Уміння перевзуватися в повітрі - найважливіша навичка українських політиків, від якої залежить тривалість їхньої кар'єри. Тому переходи з партії в партію - цілком звична справа, яка мало кого дивує. Однак завжди цікаво стежити за тим, як наші можновладці переходять з умовно "патріотичних" політичних сил в ряди ідеологічних антагоністів. На даний момент в Україні є два найпопулярніших проекти, які на папері представляють абсолютно різні ідеології - "Європейська солідарність" з націонал-патріотичного табору та "Опозиційна платформа - За життя", де, незважаючи на внутрішні конфлікти, приміряють на себе роль спадкоємців покійної в бозі "Партії регіонів". Уявна різниця в поглядах не заважає окремим представникам тієї ж ЄС переходити до лав "ворогів" і прекрасно себе там почувати або ж робити кульбіти в зворотному напрямку. Це наочно продемонстрували і місцеві вибори. "Апостроф" розповідає про найпомітніших мігрантів останніх років. Це лише найяскравіші приклади - насправді таких випадків набагато більше.
Корисна мімікрія мера Атрошенка
16 січня 2014 року Верховна Рада руками проголосувала за цілий пакет законів, які увійшли в історію як "диктаторські". Незабаром після цього вони були скасовані, а багатьом депутатам, що голосували, довелося виправдовуватися. У деяких з них це вийшло дуже добре. Наприклад, у нинішнього мера Чернігова Владислава Атрошенка, який теж був серед тих, хто голосував "за" і вийшов з "Партії Регіонів" лише 19 лютого, коли "біло-блакитний" човен вже стрімко тонув. "Події останніх двох з половиною місяців продемонстрували особисто для мене наступне. Люди вийшли на вулиці по всій країні, перш за все, через колосальний рівень корупції в державі, тотальне чиновницьке свавілля, колосальний, протиправний фіскальний тиск на малий і середній бізнес", - розповідав Атрошенко.
Уже восени 2014 роки він став відповідальним за хороший результат для "Блоку Петра Порошенко" в Чернігівській області на парламентських виборах (в цьому регіоні у нього є бізнес-і медіа-активи). Із завданням він впорався цілком успішно і пройшов в те ж скликання Верховної Ради, перемігши на 206 окрузі, але у фракцію його все ж не включили - надто вже одіозна фігура.
А вже через рік Атрошенко пішов на вибори мера Чернігова від БПП і виграв їх, здолавши ще одного колишнього "регіонала" і тодішнього керівника міста Олександра Соколова. У червні 2017-го Петро Олексійович навіть нагородив Атрошенка орденом "За заслуги" III ступеня.
Із "зеленою" владою колишній "регіонал" дружить вже не так тісно, розуміючи, що має в своєму місті досить міцні позиції. На останніх місцевих виборах він балотувався в мери вже від власної партії "Рідний дім" - виграв у першому турі, а його партія набрала більшість в міськраді. Тому кульбіти Атрошенка приносять свої плоди.
Владислав Атрошенко
Тихі забіги Ігоря Райніна
Колишній глава Адміністрації Петра Порошенка Ігор Райнін ніколи не належав до яскравих політиків. Він - тихий функціонер з прекрасно розвиненим чуттям, який завдяки цьому ось уже 20 років примудряється залишатися на плаву. Втім, спостерігати за його кульбітами все одно цікаво.
У серпні 2016 року Порошенко призначив Райніна главою своєї Адміністрації, замінивши Бориса Ложкіна. Декого таке рішення здивувало, оскільки в широких колах про нього було відомо не так вже й багато, хоча на той момент Райнін вже майже два роки займав високі посади - спочатку заступника глави АП, а потім керівника Харківської обладміністрації. Втім, для Порошенка, який фактично був єдиновладним правителем своєї Адміністрації, такий непомітний її "керівник" прекрасно підходив.
У наступні кілька років Райнін слухняно виконував покладені на нього функції, не випинаючи себе на передній план, а після поразки Петра Олексійовича на виборах так само тихо подав у відставку і розчинився на цілих півроку. Поки в листопаді 2019 року в ОПЗЖ не оголосили, що Райнін обраний головою партійного осередку в Харківській області.
У мережі навіть виклали відео з закритої зустрічі, на якій Райнін стоїть по швах і ввічливо дякує своєму новому патрону Юрія Бойку "за довіру".
Забавно, що колишні соратники Райніна по БПП тут же назвали його "п'ятою колоною Кремля", яку ретельно зберігали та просували для "дискредитації діяльності команди екс-президента". Звучить досить дивно, але в "Європейській солідарності" ніколи не були сильні логікою, віддаючи перевагу силі голосових зв'язок. Сам же Райнін традиційно від коментарів відмовився, вважаючи за краще продовжувати свою тиху, але досить прибуткову роботу вже на нового господаря.
Зростання самосвідомості Олексія Гончаренка
Один з найяскравіших представників нинішньої "Європейської солідарності" - Олексій Гончаренко. Він любить говорити багато і агресивно, вміє вставити кілька гострих висловлювань, а також спеціалізується на президенті Володимирі Зеленському, влаштовуючи шоу під час кожного приїзду гаранта в парламент. Все це, зрозуміло, чистісінькою українською мовою.
Спостерігати за цим подвійно забавно, якщо згадати, що ще 8-9 років тому Олексій Гончаренко був одним з найперспективніших членів "Партії регіонів" і мріяв про славне майбутнє російської мови в Україні. "Моя точка зору, що російська мова повинна бути другою державною. Вважаю, що рано чи пізно це станеться. Хотів би, щоб це зробила Партія регіонів. Більше того, я вас запевняю, що ми з вами це застанемо, що призведе до того, що життя в Україні заспокоїться", - говорив Гончаренко в інтерв'ю "Українській правді" в 2011 році.
Прогнозист з Гончаренка виявився такий собі, але мінливість епох син колишнього мера Одеси Олексія Костусєва відстежує вельми чутливо. Уже восени 2014-го він був обраний до парламенту від "Блоку Петра Порошенко", а заодно поміняв погляди на ситуацію з російською мовою в Україні - тепер його вже ніхто не утискає. Сам же нардеп пояснює це тим, що в "2014 році він вибрав Україну".
Агітація "Партії регіонів"
Під час місцевих виборів спливли й інші цікаві персонажі, які мігрували - тільки у зворотний бік. Наприклад, Олег Корбан, який був першим заступником голови Київської ОДА за часів Порошенко, зараз вже став депутатом до Київської облради від ОПЗЖ. В партію Медведчука переметнувся депутат Вінницької облради Сергій Ткачук, який представляв партію ЄС. До слова, цікаво, що його батько - Геннадій Ткачук - в минулому скликанні Верховної Ради був у БПП. І таких прикладів - чимало. Але це нікого не бентежить...
Українські партії живуть без ідеології. Це наша проблема
Переходи з проекту в проект навіть за умов різниці ідеологій трапляються всюди. Наприклад, в грудні 2019 року вся американська преса сурмила про те, що законодавець-демократ Джефф ван Дрю вирішив перейти в Республіканську партію. Це було дійсно значуща подія національного масштабу, з сенатором навіть зустрічався президент Дональд Трамп. При цьому в США кожен, хто переходить з одного стану в інший, розуміє, що зворотного ходу немає - це дорога в один кінець, оскільки назад тебе вже не візьмуть.
В Україні все інакше: ти можеш спокійно змінювати забарвлення по кілька разів за політичну кар'єру і ніхто з колег на тебе косо не буде дивитись, оскільки кожен розуміє, що завтра може опинитися на твоєму місці. Та й яка, в цілому, різниця? У чому відмінність "Європейської солідарності" від "Голосу"? Та ж "Слуга народу" трохи більше центристська політична сила, а ОПЗЖ займає спорожнілу в Україні нішу "лівих". Але весь ідеологічний базис наших парламентських партій можна виразити одним реченням: "Ми за все хороше і проти всього поганого".
Перехід до ідеологічних супротивників викликає трохи більший резонанс, але за великим рахунком всім все одно. Завжди можна випустити кілька програмних заяв і пояснити, що тебе просто не так зрозуміли. А насправді ти завжди засуджував агресію Росії або навпаки - виступав за тісні взаємини та надання особливого статусу Донбасу, а Крим був не таким вже й українським. Якщо у тебе є гроші на хороших піарників і доступ на загальнонаціональні канали - така схема цілком спрацює: приклад того ж Іллі Ківи, який ще кілька років тому був активним учасником "Правого сектора", а потім перетворився на "соціаліста" і учасника ОПЗЖ - тому яскраве підтвердження.
Поки політичні партії в Україні будуть жити від виборів до виборів, змінюючи вивіски кожні кілька років в залежності від кон'юнктури, рівень нашої політики залишатиметься так само низьким. Який сенс турбуватися про чистоту партійного бренду, якщо ти в будь-який момент можеш поміняти назву і заново продати себе електорату? Ніякого, а тому сьогодні наші можновладці можуть творити все, що душі завгодно, а завтра буде завтра. Там і розберуться - головне, щоб гроші були.
