RU  UA  EN

Середа, 24 липня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
25.45
Політика

Читайте нас у Telegram-каналі

Війну переносять з Донбасу до Києва, Росія тут майже як вдома - Андрій Білецький

Екс-командир "Азова" про політику, реформи та російську війну в Україні

Екс-командир "Азова" про політику, реформи та російську війну в Україні Андрій Білецький Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

АНДРІЙ БІЛЕЦЬКИЙ – засновник і екс-командир полку "Азов", нардеп, лідер партії "Національний корпус". У першій частині інтерв'ю "Апострофу" він розповів про амбіції своєї політичної сили, про об'єднання рухів правого толку, необхідність вирішення питання імпічменту президента на референдумі, а також про війну Росії проти України, яка перемістилася на вулиці мирних міст.

- Одна з гучних подій вересня – вибух автівки у центрі Києва, в результаті якої загинув екс-боєць АТО Тимур Махаурі. Ви прослідковуєте в подібних випадках якусь тенденцію? До того ж, знову в таких ситуаціях фігурує чеченський слід...

- Мене мало цікавить, відверто кажучи, чеченська сторона цієї ситуації. Я цим мало переймаюсь. Мене більше хвилює те, що нам продовжують розповідати про поступове зниження втрат на фронті, але насправді фронт поступово переноситься всередину країни. Він давно почав вже переноситися у Київ.

- І підрив авто Тимура Махаурі є свідченням цього?

- Так. Так само як смерть [журналіста] Паші Шеремета, смерть [полковника ГУР Міноборони Максима] Шаповала, смерть [Олександра] Хараберюша, контррозвідника СБУ в Маріуполі при схожій ситуації, вбивства деяких офіцерів і так далі. Усе це, безумовно, ланки одного ланцюга. Це поступове перенесення війни зі сходу країни в Київ. І влада, силовики, МВС, Служба безпеки України виявляються абсолютно безпорадними в цьому.

- Чому ви вважаєте їхні дії безпорадними? Як Росії вдається проводити подібні операції?

- Поки що нібито вдалося запобігти загибелі лише Антона Геращенка (за даними силовиків, замах на життя нардепа було попереджено на початку року, - "Апостроф"). Тому все це свідчить про те, що у росіян досить серйозний рівень. З цим навряд чи варто сперечатися. Радянські контррозвідувальні органи з часів ЧК, НКВС були заточені під політичні вбивства, під дестабілізацію і тому подібні речі. Вони мають один з найбільших досвідів в цьому плані. І, безумовно, сучасна ФСБ – це дітище ЧК. Але у будь-якому разі не варто дивитися, який ворог, варто дивитися, на що ти, власне кажучи, здатен. А наші спецслужби та МВС показують, що здатні вони не на багато.

- Так а що ми можемо робити в цій ситуації?

- Це риторичне питання. Його насправді треба ставити, наприклад, голові СБУ, голові ГУР, голові МВС, але навряд чи мені. Але взагалі всі розмови про реформу, про відновлення структур МВС та структур Служби безпеки України є не більше, ніж профанацією. Ці реформи проведені неналежним чином, тому там немає професійного рівня.

- Реформа поліції в тому числі?

- Безумовно. Реформа поліції – взагалі одна з найрозкрученіших профанацій, яка є у країні. Хоча, знову-таки, це питання не патрульних поліцейських. Мова скоріше про слідчі органи. Їм треба думати, як реально реформувати ці структури, а не на папері чи у Facebook.

- З ваших слів, ворог підступається набагато ближче, ніж ми думаємо. Як тоді буде далі розгортатись ситуація в країні? Ще більше вбивств, підривів, провокацій?

- Повірте, я знаю про випадки вбивств по всій території країни. Просто через те, що вони не пов’язані з вибухами і вони не столичні, вони проходять повз увагу громадськості. Росія проводить безпрецедентну операцію із зачистки офіцерів, у першу чергу, різного рівня людей, які брали участь у бойових операціях. І це не зачистка свідків, це зачистка ворогів.

Подібні політичні вбивства – надзвичайно складна річ, і те, що вони їх роблять в такій величезній кількості і з такою настирливою постійністю – буквально кожні декілька місяців ми маємо таку історію – показує, що вони себе тут відчувають майже як вдома. І це все всередині країни. А ми розповідаємо про мир.

- Про війну і мир ми з вами ще поговоримо. Розкажіть зараз, яка ситуація з вашою політичною силою "Національний корпус". Майже рік тому було оголошено про створення, що за цей час вдалося зробити? Є чим похизуватися?

- Для нас політична партія – це не більше, ніж інструмент, тому що тільки така форма бере участь у виборах. Щодо успіхів – то досягнення в цьому плані у нас величезні. Я думаю, більше, ніж будь у кого. За літо ми пропустили 3000 дітей через табори, в яких всі вихователі були сьогоднішніми ветеранами і колишніми АТОшниками. Зробили мережу таких таборів по всій країні. Це абсолютно унікальний дитячий центр, який буде працювати увесь рік.

- Яке фінансування у вас було на відкриття таких таборів?

- Немає нічого простішого, ніж з’їздити в "Азов" і подивитися. Там є повний фотоальбом, як він створювався з нуля. Його робили ми, наші хлопці, полкові, які приїжджали на ротацію, величезна кількість волонтерів, бізнесмени, які надавали матеріали, техніку і так далі. Його робили батьки дітей, які були попереднього року. Ще рік тому це був наметовий табір, тобто діти спали в наметах, і був вуличний клозет. У цьому році там клас робототехніки і кібернетики, найбільший в Києві скалодром, найбільший мотузковий парк, смуга перешкод, площадки для пейнтболу, спортивна зона з кросфіт-станцією, відкритим рингом і тому подібними речами. Це все для молоді. І якщо хтось має бажання займатися альпінізмом, спортом, тайським боксом – там є це все.

Зараз таких таборів дев'ять. У наступному році, сподіваємося, закриємо повністю всі області. Що стосується, наприклад, такої речі, як зарплатня і так далі, мінімально скидаються батьки дітей – військовослужбовці, АТОшники, ветерани, бізнесмени. У нас є величезна кількість людей, які приходили і казали: я хочу взяти безкоштовно 10 дітей на одну зміну і так далі. Таким чином і фінансується вся ця історія. Ми починали давно, але за цей рік ми дуже сильно розширилися. У нас уже є фактично безкоштовні спортзали, деякі з яких уже повністю наші. Немає у Закарпатті, якщо мені пам'ять не зраджує, і, мабуть, все. Ми створили величезну спортивну мережу під маркою "Спортивний корпус" для української молоді. Молодь не займається платно в цих спортзалах, і ми за цей рік вивели її на абсолютно інший рівень. Наші діти вигравали чемпіонати Європи із самбо, наші юнаки вигравали чемпіонати світу з кікбоксінгу, тайського боксу, активісти вигравали чемпіонати України з пауерліфтингу.

"Ми створили величезну спортивну сітку під маркою "Спортивний корпус" для української молоді. Молодь не займається платно в цих спортзалах, і ми за цей рік вивели її на абсолютно інший рівень", - розповідає Андрій Білецький Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- У цьому напрямку у вас все добре. А як щодо законотворчої, політичної діяльності?

- Я вам скажу так: для мене значно важливіше зібрати тих, хто може власними руками робити реальні речі. Тобто, на превеликий жаль, я не вірю в серйозну і позитивну роботу в цій системі. Система ворожа країні. І коли ти працюєш в ній, це не може призвести ні до чого хорошого. Єдиний спосіб змінювати, який я бачу і до якого я підштовхую людей, - знаходити пасіонаріїв, людей ініціативних, активних, здібних до чогось і змінювати власними руками. І об’єднувати якомога ширше коло таких пасіонарних людей. Раніше чи пізніше набереться критична маса цих людей, в них повірить вся країна, і тоді ми зможемо поміняти цю систему в повному обсязі і реально щось змінити.

- Скільки такої критичної маси потрібно, щоб цю ворожу систему переломити?

- Я думаю, що мова має йти не менше, ніж про 100 тисяч людей.

- Скільки у вас зараз є прихильників?

- Якщо ви говорите саме про прихильників, то достатньо – більше, ніж 100 тисяч. Якщо ми говоримо про активістів "Національного корпусу", про повністю сформовані списки, тобто людей, з якими ми працюємо безпосередньо, то мова йде про десятки тисяч людей. У нас найбільша мережа в країні. Це не враховуючи афілійовані структури. Тим більше, є ще мілітаризовані підрозділи. Але ми до нашого активіста висуваємо надзвичайно високі вимоги.

- Як за рік вдалось залучити таку кількість прихильників? Вони йдуть на ваше ім’я чи втомилися від тих партій, що зараз у владі?

- Люди справді втомлені, вони вже абсолютно не сприймають цю систему, вони справді шукають чогось нового. Коли приїжджають наші хлопці, то люди бачать перед собою не проплаченого агітатора. І це вже зовсім інший рівень комунікації.

- Якщо вибори були б, наприклад, завтра, скільки ваша партія набрала б?

- На цю хвилину я не бачу можливості для проведення виборів. Це перспектива не найближчих 3-5 місяців. Тому ми не починали якоїсь пропагандистської і передвиборчої кампанії. Для мене значно важливіше, скільки молоді прийде в наші спортзали, скільки у нас буде нових молодих студентів, аспірантів у наших дискусійних клубах, культурних клубах і так далі.

- Молодь в спортзалі – це, безумовно, прекрасно, але, починаючи розмову, ви самі сказали, що політична партія – це інструмент, і цей інструмент ефективний, коли представлений більшістю у Верховній Раді.

- Безумовно. Ми не збираємось цього уникати.

- То на яку підтримку ви тоді розраховуєте? Ви ж розумієте, що виключити вірогідність дострокових виборів не можна, тому готуватись усе одно потрібно.

- Я мав на увазі, що всього-на-всього мине час – і ми покажемо, чого варті. Я абсолютно певен, що "Національний корпус" сам по собі міг би претендувати на проходження 5-відсоткового бар’єру в перші декілька років. Якщо говорити про продовження, то другим завданням я би поставив перше в історії України об’єднання національних сил.

- Що саме мається на увазі, коли ви говорите про об’єднання? У березні, здається, було оголошено про спільний маніфест "Національного корпусу", "Свободи" і "Правого сектору". А що це по суті дало? У вас є якась спільна платформа, спільна назва, спільний лідер? З боку це виглядає так, ніби три різні політичні сили просто публічно зізнались у більш-менш спільних політичних поглядах.

- Ви абсолютно праві. На цю хвилину ми підтримали один одного, у нас пакт...

- ... про ненапад?

- Багато у чому – так. Зараз у нас сформовано пакт, який базується на тому, що ми робимо спільну дію. Ми не висуваємо спільні списки, не вигадуємо поки що спільну назву, але ми виробляємо спільну стратегію і робимо спільні дії. У цьому контексті співпраця на 100% успішна. Взагалі, українські націоналісти і єдність – це дуже різні речі.

- А чому, до речі, у нас кожен націоналіст сам по собі?

- Хочете вдатися у філософські проблеми? Це питання нації. У нас як мінімум 300 років немає своїх власних інструментів державності. Відповідно, держава, інституції, система, відчуття спільності, спільнота розбиті в цій нації. А якщо говорити про реальну державність, то ми її не маємо, вибачте, вже 800 років. Фактично з часів монгольської навали. Тому це не могло не сказатися на відсутності єдності. І це переслідує українців сторіччями. Ми мали Руїну, ми мали, м’яко кажучи, неконсолідовану позицію національних сил під час громадянської війни 1917-1918 років. Так, потім була фігура полковника Євгена Коновальця, і за нього все було позитивно. Він організував і справді об’єднав націоналістів. Ми пам’ятаємо, що ОУН – це об’єднання великої кількості дрібних націоналістичних організацій. Але ці сили були центробіжні. Тому українцям в цьому питані складно. Треба пройти відповідний етап, і його можна пробігти досить швидко.

- Яким чином?

- Успішністю національного проекту. Якщо національний проект буде на 100% успішним, якщо він буде на 100% відвертий і потужний, то українці дуже швидко змінять міркування. В першу чергу, все залежить від лідера. Ми можемо скільки завгодно говорити про демократію і плюралізм, якщо ви бачите успішну фірму, то вона не тому успішна, що кожен працівник успішний, а тому, що у неї є успішний менеджер, лідер, диктатор, як завгодно називайте. Хто такий Стів Джобс? Всі чудово знають його манеру роботи. Якщо ми бачимо успішну державу, будь-який успішний культурний проект, ви побачите людину-візіонера, лідера, харизматика на початку. Він може відійти, померти, піти на пенсію, але він закладає основу держави. У США більше за батьків-засновників здійснив Вашингтон. Його кристально чесна позиція і виховала те розуміння святості конституції, розуміння святості закону. Лідерський принцип існує, і весь успішний світ у всіх сферах життя побудований на ньому. Тому проблема українців – багатогетьманство, через яке інші інституції були послаблені.

Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Повертаючись до теми об’єднання – який врешті сенс був у тому маніфесті?

- У березні місяці, коли проголошувався маніфест, внутрішні зв’язки, внутрішня, умовно кажучи, симпатія, відчуття єдності націоналістичного руху було в рази менше, ніж воно є станом на вересень 2017 року. Треба було дати можливість пройти разом якийсь шлях. Треба було проводити спільні акції, спільну боротьбу, ухвалювати спільні консолідовані рішення. Тоді з’являється перша справжня щирість, тоді з’являються відчуття команди і відчуття спільної мети, за великим рахунком.

- Що це значить? Що цієї осені ви готові вийти разом і проголосити про створення спільної платформи?

- Буде некоректно, якщо я буду говорити про це зараз сам. Є три різні структури, і я представляю всього-на-всього одну з них. Я вважаю, що у будь-якому разі наступні вибори пройдуть під знаком об’єднаних націоналістів і будуть переможними в першу чергу для об’єднаних націоналістів. Для націоналістів і фронтовиків, скажімо так.

- І все-таки важко уявити, що під гаслами однієї партії можуть бути такі різні лідери, як Тягнибок, Білецький чи Тарасенко.

- Я вважаю, що і Тягнибок, і Білецький, і Ярош, взагалі кожен націоналіст повинен раніше чи пізніше зайняти своє місце. Я готовий.

- Тобто ви готові поступитися власними амбіціями?

- У мене, безумовно, є амбіції. Але я чудово розумію, що спільна перемога значно краще відповідає моїм амбіціям, ніж відчувати себе якимось місцевим отаманом або лідером чогось. Я за об’єднання зусиль українців, за спільні дії і спільну перемогу. Я буду, і я про це кажу завжди на всіх виступах, дисциплінованим членом цієї структури.

- Яка може бути підтримка у такого об’єднання націоналістів?

- Я думаю, що сміливо можна сподіватися на 10-15% без надзвичайно потужних зусиль з нашої сторони. Але ми будемо робити максимальні зусилля і сподіватися на більше.

- Знову ж таки, через втому від тих сил, які є зараз, чи чому?

- Не в останню чергу через втому від всієї системи і від відчуття безвиході. Тобто всі чудово розуміють, що зміна Порошенка на Тимошенко, відверто кажучи, в цій парадигмі не змінить нічого, крім прізвищ.

- На минулих парламентських виборах до Верховної Ради пройшла енна кількість комбатів, ви у тому числі. Але хіба це щось змінило?

- По-перше, багато – це скільки? Чотири чи п'ять на 420 чоловік? Почнемо з простого. Це не настільки багато в чисельному вимірі. По-друге, я не хочу обговорювати дрібні деталі, але чи справді там було багато комбатів? Не на папері, а людей, які мають реальне відношення до війни, солдат і перемоги?

- Навіть так?

- Я думаю, що небагато.

- З цим зрозуміло. Які тоді у вас очікування на цей політичний сезон? Цієї осені ми очікуємо на ухвалення чималої кількості важливих реформ (інтерв'ю записувалося до ухвалення Верховною Радою освітньої, пенсійної та судової реформ, - "Апостроф").

- Кожна з цих реформ – це окрема тема інтерв’ю. Ці реформи в Україні на цю хвилину, в яку обгортку вони не будуть загорнуті, будуть просто елементарно дешевою профанацією. Вони потрібні виключно для внутрішньополітичного життя, тобто для того, щоб брехати людям про те, що "ми проводимо реформи". Але реформи приводять до того, що "воз и ныне там". Тобто, з іншого боку, це необхідність проведення таких псевдореформ. Вона витікає з того, що цій владі треба жебракувати і побиратися у МВФ, США, Євросоюзу і так далі. А вони хочуть бачити якісь формальні ознаки оздоровлення організму, за які будуть видаватися реформи. Чому я так кажу? Не будемо копатися в самих реформах, давайте подумаємо про процедуру їх ухвалення. Є величезна держава США. Ми пам’ятаємо, скільки списів було зламано довкола [реформи] Obamacare, яка фактично стала на вісім років головним питанням США. Вона розділила суспільство, визвала величезну суспільну дискусію, змінювалася роками, змінившись до невпізнанності від початкового проекту до кінцевого результату. І зараз наступний президент піднімає прапор боротьби з попередньою реформою.

Медицина, освіта, пенсійна реформа (про земельну взагалі мовчу) – це опорні стовпи будь-якого державного будівництва. А ми хотіли за дві доби, за два засідання Ради провести дві реформи, які можуть стати, умовно кажучи, діамантом в короні будь-якого президента? Якщо президент якоїсь країни зробить успішну освітню реформу, він через це залишиться в підручниках історії. А ми хочемо ці реформи обговорювати протягом навіть не одного пленарного тижня. Принаймні освітня реформа – більше 1700 правок. І ми хочемо за них проголосувати за добу? Такий підхід не може бути нічим, крім профанації. Ми маємо чудову реформу патрульної поліції, яка значно менше зачіпає середнього громадянина, ніж пенсійна реформа, освіта або медицина, але ми бачимо, що це є не стільки серйозним покращенням, наприклад, для безпеки звичайного громадянина, скільки гарною картинкою для Facebook. А для мене поліцейський – це система безпеки звичайної людини на вулиці в першу чергу, а не те, в якій формі вдягнений, скільки котів він зняв за тиждень і скільки на це дали американці, канадці й інші коштів. Тому от вам моє ставлення до реформи. Я вважаю, що до таких речей просто вкрай небезпечно підходити з такою просто цинічною профанацією.

"Реформи в Україні на цю хвилину, в яку обгортку вони не загорнуті, будуть просто елементарно дешевою профанацією. Вони потрібні виключно для внутрішньо політичного життя, тобто для того, щоб брехати людям про те, що "ми проводимо реформи", - відзначив Андрій Білецький Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Як тоді треба проводити подібні реформи? Шляхом загальних обговорень, слухань?

- Абсолютно точно. Країна повинна поставити перед собою якісь конкретні завдання. Освіта – це розвиток людського потенціалу. Людський потенціал – це зараз головне багатство будь-якої країни. Не нафта. Ми робимо абсолютно чергові незрозумілі дикі кроки, які не призведуть рівним рахунком ні до чого. У нас величезна вікова яма. Ми маємо величезне зниження працездатного населення, і воно знижується з кожним роком. Вихід ще на два роки пізніше людей на роботу фактично поставить країну поза звичайною конкуренцією взагалі у світі. Систему початкових профтехучилищ як збираються відновлювати? Ніяк, це абсолютна профанація. Що робити з тим, що у нас під 60% молоді отримують вищу освіту, а потім з тієї молоді 10% працює фахово? Навіщо тоді вона її отримує?

- Мабуть, тому прем’єр нещодавно й обмовився, що не всім вища освіта і потрібна.

- Можливо, і не всім, якщо ми не збираємося будувати всю економіку на ІТ-секторі. Але ми збираємося на ньому будувати. Тобто безпланово, безсенсово говорити: а давайте буде 12 класів, давайте ми 5 пропустимо, а буде 6 і 7. Це пальцем в небо, це несерйозно абсолютно.

Медична реформа. Чи можна підходити до частково платної медицини без серйозного обговорення з населенням, чи можна підходити до таких речей без розуміння соціального стану, економічного стану населення в країні, без повноцінної оцінки, що це буде для найбідніших українців, що це буде для середнього класу і так далі? Ці оцінки зроблені? Взяти західне лекало – це півсправи.

Ми можемо потрапити у величезну біду, яка буде більшою бідою, ніж війна на Донбасі, для населення країни. Я не бачу варіантів розвитку, коли так нахрапом проводяться такі речі. Тим більше, без суспільного обговорення. Зараз, якщо ви подивитесь на ці реформи, знаєте до чого вони в більшості своїй зводяться? До того, щоб зменшити навантаження на державний бюджет і перекласти це на населення, яке, вибачте, вже саме прогодувати за великим рахунком себе не в змозі в такій економічній ситуації, яка створена в країні. Це головне гасло реформи, воно підходить і МВФ, і українській владі, абсолютно всім. Воно не підходить тільки одним – українцям.

Тому на що я можу очікувати у цьому політичному сезоні? Ми пам’ятаємо, чим закінчився останній пленарний тиждень попередньої сесії. Був розгляд питань з недоторканності депутатів. Вулиця, "Національний корпус" в першу чергу, створювали тиск в цій ситуації. І ми бачимо різницю, коли не було тиску вулиці, всі три подання були відкинуті. Наступного дня все-таки подання було хоча б частково задоволене. Це показало, що вулиця як інструмент, на жаль, працює. Хотілося б, щоб не треба було звертатися до цього, але цій системі він необхідний, як постійне відчуття…

- Майдану?

- Меча, який висить над головою. Тому почалося все з недоторканності. Але в останній день Ради прийшла ще одна подія. Була зібрана необхідна кількість підписів депутатами-націоналістами, ми теж брали у цьому участь, внесення змін до Конституції щодо депутатської недоторканності. Всі фракції, кожен політик про це дуже голосно заявляв, президент робив на цьому дуже гарну картинку влітку, а ми зібрали підписи і тепер маємо реально розгляд законопроекту щодо зняття депутатської недоторканності.

Вони зараз будуть пробувати це не ухвалити, але ми будемо тиснути. Але мова йде про тільки одну з декількох необхідних дій, коли влада – це не можливості, а в першу чергу обов’язок створення такої системи. І твої великі права як депутата, президента, міністра врівноважуються твоїми величезними обов’язками.

Наступним кроком паралельно зі зняттям депутатської недоторканності має йти, за моїм глибоким переконанням, закон про імпічмент президента. Зараз реального інституту імпічменту президента в країні не існує. Тобто він взагалі фізично неможливий. По-перше, він надзвичайно складний, адже три чверті депутатів повинні проголосувати за зняття президента з посади. По-друге, його також фактично неможливо провести через правову колізію з тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради, яка є частиною механізму імпічменту, власне кажучи. Тільки питання в тому, що Конституційний суд визнав закон про тимчасові спеціальні і слідчі комісії неконституційним. А порядок їх діяльності визначається виключно законом. Відповідно, щоб здійснити процедуру імпічменту, треба виконувати норми закону, якого немає.

Ми пропонуємо значно спрощений інститут імпічменту. Ми пропонуємо введення такої форми, щоб імпічмент могли реалізувати не тільки через парламент і депутатів. Адже майже кожен президент має якщо не більшість, то значну частину депутатського корпусу під собою та й інші важелі впливу. Так от, ми пропонуємо такий механізм, як референдум і спрощення референдуму в цьому плані. Для того, щоб народ міг ініціювати і сам проголосувати за зняття того, кого він поставив на цю посаду.

- Є ж такі інструменти, як петиція. Це не є спрощеною системою?

- Безумовно, не є спрощенням. Який сенс від петиції? Петицію президент може відкинути, це його президентське право. Петицію, таке враження, взагалі робили за принципом: "Дивіться, у Обами є на сайті така штука, як петиція, давайте для себе введемо, щоб виглядати більш демократичними". Це, знову таки, більше з області піару, ніж з області закону. Тому залишимо петицію в спокої. Нам потрібен референдум, і нам потрібне спрощення, щоб не три чверті, а дві третини депутатів голосували.

"Нам потрібен референдум, і нам потрібне спрощення, щоб не 3/4, а 2/3 депутатів голосували", - каже Андрій Білецький Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Референдум потрібен саме з питання імпічменту президента?

- Так, але не можна проводити імпічмент президента мінімум перші два роки. Президент має мати можливість проявити себе. Але за два роки, на екваторі, країна може спитати тебе, чи правильним курсом ти справді йдеш. І тоді ми побачимо реальну картину, а не віртуальну. Це те питання, яке буде вимагати змін до Конституції. Відповідно, воно буде вимагати знову збору підписів двох третин депутатів. Це складна справа. Наприклад, ці підписи збиралися фактично з початку цієї каденції. Але, я думаю, спробуємо максимально пришвидшити.

- То це ваша мета на цей політичний сезон?

- Перше завдання – це запустити процес реально ухвалення закону про зняття депутатської недоторканності. У ключі того, що депутат недоторканний в сфері його політичних справ, але в кримінальних справах, що завгодно - шахрайство, вбивство, ДТП в п’яному вигляді або щось інше - він повинен нести відповідальність як кожен громадянин. Так, депутат повинен мати можливість не переслідуватись за політичні речі. Але кримінальний злочин – це кримінальний злочин. І тут він – звичайний громадянин України.

Друге – запустити процес реального механізму імпічменту президента. Той закон, який дасть можливість нації елементарно зробити хоч трохи підзвітним президента.

Третє, як на мене, питання, що назріло, – це питання денонсації договору про дружбу та співробітництво з Російською Федерацію. Він тягне за собою величезну купу інших речей, тому його треба денонсувати. Треба денонсувати договір, наприклад, про спільне використання Азовського моря. У нас є (нам не говорять про це), крім вже всім зрозумілих Криму і Донбасу, військової проблеми, величезна проблема використання Азовського моря через побудову Керченського мосту. Ми довго сміялися, але вони його будують. Вони фактично перекривають судноплавство в Азовському морі. У нас є величезне питання внутрішньої терористичної війни Російської Федерації, в прямому сенсі цього слова, на вулицях українських міст, з чого ми починали інтерв’ю. І при цьому всьому ми маємо купу договорів про дружбу і співробітництво. У нормальної країни не може бути таких речей.

- Як вирішить наші проблеми подібне розірвання відносин?

- Це не розірвання поки що відносин, вибачте, це розірвання як мінімум договору про дружбу і співробітництво, з купою прикордонних актів і тому подібних речей. Це називається шизофренія, коли, з одного боку, ми стріляємо і воюємо з Росією, а, з іншого боку, ми – друзі, виявляється, і спільно використовуємо, наприклад, наші територіальні води. Це величезна проблема. Зрозуміло, що у цієї влади така шизофренія, тобто роздвоєння особистості, є нормою. Тобто, з одного боку – "прощай, немытая Россия", а з іншого – "здравствуй, Липецкая фабрика". Але факт залишається фактом. Це їх особисті психологічні проблеми. Але у держави їх не повинно бути. Тому я вважаю, що це питання стратегічне, яке варто порушити і яке варто однозначно в цьому політичному сезоні ухвалити.

Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Новости партнеров

Загрузка...