Російський "бліцкриг" провалився в перші ж дні війни. Згідно з планами, Кремль відводив на захоплення України максимум два тижні, але минув вже цілий місяць, протягом якого українська армія успішно перемолює сили противника. Про те, чому вже недалеко той день, коли Україна почне контрнаступ і зможе вигнати російських нацистів назад до їхнього недоробленого рейху, читайте в матеріалі "Апострофу".
Загрузлі "пабєдітєлі"
Минув рівно місяць від початку російського вторгнення в Україну, яке провалилось фактично на усіх напрямках. За цей час Москва не досягла жодної стратегічної цілі. Збройні сили України стримують російську армію на Східному, Південно-Східному та Північно-Східному напрямах. Росіяни застрягли під Черніговом, біля Харкова та Києва. Ці міста піддаються постійним атакам, але за чотири тижні жодне з них не було повністю оточене, хоча російські війська вели бої на вулицях Сум та майже знищили околиці Чернігова. Досі не вступив у війну головний союзник Кремля Олександр Лукашенко, який віроломно дозволив російським нацистам атакувати Київ та Чернігів з півночі.
Певні успіхи загарбники мають на півдні України – Херсонська та частина Запорізької області окуповані, проте тримати ситуацію під контролем загарбникам не вдається: вони не спромоглись організувати окупаційну адміністрацію, бо не можуть знайти для цього достатню кількість зрадників. Кілька спроб росіян піти на Миколаїв, через який вони планували вийти на Одесу, зазнали повної невдачі, те саме сталося зі спробами прориву на Кривий Ріг.
Досить важкою є ситуація на Донбасі – російські війська намагаються оточити ЗСУ, які перебувають в зоні ООС, зайшовши з півночі та з півдня, з боку Азовського моря. Маріуполь став головним символом українського спротиву, місто піддається килимовим бомбардуванням ворога, але РФ досі не змогла взяти ключеве місто на Азові.
Продовжує активні дії, завдаючи ракетно-бомбових ударів, авіація ворога: останньої доби зафіксовано понад 250 літаковильотів. Основними цілями при цьому залишаються об’єкти військової та цивільної інфраструктури у Київській, Чернігівській та Харківській областях, на які здійснюються нальоти з аеродромів Білорусі та Криму. Досить ефективно, які і з самого початку війни, працює наша ППО, десятками збиваючи ворожі ракети та маючи в активі вже понад 100 збитих літаків противника.
Фактично окупанти на більшості напрямків перейшли до оборони та закріпляються на досягнутих рубежах, здійснюючи перегрупування військ та пробуючи відновити боєздатність своїх підрозділів. Загалом втрати противника сягнули вже 15 тисяч вбитими. З огляду на кількість поранених, захоплених у полон та зниклих безвісти загальні втрати російської армії становлять 30—40 тисяч військових.
Наша армія вже починає проводити контрнаступальні операції. Удар по російських кораблях у захопленому ними Бердянську - яскравий приклад того, що ми не просто обороняємося, а завжди готові контатакувати ворога у найнесподіваніших місцях.
"Друга армія в світі" здулась
Практично всі військові експерти погоджуються з тим, що ЗСУ виконує свої завдання максимально ефективно, повністю зруйнувавши міф про другу за потужністю у світі російську армію, яка не може перемогти, навіть масово вдаючись до звірств та воєнних злочинів.
"Зараз маємо стабілізацію військових дій на наземному театрі, бо Росія практично вичерпала потенціал, який накопичувала на наших кордонах протягом останнього року. Україна продемонструвала здатність стримувати наступ, але наразі у нас недостатньо ресурсів для переходу в контрнаступ на оперативному чи стратегічному рівні", - каже "Апострофу" співдиректор програм зовнішньої політики та безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.
За його словами, міф про "другу за потужністю армію в світі" зруйнований. Навряд дії росіян якось зміняться: виправити провали та недоліки російської воєнної машини, які стосуються логістики, рівня бойової підготовки і мотивації особового складу, не вдасться.
Звісно, в Україні та на Заході вже давно є розуміння того, що привело росіян до нинішньої ситуації - це ціла низка прорахунків вищого воєнно-політичного керівництва, які відобразились на плануванні та забезпеченні вторгнення. Окрім того, міжнародна спільнота змогла мобілізуватись (хоча і не тими темпами, які ми б хотіли бачити), сформувавши проукраїнську коаліцію. Все це, звичайно, впливатиме на подальший перебіг війни найбезпосереднішим чином.
Військовий експерт Центру оборонних стратегій Андрій Риженко вважає, що ворог досяг зараз максимально можливої для себе позиції і вже практично два тижні не рухається за винятком дрібних спроб атакувати, ініціатива ним повністю втрачена.
"Спостерігається абсолютний провал у агресора в логістиці, адже його колони заходять вглиб нашої території на 300-400 км і залишаються без пального, харчів та боєприпасів, через що вже почалось масове мародерство. Окрім цього треба сказати, що у ворога нема ніякої мотивації, все побудовано на страху перед ФСБшниками, які всіх залякали. Тобто, моральна готовність у них падає з кожним днем"- каже експерт.
На думку Риженка, резерви "операції" росіяни вже вичерпали, а зараз вони намагаються провести приховану мобілізацію, але людей з досвідом бойових дій практично немає, ніхто не хоче допомагати Росії з технікою. Навіть найближчі партнери не підтримують Москву: Мінськ досі цього не зробив, як і партнери Росії по ОДКБ Киргизстан та Таджикистан, у яких зараз свої проблеми. Політичних партнерів у Москви ще менше: її вигнали з багатьох міжнародних організацій, а допомога Сирії та Ерітреї не врятує Кремль. Економіка також починає падати вниз, а майбутнє ембарго на вуглеводні не дасть ресурси агресору відновити військовий потенціал.
З Риженком погоджується Олексій Мельник, який вказує на те, що бойовий потенціал тих, кого пробують набрати в російське військо та силою мобілізувати в "армії" ЛДНР" можна характеризувати як "гарматне м'ясо", яке навряд зможе переламати ситуацію на наземному театрі бойових дій. Разом з тим, експерт вказує на те, що деструктивний потенціал російських військ залишається серйозним. Йдеться насамперед про засоби дистанційної війни: ракетне озброєння, авіаційні можливості. Наслідком цього буде подальше нарощування інтенсивності ударів по житловим кварталам, об'єктам критичної інфраструктури.
"Великим сюрпризом для аналітиків було те, що наша ППО та авіація не були знищені під час першого удару та на початку війни. Це дає можливість зробити висновок, що Україна зберегла відповідний потенціал. Не забуваймо і про поставки в Україну ЗРК поля бою, а в перспективі - середнього та великого радіусу дії. Кожен новий день, який ми тримаємось на нинішніх позиціях, посилює можливість того, що ми зможемо змінити баланс на свою користь, перехопити ініціативу в конфлікті", - стверджує Мельник.
Андрій Риженко звертає увагу на те, що ЗСУ досить швидко подолали перший шок від нападу ворога, мобілізували першу чергу оперативного резерву, зараз триває друга черга мобілізації. В цілому дуже ефективно воюють ті, кого вже призвали до лав війська, а це сотні тисяч українців.
"Наші військові досить швидко опанували протитанкові та протиповітряні системи, які нам поставляє Захід, дуже ефективно працюють безпілотники, вдало і точно працює артилерія, танки. Бойовий дух військових та тероборони на висоті, суспільство підтримує своїх та вірить у перемогу, і ми починаємо витісняти агресора. Зараз нам потрібний стратегічний військовий козир для ведення переговорів, хоча вже присутні у нас тактичні козирі у вигляді протитанкових, протиповітряних можливостей набирають ваги", - додає Риженко.
На жаль, залишається актуальною небезпека застосування тактичної ядерної зброї. За задумом агресора, це мало б зламати нашу волю до спротиву та утримати західних партнерів від подальшого надання військової допомоги Україні. Але застосування тактичної ядерної зброї зовсім не гарантує агресору капітуляцію України, адже в перемогу вірить більше 91% українців, які усіма можливими способами не дозволять агресору досягти бажаного. Ядерний сценарій зараз усіма силами та по всім каналам намагаються упередити наші партнери, які на саміті НАТО будуть визначати шляхи протистояння ядерним, хімічним та біологічним загрозам з боку агресора, а також обговорювати варіанти допомоги Україні.
Треба розуміти і те, що руйнуючи плани біснуватого кремлівського фюрера, українські військові, тероборона, спецслужби та поліція мають максимальну підтримку тилу і налаштовані бити ворога до кінця. Щоб остаточно схилити шальки терезів війни на нашу користь, не вистачає розуміння Заходу, що Україна - не Афганістан зразка 1980-х, на який напав СРСР. Моджахеди, звісно, досить успішно воювали наданими американцями "Стінгерами", проте зараз ми потребуємо значно більше, ніж кілька тисяч протитанкових засобів. Україні потрібно, щоб Захід подолав страх "ескалації конфлікту", який досі розповсюджений у Вашингтоні, Парижі та Берліні, де на жаль давно нема діячів калібру Франкліна Рузвельта, Конрада Аденауера чи Шарля де Голля.
