16 червня новий президент США Джо Байден вперше зустрінеться з Володимиром Путіним. Російсько-американські відносини останнім часом погіршуються, а в минулому році відбулася чергова криза, коли Вашингтон звинуватив Москву у втручанні в вибори, порушеннях прав людини та постійному стимулюванні конфлікту, який триває в Україні. Погіршило ситуацію і те, що після вступу на посаду Байден назвав Путіна "вбивцею" і погрожував, що той врешті-решт заплатить за втручання Росії у вибори в США. Зате Росія неодноразово звинувачувала США в дестабілізації міжнародної обстановки та спробах "пхати носа" в чужі справи.
Оскільки майбутній зустрічі президентів США і РФ передували не дуже дружні наративи, до Швейцарії, де глави двох держав, нарешті, зустрінуться для перезавантаження відносин, буде прикуто багато уваги. Обидві країни прагнуть уникати повторення помилок, допущених протягом Холодної війни, а тому необхідно відновлення серйозного діалогу та поліпшення комунікації. Порядок денний охопить широке коло тем - від сучасного стану американо-російських відносин до загрози коронавіруса. Однак однією з найважливіших тем для обговорення є заклик США до регіональної стабільності та припинення конфлікту на сході України.
Хоча очікується, що Байден вичитає Путіна за нещодавню загрозу початку військових дій на кордоні, дуже сумнівно, що ця зустріч матиме якісь попередні результати. Очевидно, що стримування Києва від вступу в ЄС і НАТО є для Путіна ключовим питанням зовнішньої політики, від якого він так легко не відступить. Стабільна, демократична та західноорієнтована Україна є загрозою безпеки для Кремля, і США не можуть або не хочуть нічого пропонувати в якості компромісу. Однак доброю новиною є хоча б те, що Захід взяв за правило порушувати питання України в своєму міжнародному політичному дискурсі. Відзначимо, що до саміту в Швейцарії має відбутися розмова між Джо Байденом і Володимиром Зеленським.
Добре мати друзів на високих посадах, для України зокрема. Однак прикро бачити, що наша держава є малоініціативною на міжнародній арені та дозволяє великим гравцям "розмовляти за своєю спиною", не ініціюючи своєї участі. Це зміцнює імідж України як "м'якої овечки", котра чекає поки світові держави обговорять між собою та ухвалять рішення про її майбутнє без будь-якого втручання з боку президента Володимира Зеленського. Держава не бере участі в міжнародному дискурсі, який безпосередньо стосується українського народу, що говорить про пасивність та некомпетентність уряду. Це особливо тривожно, оскільки зовсім недавно Росія демонструвала, що може і буде брати участь в повномасштабному військовому вторгненні, якщо її спровокують.
Відповідальність за врегулювання конфлікту та мирний діалог лежить не на США і, звичайно ж, не на Росії, а на самій Україні. Принаймні, саме так повинно бути. Особливо важко спостерігати за нашою пасивністю, коли інші учасники міжнародних відносин беруть на себе цю ініціативу і намагаються просувати нові ідеї щодо зміцнення міждержавної довіри і заохочувати відкритий діалог. У заяві "Зміцнення стратегічної стабільності в євроатлантичному регіоні в 2021 році і в подальшому" група лідерів із питань євроатлантичної безпеки саме це і пропонує. Вони описують новаторський підхід до стабілізації регіональної безпеки, забезпечення міжнародного співробітництва та зниження ризику майбутніх конфліктів. У вказаній заяві йде мова про застосування принципів відкритого діалогу, прозорості та передбачуваності, а також запропоновано вісім кроків щодо побудови взаємної безпеки.
Очільники цієї групи – Дес Браун, Ернест Моніз, Сем Нанн, Вольфганг Ішингер та Ігор Іванов – надіслали заяву 30 главам держав та представникам урядів євроатлантичного регіону как раз перед низкою політичних самітів та зустрічей, які мають відбутися в червні: самітом Великої сімки, самітом НАТО, зустріччю США-ЄС та США-Росія.
Немає підстав вважати, що довгострокова стратегія Росії щодо України змінилася з початку війни на сході. Україна знаходиться в епіцентрі подій вже більше семи років, але досі не змогла набути відповідних навичок. Наш дипломатичний корпус все ще не здатний успішно лобіювати інтереси України, а його політичній роботі не вистачає новаторства. Міжнародне співтовариство все більше розчаровується щодо відсутності прогресу в Україні. Ніхто не хоче боротися в чужій боротьбі, особливо якщо уряд, інтереси якого ви захищаєте, не здатний формулювати власні запити, вимоги, а також брати участь в міжнародному дискурсі.
