Вперше в історії незалежної Молдови прозахідні сили отримали в парламенті більшість, і тепер мають можливість повністю визначати внутрішню і зовнішню політику країни. Партія президента Майї Санду "Дія і солідарність" (PAS) всерйоз потіснила проросійський блок соціалістів і комуністів. Формально Київ виграє двічі: ослаблення кремлівської "п'ятої колони" в Молдові, а також сприяння (нехай і символічне) Кишинева в інтеграції в ЄС і НАТО. Які ризики чекають демократичну владу Молдови, а також чому європейські устремління Києва і Кишинева все ще залишаються лише райдужними планами, читайте в матеріалі "Апострофа".
Перемога прозахідних сил
У Молдові проєвропейська партія "Дія і солідарність" (PAS) президента країни Майї Санду здобула перемогу на парламентських виборах. Результати виборів - такі: "Дія і солідарність" отримала 52,7% голосів; проросійський Блок комуністів і соціалістів підтримали 27,2% громадян; за партію "Шор" висловилися близько 5,8%. Решта політичних сил не подолала бар'єр в 5% голосів.
У підсумку "Дія і солідарність" отримує 63 депутатських мандата з 101, що дозволяє партії отримати конституційну більшість. У Майї Санду з'явилася можливість проводити реформи, не озираючись на проросійську опозицію на чолі з екс-президентом і лідером соціалістів Ігорем Додоном.
Як відзначають спостерігачі, такі можливості у проєвропейських сил Молдови з'явилися вперше за всі роки незалежності.
"Пострадянська епоха в Молдові завершується. У країні відбуваються тектонічні політичні зрушення. Україна отримала в сусідній країні дружній парламент і уряд. Тепер можна розраховувати не тільки на пожвавлення економічних контактів, а й на політичне зближення, на вироблення спільної позиції щодо ЄС, НАТО і реакції на російські погрози. Нехай навіть це більшою мірою буде мати символічне значення", - зазначив у розмові з "Апострофом" політолог-міжнародник Володимир Воля.
Розчарування Москви в Додоні близько
Перемога PAS стала холодним душем для соціалістів Ігоря Додона і комуністів на чолі з Володимиром Вороніним. Виборці не спокусилися на вигадки про "злий" Захід та дестабілізацію держави в разі перемоги проєвропейських сил.
До виборів більшість місць в парламенті Молдови належала партії Ігоря Додона. Вони всіляко намагалися блокувати дії Майї Санду, яка декларувала боротьбу з корупцією і місцевим олігархатом.
У грудні минулого року, буквально за кілька годин після інавгурації Майї Санду, уряд Молдови, в якому заправляли соратники екс-президента Додона, пішов у відставку. В умовах поширення COVID-19 по і без того слабкій системі охорони здоров'я країни було завдано болючого удару.
Будучи президентом, Ігор Додон відзначився явно прокремлівської позицією, публічно називаючи Крим "російським". Щоб не упускати тінь на своє реноме московського сателіта, пан Додон жодного разу не зустрічався з керівництвом України.
І, судячи з усього, в Кремлі розраховували, що комуністи з соціалістами і далі будуть утримувати контроль над молдавським парламентом, але не вийшло. Втім, як розповідали "Апострофу" інформовані джерела в Кишиневі, останнім часом у Путіна досить скептично ставляться до Додона - не в останню чергу через його високий антирейтинг.
"Якщо Ігоря Додона почнуть сприймати як "Віктора Медведчука №2" (сил і коштів вклали багато, а результату немає), то Кремль досить швидко знайде йому заміну. У них в запасі два-три альтернативних політичних проекта. Тому погрожувати загостренням з боку Придністров'я Москва навряд чи стане. Населення там не таке "мобілізоване", як в ОРДЛО. До того ж росіяни свого часу отримали від Молдови те, що зараз домагаються від нас. Вони схилили Кишинев до "прямих переговорів" з Тирасполем, що означало визнання "Придністровської республіки" де-факто. Молдова залишається розділеною державою, що перебуває в перманентній політичній кризі. З точки зору Кремля, цього достатньо", - говорить в бесіді з "Апострофом" політичний експерт Костянтин Батозський.
Утім, в низці регіонів країни (наприклад, в Гагаузії) проросійські сили зберігають свій вплив, який Москва за необхідності може використовувати як дестабілізуючий фактор.
Інтереси України
В Україні перемогу партії Майї Санду сприйняли з неприхованим захопленням.
"Щиро вітаю колегу президента Молдови Майю Санду з переконливою перемогою демократичних проєвропейських політичних сил, зокрема партії "Дія і солідарність", на парламентських виборах! Це дуже важливий крок дружньої Молдови на шляху реформ і реалізації європейських прагнень!", - заявив президент Володимир Зеленський .
В експертному середовищі активно обговорюють, як тепер Київ і Кишинів можуть спільно просувати свої інтереси в ЄС, паралельно працюючи над відновленням свій територіальної цілісності. Адже "Придністровська республіка" - це свого роду "ДНР", яку Москва організувала на території Молдавії.
Хоча сумнівно, що Майя Санду і її партійні соратники ризикнуть "насідати" на Придністров'я, щоб не отримати фронду в умовно проросійських регіонах Молдови.
Водночас відносини Києва і Кишинева не можна назвати абсолютно райдужними. Один з проблемних факторів - історія зі скандальним київським суддею Миколою Чаусом, викраденим в Молдові. За однією з версій, до цієї справи могли бути причетні українські спецслужби. Якщо це так, то виходить, що українські силовики "господарювали" під носом молдавських колег, що є неприпустимим.
Історія залишається "каламутною". Після викрадення пан Чаус опублікував пару звернень, в яких погрожував викрити своїх викрадачів. Обіцяного компромату немає досі. Втім, і у Санду явно намагаються спустити цю тему на гальмах.
"Не думаю, що тепер, після перемоги партії Майї Санду, історія із суддею Чаусом матиме істотний вплив на відносини Києва і Кишинева. Так, епізод досить неприємний, але стратегічні інтереси важливіші за ситуативні розбіжності. Головне, що після поразки проросійських сил, у Києва і Кишинева з'явилася можливість для скоординованої роботи в сфері європейської інтеграції", - сказав в коментарі "Апострофу" глава Центру прикладних політичних досліджень Володимир Фесенко.
Європейський песимізм
У Києва і Кишинева, дійсно, з'явився шанс спільно активізувати проєвропейські устремління, але однією перемогою на виборах справа не обмежується. В Україні щось таке вже відбувалося в 2005 і 2014 роках, коли одномоментно влада опинялася у прозахідних сил. Ейфорія від їх перемоги (Помаранчевої революції і Євромайдану) швидко змінилася політичним похміллям. Давалася взнаки не тільки корупція і пострадянські "родимі плями" (патерналізм основної частини населення і слабкість демократичних інститутів), але і деструктивний вплив Кремля, який завжди грав на внутрішньоукраїнських протиріччях.
Молдова, як і Україна, яка вийшла з "радянської шинелі", тут не виняток. За роки незалежності обидві країни переживали періоди демократичного підйому, який змінювався "корупційним застоєм".
Перемога Майї Санду на президентських виборах минулого року, як і обрання Володимира Зеленського главою української держави, стало відповіддю на гострі соціальні запити: справедливість, боротьба з корупцією та бідністю, інтеграція в Євросоюз.
Істотна частина українців і молдаван (перемога PAS чітко це показала) пов'язує майбутнє своїх країн із Заходом, але поки це тільки райдужні плани.
"У плані перспектив вступу в ЄС, то у Молдови та України стартові позиції однаково невеликі. Наявність Придністров'я не дозволить Майї Санду та її партії форсувати цей процес. Європейці прямо говорять, що наступна хвиля розширення ЄС можлива, але це стосується держав, розташованих в західній частині Балкан. Щодо подальшого розширення, конкретики в доступній для огляду перспективі немає", - каже Володимир Воля.
Європейські прагнення Києва і Кишинева вчергове наштовхуються на сувору реальність. У росіян поки більше мотивів перешкодити Україні та Молдові рухатися у ЄС, ніж у "старої" Європи - бажання їх прийняти.
