У неділю, 3 листопада, у Республіці Молдова відбудеться другий тур президентських виборів. За лідерство змагатимуться чинна президентка Майя Санду, яка представляє проєвропейські сили, та Олександр Стояногло, колишній генеральний прокурор, за чиєю спиною стоїть проросійська Партія соціалістів і, відповідно, Росія.
За результатами першого туру, Санду отримала 42,49% голосів, тоді як Стояногло — 25,95%. Молдовське суспільство залишається як ніколи емоційно зарядженим та радикалізованим: кандидати представляють не просто різні геополітичні курси, а цілу війну "Росія проти ЄС/НАТО".
Україна ж зацікавлена у збереженні Молдовою європейського курсу. Втім, окрім результатів другого туру, важливою у такій перспективі залишатиметься розстановка сил й підготовка до парламентських виборів.
Чи залишиться сусідня країна на шляху євроінтеграції, чи шукатиме компромісу з Москвою, чи можливий тотальний реванш Кремля і чи загрожує Молдові дестабілізація силовим шляхом - розмірковуємо у матеріалі для "Апострофа".
Cine e cine або хто є хто?
Політичне середовище Молдови є вкрай непередбачуваним, і багато процесів виглядають не зовсім такими, якими можуть здаватися на перший погляд — особливо для іноземців. Тож, питання «who is who» — хто є «проєвропейськими», хто «проросійськими» і чи справді вони є тими, за кого себе видають — є мало не головним. За час останніх двох політичних циклів вибори у Молдові відбувалися за геополітичними лекалами, але і компроміси були.
Так, проєвропейська Майя Санду була в союзі з проросійськими соціалістами, щоб здихатися Демократичної партії. До цього демократи чудово знаходили спільну мову з соціалістами, поки тодішня опозиціонерка Санду «штурмувала» вулиці. А сьогодні партнерами соціалістів проти Санду є послідовники молдовського олігархаа, що переховується в Москві — Ілана Шора. Тож, молдавські політики завжди домовляться між собою, а "геополітична драма" більше розрахована на зовнішніх спостерігачів.
Наразі проєвропейський курс Молдови уособлює чинна президентка Майя Санду, кандидатка від партії "Дія та солідарність", тоді як проросійський кандидат від Партії соціалістів, Олександр Стояногло, уособлює інший вектор — проросійський.
Цього разу емоції посилив "проєвропейський" референдум, який відбувся одночасно з першим туром президентських виборів 20 жовтня. Результати референдуму з перевагою менше 1% забезпечили перемогу проєвропейського курсу, передбачаючи його закріплення в Конституції. При цьому плебісцит засвідчив глибокий розкол у суспільстві — розкол щодо питання євроінтеграції.
Російський фактор — величезний. Із загального числа кандидатів (11) у першому турі - за 9 в тій чи іншій мірі стояла підтримка Росії. І весь цей час на проросійському полі розгорталося своє змагання — між вищезгаданим Шором та лідером Партії соціалістів, багаторічним "любимчиком" Кремля в Молдові, експрезидентом Ігорем Додоном і, відповідно, між їхніми проксі-кандидатами. Врешті-решт, в другий тур пройшов кандидат соціалістів Олександр Стояногло, колишній генеральний прокурор, відставки та ув’язнення якого не так давно добивалася Майя Санду.
Дебати між кандидатами привернули увагу як виборців, так і міжнародних партнерів. Вони мали стати "битвою сенсів", але виявилися малозмістовними. Підготовка до них супроводжувалася скандалами та взаємними звинуваченнями. Примітно, що під час дискусії Стояногло не зміг вільно спілкуватися державною мовою. Його головною перевагою мала стати врівноваженість і багатовекторність, але ці якості залишилися поза кадром. На цьому тлі Майя Санду виглядала переконливо.
Згадки про Україну теж були: Санду висловила сумнів, що Стояногло зможе вибудувати міцні відносини з Києвом, враховуючи його прихильність до Кремля. У свою чергу Стояногло порівняв Молдову з Туреччиною, натякаючи, що Санду як лідерка могла б підтримати Україну, але водночас не приєднуватися до антиросійських санкцій.
Три фактори, які впливатимуть на результат
По-перше, поведінка виборців у другому турі значною мірою залежатиме від настроїв більшості, і в умовах домінування соціальних мереж та численних Telegram-каналів ця "більшість" є скоріше політико-психологічною категорією, аніж суто математичною. У цьому контексті значний вплив мала і корупційна мережа Ілана Шора, якій вдалося підкупити від 130 тисяч громадян, як заявляє молдовська поліція, до 300 тисяч, як переконує президентка Санду.
Обидва кандидата в цей короткий період перед другим туром були активними у боротьбі за увагу виборців і якби присутність в інформаційному полі була б головним фактором — шанси були б рівні. Очевидно, що за Стояногло проголосує чимало виборців інших проросійських кандидатів. А у Санду, яка здобула 42,49%, є можливість поліпшити свій результат, переконавши віддати їй свою підтримку тих, хто у першому турі участі не брав.
Однак це може бути складно, бо Росія розгорнула потужну дезінформаційну кампанію, яка прицільно працювала на підрив президентських виборів щонайменше з 2023 року. І головною емоцією, яка нав’язувалася населенню — це страх до європейського курсу. Перегрівання аудиторії, когнітивний дисонанс, дезадаптація — саме такі ефекти спричиняють політичну пасивність, що може зіграти на руку проросійському кандидату.
На цьому тлі особливо актуальною стає боротьба за голоси прихильників "Нашої партії" Ренато Усатого, який посів третє місце із 17%. Усатий закликав своїх виборців голосувати за нього, одночасно критикуючи і Санду, і Стояногло. Проте критика на адресу останнього звучала набагато гостріше.
По-друге, виборці в країнах із перехідною демократією, таких, як, зокрема, Молдова, — це громадяни, які схильні надавати перевагу короткостроковим вигодам, а не стратегічним перспективам. У цьому контексті Стояногло, підтримуваний Москвою, має певні переваги, обіцяючи швидкі покращення, тоді як Санду робить ставку на євроінтеграцію, яка для багатьох жителів країни є незрозумілою, складною й абстрактною категорією, не несе зрозумілих покращень на індивідуальному рівні в осяжній перспективі.
Команді президентки можна дорікнути за те, що громадяни не асоціюють реалізовані за час її правління проєкти, профінансовані ЄС, із євроінтеграційним курсом країни — і це повна відповідальність правлячих еліт. Росія ж, вустами своїх кандидатів, й, зокрема, Стояногло, акцентує увагу на тому, що допомога від ЄС — це насправді кредити. І представники влади, замість роз’яснень, конкретних прикладів, просто пасивно приймають цей наратив і виправдовуються, що ці кредити вигідні.
По-третє, виборці, маючи лише двох кандидатів у другому турі, змушені будуть обирати, навіть якщо жоден із них не відповідає їхнім ідеалам. Комусь доведеться голосувати "проти" одного кандидата, а не "за" іншого.
І знову ж таки, у контексті Молдови, й особливо нинішніх президентських перегонів, це питання не стільки антирейтингу, скільки впливу російської пропаганди, яка в Молдові, розгорнула останніми тижнями наратив про "печерний нацизм" у молдовському суспільстві. Але цим Росія зробила послугу вже суперникам Стояногло.
У результаті виборець, який читав ці шалені новини з Росії про те, які молдавани "нетолерантні русофоби, гагаузофоби і т.д.", може й справді задуматися, чи хоче він чи вона мати президентом "гагауза", ким за походженням є Стояногло.
Тож, протистояння між Майєю Санду та Олександром Стояногло супроводжується глибоким розколом, де зіштовхуються не стільки кандидати, скільки пласти суспільства, серед яких одні прагнуть в Європу, а інші — зберегти зв'язки з Росією або принаймні залишитися на роздоріжжі.
При цьому завершення президентської кампанії — це передостанній етап у перезавантаженні влади й головна битва ще попереду. Адже в 2025 році в Молдові мають пройти парламентські вибори.
