Президент Петро Порошенко пропонує закріпити в преамбулі Конституції України незворотність курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Своїми роздумами про сутність законопроекту і про те, навіщо він знадобився президенту, з Апострофом" поділився асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Якщо парламент буде визначати основи, Кабмін забезпечувати реалізацію, а президент виступати гарантом курсу України на членство в ЄС і НАТО, то наслідки для нас можуть бути найнесподіванішими.
Проект закону про внесення змін до Конституції України – всього одна сторінка тексту – пропонує закріпити саме таку відповідальність за владними інститутами в країні. Будучи ухваленим, це стане своєрідним українським ноу-хау побудови зовнішньополітичного курсу. Тим більше що в преамбулі Конституції буде міститися чисто академічне і вельми суперечливе поняття "європейська ідентичність", яку наш парламент буде навіщось підтверджувати. Ідентичність людини не потребує підтвердження парламенту так само, як і курс на зближення з НАТО і ЄС не потребує клятвених конституційних обіцянок.
Президент може ініціювати зміни до Конституції. Не виключено, що він зможе навіть домогтися їх ухвалення. Чого президент не може – або не зміг – так це домогтися вступу країни в НАТО чи в ЄС. Сумнівно й те, що ми хоча б наблизилися до такого вступу за підсумками останніх чотирьох років. Тема змін до Конституції покликана підсолодити гіркоту реального стану справ у зовнішній політиці України і, на жаль, створити видимість руху в Європу.
Складнощі нашого "курсу на членство в ЄС і НАТО", який пропонується визначати, забезпечувати і гарантувати, пов'язані з зовсім іншими обставинами, ніж формулювання статей Конституції. Україна залишається недемократичною, не зовсім правовою, малопередбачуваною державою з низькою ефективністю – і в такій якості поки мало цікавить тих, кого ми називаємо "союзниками". Як тільки нам вдасться щось по-справжньому в цих відносинах змінити, шанси на членство в НАТО і ЄС різко зростуть. До речі, попутно потрібно розуміти, що членство в НАТО може потребувати інших кроків, ніж членство в ЄС. Це різні організації в дуже багатьох відносинах, і ціла низка країн, будучи учасником в одній, відмовлялася від членства в іншій. Чим ми будемо керуватися, якщо зближення з НАТО вимагатиме кроків, які віддаляють від ЄС, наприклад, підвищення військових витрат? Легкість і безтурботність формулювань пропонованих конституційних змін красномовно говорять про те, що подібні питання серйозно не розглядалися.
Що поміняють конституційні зміни у роботі парламенту, президента чи уряду? Хто буде визначати, чи відповідає те чи інше рішення "курсу на членство"? Критерії самих НАТО та ЄС носять досить загальний характер: НАТО вимагає від майбутніх членів тільки демократичності та прихильності в Європі. ЄС трохи суворіший в цьому відношенні й до демократії додає правову державу, ринкову економіку та повагу до прав людини. Але всього цього ми і так хочемо, уже досить давно й недостатньо успішно.
А далі відкриваються ще одні двері, за якими стоять інтереси країн-членів ЄС і НАТО. Адже досягнувши відповідності критеріям членства, країна, яка на нього претендує, повинна отримати підтримку тих, хто вже вступив, нехай навіть і не вносячи змін до конституцій. Це не завжди просто. Чи буде нова редакція Конституції означати, що ми зобов'язані, наприклад, піти на будь-які поступки Будапешту в питаннях мови? Якщо так, то вже на наступний день можна зіткнутися з нескінченною низкою вимог і побажань з боку країн членів НАТО і ЄС, виконувати які парламент, уряд і президент будуть зобов'язані. А якщо в якомусь недалекому майбутньому хтось із європейців запропонує нам обіцянку членства в ЄС в обмін на те, що ми змиримося з анексією Криму? Є базові цінності і фундаментальні національні інтереси: вони і повинні бути зафіксовані у Конституції. Уся решта – це інструменти.
Є щось відчайдушне в спробах висікти на камені зовнішньополітичні орієнтири. Світ дуже мінливий: за останні роки, хто як не ми, зміг це відчути найкраще. Немає нічого вічного в міжнародній політиці, тільки інтереси, якщо, звичайно, їх вдалося сформулювати. І НАТО, і ЄС – це всього лише інструменти захисту таких інтересів, а зовсім не самоціль і тим більше не маркер ідентичності. Є країни в Європі, які зробили вибір не вступати або навіть вийти з ЄС – і ніхто не ставить під сумнів їхню приналежність до європейської цивілізації.
Позбавлення зовнішньої політики інструментальності нечасто йде їй на користь.
Ще одна пропозиція президента стосується вилучення пункту 14 розділу "Перехідні положення". Мова там йде про використання існуючих військових баз на території України – мабуть, найпростіша і найзрозуміліша з конституційних змін, запропонованих президентом.
Ситуація, в якій ми опинилися, занадто складна, і прості рішення працювати в ній не будуть. Вони можуть спрацювати в передвиборній гонці, але навіть там все досить складно для таких простих прийомів. Перетворення на правову демократичну державу – зокрема за допомогою чесних виборів без зайвих трюків – найкраща гарантія європейської ідентичності.
