказана очевидцями, а також відображена в результатах численних розслідувань, проведених Міноборони України, військовою прокуратурою, а також спеціально сформованою Тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради. Взяття Іловайська - невеликого міста, що знаходиться на південний схід від Донецька, було частиною масштабного плану з оточення і розчленування угрупувань бойовиків «ДНР» і «ЛНР». Якби цей план вдався - повна ліквідація проросійського «ополчення» на Донбасі залишалася б питанням часу.
18 серпня 2014 року українські добровольчі батальйони за підтримки підрозділів ЗСУ почали штурм Іловайська (перший штурм, зроблений 10 серпня, закінчився невдало), взявши під контроль частину території міста. В районі Іловайська діяли 14 підрозділів ЗСУ та шість підрозділів МВС (добровольчі батальйони "Донбас", "Дніпро", "Світязь", "Миротворець", "Херсон" та "Івано-Франківськ") загальною чисельністю до 1000 людей. За підрахунками Міноборони України, безпосередньо в самому місті, цим силам протистояло 250 бойовиків.
24 серпня на територію України почалося вторгнення регулярних частин російської армії. За даними Міноборони і Генштабу ЗСУ, для наступу Росія задіяла вісім батальйонних тактичних груп чисельністю до 4000 осіб. На південній ділянці фронту вони перекинули 5-й батальйон територіальної оборони, який займав оборону в районі Кутейниково, і просунулися вглиб території України. Оточення оформилося протягом трьох-чотирьох днів. Рано вранці замкнені під Іловайськом українські частини почали вихід з «котла», організований за попередньою домовленістю з росіянами.
Фінал цієї історії відомий - українська колона була розстріляна на марші. За офіційними даними, втрати української сторони становили 366 загиблих, 429 поранених, 158 зниклих без вісті. Ще 128 бійців тоді потрапили в полон. Невдача під Іловайськом змусила українське командування відмовитися від спроб знищити «ДНР» і «ЛНР» військовим шляхом. Почалася позиційна війна, яка триває досі.
Цікаво, що значну частку провини за розвал південного фронту українське командування покладає на 5-й батальйон ТРО, який кинув свої позиції під Кутейниково. Однак причини невдачі лежать дещо глибше.
Її передвісником, як це не дивно, став безперечний успіх ВСУ в Слов'янську - 5 липня 2014 року українська армія звільнила це місто від бойовиків Ігоря Гіркіна ( «Стрєлкова»). Замкнувши кільце оточення, бійці ВСУ, в результаті, упустили практично всю «слов'янську бригаду» Гіркіна, яка безперешкодно пішла в Донецьк. Після цього українській армії довелося воювати не на локальній ділянці, навколо окремого міста, а планувати операції в рамках двох областей, що вимагало зовсім інших зусиль, а головне - сил і засобів.
Спроба замкнути кільце оточення призвела до того, що п'ять найбільш боєздатних українських бригад влізли в прикордонні битви, де були знекровлені вогнем російської артилерії, яка завдавала удари зі своєї території. Українські війська не могли відповісти на цей вогонь, побоюючись спровокувати у відповідь дії російської армії. Цей епізод війни на Донбасі отримав назву «Південний котел». Прорив з нього був здійснений на початку серпня, напередодні початку Іловайських подій
Атака біля Зеленопілля 11 липня 2014 року, в ході якої російські «Гради» розстріляли з-за «нуля» табір 79-ї аеромобільної та 24-ї механізованої бригад ВСУ, розташувані біля кордону, вже повинна була насторожити українське військово-політичне керівництво і дати їм зрозуміти, що Росія не залишить в біді своїх маріонеток. Уже в липні 2014 року операцію на Донбасі слід було планувати з урахуванням всіх можливих ускладнень. Однак наші військові продовжили реалізовувати свою операцію «Кільце».
У підсумку, в серпні у нас не знайшлося резервів для того, щоб відбити наступ російської армії, що вівся силами однієї повноцінної бригади. Найбільш навчені і боєздатні частини були перемелені в «Південному котлі», намагаючись оточити недобиті загони Гіркін та інших польових командирів «ЛДНР», розпорошені по двом областям, а добробати, безумовно, були вельми мотивовані, але все ж сильно поступалися регулярним частинам ВС РФ і в підготовці, і в оснащенні.
Негативний досвід - теж досвід, а поразка вчить набагато краще, ніж перемога. Будемо сподіватися, що винесений урок і кров загиблих під Іловайськом українських хлопців не була пролита даремно.
