В Україні погіршилося ставлення до переселенців. Такі дані наводить Міністерство соціальної політики. Конфлікти виникають у всіх областях, але найчастіше – в Донецькій, Луганській, Київській та Харківській. Переселенцям відмовляють в оренді житла, вони відчувають складнощі у соціальних установах і потрапляють у проблемні ситуації з місцевими жителями. "Апостроф" розібрався, чому на третій рік війни внутрішньо переміщені особи досі стикаються з дискримінацією і як в цьому винна держава.
Дитячий буллінг і відмови орендодавців
Влітку минулого року ЗМІ писали про історію луганського хлопчика з ДЦП, якого побили в одеському санаторії. Мати хлопчика Ірина розповіла, що її дитину повалили на підлогу кілька людей зі словами "дебіл", "вата" і "сепаратист". Історії тут же спробували надати політичного забарвлення – наприклад, проросійські сайти тут же назвали нападників дітей "западенцями". Але сама мама хлопчика настійно попросила – не вмішувати сюди політику.
Таких історій, які отримали розголос в пресі, насправді небагато. Іноді можна зустріти новини про те, що переселенцю пошкодили машину з "неправильними" номерами, або прочитати пост у Facebook, як когось назвали "сепаратистом". Незважаючи на те, що проблема не здається масштабною, переселенці продовжують стикатися з дискримінацією.
Як розповідала на прес-конференції представник Мінсоцполітики Валерія Вершиніна, внутрішньо переміщені особи часто отримують відмови в прийомі на роботу, обслуговуванні в державних установах та оренді житла. В останньому переконався кореспондент "Апострофа", який намагався зняти квартиру в Києві під видом переселенця з Донецька. У кількох випадках орендодавці ввічливо відмовляли, а ріелтори пропонували не кращі варіанти – оскільки там людям було все одно, звідки приїхав клієнт. У деяких оголошеннях на OLX відразу вказують, що не селять людей з тимчасово окупованих областей.
У правозахисної організації "Ла страда" "Апострофу" розповіли, що їм на гарячу лінію часто надходять дзвінки від переселенців, які зіткнулися з дискримінацією і конфліктами. Особливо зараз, коли в центрі відкрили додаткову нічну лінію.
Координатор нічної гарячої лінії Ольга Краснова каже, що найчастіше переселенці розповідають про дитячу жорстокість.
"Дитячий буллінг – одна з найпоширеніших проблем. В школах дітей з Донбасу труять, називають нецензурними словами – типу "лугандон", - говорить Краснова.
Конфліктні ситуації виникають з орендодавцями, які не хочуть здавати квартири переселенцям, і з роботодавцями, які оцінюють майбутнього співробітника не за робочими якостями, а за місцем прописки. Усе це ускладнює становище переселенців в суспільстві. Особливо цей тренд поширений у великих містах.
"Люди приїхали в чуже місто, і потрапляють в суспільство, де до них не завжди доброзичливо налаштовані. Усе це призводить до проблем, в тому числі і в сім'ї, наприклад, до домашнього насильства", - розповідає Краснова.
Винні війна і криза
Волонтер Леся Литвинова з переселенцями працює з самого початку АТО. Вона розповідає, що спочатку у них майже не виникало проблем з місцевими жителями – більшість людей, навпаки, хотіли надати допомогу. Тоді, під час гострої фази війни, суспільство мобілізувалося. Зараз же, коли конфлікт перейшов у повільну стадію, до переселенцям все частіше ставляться, як до родичів, які приїхали погостювати, а в результаті залишилися назавжди.
"У нас в цілому важка економічна ситуація в країні. І коли переселенці отримують якісь пільги, це викликає неприйняття: "чому їм все, а ми повинні страждати?" - пояснює Литвинова ще одну з причин негативного ставлення до переселенців.
Психолог Алевтина Шевченко теж не бачить нічого дивного в погіршенні ставлення до внутрішньо переміщених осіб. За її словами, через падіння рівня життя, люди шукають винуватого, на якого можна повісити свої проблеми. А переселенці, як одна з найбільш беззахисних верств населення, очікувано опиняються під ударом.
"Агресію породжують цілком певні люди і обставини, але вони недоступні з тих чи інших причин, тому каналізувати її зручніше і простіше на тих, хто під рукою і беззахисний", - говорить експерт.
З іншого боку, за словами Шевченко, і самі переселенці теж відчувають страх і агресію на важкі і несправедливі обставини, породжені війною, і так чи інакше виявляють її.
"Коли їх звинувачують у пособництві окупантам, виникає образа – ми відмовилися від багато чого, з втратами переїхали, а тут дивляться з докором. Це породжує взаємне напругу", - пояснює психолог.
Держава тільки заважає
Але в упередженому ставленні до переселенцям винні не тільки побутові та людські чинники. Литвинова впевнена, що багато в чому подібну ситуацію змоделювала держава – а, зокрема, Мінсоцполітики.
"Ви ж пам'ятаєте, як там розповідали про "липових" переселенців, про пенсіонерів, які отримують подвійну пенсію. Ось тепер і суспільство так само думає. Думає, що всі переселенці погані", - обурюється Литвинова.
У минулому році для внутрішньо переміщених осіб ввели нові правила. Як пояснювали в Мінсоцполітики, там хотіли запобігти ситуації, коли переселенці отримували пенсію на території України, а самі проживали в окупованих областях. Чиновники вважали, що так вони спонсорували бюджет сепаратистів. Для того, щоб внутрішньо переміщені особи отримували всі соціальні виплати (а це не лише пенсії, а ще, наприклад, допомога на дитину), вони повинні, по-перше, отримати довідку ВПЛ, а, по-друге, проживати за новим місцем реєстрації. Для перевірок було вирішено організувати комісії з соціальних інспекторів, які можуть у будь-який момент прийти за вказаною фактичною адресою переселенця. І якщо він там не проживає – виплат він позбудеться.
Ідея Мінсоцполітики була розкритикована волонтерськими організаціями. Очікувано, вона ускладнила життя тим переселенцям, які взагалі не хотіли отримувати довідку ВПЛ. Оскільки до неї тепер прив'язані всі виплати, виходу у них не залишилося. А це необхідність стояти в чергах і черговий втрачений час.
"Ось ви говорите, що не хочуть здавати квартири переселенцям. Адже це не тому, що люди погані. Просто вони знають, що до переселенця буде ходити інспектор, може прийти СБУ, а навіщо воно їм треба? Ось тому і не здають", - говорить Литвинова.
Юрист "Ла стради" Ганна Саєнко каже, що більша частина дзвінків в службу пов'язана з проханнями про юридичну допомогу. Переселенцям складно отримати потрібні довідки або виплати. У результаті вони стикаються з дискримінацією у всьому – навіть в тому, яким банком користуватися (тільки Ощадбанком). Тому багато змушені повертатися назад в "республіки". Литвинова розповіла історію молодої мами з Горлівки з трьома дітьми, яку вже в столиці кинув чоловік. Незважаючи на допомогу волонтерів, вона повернулася додому, як тільки там перестали стріляти.
"Потрібно системно змінювати підхід не тільки до переселенців, а взагалі до всіх пільговиків. Наприклад, створити програму "Соціальне житло". І дати його тим, хто його потребує – тобто і переселенцям, яким це необхідно, і людям з інвалідністю", - міркує Литвинова.
Але в цілому, прогнози невтішні. Поки немає відчуття, що конфлікт вирішиться незабаром – хоча б через п'ять або десять років. А, значить, взаємна напруга між місцевими та переселенцями буде зростати. І зупинити цей процес дуже складно, укладає Литвинова.
