Пройшло три місяці, як з російської в'язниці було звільнено та відправлено до Європи опозиціонерів Іллю Яшина, Володимира Кара-Мурзу та ще кількох їхніх соратників. За ці місяці Кара-Мурза брав участь у різних конференціях, роздавав інтерв'ю західним ЗМІ, в яких неоднозначно висловлювався про російську агресію проти України, а Яшин гастролював Європою з виступами перед російськими мігрантами і навіть був прийнятий президентом Франції Макроном. Але, мабуть, Яшину та Кара-Мурзі вже стало нудно, і вони вирішили зайнятися тим, що у російських опозиціонерів виходило на батьківщині найкраще – мітинги та ходи, яких з 2011 по 2015 роки вони провели безліч.
Першим можна згадати збіговисько націоналістів «Руський марш», який так любив відвідувати Олексій Навальний. Далі були: мітинг на Болотній площі (проти фальсифікації виборів), мітинг на Пушкінській площі, «Марш мільйонів» (проти інавгурації Путіна). Потім були «Народні гуляння» (проти розгону «Маршу мільйонів»), «Марш з білими стрічками», «Контрольна прогулянка» (проти заарештованих «білострічників»), «Марші проти негідників», «Марш за права москвичів», «Марш проти катів», «Марш миру». Були, щоправда, акції й скромніші, коли опозиціонери ходили на знак протесту з кульками, світили ліхтариками чи фарбували сніг.
Але всі ці марші та акції в результаті закінчилися встановленням диктатури Путіна.
І ось 30 жовтня Яшин із Кара-Мурзою знову оголосили «про проведення великої антивоєнної демонстрації в Берліні 17 листопада». Росіяни зазвичай люблять розуміти на трьох, а тому третьою у свою компанію вони взяли вдову головного російського опозиціонера Олексія Навального – Юлію, яка, до речі, теж не сиділа 9 місяців, що минули від дня смерті чоловіка, без діла. Вона колесила Європою та Америкою, де отримувала різні премії, якими був удостоєний її покійний чоловік.
«Це буде марш із вимогою вивести російські війська з України, судити Володимира Путіна як військового злочинця та звільнити всіх політв'язнів», - анонсував свій захід Ілля Яшин.
Але, як завжди буває, диявол криється в деталях. Свій пост про проведення маршу Яшин продемонстрував фото, на якому зображено український прапор поряд із російським імперським триколором.
Російські громадяни, які живуть в Європі, сприйняли це зображення буквально. Багато хто зрозумів, що на марш у Берліні треба приходити з державними прапорами Росії. Через це серед російських релокантів (росіяни, які переїхали за межі Росії) виникла дискусія. Дехто брати участь у марші Яшина, Кара-Мурзи та Навальної відмовився, справедливо пославшись на те, що російський прапор – це символ путінської диктатури, символ агресії проти України, що цей прапор залитий кров'ю українців.
«Відмовтеся від триколору! Цей прапор перестав бути нашим. Ілля Яшин, цей прапор не відмити від української крові. Виходячи під триколором, ви проводите не антипутінську, а запутинську акцію. Триколор має бути під забороною», - написав російський травматолог Андрій Волна, який живе в Таллінні.
Деякі росіяни-емігранти марш із російськими прапорами вітали: «Правильно, давайте покажемо, що нас росіян тут багато, виявимо солідарність» . Або: «Приберіть українські прапори. Вони не можуть бути поряд із триколором, ви елементарних речей не розумієте?»
Були також і росіяни, які поставили під сумнів ідею самого маршу:
«Хочу дізнатися: 1. Який результат ви плануєте отримати від цієї чергової, напевно, сотої демонстрації? 2. Які реальні збитки будуть завдані злочинному путінському режиму від цієї демонстрації?».
«Не забудьте ліхтариками посвітити, бо не спрацює. Не в тому місті і не в тій країні треба виходити...».
Після дискусії про триколор Ілля Яшин і Володимир Кара-Мурза стали невміло виправдовуватися. Яшин, наприклад, послався на те, що поставив у свій пост стару фотографію.
«Дивну реакцію викликала розміщена мною фотографія демонстрації, на якій українські прапори були сусідами з російськими триколорами. Бачу, що деякі люди сприйняли це фото як заклик приносити ті чи інші прапори. Хлопці, ви чого? Це ж Марш миру 2014 року, який зібрав у Москві десятки тисяч людей. Цей марш організував тоді Борис Нємцов, якого Путін убив у тому числі за антивоєнну позицію, - написав Яшин і додав: « ...ця акція — не про прапори, а про солідарність із політв'язнями, про неприйняття агресивної війни та опір політиці Путіна».
Його колега Володимир Кара-Мурза, людей, які виступили проти російських триколорів, узагалі назвав провокаторами.
«Я взагалі не міг подумати, що в когось щось може викликати ця фотографія…. Ця фотографія може викликати заперечення лише у тих людей, які сидять і вигадують, яку б ще висунути претензію. Це взагалі не має жодного відношення до нашої акції 17 листопада, ми взагалі не говоримо про жодні прапори, не закликаємо приходити з якимись прапорами. Тут йдеться не про те. І ті люди, які зараз намагаються влаштувати так звану дискусію на рівному місці, хочуть відволікти від головного. Вони хочуть завадити нашій акції, якось саботувати. Я взагалі пропоную не звертати увагу на всі ці провокації», - заявив Кара-Мурза в інтерв'ю ютуб-каналу «Дощ».
Іншими словами, російський опозиціонер назвав провокаторами українців, змушених виїхати до Європи, рятуючись від путінських убивць, які розмахують триколорами. Виходить, Кара-Мурза назвав провокаторами всіх українців, для яких російський імперський прапор став символом рашизму, символом агресивної війни. Очевидно, Кара-Мурзі не відомо, що триколірне полотнище російські окупанти вішають на зруйнованих будинках, захоплених українських міст та сіл.
Мені здається, що провокаторами є саме ті прихильники Яшина та Кара-Мурзи, які хочуть на знак солідарності (не відомо з чим) пройти Берліном під путінським імперським прапором і ще раз продемонструвати, що російська агресія дотяглася і до Німеччини.
Російська опозиція у Берліні під путінським триколором це все одно, що німецькі антифашисти у роки Другої світової війни у Нью-Йорку під нацистським прапором зі свастикою.
До речі, народний депутат України Олег Дунда звернувся із депутатським зверненням до МЗС України з проханням дати доручення послу України у ФРН використати всі необхідні способи щодо заборони використання російської символіки на акції 17 листопада. Також нардеп попросив главу МЗС опублікувати офіційну заяву із цього приводу.
Заради справедливості, варто зазначити, що Яшин в анонсі маршу замінив фотку.
Тепер щодо самого маршу, який організують у Берліні Яшин, Навальна та Кара-Мурза. Із цього приводу згадується старий радянський анекдот.
Все відбувається у 1980-ті роки, тоді ще існував Радянський Союз. Зустрічаються американець та росіянин. Розмова зайшла про свободу у своїх країнах. Американець: "У нас вільна країна. Я можу вийти на площу перед Білим домом та крикнути "Рейган - дурень" і мені за це нічого не буде. Росіянин: «Ну і що? Я теж можу вийти на Червону площу та крикнути "Рейган - дурень" і мені теж за це нічого не буде».
Отак і з нинішніми російськими опозиціонерами. Вийти в центр Берліна та сказати, що «Путін – убивця», звичайно, можна. І за це нічого не буде. Але який сенс?
Може, Яшин, Кара-Мурза та Навальна думають, що, пройшовши Берліном, хай навіть і масово, Путін їх злякається, одразу ж припинить війну в Україні, забере з нашої країни свої війська, поверне Крим, виплатить репарації за завдану шкоду, відпустить всіх російських політв'язнів, українських військовополонених та депортується до Гааги на лаву підсудних, прихопивши з собою і своїх поплічників? Сумніваюсь. Тобто, хода 17 листопада перетвориться на чергову опозиційну тусовку, яка була в Росії.
Мені здається, чесніше було б панам Яшину, Кара-Мурзі та Навальній не проводити ходи, а закликати своїх прихильників вступити до лав російських підрозділів, які воюють на боці України і роблять усе можливе для повалення режиму Путіна або хоча б донатити на ці підрозділи. Прикладом у цьому може бути Ільдар Дадін. Він першим із російських опозиціонерів був засуджений за статтею ст. 212.1 КК РФ за порушення проведення мітингів, яку назвали «дадінською», тобто, по суті, за реалізацію конституційного права на збори.
Після початку повномасштабної російської агресії в Україні Дадін не став проводити мітинги та ходи, він приїхав до України і добровольцем пішов спочатку до Сибірського батальйону, а потім перейшов до Легіону "Свобода Росії". У жовтні 2024 року Ільдар, на жаль, загинув, але його товариші зі зброєю продовжують знищувати путінську окупаційну армію, наближаючи падіння диктаторського режиму.
Але такий шлях не для Яшина, Кара-Мурзи та Навальної. Вони хочуть будувати «прекрасну Росію майбутнього», живучи у благополучній Європі.
