Головною темою останніх тижнів є битва за Донбас, як нова фаза загарбницької війни росії проти України. Російському керівництву необхідно вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей і, звісно, захопити Маріуполь, який став символом незламності українських захисників. Для цього ворог стягує на фронт нові сили, атакує Збройні сили України з декількох напрямків та наносить ракетні удари по містах України. І хоча ракети є вичерпним ресурсом, у росії їх ще багато. Питання лише в тому, як далеко ці ракети можуть летіти.
Чи є в росії шанси просунутися вглиб України зі східного фронту? Чи справді в окупантів закінчуються сучасні ракети та що буде далі? Які сценарії закінчення війни існують? Свою думку в ефірі Апостроф TV висловив генерал армії України, голова Служби зовнішньої розвідки України у 2005–2010 роках МИКОЛА МАЛОМУЖ.
— Перше, що хочеться обговорити, — це цей напрямок Рубіжне - Сєвєродонецьк - Попасна. Наскільки важкою зараз є битва, зокрема, за Донбас? Чи є у ворога бодай якісь шанси просунутися та завоювати нові території?
— Насамперед треба зазначити, що путін визначив метою другого етапу Донбас, Маріуполь і південь України. Тому в даний момент там концентруються основні сили, ідуть попередні розвідувальні атаки, розвідки боєм. На окремих напрямках Донецької та Луганської областей ідуть проривні атаки там, де вважається, що можна пробити систему оборони України. Але концентрація основних військ, я думаю, ще попереду. Це буде концентрація військ, які йдуть і через територію росії, через Донецьк і Луганськ, і вже на півночі й у Бєлгороді формуються нові формати збройних сил. Це й ті, які перейшли з Київської, Чернігівської та Сумської областей, і нові резерви, які підтягуються не тільки з південного та центрального федерального округів російської федерації, але й із Далекого Сходу, з Уралу. Ми бачимо, що формат йде по наростаючій.
Зрозуміло, що росія буде намагатися захопити всі регіони, особливо географічно визначені Донецьку й Луганську області, частково Харківської. Ну і, зрозуміло, Маріуполь — як символ стійкості наших вояків. У даній ситуації це завдання номер один. Може, путін і казав не штурмувати "Азовсталь", але йде бомбардування, ідуть постійні атаки. Завдання перед військовими росії, перед агресором — захопити Маріуполь, а тоді перекинути звідти основні сили на напрямки Донецької й Луганської областей, щоб ефективно проводити наступальні операції.
З іншого боку, не треба забувати про Ізюмський напрямок, який сьогодні надзвичайно важливий для проведення "спеціальних операцій" агресора щодо оточення Збройних сил України, проведення атак із флангів. І, зрозуміло, це південь України, де сьогодні ворог має значні втрати.
По багатьох напрямках він намагається контратакувати - це не вдається й окупанти відступають. Тому в даній ситуації, якщо ми оцінюємо Донецький напрямок, наші військові стоять дуже стійко. Просунутися ворогу вдалося на декілька кілометрів тільки по окремих напрямках. Але сьогодні ми бачимо, що системного успіху російська федерації та її приспішники — так звані "ДНР-ЛНР" — не матимуть. Але є загроза, що протягом 4–5 днів буде концентрація нових сил, особливо на вузьких напрямках, де будуть намагатися прориватися по низці напрямків на Донеччині, Луганщині, Харківщині й частково в Запорізькій області. Тому нам не треба ігнорувати всі сили на цих напрямках.
По-перше, ми знаємо всі плани ворога. Дуже потужно працюють розвідувальні органи як наших партнерів, так і наші. Дуже потужні радіорозвідка й технічна космічна розвідка, яка контролює всі переміщення великих частин ворога. У даний момент нас не настигнуть зненацька. Але є ще одна складова: ми вже вміємо дуже потужно воювати. Особливо в системі оборони та маневрування військами і проведення спеціальних операцій різних форматів та різних тилових моделей.
Ще одна дуже важлива тема: надходить дуже потужне озброєння зі США, Великої Британії, багатьох країн Східної Європи, та країн Балтії. І це якраз той формат, який знецінює всі наземні атаки ворога силами танкових, бронетанкових, спеціальних підрозділів. У більшості випадків уже збиваються й ракети, і ворожа авіація. Десь на 60–70 % фактично немає успіхів.
Тому в цій ситуації, я думаю, системних успіхів не буде. Може, тактичне просування буде по окремих напрямках, де ми навіть можемо зробити відповідні маневри. Але я не бачу, навіть за концентрації великих сил, що стратегічна наступальна операція матиме великий успіх або якийсь розвиток щодо захисників нашої держави. Навпаки, ми будемо готуватись — але я думаю, що це закрита тема — до того щоби провести операції й по Донбасу, і по Ізюмському напрямку, як ми проводили, і по Херсонському, як уже проводиться, і по інших для того, щоби звільняти території, а не лише захищатися.
— Зараз багато експертів говорять про те, що запаси ракет у росії вже досить малі. Більшість своїх запасів росія вже нібито використала. На вашу думку, чи близька ця інформація до правди? Скільки ракет залишилося в росії?
— Ми можемо говорити, що є ще велика кількість ракет. Але десь біля 60 %, за нашими даними, вони вже використали. Це "Калібри" та "Іскандери". Є загроза, що будуть використовувати "Калібри" морського базування, які знаходяться на підводних човнах чорноморського флоту, на низці крейсерів, які мають щонайменше 56 одиниць. Це немало, якщо будуть наноситися удари по наших містах. Тим паче, по інфраструктурі, по мирних житлових комплексах, безпосередньо по людях. Це буде велика трагедія. Але це вичерпний запас.
Якщо ми говоримо про ракети стратегічного формату, які направляються за тисячу кілометрів, за 800, за 500, то ми зараз бачимо, що вже тисячу з чимось ракет використано. А новітнє озброєння практично залишається 20–30 %. Це може бути десь 250–300 ракет більш новітнього виробництва й багато старих ракет, які мають радіус дії до 40 кілометрів. Передусім це "Урагани", а "Гради" — ще менше — 30 км.
Тому в даній ситуації є перспективи вичерпування. Але сьогодні не треба заспокоювати себе, що це швидко мине. Це ще сотні ракет тактичного і стратегічного рівня, та оперативно-тактичного рівня на полі бою типу "Смерч" та "Ураган". Це багато ракет, які можуть використовуватися проти Збройних сил України або для обстрілів із недалеких відстаней наших міст, наших центрів логістики або залізниць. Днями основний удар орієнтували на залізниці з урахуванням того, що є чітка інформація про надходження низки засобів нам із-за кордону по залізниці. Хоча це не зовсім достовірно, але росія в цьому впевнена. Тому міноборони росії прямо заявило, що вони будуть знищувати логістику залізничними коліями, що й відбулося 25 квітня на Львівщині, на Вінниччині, на Рівненщині та в інших містах. Я думаю, що таку тактику будуть застосовувати, але водночас вони наноситимуть удари по житлових масивах, щоби сіяти терор, як вони говорять — паніку.
Це не допоможе, тому що ми маємо вже дані, куди націлені ці ракети. Фактично знецінюються їхні зусилля припинити поставку озброєння зі США, Великої Британії, Європи. Ні ноти, ні якісь оперативні засоби, ні тим більше обстріли не допомагають. Тому будуть ще намагання використовувати ці ракети. Але це вичерпний ресурс, який сьогодні не має можливості для нового виробництва. Особливо для виробництва новітніх озброєнь, тому що всі комплектуючі були з Японії, Німеччини, США та інших країн. Сьогодні все це не постачається, а швидко провести взаємозаміну, про що вже доповіли й путіну, і російським керівникам збройних сил, неможливо. Потрібні місяці, а то й роки.
Тому в даній ситуації я передбачаю, що зменшення ресурсів однозначно буде. Це знижуватиме активність та ефективність російських військ, що буде їх спонукати до відступів або переходу до оборони. Зрозуміло, це база для наших ефективних наступів.
Ще одна складова: це буде базою для потужного тиску на росію щодо припинення збройної агресії та виводу військ із терен України, до підготовки мирної угоди в інтересах України і, відповідно, за нашими принципами, за участі наших гарантів і посередників високого рівня. Не лише Заходу, а й Туреччини, наприклад. Можливо, й інших учасників — наприклад, Ізраїлю. Можливо, на якомусь етапі навіть і Китаю.
Сьогодні велика складова — наскільки ефективно ми будемо не тільки оборонятися, а і проводити наступальні операції як на Донецькому напрямку, так і на південному. Це буде базовим сегментом і для визволення України, і для підготовки мирної угоди саме в інтересах України й за нашими принципами, відповідно до принципів міжнародного права.
— Наші західні партнери і далі постачають Україні зброю, боєприпаси та інші засоби. США надають Javelin та інше озброєння. Невдовзі має повернутися до Києва посольство США. Як ви гадаєте, не буде це приводом для росії зменшити ракетні обстріли, зокрема, по столиці. Раптом що, може початися дещо зовсім інше.
— У росії зараз немає вибору, вона намагається залякувати. Навіть під час анонсованого приїзду Ентоні Блінкена та міністра оборони США Остіна вони наносили удари, знаючи, що ці високопосадовці США рухаються по території країни. І в цей же період вони проводять удари по Львову, Рівному, інших регіонах, де могли б пролягати шляхи цих високопосадовців. Тут немає моралі й засобів стримування. Тим паче, якщо буде посольство, вони будуть вважати, що це їхній вибір, тож хай приймають усе, як воно є.
Тому в даній ситуації це не буде стримуючим фактором. Це може бути лише у випадку, коли путін зрозуміє, що в нього вже немає перспектив і шансів. Тоді він може знижувати градус напруги, не проводити обстріли Києва, тому що тут дійсно не лише американське посольство, а й посольства всіх країн. Уже десятки посольств повернулися до Києва. Навіть тих країн, які сьогодні ще ведуть діалог із росією й щодо газу, і щодо нафти, і щодо інших ресурсів, або намагаються вести з ними діалог щодо миру.
Тому в даний момент проведення якоїсь особливої операції такого стратегічного характеру, скеровуючи сюди "Калібри", "Іскандери" — малоймовірно. Це дійсно призведе до прямих конфронтаційних сценаріїв, бо це буде стосуватися їхніх територій. Посольство кожної країни — це територія цієї країни. Наприклад, посольство США — це територія США, так само й Німеччини, Італії, які прибули вже. Проводити такі операції - фактично означає вступити в передумови війни з країнами, які мають потужні ресурси. Тут уже вибору не буде в західних країн, які можуть порушити питання щодо конкретної участі в таких операціях у плані захисту своїх територій і своїх дипломатичних представництв. Тому, я думаю, путін не ризикуватиме, якщо він ще сподівається на якийсь вихід із війни.
Якщо він уже взагалі загубив орієнтування, тоді може дійти до використання ядерної зброї. Я думаю, що такий шанс мінімальний або його практично немає, тому що не тільки він, але і його оточення не допустять такого активного кроку щодо України, щодо наших партнерів, тому що кінець буде не тільки росії, а й всьому світу. Я думаю, що багато росіян, навіть при їх агресивності, не самогубці. Тому в даній ситуації цей сценарій є малоймовірним.
— Міністри оборони 40 країн зустрілися для обговорення подій в Україні. Чи можна це розцінювати як сигнал про те, що всі цивілізовані країни нас підтримують та вірять у нашу беззаперечну перемогу?
— Треба зазначити, що путін ніколи не очікував, що всі об’єднаються: і країни НАТО, і країни Європейського Союзу, й інші країни, блоки та об’єднання будуть проти російської федерації. Він вважав, що вони змиряться з перемогою росії над Україною, і ніякої допомоги не буде. Це стратегічний прорахунок, у результаті якого він сьогодні має величезні проблеми, втрати й у перспективі — поразку.
Тому в даний момент приїзд Блінкена та очільника Пентагону Остіна — це знакові події, тому що путін і російське керівництво ніколи не думали, що в період війни, коли йдуть обстріли, приїдуть високопосадовці такого рівня. Це вже сигнал, що Україну будуть підтримувати всіма засобами: і стратегічними, і політичними, й економічними, й оборонними.
А зустріч міністрів оборони в Німеччині — це надзвичайно знакова подія. Глава Пентагону Остін перед нею заявив: ми збираємося, щоби чітко обговорити всі засоби на підтримку України, забезпечення відповідним озброєнням, технікою й захист демократії. Захист якраз цивілізованого світу. Але це не просто політичний сигнал. Міністри оборони, як правило, не просто політичні сигнали дають. Вони дають конкретні програми дій, а це новітнє озброєння, це техніка, це можливості радіотехнічного, космічного контролю, можливо, протидії всім ракетним і авіаційним засобам.
Це той формат, який об’єднає потуги й зусилля всіх цивілізованих країн світу, які в десятки разів сильніші за російські засоби. Тим паче, сьогодні це відбувається на нашому майданчику. Ми маємо перспективу мати ці засоби та ефективно використовувати їх для захисту нашої держави та видворення ворога з її терен.
— Речник Пентагону Джон Кірбі зазначав, що ця зустріч у Рамштайні не лише про те, як закінчити війну чи постачання зброї, а про перспективу зміцнення нашої армії. Тобто фактично вже в післявоєнний час. Чи можуть бути укладені якісь додаткові союзи?
— Насамперед треба розуміти, що зараз відбувається формування нового світопорядку. На рівні країн G20 зараз формується новий пакет пропозицій — умовно Гельсінкі-2. Але це довготривалий процес, і він буде імплементований щодо вирішення питань щодо агресії росії.
Міністри оборони — це інструмент, який буде не тільки формувати підтримку України й надання зброї, техніки, координації наших спільних дій. Але це і відпрацювання якраз тих оборонних ініціатив, які будуть і зараз, і на перспективу після перемоги. А це формування й багатосторонніх програм співробітництва в плані переозброєння, техніки, новітнього озброєння 5–6 покоління, а не 3–4, яке ми сьогодні маємо. Це той формат, який забезпечить існування високоефективної, високотехнологічної армії, яка буде готова протистояти будь-якому противнику, тим більше російській федерації, яка в будь-якому разі буде ослаблена.
Це знаковий момент, коли поряд із загальною стратегією обговорюються конкретні програми допомоги Україні, а з іншого боку, у форматі гарантій безпеки обговорюється військова складова. Політична - за Ентоні Блінкеном і політиками. А тут - військова складова, яка фактично забезпечує той щит. Але він можливий у форматах декількох країн, наприклад, США, Велика Британія. Може бути більше розширений формат, не обов’язково НАТО. А НАТО буде партнером у цьому форматі. Поки що питання про вступ не стоїть, але члени НАТО і країни поза блоком можуть бути активним гарантом та ефективним партнером щодо забезпечення безпеки України та переозброєння Збройних сил України, яке дасть нам можливість ефективно захищатися, а сприяти цьому процесу будуть якраз представники того формату, який зібрався в Німеччині.
— Державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що незалежна Україна проіснує набагато довше ніж путін. Як ви вважаєте, програш росії в цій війні справді стане відліковою точкою, коли очільник кремля зміниться?
— Впевненість американських колег демонструється тим, що ми чітко відстоюємо наші рубежі, що Україна не здалася за три дні чи два тижні, а навпаки веде оборонну стратегію та зараз переходить у наступальні операції. Найголовніше, що сьогодні вже є повна кооперація і з американськими партнерами, і з іншими, які ефективно забезпечують нам технологічний і збройний формат для протистояння агресії. За всіма прогнозами ми найближчим часом матимемо успіхи по низці напрямків. Це перспектива програшу путіна.
Путін цього надзвичайно остерігається, тому, з одного боку, він іде на переговори після намагань провести атаки й буде говорити про якісь свої успіхи російському суспільству, а не світу, тому що світ це бачить, і на цій основі будуть формувати домовленості з гарантіями безпеки для України. А він погодиться на цей пакет. Сьогодні йдуть переговори щодо цього питання.
З іншого боку, якщо в нього не буде явних успіхів, а буде системний програш, який не можна подати як якусь форму успіху, зрозуміло, що він буде намагатися затягнути цю війну, кидаючи на неї останні резерви. Це якраз і може бути крахом режиму. Не лише в плані того, що колись його життя завершиться природніми шляхом, а, можливо, й інші механізми, які будуть задіяні в самому російському суспільстві. Ми знаємо, за оперативними даними, що там зростає незадоволення в його оточенні, серед військових, представників спецслужб, еліт. Так, це ще не весь народ, який проти нього піднявся, там багато зомбованих, які його підтримують, але ті, хто знає, що коїться, становлять для нього загрозу. Тому він і боїться всіх.
Тому в даній ситуації ми передбачаємо, що є три сценарії.
Перший: на якомусь етапі, коли путін ще не до кінця програв, він буде йти на переговорний процес і спробує закріпити хоча б якусь видимість перемоги. Але за умови звільнення наших територій, де ми однозначно не погодимося ні на які інші сценарії, і гарантії безпеки від країн-партнерів.
Другий сценарій: він загубить взагалі перспективу і домовленостей, і свою перспективу, але буде надалі йти в атаку, кидаючи останні резерви. Це найбільш складний і найгірший сценарій.
Третій — це проблеми путіна з його оточенням. Це також можливий сценарій, хоча й не гарантований. Ми не говоримо, що це обов’язково відбудеться, тому що він обставив усіх своїми представниками спецслужб, які контролюють один одного. Але цей сценарій може бути, тому що путін веде й російське суспільство, і ту еліту, яка є біля нього, до великого краху і відповідальності: юридичної, а можливо й фізичної.
У даній ситуації ми ці сценарії передбачаємо. Який із них буде реалізований? Я думаю, що насамперед сформується перший сценарій. Але путін намагається підвищити ставки, ще просунутися по низці напрямків, узяти Маріуполь, пройтися ще потужніше, як він вважає, по Донецькій та Луганській областях до кордонів, Херсон та Запорізьку область отримати, як південний коридор. І на цьому, відповідно, вести переговори. Це буде складний процес, але тут багато залежить від успіху Збройних сил України.
Друга складова — це потужний тиск, який здійснює і США, і країни Європи, й Ердоган, який провів переговори з путіним, і Гутерреш, генеральний секретар ООН. У перспективі ми бачимо, що буде задіяний і голова КНР Сі Цзіньпін, який теж буде формувати свою позицію, яка б висвітлювала його як учасника стабілізації світових процесів, включаючи Україну та росію. Займати начебто посередницький формат. Якщо цей формат спрацює разом із потугою Збройних сил України й потугою дипломатичною, тоді є перспектива припинити війну надзвичайно швидко. Це може бути два-чотири тижні. Якщо цей формат зірветься, буде затяжна війна.
