Губернатор Миколаївської області ОЛЕКСІЙ САВЧЕНКО – людина, що руйнує стереотипи. Захоплення кікбоксингом не заважає йому писати вірші. Так само, як мільйонні статки та депутатський мандат свого часу не завадили піти на війну добровольцем. А після повернення – очолити виконавчу владу у одному з південних регіонів України, що здавна "славився" непростою криміногенною обстановкою та напередодні війни був на 80% дотаційним. При тому екс-бізнесмен зізнається: чіткі й конкретні бізнесові правила імпонують йому набагато більше, аніж політичні закони. Тому присвячувати своє життя великій політиці Савченко не збирається.
Широкий загал про новопризначеного губернатора Миколаївської області дізнався в результаті скандалу. Його тестове завдання було сповнене граматичних помилок. Нині про той випадок забули майже всі, окрім самого Савченка, який відтоді серйозно взявся за вивчення державної мови. Про старий конфуз і нові плани, про досягнення та проблеми Миколаївщини, про власні політичні амбіції, серію гучних затримань кримінальних авторитетів та їхні зв’язки з місцевою політичною елітою, а також про перспективи відновлення кораблебудування в Україні та сепаратизм в регіоні, Олексій Савченко розповів у першій частині інтерв’ю "Апострофу".
- На початку жовтня виповниться рік відтоді, як вас призначили головою Миколаївської облдержадміністрації. Чим зі зробленого за цей рік ви пишаєтесь? Через що з того, що не вдалося, вам найбільше прикро?
- Чесно кажучи, на жаль, пишатися нічим.
- Несподівана як для держслужбовця заява.
- Бо нема чим пишатися. Я дійсно вважаю, що дуже мало зробив. Чому? Тому що коли я приїхав до адміністрації, недовіра до влади сягнула критичного рівня. Були активісти, був "майдан", були палатки, були лозунги, були мітинги (протести проти колишнього голови ОДА, - "Апостроф")… У мене не було серед заступників тих людей, які б мне ввели в курс справ. У мене не було команди. Бо складно назвати командою, наприклад, директорів департаментів, до яких у громадськості накопичилася купа претензій через їхні корупційні зв’язки або кримінальні схеми, в яких ці директори були задіяні.
На жаль, не було нікого, хто міг би мені це пояснити. Усі зайняли таку собі позицію очікування – от, мовляв, він до нас приїхав, хай сидить там і сам собі розбирається. А ми будемо йому підсовувати, кого призначити. Причому вони пробували це робити у різні способи. Хтось мені в очі заглядав, стурбованість демонстрував, запевняв, що хоче мені допомогти – але теж просував своїх людей на певні посади. Але я вдячний Богові, що він-таки послав мені трохи життєвої мудрості. Її небагато, на жаль, але вистачило, аби я склав цей іспит.
І після певного проміжку часу я почав будувати команду, я почав формувати в свідомості людей уявлення про те, яка я людина. Я зразу сказав, що я не проста людина. Точніше, проста і непроста водночас. У мене є характер, у мене, як у кожної нормальної людини, є своя точка зору на всі питання – тому зі мною просто не буде. До того ж я чоловік, врешті-решт. І людина, для якої ця посада – не щось там величезне, як, можливо, для інших, не ціль. Для мене ця посада – ніщо. Бо це Олексій Савченко робить посаду, а не посада робить Олексія Савченка.
- Красиво звучить.
- А я це свідомо кажу. Бо я можу бути не в кабінеті, а в підвалі, будь-де – але скрізь я залишатимуся Олексієм Савченком.
Багато було тих, хто спочатку намагався щось сказати, ляпнути язиком своїм. Бо люди недосвідчені не знають, що і словом можна вбити людину. Що слово має величезні наслідки і величезний вплив на свідомість людей, на їх життя, серця, душі… Тому було багато тих, хто свідомо або несвідомо намагався мене принизити. Але не вийшло. Бо я жив не просте життя, у мене є певний досвід, певна житейська мудрість.
Ну, от тому було важко. Простіше стало тоді, коли я вже сформував команду. Так, люди, які тільки прийшли працювати в мою команду, не всі ще, можливо, усвідомлюють важливість своїх посад і своїх вчинків, комусь бракує практичних знань чи розуміння певного матеріалу – але вони підтягуються. Проблеми ще є, але, сподіваюсь, наступного року я зможу зробити набагато більше.
Втім, якщо вас так цікавить, що я зробив за цей рік – можете подивитися в моєму Facebook підготований нами звіт. Ми добрих два тижні писали, як я "провів літо". Я, буває, гортаю стрічку новин в цій соцмережі – і бачу, як багато політиків, громадських діячів, волонтерів їздили на відпочинок. І це нормально. Але я собі не зміг дозволити відпочити. Треба було працювати. Як я відпрацював – можете подивитися в нашому звіті. Там все по поличках, по позиціях розкладено. Щодо охорони здоров’я, освіти, культури, доріг, щодо хлопців наших з АТО, щодо боротьби зі злочинністю, щодо існуючих у нас програм соціально-економічного розвитку…
Мені ж у спадок дісталося чимало об’єктів, які вже будувалися, багато проектів, що вже перемогли в конкурсах і пройшли експертизу. І я мав вирішувати, що добудовувати, а що ні. Це теж – до того пласту проблем, який був.
Але повторюся: в наступному році я запланував зробити куди більше, ніж у цьому. Тому що свою роботу я відмінною не вважаю. Навіть якщо є ті, хто її оцінює на відмінно.
- Наскільки я розумію, ви йшли в губернатори, в тому числі, і з гаслами боротьби з корупцією і боротьбою зі злочинністю, з тими ОПГ, яких в Миколаївській області чимало. Тим більше що ви свого часу працювали в УБОП і знаєте, як це робити. Є зрушення в реалізації цих обіцянок?
- Так, були такі пункти в моїй програмі. До речі, над нею тоді багато хто сміявся, бо я там багато помилок зробив. Я вже багато разів пояснював, чому так сталося – переважно в приватних розмовах. Але ж ви подивіться: всі сміялися, але ніхто не подивився на саму програму, на її дієвість. А вона дієва. І я її писав особисто.
І я вам хочу сказати, що створив Раду колишніх очільників адміністрації. Я створив Раду громадських організацій при голові адміністрації, яка сьогодні дійсно допомагає контролювати і будівництво доріг, і ряд інших сфер. І я дуже вдячний активістам, що вони піднімають проблемні питання, виносять їх на загал – і я на це реагую. Сьогодні, до речі, більше реагую саме я, а не мої заступники навіть.
Звичайно, мені, перш за все, хотілося займатися економікою, піднімати її. Тим більше що для цього у нас практично все є.
Але саме боротьба з корупцією – це священна війна для мене. Бо це ворог, який з’їдає нас зсередини в той час, коли наші хлопці гинуть на сході нашої країни. Це свідома корупція, а не побутова, коли дитинка тільки народилася, а батьки вже привчають її до корупції. Бо ж дитина сама не розуміє, що для того, аби вона потрапила в нормальний садок, треба адміністрації садочка "віддячити". Пізніше "домовлятися" треба з вчителем у школі – аби той приділив тій чи іншій дитині трохи більше уваги, допоміг встигати за програмою. От і починають "дякувати", "домовлятися". І зрештою вимальовується певне коло: кум, сват, брат і так далі... Далі – училище чи інститут, робота...
І людина розуміє, що батьки заплатили за все. Але, знаєте, мені страшенно соромно чути, що якогось юнака мобілізували на фронт, бо він "повинен сплатити борг державі". Який борг? Його батьки вже давно сплатили всі борги за свою дитину, коли виховали його, поставили на ноги. Вже ніяких боргів нема.
Тому на боротьбу з корупцією я пішов абсолютно свідомо. І мені дуже важко, тому що все-таки я маю свідомість підприємця. Я бачу, як це все побудовано. Саме тому, коли я працював у бюджетному комітеті Верховної Ради, я казав: друзі, давайте зробимо соціально захищену верству населення, а для решти нехай будуть платними медичні, освітянські послуги, все решта. Щоб людина розуміла, що вона заплатила – і зможе отримати якісні послуги. А якщо вони будуть неякісні – могла відстояти свої права. Бо вона заплатила гроші за якість.
А зараз же як відбувається? Якщо я нічого не плачу, то я буду там годинами, днями в чергах простоювати, або мушу до когось підійти, комусь поусміхатися, щось ткнути в кишеню, аби мені поза чергою щось зробили. Цього не повинно бути. І корупція насправді починається змалечку.
І друге питання – це питання організованої злочинності. Ні для кого ж не секрет, що практично в кожній області є певні кримінальні елементи, які контролюють або ізолятори тимчасового утримання, або колонії. Тому нічого в цьому плані в Миколаєві нема особливого. Це все є в кожній області. Скрізь є "смотрящі" – певні люди, які піднялися і мають такий людський авторитет, але вони кримінального походження. Є етнічні злочинні угрупування, які діють на тій чи іншій території.
Тому переді мною президент і поставив як пріоритетні саме ці завдання: боротьба з корупцією, боротьба з організованою злочинністю, боротьба з тими скандалами, з тими проблемами, які були. І тому ми системно відпрацьовували – всі служби об'єдналися і працювали разом. Тому я можу сказати, що у нас в області практично всі керівники служб – на своєму місці. Вони це продемонстрували.
- Це все добре, те, що ви кажете. Але якщо, скажімо, завтра президент вас викличе і скаже: ану скажіть-но мені, Олексію Юрійовичу, як ви виконали поставлені перед вами завдання – що ви йому відповісте? Які досягнення у боротьбі з корупцією і оргзлочинністю назвете?
- Я вам більше скажу: я був у президента неодноразово і доповідав. І на початку певних операцій, і після того.
- Назвіть якісь конкретні і результативні операції.
- Ми припинили злочинну діяльність трьох етнічних угрупувань злочинного угрупування Апті – це чеченські угрупування, що займалися викраденням людей і впливали на певних підприємців.
Ще одна успішна справа – затримання одного з потужних кримінальних авторитетів, що "тримав" саме колонії і який у залі судового засідання на пряме запитання головуючого судді відповів, що він - "смотрящий за Миколаївською областю". Це Наум.
Ну і, мабуть, найгучніша операція – зі злочинного угрупування Михайла Тітова на прізвисько "Мультик". Того самого "Мультика", який має певний вплив на "Опозиційний блок".
- Ну, справедливості заради варто зазначити, що не тільки на "Опозиційний блок". Генеральний прокурор Юрій Луценко прямо про це сказав на брифінгу після завершення операції щодо банди "Мультика". Що вам відомо про його вплив на інші політичні сили? Наскільки серйозний цей вплив?
- Ну, знаєте, це є таємницею слідства зараз. Ми зараз знаходимося на фазі, коли люди затримані, але історія ще далеко не закінчилась.
- Так, я розумію. Але ви рік працюєте на Миколаївщині і, я певна, маєте своє власне уявлення про глибину впливу Тітова на те, що коїлося в регіоні. Той же Луценко говорив журналістам, що "Мультик" і людей викрадав, і торгівлею наркотиками та зброєю з зони проведення АТО займався. Я не прошу вас видавати мені інформацію з матеріалів справи – прошу тільки поділитися власними спостереженнями, тим, що ви побачили впродовж року в цьому відношенні.
- Я можу сказати, що за строк від моменту мого призначення і до затримання Тітова у мене не було інформації про те, що він готував або скоював злочини. За моєї каденції цього не було. Може, він робив це раніше. Але тоді вже ви хочете у мене випитати те, що є таємницею слідства. Тому, може, вам простіше буде, коли я скажу, що не знаю, які докази там є у слідства, які матеріали у них є.
- Ще раз: я не запитую у вас про слідство...
- А що ви хочете тоді? Щоб я вам плітки розповідав? Я не буду цього робити.
- Чому ж плітки? Це те, про що говорив на брифінгу генеральний прокурор. Ми ж віримо генеральному прокурору, чи не так?
- Ви знаєте, сьогодні країна отримала незалежного генерального прокурора. Дійсно незалежного. Я знаю його як керівника фракції. Я з цією людиною пропрацював не день і не рік. І я можу сказати, що це – незалежна людина. Він може ухвалювати такі рішення, яких більшість від нього зовсім не очікує. Бо у нього є позиція. І Юрій Луценко як генеральний прокурор напевно бачив матеріали справи. І має певні підстави розголошувати ту чи іншу інформацію. Робити те саме або трактувати слова генпрокурора я не буду.
- Добре, я зрозуміла.
- Це поза межею мого людського уявлення про життя. Я ніколи в житті не розпускав і не розбирав чуток. Це моя свідома позиція. І я вам хочу сказати, що, якби я мав інформацію, що за десять місяців "Мультик", тобто Михаїл Тітов, скоїв злочин – повірте мені, я б про це зараз вам розповів. Але у мене нема такої інформації. Чому? Думаю, він дійсно знав, що я приїхав з конкретним завданням – тому намагався уникнути зайвої уваги до себе. І це доведено – що він в багатьох питаннях намагався уникнути конфліктів, не вступав у суперечки і у разі чого намагався просто піти.
До речі, запис, де він спілкується з керівником фракції Фроленком (Володимир Фроленко, голова фракції "Опозиційного блоку" в Миколаївській облраді, - "Апостроф"), було зроблено ще до мого приїзду. То не мій період часу.
- Невже навіть на самому початку вашої роботи ніхто від нього не виходив на вас зі спробами про щось домовитися?
- Ні-ні-ні! А що стосується телефонної розмови між Фроленком і Тітовим... (у аудіозаписі розмови Тітов емоційно дорікає Фроленкові за "неузгоджений" виступ на захист керівника миколаївської "Батьківщини", заступника голови облради Михайла Соколова, якого мали зняти з посади; зокрема, "Мультик" нагадує Фроленкові, кому той завдячує посадою, - "Апостроф"). Фролєнко – це людина, яка потрапила в "Опозиційний блок" за квотою Михайла Тітова. І всі це знають. І про це треба казати. Саме тому вони так спілкувалися між собою, як ми чули це на записі.
- Є така приказка: "Святе місце порожнє не буде, коли і попа біс візьме". Маєте план, як не допустити приходу в область нових "мультиків", як завадити криміналітету знову забрати владу в регіоні у свої руки?
- Мені тут недавно прийшов запит від журналістів, який починається з твердження "от в області практично всіх переловили же". Не переловили всіх! І близько не переловили. Як би не сприймало це суспільство. Дійсно, "Мультик" займався своїми справами. Наум – своїми. Хтось з них був вищий, хтось – нижчий. Вони між собою гризлися, але якось вирішували якісь свої питання. Не хочу це коментувати навіть.
Але хіба сьогодні хтось контролює вуличну злочинність? Які авторитети? Це раніше так було, коли крадіжки автомобілів, квартирні пограбування, інші злочини – це все виростало у величезне і потужне угрупування.
А сьогодні що? Хіба припинили вбивати людей? Ні. Хіба припинили кататися злодії-гастролери? Ні. Не грабують хіба сьогодні квартири? Не влаштовують підпали? Усе це є й досі. Воно не зникло. Але сьогодні немає людей, які просто виконують певну функцію, намагаються зробити певний "коньок" і на цьому пройти.
Сьогодні завдання всіх служб, які працюють в Миколаївській області, спрямовані саме на те, про що я щойно сказав. Не тільки дивитися, аби не з'явилося якесь інше угрупування – а мати за мету конкретне зниження всіх показників злочинності в області. А для цього треба, аби і міська влада, і ми, як обласна влада, і всі органи працювали разом. Треба створювати муніципальну поліцію, яка патрулюватиме вулиці, яка буде робити зауваження, щоб водії нормально автівки паркували.
Сьогодні треба у місті Миколаєві, наприклад – та й у інших містах теж – зробити освітлення на вулицях, щоб люди могли ходити ввечері. Сьогодні треба довести до ладу в місті Миколаєві й в інших містах системи відеоспостереження. За прикладом Вознесенська побудувати безпечні міста, де всі камери працюють, де вони записують, де вони фіксують обличчя людей і номерні знаки – і потім їх можна розпізнати, а не привозити експертів, які потім гають купу часу, аби витлумачити цифри на вкрай неякісному записі, щоб зрозуміти, що там зафіксувала та камера – і потім знайти.
А паралельно – формувати свідомість наших дітей. Ще з садочка привчати їх до відповідальності. Прививати їм розуміння того, що, наприклад, на червоне світло світлофора ми дорогу не переходимо не тому, що нас покарають, а тому, що це може зберегти нам життя. Тому що ми так виховані. Тільки в такому разі ця дитина, коли виросте, буде усвідомлювати, що є держава і є закон, який має панувати над усім.
І якщо ми цього не зробимо – то чим би ми зараз не займалися, ми залишаємося "временщиками", тимчасовими людьми на цих посадах. Відпрацювали, каденція скінчилася – пішли собі.
Я, до речі, буду працювати до переможних виборів президента. До того часу, коли Петро Олексійович вдруге переможе на виборах. Я сподіваюсь, що він все ж таки піде на президентські вибори. І я робитиму все, аби авторитет президента в області зміцнювався і довіра до нього поверталася. І тому що за ці 10 місяців я все ж таки зміг повернути малесеньку поки, але таки довіру до влади.
Мене призначив саме Петро Олексійович. І після виборів я піду. На тому моя кар'єра держслужбовця закінчиться.
Я це свідомо кажу. І вже з усіма на цю тему переговорив. Тому що коли я збирався йти на держслужбу – я хотів отримати певний досвід. Навіть коли мене запитували, навіщо я йду в губернатори, я відповідав, що це хороший старт, аби можна було потім очолити якесь міністерство, попрацювати прем'єр-міністром або й президентом. Бо ти отримуєш розуміння, як функціонує державна машина.
Тому мені було цікаво. Плюс, я сьогодні, працюючи на землі, чітко бачу, як працюють на практиці ті реформаторські закони, які ми були понаухвалювали в парламенті. Я розумію, як вони діють. Я розумію, що треба зробити ще. І постійно спілкуюсь про це з депутатами, з нашою фракцією в парламенті. Постійно розповідаю, пишу доповідні з пропозиціями, що потрібно в освіті, в охороні здоров'я, в культурі зробити, з тарифами, врешті-решт...
- Ви сказали, що досвід керування областю є прекрасним стартом для подальшої роботи в Кабміні чи навіть на Банковій. Маєте такі політичні амбіції?
- Знаєте, я, на жаль, всього лиш людина. І хоч Франко і заповідав нам "Лупайте сю скалу" – я гадаю, тоді мій час скінчиться. Тому я для себе визначив такі строки. Бо вже за півроку роботи я зрозумів, що якщо продовжуватиму в такому темпі працювати і далі, то за п'ять років від мене нічого не залишиться. Це дуже важко.
І на додачу, я ж все життя практично займався бізнесом. А сьогодні у мене немає жодної компанії і, відповідно, я не маю того заробітку, який я мав раніше.
У мене багато чого нема. Я не можу побудувати завод, я не можу створити підприємство, я нічого не можу зробити власними руками – я тільки допомагаю людям це зробити. І коли до мене приходять – я дуже швидко це роблю. От зараз ми будуємо величезне підприємство. 1,5 мільярди вкладає інвестор у потужне підприємство в Снігурівці (райцентр на Миколаївщині, - "Апостроф"). І, до речі, ми ще й газифікуємо цей населений пункт. 12 років людям розповідали, що їм нарешті прокладуть газогін. А я взяв – і зробив. Тисяча абонентів матимуть газ вже цього року – за дорученням президента. І я би його запросив, аби він приїхав і взяв участь у відкритті цього підприємства, в яке інвестовано 1,5 мільярди гривень. І у відкритті інших підприємств, які сьогодні будуються.
А от собі я не можу цього зробити. І я порахував собі, що у мене лишиться за три роки...
- І зрозуміли, що до того часу ваша фінансова подушка критично витончиться?
- Саме так. Вона сьогодні вже аж дуже швидко зменшується. Я не такий вже й багатий, насправді. Хоча якщо взяти десятку потужних підприємців Миколаївщини – я там далеко не останній. Хоча й не перший. Але ж ви розумієте, що я не миколаївський, а чернігівський. Але за ці місяці для Миколаївщини я зробив більше, ніж ті, хто входить в цю десятку найпотужніших миколаївців.
- Ви сказали, навіщо вам знадобилося губернаторське крісло. Давайте розберемося, чому саме в Миколаївській ОДА? Чи це абсолютна випадковість і ви рівно з таким же успіхом могли піти працювати в будь-яку іншу область?
- Так, це випадковість. Мені було байдуже, куди їхати. Єдине – хотілося іти на землю. Якось спілкувалися на цю тему з Дмитром Ярошем. Я йому казав: "Розумієш, я вже більше в парламенті не можу". Я вже для себе зрозумів, розібрався, що таке Верховна Рада. І тому хотів працювати на землі.
- А що саме вас аж так напружувало в парламентській роботі? Відсутність реального впливу на процеси, які відбуваються під куполом Ради? Те, що, як каже згаданий вами Дмитро Ярош, складно щось змінити, якщо ти один? Хоча ви ж, на відміну від Яроша, не один – у вас є найбільша парламентська фракція, БПП...
- Скажу так: є речі, з якими я можу бути незгоден. Але якщо фракція більшістю голосів вирішила – ти мусиш іти в зал і голосувати так, як вирішила більшість. Згоден ти з тим чи ні.
І це нормально. Для того фракції і створюються. Бо, знову ж таки, я можу не погоджуватися з чимось зараз, можу вважати недоречним те чи інше рішення – але досвідчені люди у фракції точно знають, що за два роки це дасть позитивний результат. Для цього фракція і зроблена.
І коли траплялося так, що я мусив голосувати за ті рішення, з якими я дійсно був незгоден – я завжди голосував, якщо був у залі. І, чесно кажучи, від того інколи в певних голосуваннях з'являлося відчуття, що ти – не політик, не народний обранець, а просто статист.
- Напевно, непросте відчуття для самодостатньої людини.
- Ну... Я ж свідомо вирішив іти в парламент. Мене ніхто не тягнув туди. Мене ніхто не вмовляв.
- А як з'явилося це рішення?
- У мене була зустріч з президентом, зустрічі з іншими людьми. Ми поспілкувалися – і я для себе вирішив. Я тоді на фронті був, потім приїхав в Київ, ми поспілкувалися – і все. Я вирішив іти. Свідомо.
- Ви кажете, що з першого дня роботи на Миколаївщині намагалися донести до місцевих еліт, що ви не весільний генерал, що з вами доведеться рахуватися. Навряд чи всім це сподобалося. Чи пробували ваші опоненти вибити вас із крісла за допомогою інформаційних атак?
- Ви знаєте, у Миколаєві і області всі інформаційні ресурси підпорядковані певним людям, певним політичним та економічним групам. Як, зрештою, і в усій країні. Тому багато залежить від того, подобаєшся ти чи не подобаєшся тим чи іншим групам. Але я, даруйте, не дівчина і не гроші, аби всім подобатися. У мене є конкретні завдання і конкретна позиція, яку я оголосив, щойно приїхав в область. Я сказав, що я – саме та людина, яка за потреби проїде на червоне світло. Якщо мене про щось запитають, я можу відповісти чи промовчати, але я ніколи не стану брехати.
І, вочевидь, таких людей, як я, не так і багато. Тому журналістам довелося певний час звикати, адаптуватися до нового губернатора. Вони ж бо думали, що я такий, як всі. Або навпаки чомусь вирішили, що вже за місяць після мого приходу в області з'являться дороги, за два місяці побудуються нові лікарні, за три – з’являться новітні школи, далі – аеропорт, вокзал замість платформи, відновляться сполучення між усіма районами, завершиться будівництво стратегічної траси Н11, кіровоградського шосе і дороги 15-08, яку ми зараз будуємо, між Снігурівкою і Миколаєвом, яка проходить через два з половиною райони.
От вони сподівалися, що все це можна зробити за 6 місяців. Але життя ж трохи вчить. І поки я тільки намагаюся зрушити все з мертвої точки. Пхаю цю велетенську каменюку – поволі, але вгору.
Втім, як я вже казав, після 2019-го я тут вже не буду працювати. Це свідоме рішення.
- І ви взагалі зав'язуєте з політикою?
- Абсолютно вірно.
- Які найсмішніші або найобурливіші чутки про себе ви чули?
- Ой... Знаєте, я багато чого не читав. Багато на що не звертаю уваги. Бо не говорять про людину, якої нема. А я – є. Я ще живий. Не говорять про людину, яка нічого не робить. А я – роблю. Я можу помилятися – але радію з цього. Тому що життя для того людині і дано, аби вона змогла все спробувати, в усьому розібратися і зупинитися лише тоді, коли їй вже нічого не буде цікаво. Хоча я не такий. Я сподіваюсь, що навіть помираючи, буду щось нове хапати, в чомусь розбиратися, кудись дзвонити, про щось розпитувати... Такий вже я є – з самого дитинства.
Це тільки людині без досвіду не треба вчитися. Вона і так все "знає" – і повчає оточуючих щодня, розповідає, як нам жити. А я вчуся все життя. Роблю помилки, падаю – і піднімаюся. Переконаний, що чоловіком стати може лише той, хто сім разів впав і вісім – піднявся. Тому я свідомо називаю себе чоловіком. З гордістю. І буду закликати до відповіді всіх, хто спробує мене образити.
- В одному з попередніх інтерв’ю ви сказали, що в Миколаївській області – понад 60% сепаратистів...
- 65%.
- Звідки ви взяли такі шокуючі цифри? І чи є ризик, що на Миколаївщині можна розкачати ситуацію до якогось критичного рівня?
- Це якраз питання трактування певними журналістами того, що було реально сказано. Я казав зовсім про інше. Я мав на увазі тих людей, які сьогодні є в політиці і на держслужбі. А журналісти, як завжди, вирвали цю цифру з контексту і почали розносити: а ось він сказав...
Так, я сказав – і ладен повторити ще багато разів – що у нас сьогодні у місцевій владі є люди, які не встають, коли лунає державний гімн. У нас є сьогодні депутати, які про державний прапор кажуть образливі речі. І ми не можемо їх за це притягнути до відповідальності. І я не можу з тим примиритися. Бо для мене не важливо, як саме і в яких умовах він таке сказав. Бо коли ми ховаємо наших хлопців – труни ми вкриваємо державним прапором. Коли ми з ними прощаємося – ми співаємо наш гімн. Навіть ідучи на смерть, ми співаємо "Ще не вмерла...". То той, хто таке каже, –громадянин? Він людина взагалі?
Але то для мене так. А за законами нашого демократичного суспільства такі люди можуть не тільки існувати, а й безкарно робити такі зневажливі заяви про символи державності. І таких серед тих, хто знаходиться в політиці і на державній службі в Миколаївській області – 65%. Ось про це я й казав.
- А серед простих людей?
- А от там все інакше. Ще лишилося, може, відсотків 5-7 тих, хто ще сподівається на прихід Росії. Але Миколаївщина – особливо сільська її частина, люди, які з діда-прадіда розмовляють українською – ніколи не допустить, щоб ми стали частиною Російської Федерації. В селах люди зовсім інші.
А от саме місто Миколаїв так було побудовано, що від початку мало серйозну орієнтацію на Росію. Це було закрите місто, де працювали суднобудівні заводи. А ця галузь завжди працювала переважно на російський ринок. Тому в місті завжди було чимало людей, які мали зв'язки з Російською Федерацією – чи бізнесові, чи родинні. Але це ж моряки – це зовсім інше суспільство. Однак через це певний відсоток, який чекає приходу Росії, досі лишається. Хоча він мізерний. Бо переважна більшість людей чітко зрозуміла: краще залишитися при своєму, ніж отримати те, що відбувається зараз в Криму чи тим більше на Донбасі.
- Миколаїв завжди славився саме як місто, де будують кораблі. Зараз ця галузь практично знищена. Заводи простоюють. Люди втратили робочі місця. Наскільки реально взагалі відродити суднобудування? Бо всі, хто приходить до влади на Миколаївщині, це обіцяють, але видимих зрушень досі нема...
- Можу вам сказати, що, наприклад, 61-й завод (ДП "Суднобудівний завод імені 61 комунара", - "Апостроф") належить "Укроборонпрому". І ми вже з Романовим (Роман Романов, генеральний директор концерну "Укроборонпром", - "Апостроф") неодноразово спілкувались, він до нас приїжджав, і ми підписали меморандум про співпрацю. І зараз вже створили комісію, до якої залучили бізнесменів. Бо ми хочемо на базі 61-го заводу створити військово-промисловий парк, якій дасть можливість налагодити імпортозаміщення або підтягнути інвесторів, які б там побудували певне підприємство. Плюс у нас є місцеві наші підприємці, які запропонували свою стратегію розвитку 61-го заводу, своє бачення – і ми це теж включили в нашу програму.
Суднобудівний завод імені 61 Комунара
Тому про відновлення суднобудування як такого говорити навряд чи доводиться зараз, для реалізації такого глобального завдання потрібен час. Але завод функціонувати зможе.
От тому відновлення як такого суднобудування, я думаю, не буде, для цього повинен бути певний час, але завод функціонувати зможе.
- І що він випускатиме? Катери?
- Може робити і катери, і двигуни, і решту. А може і патрони, наприклад, випускати. Там є чим зайнятися.
- А якщо таки говорити про відродження галузі загалом – де візьмете фахівців? Це ж непростий і дуже тривалий процес – підготовка фахівців для кораблебудування...
- І площі, і потужності, і фахівці є.
- Хочете сказати, що вони не роз'їхалися після повного занепаду галузі?
- Хтось поїхав, хтось залишився в Миколаєві на фірмах, хтось відкрив свої компанії. Але вони є. І якщо буде замовлення, якщо людина розумітиме, що є замовлення, за виконання якого будуть платити нормальні гроші – повірте, фахівців буде достатньо. Навіть у чергу шикуватимуться.
А взагалі відновлення суднобудування як такого – проблема державного рівня. І, до речі, президент підтримує мене в цьому питанні. І з прем'єром ми спілкуємося на цю тему постійно. Я Гройсману запропонував, коли він був у мене з візитом, зважити на те, що державі потрібен свій флот. Причому не тільки військовий, а й цивільний. Бо сьогодні річками буде їздити тільки "Нібулон", бо лише вони будують сьогодні баржі, які зможуть пересуватися річками.
І це нормально, це класно. "Нібулон" – це потужна компанія, яка дає робочі міста. Але давайте зробимо щось державне. Все ж є для цього. Заводи навіть є. Люди є, які будуть працювати. Бо ж ми зараз використовуємо, наприклад, буксири – вони всі приватні або закордонні. Я ось недавно навіть звертався до Ради національної безпеки з приводу того, що у нас, на Миколаївщині, в нашій акваторії працюють буксири з прапорами РФ. Бо вони не в списку санкцій – от і їздять. А я хочу заборонити, щоб судна з прапором Російської Федерації взагалі заходили в нашу акваторію. Хай лишаються там, на рейді.
- Є порозуміння в цьому питанні з центральною владою?
- Є. Але це ж документи. Це ж бюрократична тяганина. Тут же все зовсім не так, як у бізнесі. Коли ми сіли – і вирішили, будуємо ресторан чи не будуємо. Якщо будуємо – запросили фінансиста, дизайнера, зробили маркетингове дослідження, що треба, яка кухня і так далі... І воно працює. В держслужбі ж все зовсім інакше. Це ж треба тут поговорити, там порадитися, туди написати листа, а там його будуть місяць розглядати... Дуже важко, на жаль. Але нічого. Лупаємо сю скалу!
Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом.
