Міністр закордонних справ України Павло Клімкін зробив, на перший погляд, обнадійливу заяву щодо підтримки Києва з боку Вашингтона, зазначивши, що США мають "реальне бажання приєднатися до тиску на Росію" для врегулювання ситуації на Донбасі. Крім того, головний дипломат країни сказав, що у Вашингтона є важелі впливу, які повинні бути реалізовані разом з ЄС та іншими країнами "великої сімки". Пізніше, після неформальної зустрічі з главами МЗС країн ЄС, Клімкін повідомив, що його колеги висловилися за продовження санкцій стосовно Росії. Якої важливої речі щодо закордонної підтримки не зрозуміли в Україні, та чому насправді зірвалася "велика угода" Володимира Путіна із Заходом, "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Євген Ярошенко.
Оптимізм глави українського МЗС спирається на більш сприятливу міжнародну ситуацію навколо України, ніж на початку цього року. Так звана "велика угода" (big deal) між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним на шкоду інтересам України не відбулася через коригування зовнішнього курсу нової адміністрації Білого дому з боку американського істеблішменту. А недавні події в Сирії (авіаудари США по сирійській військовій базі у відповідь на хімічну атаку) остаточно поховали надії на швидку нормалізацію відносин між Москвою і Вашингтоном. Крім того, прихід в Єлисейський палац Еммануеля Макрона (єдиного з чотирьох фаворитів президентської гонки у Франції, який виступав за збереження санкцій проти Росії) свідчить про те, що Кремль поки програв "битву за Париж" і навряд чи зможе найближчим часом розраховувати на нового президента Франції в справі розколу Заходу. У Німеччині ж лідери двох найбільших партій, які претендують на парламентську більшість на виборах у вересні 2017 року – Християнсько-демократичного союзу (ХДС) і Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) – демонструють прихильність до ЄС і продовження санкцій проти країни-агресора.
Незважаючи на візити Клімкіна до США й інші дипломатичні зусилля України, збереження тиску на Росію є скоріше наслідком розстановки інтересів ключових для України країн Заходу – США, Німеччини, Франції і Великобританії. Захід готовий зберігати санкції проти Росії, якщо це не створює проблем для економіки чи добробуту громадян цих країн, а також для політичного рейтингу правлячої еліти. Тут важливо відзначити, що антиросійські санкції доповнюються дещо скромним пакетом допомоги Україні у формі нелетальної зброї, військово-технічних програм, фінансової і політичної підтримки.
Підтримка України у нинішньому вигляді є відносно недорогим, але дуже хитким зовнішньополітичним інструментом держав Заходу. Українська еліта після геополітичних побоювань, що панували в нашій країні в кінці 2016-го і початку 2017 року, повинна була б зрозуміти: в умовах динамічних і непередбачуваних міжнародних обставин слабким державам (типу України) протипоказано нічого не робити і лише розраховувати на зовнішню підтримку. При цьому тривала відсутність працюючих мирних ініціатив загрожує "знеціненням" ролі України у сфері європейської безпеки. А це, в свою чергу, означатиме, що західні партнери будуть все менше враховувати інтереси України при розвитку своїх відносин з Росією.
Через три роки після початку російської агресії Україні слід якомога швидше виробити своє бачення комплексного врегулювання конфлікту з Росією. Така ініціатива повинна одночасно враховувати інтереси різних українських суспільно-політичних груп та вигоди західних країн від підтримки України. Активізація української дипломатії в цьому напрямку допоможе Україні досягти трьох важливих цілей на важкому етапі державного будівництва: консолідувати суспільство і еліту, посилити суб'єктність на міжнародній арені й збільшити військову та політичну підтримку Києва з боку США і країн ЄС. У іншому випадку безініціативність України призведе до того, що збереження санкцій Заходу проти Кремля буде сприйматися як чи не найбільше досягнення України на міжнародній арені.
