22 січня, на День Соборності, президент Володимир Зеленський повідомив про подання до парламенту проєкту закону №10425 про множинне громадянство. Утім, далі про цю тему говорити перестали, вочевидь, через низку серйозних викликів, які пов’язані з цією ініціативою. Адже громадянство – це угода між людиною і державою, тож у них обох є взаємні права та обовʼязки. Якщо говорити про обов'язки громадянина, то зараз найбільш актуальним лишається обов'язок захищати Батьківщину й сплачувати податки. Відтак, перше запитання, яке виникає до законопроєкту про множинне громадянство: а які обов'язки в Україні матимуть ті люди, які постійно перебувають в іншій державі? Чи підуть вони захищати Україну? Чи платитимуть податки?На ці питання в авторській колонці "Апострофу" відповіла аналітикиня Центру спільних дій Оксана Заболотна.
Громадянство й гроші
Якщо людина перебуватиме за кордоном, не сплачуватиме податків і зборів, то вона, фактично, не виконуватиме свої обовʼязки. Але водночас, оскільки вона вважатиметься громадянином України, держава повинна буде платити їй пенсію, соціальне забезпечення, дбати про освіту й медичні послуги.
Очевидно, не всі люди, які матимуть українське громадянство, будуть цим користуватися. Але, наприклад, медичні послуги в Україні можна отримати досить швидко і якісно, особливо у великих містах. Щодо вищої освіти, то наразі цю опцію використає небагато людей. Та після реформ це може змінитися.
Щодо виплати пенсій, то закордонні громадяни зможуть оформити та отримувати пенсії в Україні. І тут є проблема. Зараз в українському бюджеті – величезна діра, зумовлена, перш за все, війною. Але ми й в довоєнні роки витрачали дуже багато грошей саме на соцвиплати.
Читайте: Множинне громадянство та історичні землі: чому ідеї Зеленського розбиваються об невирішені проблеми
Дуже важливо, що вислів “більше громадян України” не потрібно сприймати просто як “більше людей, котрі можуть брати участь у виборах”. “Більше громадян України” означає більше навантаження на бюджет.
Громадянство й політичні права
Більшість прав, які викладені в другому розділі Конституції, стосуються прав людини загалом. Це право на життя, повагу до гідності, на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, таємницю листування.
Але є окремі права, які стосуються виключно громадян України. Це, наприклад, право на свободу об'єднуватися в політичні партії та громадські організації, право на мирні мітинги й збори, право брати участь в управлінні державними справами, голосувати на всеукраїнському й місцевому референдумах. І ключове – право обирати й бути обраними до органів державної влади й місцевого самоврядування.
Зараз у Конституції є обмеження: якщо людина хоче бути кандидатом у народні депутати, то вона має жити в Україні протягом останніх пʼяти років. Чому саме так? Коли в 1996 році ухвалювали Основний Закон, то привʼязувалися до терміну 5 років проживання, бо багато кандидатів набули громадянство не в 1991 році, а 1992 чи 1993 роках.
Взагалі варто було би привʼязатися не до проживання, а до перебування у громадянстві. Це б відкинуло суперечки щодо ситуацій, коли кандидатом на виборах стає людина, яка перебуває в країні останні пів року.
Ця проблема загострилася після вторгнення, тому що виїхало багато громадян. Зараз вони живуть за кордоном. Та коли повернуться в Україну, то не зможуть бути кандидатами на виборах, бо вони не мешкали в України протягом останніх 5 років. Але це вже питання змін до Конституції.
Закордонні виборці – хто вони?
Наступне гостре питання: чи треба державі багато нових виборців, які в ній не живуть? Так, вони можуть бути патріотами України й мати з нею зв'язок. Але чому їхній голос має визначати долі людей, які тут мешкають?
Ми не можемо оцінити кількість таких виборців, бо не уявляємо, скільки іноземців захочуть отримати український паспорт. А їх може бути багато. Крім того, немає норми про те, що люди, які можуть отримати громадянство у спрощеному порядку, повинні мати якийсь звʼязок з Україною. Хотілося б дізнатися, чим керувався президент, коли подавав цей законопроєкт, адже потрібно бачити цифри: скільки людей справді хочуть набути це громадянство.
Не зайвим буде згадати про політичну відповідальність за вибір. В цій ситуації громадяни України, які не житимуть тут, не нестимуть політичної відповідальності за свій вибір.
Що ж до результатів виборів на закордонному виборчому окрузі, то вони рідко збігаються із результатами всередині країни. Так, на парламентських виборах 2012 року на закордонному окрузі найбільше голосів було у ВО “Свобода”. А на дострокових виборах до Верховної Ради у 2019 році найбільше голосів там здобула “Європейська солідарність”.
Які альтернативи?
В четвертій статті Конституції сказано, що в Україні існує єдине громадянство. І деколи, як аргумент проти множинного громадянства вказують на те, що в Україні воно заборонене. Але що саме мається на увазі під єдиним громадянством? Громадянин України не може мати паспорта іншої держави? Чи не може бути громадянства регіонів усередині країни, наприклад, АР Крим? Цю норму мав би розтлумачити Конституційний Суд.
Якою може бути альтернатива всім цим неоднозначним нормам? Наприклад, аналог такого інституту, яким у Польщі є карта поляка (документ, який підтверджує належність людини до польського народу – "Апостроф"). Це інструмент, який надає багато переваг для людей, котрі мають зв'язок з Польщею. Це і право спрощеного набуття громадянства, і певні економічні бонуси, як-от безоплатна вища освіта.
Це шлях, коли в людини залишається звʼязок із країною, і водночас немає надмірного навантаження на бюджет чи впливу на результати виборів.
Читайте: Німеччина спрощує отримання громадянства: що варто знати українським біженцям
