У середу, 21 квітня, Володимир Путін звернувся з посланням до Федеральних зборів, в якому в основному говорив про питання внутрішньої політики. І хоча в кінцевому підсумку він все-таки насварив і навіть трошки погрожував Заходу, про Україну, а також ситуацію на Донбасі він говорити не став. З урахуванням масового зосередження російських військ на кордоні з Україною подібна риторика господаря Кремля виглядає досить дивно. "Апостроф" розбирався, чому Путін "забув" про Україну.
З початку року виникло чимало подій, які свідчать про кардинальні зміни в стратегії Кремля щодо ОРДЛО. У лютому в окупованому Донецьку був проведений форум, після якого російська пропагандистка Симоньян почала закликати "приєднати Донбас до Росії". У березні стало відомо про відкриття "представництва" в Донецьку партії "Справедлива Росія", що було сприйнято експертами як явне бажання Москви політично інтегрувати місцевий електорат в російське поле акурат під вибори в Держдуму, які пройдуть у вересні. Квітень виявився надзвичайно гарячим в цьому плані - на тлі розгортання біля українських кордонів безпрецедентних за своїми розмірами військових угруповань, українській розвідці вдалося добути так звані "листи Пушиліна" - три варіанти звернення до Кремля за допомогою з боку "ДНР". У першому листі Денис Пушилін просить Кремль надати "військову допомогу" так званій "республіці". Другий лист - прохання прийняти "республіку" до складу Росії. Третій варіант - визнати незалежність "ДНР" і укласти договір про дружбу і співробітництво між "ДНР" і РФ. Стало очевидно, що ці сценарії писалися в Кремлі, і один з них в кінцевому підсумку повинен "зіграти".
Ще одна "випадковість" - рівно за тиждень до анонсованого виступу Путіна російський "Левада-центр" провів соціологічні дослідження про ставлення жителів РФ до статусу Донбасу - 28% вважають, що необхідно дати "ЛНР" і "ДНР" незалежність, а 25% вважає , що "ДНР" і "ЛНР" повинні увійти до складу Росії. Тобто половина населення Росії плюс-мінус мислить в нав'язаному Кремлем контексті про допомогу "російськомовним". Здавалося б, далі Путіну залишилося тільки вибрати зручний сценарій щодо окупованих територіях на Донбасі.
Проте в своєму посланні до Федеральних зборів Путін нічого не сказав про "ЛДНР", а з сусідів згадавши лише про Білорусь, Олександра Лукашенка і спробу "перевороту" в Мінську.
На цей раз Україну майже не згадували, але чому?
На думку співдиректора програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайла Пашкова, в очі кидається той факт, що Путін обійшов тематику, яка зараз на слуху, і це тривожний сигнал.
"Я думаю, що це повинно нас більшою мірою насторожувати. Вважаю, що це важливий знак. Можна припускати, що готуються якісь дії, рішення, які Путін не хоче розкривати і не планує публічно це оприлюднювати. Ймовірно, він залишає собі певний карт-бланш і можливість для маневру. Тому, так, звичайно, з якогось боку це можна розцінювати і як рух до компромісу, оскільки ситуація дуже складна. А з іншого боку це може викликати побоювання: готуються деякі акції, про які навряд чи публічно збираються говорити", - сказав Пашков.
Також він звернув увагу на слова Путіна, який під час свого виступу зловісно зазначив, що він нікому б не рекомендував переходити "червоні лінії", які вони будуть визначати самі в кожному конкретному випадку.
"Це дає повну свободу дій маневру самому Путіну. Це досить небезпечна фраза, так само як і "димова завіса" навколо Білорусі, якій було більше присвячено уваги, причому знову ж в форматі тиражування міфу про державний переворот, змову та спробу вбивства Лукашенка. Тобто Путін тиражує вигадки, які в принципі, на його думку, будуть виправдовувати подальшу російську агресію", - вважає експерт.
Білоруські мотиви під російську дудку
На думку екс-міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка, в даному випадку згадка Путіним про так званий замах на Лукашенка є лише черговим політичним випадом у бік Заходу.
"Це спроба поставити моральний знак рівності між звинуваченнями Росії в замахах на своїх уявних ворогів на території Європи, і тим, що нібито хтось планував якийсь замах на Лукашенка. Тобто, так би мовити, все разом в один "суп", а далі нехай вже розбираються, які там "складові", - вважає дипломат.
Крім того, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко вважає, що сюжет із замахом на Лукашенка можна було якось використовувати в плані гостроти моменту і щодо слів Байдена, про те, що Путін - вбивця.
"Можливо, це зроблено, щоб підкреслити, що Путін не один такий, і що політика взагалі жорстока штука, на людей замахи організовують тощо. Я б інтерпретував це в такому контексті, ніж як якісь натяки на далекосяжні плани", - поділився думкою експерт.
Відволікаючий маневр від планів по українському напрямку
Українській стороні розслаблятися не можна, а скоріше навпаки, необхідно бути на поготові. За словами співдиректора програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайла Пашкова, Росія буде діяти в усіх напрямках - і по українському, і по білоруському.
"Не буде такого, що спочатку Росія займеться Білоруссю, а потім вже Україною. Це помилкова думка. Я не думаю, що через те, що Путін присвятив більше часу Білорусі в своєму посланні Федеральним зборам, то це означає, що Україна відійшла на другий план. Як раз навпаки. Мені здається, Путін намагається цією димовою завісою щодо Білорусі прикрити дії на українському напрямку. Це більш важливо. Вважаю, що на ділі більш активно буде загострюватися ситуація на українському напрямку. Тому що стосовно Білорусі - ситуація більш-менш зрозуміла, і там особливих "вибухів" очікувати не доводиться. Йде поступове, поетапне поглинання Росією Білорусі за сприяння Лукашенка, зважаючи на його нинішній стан. Які там можна очікувати сюрпризи або інновації? А ось на українському напрямку, ситуація дуже невизначена, нестійка і вибухонебезпечна. І вважаю, це буде для Росії пріоритетом", - підсумував експерт.
