Україні зараз не варто скасовувати Договір про дружбу, співробітництво та партнерство з Росією, оскільки це може завдати шкоди самій Україні. Крім усього іншого договір важливий у тому сенсі, що Україна є слабкішою стороною тривалого асиметричного конфлікту, а слабкіші сторони, як правило, в кращому становищі, коли більш сильна сторона обмежена нормами, угодами та багатосторонніми зобов'язаннями. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією включає 41 статтю. Слово "співробітництво" використовується найчастіше, 35 разів. У 1997 році це був безумовно договір про співпрацю практично у всьому.
Ті дні минули. Сторони договору скоріше борються, ніж співпрацюють. Росія анексувала Крим та підтримала бойовиків на Донбасі. Військові дії з різним ступенем інтенсивності ведуться у сфері економіки, торгівлі, енергетики, інформації та низці інших сфер. Але договір все ж залишається чинним.
Згідно Статті 40, дія договору автоматично продовжується на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з договірних сторін не заявить іншій договірній стороні про своє бажання припинити його дію не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду. Кінцевий термін для України - це останній день вересня. На нещодавній зустрічі з послами президент Порошенко вимагав від Міністерства закордонних справ підготувати документи, щоб повідомити російську сторону, про те, що Україна хоче припинити дію договору. Це буде простий юридичний крок з можливими величезними політичними наслідками.
В Україні питання про можливе припинення дії договору обговорювалось багато разів. Плюси і мінуси на сьогодні досить добре відомі. Але зараз інша ситуація: тепер потрібно прийняти рішення щодо продовження або припинення. Зараз немає місця для подальшої невизначеності. Крім того, через півроку відбудуться вибори президента. Це додає особливого присмаку до будь-яких зовнішньополітичних кроків, особливо якщо мова йде про справи з Росією. Україна, здається, не має довгострокової російської стратегії, натомість політики мають свої виборчі стратегії. Позиція майбутнього договору, яка вже стала символом гібридності двосторонніх відносин, може бути потужним механізмом у виборчих перегонах 2019 року. Окрім політичних спекуляцій, договір є частиною ширшої фундаментальної проблеми: знайти найкращий спосіб впоратися з Росією. Взагалі, це не проста проблема. Стратегічна асиметрія, високий рівень взаємозалежності та відсутність довіри є основними ознаками, які слід враховувати при майбутній розробці двосторонніх угод.
Що важливого у"Великому договорі"?
У 1997 році світ відрізнявся від того, яким він є сьогодні. Тим більше, говорячи про Східну Європу та регіональні механізми забезпечення безпеки. Двадцять років тому здавалося, що колишні радянські республіки, хоча й переживають складний період перетворення і іноді страждають від внутрішніх конфліктів, зможуть зберегти міжнародний мир. Порядок денний регіональної безпеки ще не включав в себе наміри Росії відновити панування на пострадянському просторі. Навіть відносини Росії з Заходом ще не погіршились - це відбудеться незабаром. На двосторонній основі Україна та Росія найбільше стурбовані поділом Чорноморського флоту та статусом Чорноморського флоту Росії в українському Севастополі.
Для врегулювання найбільш гострих питань потрібна була домовленість, яка, як вважалося, стала б основою для дружби, співпраці та партнерства. Двадцять років тому частка Росії в зовнішній торгівлі України становила близько 38,5%, порівняно з поточними 25%. Ці дві країни були об'єднані економічними зв'язками, спільними підприємствами, транзитними та соціальними взаємодіями. Потенціал для подальшої співпраці здавався величезним, і договір мав намір його посилити. Договір в основному стосується співпраці - від військових до освітніх питань. Він охоплює важливі проблеми громадянства, мови, економічного співробітництва, які були однаково важливі як в 1997 році так і після. Але найважливіше те, що він визначає механізм врегулювання суперечок, встановлює регулярні зустрічі міністрів закордонних справ, спільні комісії та інші інструменти для постійного та активного двостороннього діалогу. Він також окреслює стратегічне партнерство між двома країнами з метою подальшого зміцнення.
Частина договору, яка визначає загальні принципи двосторонніх відносин (статті 2-7), містить дух угоди. Це пов'язано з тим, що цей договір покликаний бути "великим". Він про те, щоб бути гарними, надійними та передбачуваними сусідами, котрі поважають суверенітет та кордони один одного та вирішують будь-які конфліктні питання шляхом переговорів, мирно. До певної міри договір містив модель для пострадянського простору про те, як можна встановити відносини з Росією.
Договір став основою. Він був закладений в основу низки інших двосторонніх документів, серед яких найбільш важливими є Угода про Чорноморський флот 1997 року, Договір про Російсько-Український державний кордон 2003 року та так звані Харківські угоди 2010 року. В цілому, до 2014 року між Україною та Росією було підписано 451 міждержавний договір.
Багато з них, звичайно, були підписані до "Великого договору". Більше сорока з них вже були припинені або призупинені в результаті анексії Криму Росією в 2014 році.
Але "Великий договір" все ще залишається дійсним.
Чому договір повинен або не повинен бути припинений?
Договір є дійсним, хоча спроби його припинити вже були прийняті раніше. Ще в 2014 році український парламент обговорював закон, який мав на меті денонсувати договір, але не підтримав його. Більш широкий підхід, спрямований на розрив дипломатичних відносин з Росією та запровадження візового режиму для громадян Росії, які відвідують Україну, також був досить популярним серед українських політиків та експертів. Раніше цього року Президент закликав призупинити виконання окремих частин договору. Коли мова йде про обговорення подальших кроків України стосовно договору або, загалом, стосовно Росії, завжди існує емоційна сторона в тісному взаємозв'язку з політичними міркуваннями.
Наявність дійсного договору про співпрацю, дружбу та партнерство, називається "стратегічним" у Статті 1 договору, - це, безумовно, своєрідна шизофренія в умовах сучасних геополітичних обставин. Дух документу повністю зруйновано, він вже не відображає жодного реального порядку денного двосторонніх відносин між Україною та Росією. З іншого боку, цей документ багато в чому відображає те, що Україна хоче колись мати у відносинах з Росією: повагу до суверенітету та територіальної цілісності, утримання від застосування або загрози силою чи мирні способи врегулювання суперечок. Це є основою довіри та добросусідства. І якщо Україна колись матиме новий договір з Росією, то він, безумовно, міститиме всі ці принципи.
Традиційний аргумент проти припинення дії договору призведе до можливого послаблення позиції України в міжнародних судах. Однак з юридичної точки зору, той факт, що договір порушено, не залежить від того, чи було його припинено. Росія несе відповідальність в будь-якому разі. З цієї точки зору досить незрозуміло, що мав на увазі президент Порошенко, коли він зазначив, що Україна є "достатньо підготовленою і юридично захищеною до наступного кроку – припинення дії договору… який з вини Москви вже давно став анахронізмом". Україна була однаково готова до цього кроку протягом останніх чотирьох років. Однак це ніколи не було легким вибором. Як правило, припинення дії договору послаблює юридичні обмеження на подальші агресивні дії Росії. З іншого боку, шляхом анексії Криму та підтримки бойовиків на Донбасі, Кремль продемонстрував, що прояви жорсткої влади набагато важливіші для Росії, ніж будь-які юридичні зобов'язання. Порушено не лише "Великий договір" з Україною, а й принципи міжнародного права. І це не схоже на те, що якщо Росія вирішить, що подальша ескалація відповідає її інтересам, договір її зупинить.
Але цей договір також важливий ще в одному сенсі. Україна є слабкішою стороною тривалого асиметричного конфлікту. Слабкіші сторони, як правило, в кращому становищі, коли більш сильна сторона обмежена нормами, угодами та багатосторонніми зобов'язаннями. Іншими словами, відсутність рамкової угоди з Росією може більше завдати шкоди Україні. Іншими словами, такий політичний піар-хід може послабити міжнародне становище України у порівнянні з Росією.
Приведення правової основи двосторонніх відносин у відповідність політичній дійсності звичайно є необхідною і неминучою. "Великий договір" не виправдав очікувань і, безумовно, серед інших важливих міжнародних норм, порушених Росією.
Кінцевий термін пролонгації на наступні 10 років може стати правильним моментом припинення дії договору. Проте необхідно провести екстенсивний аналіз, щоб визначити, як припинення дії договору вплине на весь комплекс двосторонніх українсько-російських угод.
Висновок
Агресивна політика Росії щодо України підірвала всі цінності, які поклали початок двостороннім відносинам і тим самим зробили договір застарілим.
Проте, на сьогоднішній день існують серйозні підстави для того, щоб Україна не поспішала і не припиняла дію договору. Порушений договір було передано в міжнародні суди і це поставило додаткові дипломатичні та політичні витрати на Росію.
Порушивши основні положення, він все ще є інструментом, який забезпечує захист деяких українських інтересів у відносинах з Росією. Але сьогодні - через часові рамки договору та наближення українських виборів - компромісні рішення мають мало шансів на розробку. Риторика щодо відмови від деяких положень договору, така популярна кілька місяців тому, більше не застосовується. Припинення дії договору, а також озвучені конституційні зміни щодо прагнень України щодо членства в НАТО та ЄС повинні правильно взаємодіяти, а не допомагати досягти результатів виборів наступного року. Прості рішення не будуть працювати в такій складній ситуації. Україна повинна готуватися до більш непередбачених та ризикованих відносин з Росією після припинення договору.
