У середу, 13 липня, відбулося засідання комісії Росія - НАТО на рівні послів. За його підсумками генсек Альянсу Йенс Столтенберг заявив, що між НАТО і Росією не спостерігається зближення з приводу ситуації в Україні. На думку російського політолога Андрія Піонтковського, Кремль до кінця ще не відмовився від проекту "Новоросія". На його думку, Україні потрібно більше приділяти уваги співпраці з Альянсом, де її союзниками виступають прифронтові держави - Польща, Естонія, Литва, Латвія.
Донбаська кривава авантюра може підтримуватися тільки за рахунок зовнішніх вливань із Росії. До речі, і в самій Росії проекти "Російського світу" і "Новоросії" теж провалилися. Потік добровольців, людей, які дійсно самі охоче йшли воювати, грабувати, вбивати, типу "моторИл", виявився дуже обмеженим. Російське суспільство "не запалили" ці проекти. Багатьох зараз переслідують російські влади з дуже простої причини – вони нікому не потрібні в Росії.
Московська влада не задоволена тим, що вони замість того, щоб стріляти в українців, стали повертатися. Люди з такою ментальністю небезпечні для російської влади. Їх вкрай важливо "утилізувати" там, використавши, як гарматне м'ясо. Занадто амбітних вже ліквідували, як Мозгового, наприклад.
Проте абсолютно цинічне ставлення до цих маргіналів не означає, що Москва повністю закриває проект "Новоросія". Є і протилежні сигнали. У декларації саміту НАТО 8-9 липня західні держави прямо говорять і про постачання Москвою озброєнь і про присутність російських військовослужбовців. Тиск на Україну триває, і Путін не готовий його зняти.
Інша справа, що на велику військову операцію Москва навряд чи піде. Особливо після останньої декларації саміту НАТО. У Кремлі розуміють, що в цьому випадку буде піднято рівень санкцій, почнеться передача летальної зброї Україні і т. д. На сьогодні центральним для Москви є план Б: запхати "Лугандонію", як ракову пухлину, в політичне тіло України, нав'язуючи свою інтерпретацію Мінських угод.
У той же час ряд бойовиків - Мельников, Гіркін і Губарєв - намагаються взяти участь у виборах в Держдуму РФ.
Навряд чи вони при цьому будуть користуватися великою підтримкою влади. Ще раз підкреслю - вони Путіну зовсім не потрібні в Росії. Одна справа Донбас - там нехай вбивають і самі подихають потихеньку.
А останнім часом, особливо після звільнення Савченко і після заяви Пєскова, що Донбас нібито хоче віддати Україну з "гуманних міркувань", їх критика з ультраімперских позицій на адресу Путіна стала ще жорсткішою. Ці люди, безумовно, в меншості в Росії. У Москві ситуація дуже показова. Часто кажуть, що противники війни в меншості, але це не так. Коли були марші проти війни, виходило по 50 тис. осіб. А коли ці "гіркіни" намагалися проводити свої мітинги в підтримку "Новоросії", їм вдавалося зібрати максимум п'ять тисяч. Активну політичну позицію завжди займає меншість населення. Наша меншість противників війни - це 50 тис., тобто в десять разів більше ніж меншість її активних прихильників.
Я не бачу великих змін у загальній політиці Москви. Так, там зрозуміли, що військова акція не пройде, занадто велику ціну доведеться за неї заплатити. Але планів підірвати українську державу, блокувати європейський вектор його розвитку в Кремлі не залишили. Сьогодні Путін прагне, зберігаючи контроль над Лугандонією, запхати її в Україну, спокусивши українське суспільство ілюзією відновлення територіальної цілісності.
Путін і Лавров обмовилися. Коли у них питали, чому тривають перестрілки на лінії припинення вогню, обидва вони відповіли, що поки Україна “не погодиться на політичне врегулювання", перестрілки не припиняться. Адже це прямий шантаж. Навіть ОБСЄ, пронизана російською агентурою, змушена була констатувати, що перестрілки ініціюються саме російською стороною.
Декларація Варшавського саміту НАТО дає великі можливості українській владі, якщо та, звичайно, захоче ними скористатися. Коли Олланд або Штайнмайер знову приїдуть до Києва і будуть в сотий раз пропонувати Україні змінювати Конституцію і легітимізувати бандитів "Лугандонії", Порошенко просто може показати їм декларацію НАТО, підписану главами 28 держав, з її оцінками ситуації на Донбасі.
Все це ще раз підтверджує, що "нормандський формат" себе вичерпав. Риторика "нормандського формату" і НАТО - це небо і земля. Тому що в НАТО вашими союзниками виступають прифронтові держави - Польща, Естонія, Литва, Латвія, і Обама змушений з цим рахуватися. А нормандська група, особливо Олланд, - повністю на путінської стороні, при цьому позицію Меркель постійно підриває її міністр закордонних справ. Послаблює позицію України в ЄС і вихід з ЄС її твердого союзника Великобританії.
Це ще раз підтверджує, що керівництву України варто більше уваги приділяти формату співробітництва з НАТО. А кожному західному путіноїду, що приїздить в Київ, у відповідь на його спроби викручувати Україні руки потрібно просто зачитувати вибрані місця з декларації Варшавського саміту НАТО 8-9 липня.
