Тему Криму штучно замовчують, усе більше людей вважає, що нас продали – Айдер Муждабаєв

Останніми тижнями набирає обертів скандал навколо представництва президента України в Криму, яке територіально розташовано в Херсоні. Громадські активісти й прості кримчани, змушені покинути окупований Росією півострів, обурені повною бездіяльністю відомства як в питанні повернення Криму, так і в справі допомоги людям, що залишилися без дому й без майна. Про пікет марного сьогодні представництва, яке споживає близько 5 мільйонів гривень на рік, про зусилля України в питанні відновлення територіальної цілісності, про кримських татар як єдиний оплот України в окупованому Криму, а також про те, чому країні необхідне створення кримськотатарської автономії на захопленому росіянами півострові, у першій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів заступник генерального директора єдиного кримськотатарського телеканалу ATR, журналіст АЙДЕР МУЖДАБАЄВ.

Для запису інтерв'ю Айдер запросив "Апостроф" туди, де нині розмістилася редакція кримського телеканалу ATR. Із перших же секунд нам кидається в очі, що тут кипить робота. "Просто ми вміємо створювати видимість роботи", - жартує Муждабаєв. А ось говорячи про умови, у яких телеканалу сьогодні доводиться доносити правду до людей, що опинилися заручниками в окупованому Криму, він різко стає серйозним.

- Айдер, розкажіть про плани розвитку телеканалу АТR.

- За великим рахунком, уже третій рік наш план – виживати. Оскільки держава, судячи не за словами, а за справами, не має наміру серйозно допомагати єдиному кримськотатарському телеканалу. Але у нас величезні професійні плани, ми хочемо стати загальнонаціональним інформаційним каналом зв'язку Криму з вільною Україною. У нас є амбітні журналісти, зокрема відомі в Україні. Сподіваюся, нам на це вистачить і сил, і коштів.

- А до окупації Криму підтримка від держави була?

- Ні. Але тоді це було і не потрібно. Це зараз нам потрібна допомога як біженцям. Ми ж втратили там все. Усе обладнання, усі основні фонди. Ми втратили там найголовніше для телеканалу – рекламодавців. АТR до анексії вже виходив на нуль і окупався. Він би і далі окупався. Але зараз наша основна аудиторія знаходиться в Криму. А дати кримському рекламодавцю (що б він там не робив) рекламу на АТR – це означає, що до нього прийдуть із ФСБ і заберуть бізнес. От і все. Тому у нас взагалі немає реклами. Зовсім.

- Чи звертались ви за допомогою до державних органів?

- Нам обіцяли допомагати. Вустами самого президента. Але ми самі навіть за доставку сигналу в Крим через супутник платимо, а це – колосальні гроші.

- І що – ніякої реакції?

- У минулому році держава дала ATR гроші за два дні до Нового року. Тягнули, ніби спеціально. Дуже довго парламент не вносив необхідні поправки до закону. Два тижні – граничний термін – їх не підписував президент. Хоча він міг підписати в перший же день після його ухвалення. У підсумку гроші нам дали за два дні до Нового року. Ми оплатили якісь борги за супутниками, створили маленьку студію. А на розвиток грошей немає.

- У цьому році – знову глухо?

- Поки що так. Можливо, наш канал сприймається кимось у владі як занадто самостійний, і можливо, тому ми не бачимо великого ентузіазму в його підтримці.

- Але він робить роботу цілого міністерства – у плані донесення інформації до жителів Криму...

- Про ATR у певних владних колах говорять (до нас доходить така інформація), що, мовляв, це – приватний телеканал, який повинен виживати сам. Можливо, і можна було б так говорити, адже телеканал за формою власності дійсно приватний. Але у нас, кримських татар, і Меджліс приватний, у нас все приватне! Нам ніколи держава не допомагала. І в 2014 році ми побачили результат. Ще можна було б так говорити і навіть можна було не допомагати єдиному кримськотатарському телебаченню і радіо, якби анексії не було.

Кримські татари з усіма своїми проблемами історично справляються самі. Ніхто нам ніколи не допомагав. І ми самі зробили краще телебачення в Криму, у нас там були кращі актори, кращі музиканти, кращі лікарі... І тут ми ні в кого нічого не просили. І це не наша примха, ніхто за рахунок цих державних грошей не збагачується. Ми – канал за формою власності приватний, але за сутністю – повністю соціальний. У нас немає реклами, немає прибутку – тільки витрати. І всі ці витрати ми несемо "завдяки" тому, що ведемо інформаційну війну проти Російської Федерації.

Якщо держава хоче сприяти контрпропагандистському мовленню на Крим (тому що ATR – найпопулярніший канал в Криму), якщо вона щиро зацікавлена у нашому існуванні, у тому, щоб ми підтримували зв'язок з Кримом, підтримували український дух у людей там, вона зобов'язана нам допомагати. А якщо чиновники в цьому не зацікавлені, вони нам допомагати не будуть. Усе дуже просто.

Я вже не кажу про те, що влада зобов'язана нам допомагати, тому що це єдиний телеканал, де постійно звучить кримськотатарська мова. З оонівськими хартіями про підтримку корінних мов держава зобов'язана допомагати ATR – незалежно від форми власності й решти. Просто інших кримськотатарських телеканалів немає.

Але, як видно з практики, допомагати не дуже хочуть. Навіщо ми потрібні чиновникам? ATR же канал не державний, не знаходиться під їх повним контролем. Він не олігархічний, не належить якомусь олігарху, на якого можна економічно натиснути, зв'язати якимись договорняками. Власник ATR Ленур Іслямов – м'яко кажучи, не олігарх, у нього все майно забрали росіяни.

- Тобто під питанням існування каналу взагалі?

- Із моменту вимушеного переїзду з Криму це питання постійно стоїть. Ми кожен день, кожен місяць живемо, як останній, тому що не знаємо, чи зберуть нам люди пожертви, звідки ми візьмемо гроші далі. Системної допомоги немає. Нікому ми, крім самих кримських татар, патріотично налаштованих українців, особливо не потрібні. Нас дивляться, дякують. Люди дивляться наші історичні програми, новини, фільми... У нас з'явилася аудиторія по всій Україні. Більша, ніж була раніше, коли нас дивилися тільки в Криму.

Але замість свідомої та ефективної підтримки ATR держава діями дає зрозуміти, що ми не дуже потрібні. А що потрібно? Ось зараз створили на "Суспільному телебаченні" на порожньому місці кримську студію, яку ніхто в Криму не дивиться і дивитися не буде. Це типу правонаступник колишнього кримського "Держтелерадіо". "Попередник" тепер там поширює пропаганду окупантів, а тут - "правонаступник", штучно створений канальчик, де є новини про Крим. І це вони називають "Кримським суспільним телебаченням". Але це ж від самого початку фейк, тому що регіональне суспільне телебачення може існувати, тільки якщо навколо є суспільство. А воно в Криму. А тут, у Києві, "суспільне телебачення" чого? Це, виходить, державний проект, яким влада намагається підмінити справжнє, популярне в Криму телебачення – ATR. Вони хочуть показати, що – ось, дивіться, у нас вже є кримське телебачення. І плювати, що його не дивляться. Тягніть сюди нам гранти, виділяйте сюди бюджет. Навіщо нам якомусь ATR допомагати, якимось кримським татарам?

- Чому так відбувається?

- Наприклад, щоб на будь-яку критику з боку суспільства, світової спільноти, чому ви не підтримуєте єдиний кримськотатарський телеканал, можна було відповідати: "Ну, чому ж єдиний? У нас ось ще тут є, зробили! Тут от у нас п'ять хвилин на день кримськотатарською мовою говорять". А в реальності й цих п'яти хвилин на день в Криму не дивляться. Повна профанація.

- У вас є зворотній зв'язок з вашими глядачами в Криму?

- Звичайно.

- Що вони кажуть?

- Багато говорять. Дивляться. Вірять. Сподіваються. Один одному допомагають. А що нам ще залишається?

- Немає розчарування? Не втратили вони ще надію?

- Звичайно, настрої не дуже веселі. Дивлячись на те, наскільки байдужий до теми повернення Криму президент країни, наскільки байдужа Верховна Рада, багато політиків, люди думають: а що далі з нами буде? Відчутних справ, спрямованих на їх звільнення, немає. Крім, можливо, окремих досягнень зовнішньої політики. Але справа в тому, що кримські татари в Росії себе все одно не бачать. Наш внутрішній протест проти Росії природний. Тому що вони нас просто 200 років їли – і вони нас доїдять. З ними нічого спільного у нас все одно не може бути. Вони для нас вороги, окупанти.

Але кримські татари від своєї держави повинні бачити ясні дії, спрямовані на повернення Криму. У внутрішній політиці – ігнор теми Криму. Забуття. Та й на міжнародній арені Крим майже не згадується.

- Ну чому ж? Судячи з новин, президент говорить регулярно. І всіляко підкреслює необхідність повернення півострова до складу України.

- Ритуальні слова вони всі говорять, не тільки президент, вони всі говорять фрази "Крим – це Україна", "Два прапори – одна країна" (це коли День кримськотатарського прапора відзначається). Це все добре, звичайно. Але це, знаєте, ніби людині щось обіцяти, але нічого не робити. І в певний момент людині здається, що за цими обіцянками нічого не стоїть.

Але кримські татари, треба знати наш народ, ніколи не впадають у відчай. Ми виживали в висилках півстолітніх, звідки взагалі ніхто не думав, що повернеться на батьківщину. Тепер уже тут, під окупантами, важко. Але це питання не кримських татар навіть – це питання для України, точніше питання до влади: вони чого в підсумку хочуть? Вони яку країну хочуть будувати? Країну, яка бореться за своїх? Або країну, яка кидає своїх, як росіяни? Росіяни ж своїх завжди кидають. І скрізь. У тому числі й у полоні. Якщо ми такі ж, як вони, то у мене немає питань. Тоді все правильно робиться. Але я все-таки думаю, що ми – не такі. Я вважаю, що тему Криму вимивають з політики, ЗМІ штучно.

- Чому ви прийшли до такого висновку?

- Я трошки розбираюся і дивлюся, що читають люди насправді. Ось нещодавно в одному великому ЗМІ вийшла замітка про двотижневий пікет біля представництва президента в Криму (воно базується в Херсоні). Ця замітка вийшла в той же день, коли стався розстріл ветеранів АТО в Дніпрі. Так от, щоб ви знали, на першому місці за читаністю за день була ця страшна стрілянина, а на другому місці – новина про непрацююче кримське представництво президента. Тобто людям Крим не байдужий. Люди відчувають цю втрату. Навіть не кримські татари. Навіть люди, які там не жили ніколи. Українці відчувають! І те, що влада удає, що Криму в актуальному порядку денному немає, і "робити нічого", і "що ми можемо?" – це лукавство. Як мені один чиновник прямо в ефірі ATR сказав: "Ну, Крим – це вже не наша проблема, а міжнародна".

- Ми перекладаємо свою біду на чужі плечі?

- Так, ми перекладаємо на чужі плечі. Але це не працює. Якщо ти сам не гребеш, тобі не допомагають. Якщо світова спільнота побачить, що Україні Крим не потрібен, що ми нічого не робимо – вона не буде серйозно допомагати.

- А яким ви бачите найбільш ефективний алгоритм дій держави з повернення Криму? Хоча б першочергових дій?

- Ой, та повно дій можна було б зробити. Давно необхідно створити уряд у вигнанні. Можливо, зробити його на базі того ж представництва президента в Криму – того, що не працює. Де будуть ключові міністри, прем'єр...

Кримські татари, які в 2014 році не брали участь у цьому російському референдумі, не визнали результатів цієї фальшивки, самим своїм існуванням доводять, що все, що відбувається там – незаконно. Адже так? Вони терплять репресії. 43 людини пропали без вісті. Ще скільки вбито там, сидять у в'язниці... днями кримському татаринові Руслану Зейтуллаєву дали в РФ 15 років! Це другий дикий термін після Сенцова.

І за ці три з гаком роки навіть корінним народом України Верховна Рада не визнала кримських татар! Що ще потрібно? Нас посмертно визнають коли-небудь корінним народом?! Коли нас виженуть з Криму зовсім? Десятки тисяч уже поїхали, РФ репресіями і погрозами зачищає від нас нашу батьківщину.

Що потрібно Верховній Раді, щоб нас визнати корінним народом?! Що потрібно, щоб реалізувати всім зрозуміле, усьому світу давно очевидне право нації на визначення, тим більше у складі своєї єдиної країни, без права виходу з неї? Кримські татари – корінний народ України. Вони мають право на свою автономію. Ні угорці, ні румуни, ні євреї, ні вірмени, ні греки не мають такого права, тому що у них є свої країни. А в нас іншої країни, крім України, немає. Ми – єдиний корінний народ України, згідно з міжнародними визначеннями (українці – титульний).

Зараз – унікальний для України момент, коли вона може змінити Конституцію і зробити Крим автономією кримських татар у складі України. Тому що кримські татари не брали участь у референдумі щодо розвалу України. Вони – за єдність України. Так користуйтеся цим моментом! Є рішення Меджлісу, є всі ці рішення, і зараз можна все зробити. І назавжди прив'язати Крим до України, тому що проти права корінного народу на свою землю ніхто в світі не посміє йти.

Ви розумієте унікальність ситуації? Меджліс – це виборний орган кримських татар. Він уже ухвалив низку резолюцій, вони всі готові. І Верховній Раді тільки треба прийняти пропозицію Меджлісу про національну автономію, внести зміни до Конституції – і все! От є у народу представницький орган, він проголосував за автономію у складі України, українська Верховна Рада в Конституції це зробила, президент підписав... Хто, яка країна зможе хоч колись опротестувати це право корінного народу? Ніхто і ніколи! Ніхто. Ніколи.

Цей крок означав би, що Крим – назавжди у складі України. Це неможливо ніяк змінити. Меджліс ж підкреслює це. Де це бачено таке, що просять Україну окуповані території визначити як кримськотатарську автономію у складі країни – ніякого там немає ні права на вихід, нічого немає взагалі, ніякого сепаратизму! – і цього роками не хочуть ухвалити. Знаходяться навіть проросійські ідіоти і, можливо, просто корисні РФ ідіоти, які кажуть, що кримські татари – сепаратисти. Це ж треба до такої міри бути бидлом, щоб, бачачи, що сталося в Криму, бачачи, хто там за Україну влаштовував мітинги, хто чинить опір окупантам, після цього говорити, що кримські татари – сепаратисти!

Влада практично нічого не робить, і це вже дуже помітно. Завжди знаходяться якісь більш важливі, ніж Крим, справи. Вони просто завмерли – і все. Можна було і створити уряд у вигнанні, і парламент, і що завгодно можна було зробити. І представляти Крим на міжнародній арені зовсім по-іншому... Але ні.

- Хіба питання національної автономії не йшло до логічного завершення?

- Ще 18 травня 2016 року президент пообіцяв почати процес змін в 10 розділ Конституції і зробити Крим кримськотатарської автономією на підставі оонівської хартії прав корінних народів, визнавши кримськотатарський народ окремим законом корінним народом України. Минає рівно рік, і президент дає вказівку створити робочу групу. Ми розуміємо, що рік не робилося нічого. Якщо за рік після обіцянки створюється робоча група, то що далі? Ще за рік робоча група щось напише? А мине ще рік – і робоча група щось принесе в парламент? А там мине ще рік і ще...

А що за цей час буде з Кримом? Звідти вже, за деякими даними, до 60 тисяч кримських татар виїхало. Ну, привіт, хлопці! Ми чого чекаємо?! Поки звідти половину народу виселять і заселять росіянами там все?!

- Примусово виселяють?

- А як? Люди бояться за своє життя, за життя своїх близьких. Їх попереджають. Як це в Росії робиться? Ти або їдь, або з тобою може щось статися... Люди бояться, їдуть. Їх же не в змозі наша держава захистити!

- Навіть поспівчувати не виходить.

- Нічого немає. Порожнеча. І я особисто так не думаю, але все більше людей говорять, що нас продали, обміняли нас, нас кинули. Що уряд насправді домовився з Росією. Ось такі ходять думки серед людей, далеких від нюансів політики, я їх зараз вам транслюю.

- А як думаєте ви?

- Я не думаю так. Якщо це так, то все тоді... Що взагалі думати? Тоді, значить, Майдану не було. Тоді, значить, даремно Небесна Сотня загинула. Дарма тисячі хлопців на сході країни життя віддали, якщо такі люди у владі, які здатні продати або обміняти Крим чи Донбас. Я в це вірити не хочу

- А як тоді ви для себе пояснюєте таку пасивність?

- Я думаю, що просто у них інші пріоритети, що їх нинішній статус-кво влаштовує. Я не думаю, що мова йде про те, що продали або обміняли вульгарно. Але, мабуть, нинішній статус-кво багатьом на руку. Багатьом би хотілося, щоб так воно і було.

Але нинішній стан речей нормальний лише для політиків, у яких немає мети відновити єдність країни, яких цікавить лише максимальне продовження їх політичного існування, які думають про те, як би знову стати депутатом, як би свою політичну силу кудись провести. А ця мета не має нічого спільного з турботою про майбутнє країни.

І у мене таке відчуття, що занадто багато керуються не цілями майбутнього країни, а думають тільки про своє особисте політичне майбутнє. Тільки цим можна пояснити відсутність стратегії повернення Криму. У таких випадках стратегія не потрібна. У таких випадках потрібно, щоб все було, як зараз, злити Росію не будемо, нікого злити не будемо – будемо жити тихо. А там, можливо, самі від нас відстануть.

- Але час же проти нас працює, так?

- Так. Час працює проти нас. Чим довше окуповані території знаходяться під окупантом, чим довше законний господар цієї території нічого не робить для неї – тим гірше стає. Безумовно.

А там, в Криму, зараз відбуваються цікаві процеси. Там багато ватників розчарувалися. Росія не виправдала їхніх сподівань. Там зараз протести серед колишніх прихильників Росії. І Україні треба цим користуватися. Це ж прекрасний момент для того, щоб, навпаки, піти назустріч Криму і зробити якісь такі кроки з завоювання умів кримчан. Показати: ось вам закордонні паспорти, ось ми вас зручно обслуговуємо, ось вам усі українські блага, які є – якщо ви, звичайно, не колаборант. Ось вам медицина, ось вам страховка, ось вам освіта, ось вам це... Ось це все треба робити в повному обсязі. І саме зараз, коли країна фактично кинула жителів Криму. Я вже не кажу про кримських татар, які від Росії нічого хорошого і не чекали.

Але повинна бути чітка політика щодо Криму. Усі повинні знати, що там буде. Усі повинні знати, хто колаборант, а хто ні. Я, наприклад, не знаю, голова сільради – колаборант чи ні? Його просто місцеві жителі обрали або ж він – колаборант, який здає місцевих жителів ФСБ? Теж ж треба розуміти різницю. Досі навіть не позначено злочин, за який будуть судити або позбавляти прав, люструвати потім. Судять зараз за що? За зраду присязі Україні. Ну, це зрозуміло. А далі що?

- Цивільна людина ж присязі не зраджувала...

- У тому-то й справа. А от начальник відділу освіти – зрадив присязі чи ні? До якого моменту ці посади не вважаються політичними? А вчитель? Директор школи – зрадник чи хто? Хто мені відповість на це питання? Я не знаю. За міжнародними нормами – не зрадник. Але це має українське законодавство чітко сказати своїм громадянам у Криму. Але нічого не робиться. Таке враження, що всі гілки влади зараз залягли, лежать і озираються: забудуть про Крим зовсім або ні? Якщо забудуть зовсім – то й добре. І у нас проблем менше...

Але не забудуть. Ми не дамо їм спати. І достатньо людей крім нас ще в Україні, які не дадуть їм спати. Нехай ніхто навіть не сподівається.

- Чи бачите ви зацікавленість у тому, щоб закрити тему Криму за кордоном, на Заході?

− Так, бачу. Я ще раз повторю: людям цікаво те, що відбувається. Навіть в Херсоні. Те, що стосується Криму, стосується саботажу процесу повернення Криму в Україну. Навіть це. Це рейтингова тема. Але жоден центральний телеканал нічого не показав про це.

- Коли ви вже згадали про конфлікт з представництвом президента в Криму, давайте поговоримо і про нього...

- Це нецікаво нібито. А мені здається, це цікаво. Просто у мене створюється враження штучності замовчування теми про Крим. Мені нема чим це підтвердити, але є відчуття, що її штучно замовчують.

- Ось ви пишете, що на цей тритижневий пікет, на скандал, який розгортається навколо бездіяльності представництва президента в Криму, досі немає жодної реакції...

- Тільки днями зацікавився один центральний канал. Крім каналу ATR до цього ніхто не піднімав цю тему. По суті, Україна не бачила цього нічого. А там відбуваються серйозні речі. Там громадянське суспільство піднялося проти організації, яка, пожираючи величезні бюджетні кошти, не робить взагалі нічого і дискредитує саму ідею визволення Криму.

- Яким чином?

- Вони діють від особи президента. І народ, дивлячись на це, каже: ну, це ж президент сам такий! Він такий же, як ця жінка, яку ніхто в очі не бачив, що про Крим взагалі не згадує. Значить, і він такий же. "Діяльність" цього представництва кидає пряму тінь на президента Порошенка. Пряму!

- Ви писали, що там замок на дверях висить. Це не фігура мови, а констатація факту?

- Він там дійсно висить. Я впевнений, що в Адміністрації президента двері відкриті. А в його представництві на дверях – замок. Ви не зайдете туди ніколи.

- Що мало б це представництво робити з того, що нам зараз вкрай необхідно і чого вони не роблять?

- Це орган із найширшими повноваженнями. Він може координувати роботу будь-яких відомств щодо Криму. Ніхто, крім президента країни та Верховної Ради, більше таких повноважень, як це представництво, не має. Природно, у тому, що стосується Криму.

Там повно і практичних питань, і стратегічних питань. Але вони не займаються ні першими, ні другими. Вони не розробляють ніяких концепцій щодо Криму і не обслуговують гідно громадян, які до них приходять. Людей просто футболять. Працюють як Google. І то – як поганий Google. Google і той повідомляє кримчанам більше про те, як вони можуть свої важливі справи вирішити, ніж це представництво, на яке, до речі, витрачається 2 млн гривень на півроку.

Представництво президента в Криму має бути рідним домом для кримчан. Там повинна кипіти робота – і політична, і журналістська, і з документами. Там все має працювати, як годинник. А там замок висить. От і все.

Люди ходять злі. Не тільки пікетувальники, навіть перехожі в Херсоні. Я розмовляв як мінімум з трьома людьми, які проклинали цю організацію, до якої колись їм в голову прийшло звернутися. І від якої у них нічого не вийшло домогтися.

- Хто бере участь у пікеті?

- Там п'ять організацій або шість... Точно знаю, що там є "Автомайдан", ветерани АТО, "Аскер" – це громадська організація кримських татар, яка на Чонгарі... Здається, навіть з Запоріжжя люди приїжджали.

Різні люди. І хто намагається представити це якимись розбірками, просто не розуміє, про що йде мова. Справа в тому, що нам нічого не потрібно від представництва – ні кримським татарам, ні будь-кому іншому. Нам потрібно тільки, щоб воно працювало. Ніхто його не збирається захоплювати. Я ж там був, усе бачив. Ніхто там їх пальцем не чіпав.

Ми хочемо, щоб вона працювала. Точніше, не вона, не Наталія Попович (постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим, - "Апостроф"), а вже інша людина. Тому що цій пані, яка 3,5 року просто отримує зарплату ні за що, вже ніхто не вірить. Вона навіть жодного разу не прийшла ні на один траурний захід 18 травня – туди, на Чонгар. Вона не приїхала на блокаду жодного разу. Вона ні з ким не розмовляла. Вона виганяла з кабінету матерів викрадених в Криму активістів... Ця людина не може займати цей пост взагалі.

- А хто звинувачував учасників пікету в тому, що вони переслідують якісь корисливі цілі?

- Насправді, я це прочитав на російському сайті. Це російські сайти зараз підтримують діяльність представництва президента в Криму, захищають його від пікетувальників. Дивовижна історія.

- А влада хоч якось відреагувала? Хоча б це саме представництво?

- Ніяк. Вони просто оголосили, що вони більше громадян не приймають. От і все. Але вони і раніше не приймали.

- Нічого і не змінилося, виходить?

− От уявіть: ви – держслужбовець. Ви приходите з ранку, пишете на сайт: "Я, Іванова Марія Іванівна, більше не працюю з сьогоднішнього дня. Не приймаю громадян. Усе". І далі йдете пиво пити... Ось вони так поводяться. При цьому зарплата йде, доган їм немає ніяких. Люди просто відмовилися працювати – і їм нічого за це немає. Я думаю, що наступним своїм повідомленням на сайті вони оголосять, що вони просто не будуть приходити фізично на роботу, а відразу будуть йти на пляж. І за це їм теж нічого не буде.

А люди ж бачать цей цинізм. І проектують це не на цю Наталю, яку ніхто в очі не бачив. Вони все це проектують на Адміністрацію президента, на самого президента.

- Ви думаєте, в Адміністрації президента, цього не розуміють?

- Не знаю. Я з ними переговорів не веду. Вони мене ні про що не питають. Вони взагалі мало цікавляться Кримом. Якось не дуже їх це хвилює.

Але це неправильно. Я впевнений, що в момент виборів для багатьох людей, які голосують, принаймні для половини, а за опитуваннями – навіть більше, ставлення до Криму важливим буде. І одними словами "Крим – це Україна" жоден політик, тим більше той, що перебуває при владі, не збудеться. У кожного обов'язково запитають: а що ти зробив, поки ти був депутатом, президентом, лідером фракції? Що зробив конкретно ти?.. І нехай розкажуть. Ось тільки похвалитися їм нічим абсолютно.

Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом.