RU  UA  EN

Четвер, 21 листопада
  • НБУ:USD 41.00
  • НБУ:EUR 43.20
НБУ:USD  41.00
Політика
Погляд

Кому війна, кому мати рідна: Ердоган має вигоду з "українського кейсу"

У контексті майбутніх президентських виборів в Туреччині Ердоган хоче показати світу, що він може бути ефективним миротворцем

У контексті майбутніх президентських виборів в Туреччині Ердоган хоче показати світу, що він може бути ефективним миротворцем Фото:

Президент Туреччини Реджеп Ердоган вперше з початку вторгнення Росії прибув з візитом в Україну на переговори із президентом Володимиром Зеленським і Генеральним секретарем ООН Антоніу Гутеррішем. Чого сподівались досягти переговорники, і які результати отримали натомість, "Апострофу" розповів директор Інституту світової політики Євген Магда.

Я не впевнений, що Реджеп Ердоган привіз якісь мирні пропозиції від Путіна, але я цього не виключаю, з огляду на їх зустріч в Сочі два тижні тому. Окрім того, в контексті майбутніх президентських виборів в Туреччині Ердоган хоче показати світу, що він може бути ефективним миротворцем у конфлікті між Росією та Україною.

Зернова угода, яка обговорювалась на зустрічі у Львові, працює на користь Туреччини, бо вона продемонструвала свою спроможність бути посередником. Хоча перший суховантаж з нашим зерном чомусь розвантажується в сирійському Тартусі. Не думав, що ми продаємо зерно Сирії, з якою гучно розірвали дипвідносини – російські пропагандисти отримали гарну можливість говорити, що українське зерно годує російських солдатів у Сирії. Дивна й історія зі зникненням балкера з ефіру на кілька днів…

Щодо самих переговорів – тут Ердоган провів майстер-клас, як треба добиватися власних інтересів: я - про меморандум щодо участі Туреччини у відбудові України, хоча поки розмова була про Київщину. Адже поки європейські партнери чекають завершення бойових дій, Анкара продемонструвала, що готова працювати вже зараз. У такий спосіб вона хоче отримати преференції на той час, коли процес відбудови стане масовим. Буквально минулого тижня, повертаючись з заходу країни в Київ, бачив на дорогах техніку компанії ONUR, яка так чи інакше в межах "Великого будівництва" ще працює.

Україна відповіла правильним жестом: корвету, який будується в Туреччині, присвоєно ім'я гетьмана Івана Мазепи – як відомо, він як історичний персонаж надзвичайно дратує росіян. Тут, звісно, треба розуміти, що корабель увійде до військово-морських сил України уже після війни з росіянами, тобто не найближчим часом.

Що стосується генсека ООН, то логіка приїзду Антоніу Гуттеріша зрозуміла: він зобов'язаний за своїми посадовими обов'язками реагувати на наймасштабніший конфлікт ХХІ ст. Наскільки активно він реагує – інше питання. Щодо ролі ООН у врегулюванні, і особливо зерновій угоді будемо відверті – не уявляю, як ми виконаємо її повному обсязі: не вивезено навіть мільйона тон, і порівняно з попереднім маркетинговим роком ми дуже сильно відстаємо. Тут у мене нема відчуття, що Україна, маючи локальні успіхи ЗСУ, грає дипломатичним першим номером.

На жаль, зустріч у Львові не могла вплинути на небезпечну ситуацію на захопленій росіянами ЗАЕС. Як кажуть, "в ставці Гітлера всі малахольні", а Росія абсолютно чітко усвідомлює преференції, які вона має від ядерного шантажу, і вона цю гру хоче використати, щоб переключити потужності ЗАЕС на Росію, хоча б частково: є ж "енергоміст" з Кримом, для якого потужностей АЕС буде забагато. Як би там не було, але захопивши ЗАЕС, росіяни мають кілька варіантів дій, а ми, втративши станцію, досить обмежені у своїх діях.

Інтенсивність діалогу з ООН та Туреччиною свідчить, що можливі й подальші зустрічі такого формату, але все залежить від ситуації на фронті та результатів бойових дій. Не політики визначають логіку переговорного процесу, як це було з 2014 року: тоді було підпорядкування військової логіки політичній, нині ситуація протилежна діаметрально. Зараз від того, в чий бік хитнуться шальки терезів, залежатиме хто буде активнішим в ініціюванні переговорів.

Як відомо, неофіційно Кремль вже неодноразово давав Заходу зрозуміти, що готовий до переговорів. Але якщо відповідь від наших партнерів (яка може не сподобатись Україні) і буде, то вона нас не має особливо хвилювати. Міністр закордонних справ Литви Гібріелюс Ландсбергіс наголосив, що не може собі уявити, аби якась із країн ЄС вимагала миру з Росією, тим більше на російських умовах. Те, що Кремль після провалу плану про "захоплення України за три дні" намагається знайти для себе підходящий варіант збереження обличчя – очевидно, але воєнні злочини, які вони вчинили в Україні, унеможливлюють якісь переговори з європейцями.

Читайте також