RU  UA  EN

Субота, 7 грудня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
23.50
Суспільство

Ліга Європи 2019/20: усі новости, результати, відео

В Україні все більше та більше людей відходять від Московського Патріархату

Віруючим не подобається, що УПЦ МП не визнала Росію агресором

Віруючим не подобається, що УПЦ МП не визнала Росію агресором Митрополит Луцький і Волинський УПЦ (КП) Михайло (Зінкевич) Фото: Район.Луцьк

П’ятидесятниця, або День Зіслання Святого Духа, одне з найбільших християнських свят. Як описує Святе Письмо, на п’ятдесятий день після Пасхи на апостолів зійшов Святий Дух. Апостоли почали говорити різними мовами, і розійшлися проповідувати по цілому світу, саме тому цей день вважається початком історії Вселенської Церкви. Напередодні свята Трійці, "Апостроф" зустрівся з Митрополитом Луцьким і Волинським Української Православної Церкви Київського Патріархату Михаїлом (Зінкевичем). Владика розповів нашому виданню, про те, як Святий Дух допомагав українцям на Майдані і допомагає сьогодні долати російського агресора, а також про те, про міжконфесійну співпрацю і про шанси української Церкви отримати визнання від Вселенського Патріарха.

- Владико, сьогодні П’ятдесятниця, коли Святий Дух зійшов на апостолів. Чи ви бачите дію Святого Духа в Україні?

- Коли єпископи описували Собори, то завжди писали: зволилося Духу Святому і нам. Сьогодні Дух Святий керує українцями. Ви думаєте, ми російську армію як перемогли? Зброєю? Ми не маємо остаточної перемоги, але ми їх зупинили, і навіть не в адміністративних кордонах Луганської і Донецької областей. У 2013 році не було армії. Що зупинило? Святий Дух і наша віра зупинили, піднялися всі. Нас що на волонтерів вчили? А всі почали допомагати армії. Це Дух Святий керував людьми, які стримали цей натиск. А потім вже появилася зброя, озброїли армію, появились добровольчі батальйони. І про цю дію Святого Духа говорять самі хлопці, які розповідають про чудо і не можуть пояснити речі, які там стаються. Тих чудес там так багато, що ми їх навіть не записуємо. Господь і до того часу керував Україною, зокрема, ми бачимо як відбувся Майдан.

- Чим до речі для вас був другий Майдан і як він змінив Україну і українців?

- Найперше сам Майдан – це той момент, який ми називаємо криком душі, і саме так його треба сприймати. І Майдан 2004 і Майдан 2013 років – це крик душі, що ми не можемо йти так, як ми йшли до того. Пригадую у 2005 році молоді люди пояснювали, що виходили на Майдан через несправедливість. Те, що тоді робила влада було несправедливо. Те саме стосується 2013 року. Люди визначились, куди вони хочуть йти і влада повинна слухати їх, бо джерелом влади є народ. Український народ хоче йти в Європу і завдання влади створити умови і виконати всі необхідні речі для того, щоб люди контактували з тією спільнотою з якою їм комфортно. Вони хотіли контактувати з європейською, а не російською спільнотою.

- Чи теперішні політики дослухаються до народу?

- Багато депутатів, які сьогодні у Верховній Раді – це ті, хто виходив на Майдан у 2004 році. Тоді вони були всі молоді, вони вийшли на Майдан і сказали: це несправедливо. Змінилися також і самі політики. До прикладу сьогодні немає сварки між прем’єром і президентом, чи прем’єром і головою Верховної Ради, тобто йде зміна.

- А чи прислухаються люди до Церкви і чи є вона сьогодні авторитетною для українців?

- Коли люди бачать несправедливість в суспільстві, то куди вони біжать? Їм залишається тільки одне – бігти до Бога. Тоді треба бігти до Бога і просити, щоб Господь десь надав терпіння, десь надав мудрості, десь надав сили перебороти все це.

- І коли ми вже говоримо про несправедливість, то вона також стосується самої Церкви. В Україні повинна бути єдина помісна Православна Церква із своїм Патріархом у Києві. Ми бачимо, як одна Церква є зі своїм народом, допомагає солдатам на фронті і тим, які повертаються із АТО, бере активну участь у волонтерстві. І є друга Церква, в якій також є достатньо порядних і добрих людей, але ідеологія самої Церкви – не допомагати армії, не підтримувати волонтерський рух, не говорити про Україну, не називати Росію агресором. Верховна Рада визнала Росію агресором, а УПЦ (МП) цього не підтримує. Ми були свідками того, коли в парламенті вшановували героїв, а делегація їхньої Церкви разом з Предстоятелем сиділа.

- Чи різні погляди на війну на Донбасі поглибили конфлікт між двома Церквами?

- Цей конфлікт не поглибився, оскільки протиріччя були і до війни. Війна лише викристалізувала хто є хто. До війни для багатьох людей не було великої різниці чи ходити до УПЦ КП чи до УПЦ (МП). В назві обидві Церкви мають слово Українська і Православна, і люди ходили туди, куди звикли. А війна змінила ситуацію. Зараз люди питають: якщо це Українська Православна Церква, то чому вона не допомагає воїнам? Чому їхніх військових капеланів немає на фронті і чому вони не називають Росію агресором? Чому вони не відспівують героїв, яких привозять вбитими з фронту?

В чому різниця між Київським і Московським Патріархатом? Обидві Церкви одинакові у вірі і обрядах, а різниця лише в тому, що ми стоїмо на державницьких позиціях, а Московський Патріархат стоїть на імперських позиціях.

- Невже у вашій єпархії були такі випадки, що священики УПЦ, які служать на цій території відмовлялися відспівувати героїв?

- Конкретно в моїй єпархії не було, але спочатку вони відмовлялися брати записки за загиблих воїнів, відмовлялися приймати в храмах записки за здоров’я тих, хто воює. Зараз вже ситуація трохи змінилася і в деяких храмах беруть, вже нема такої відкритої агресії. Раніше вони (священики УПЦ (МП) – Апостроф) казали: ви на фронті вбиваєте своїх побратимів, маючи на увазі росіян, агресорів, які приїхали на нашу територію. Це на їхню думку було гріхом. І люди почали відходити від тієї Церкви. До прикладу, Центр Разумкова, здається, проводив соціологічне опитування. На сьогоднішній день вірних УПЦ КП на Волині 56%, а УПЦ МП – 28%.

- Але ця статистика не перекроїла ситуацію з храмами…

- Самі люди відійшли, причому, це переважно міське населення. В селі люди просто перестали ходити в храми Московського Патріархату, а в містах, де є альтернатива – почали ходити до храмів УПЦ КП.

- А яка ситуація в інших єпархіях? Ви ж спілкуєтесь з іншими єпископами Вашої Церкви?

- Тенденція така: чимдалі на захід України, тим більше людей відходить від Московського Патріархату. В центрі і на сході України такий процес більш спокійний і тільки набирає оборотів, нема такої великої кількості переходів.

- Чи у вашій єпархії багато священиків–капеланів?

- Наші капелани ротуються на фронті, їздять туди по черзі. Сьогодні у нас вісім капеланів і троє з них постійно вже 2 роки служать в армії. В нас був один семінарист, який закінчив бакалаврат, пішов добровольцем на фронт і загинув. Тому наша Церква осторонь призову не стоїть.

В нас є також близько 10 священиків-волонтерів, які регулярно їздять на фронт. Сьогодні фронту в тій чи іншій мірі допомагає кожна наша єпархія, хтось активніше, хтось пасивніше, але немає байдужих. Допомагають всі.

- Скажіть, на вашу думку, як війна вплинула на Церкву і чи все таки Церква вплинула на війну?

- Якби держава звернула увагу на церковне питання і була б єдина помісна Православна Церква, то не було б ніякої війни в Україні, бо треба все-таки визнати, що частина тих, хто проти України воює на Донбасі є українцями. Там є не тільки регулярні російські війська, чи чеченці, які приїхали. Я впевнений, що не було б війни, якби була єдина помісна Православна Церква, тому що Церква своїм голосом не дозволила б створювати прецедент самої війни. Церква могла б бути таким стримуючим фактором проти агресії.

Якби була в Україні єдина Церква, то однозначно був би Крим наш. Те, що держава відмежувалася від церковного питання, дозволило комусь скористатися авторитетом частини Церкви і створити протистояння. Є навіть такі священослужителі, які беруть зброю, є навіть такі священослужителі, які служать снайперами в ДНР.

- А сама війна віддалила чи наблизила утворення єдиної помісної Церкви?

- Я б сказав, що вона загострила це питання, тому що всі почали розуміти, що церковне розділення – це поглиблення конфлікту в самому суспільстві. Є прихильники однієї і іншої Церкви. І ті, і інші довіряють своїм церковним керівникам.

- Ви нещодавно повернулися із зони АТО, що вас там найбільше вразило?

- Діти. Я поспілкувався там з дітьми-підлітками 10-14 років. Для них вже війна закінчилась перемогою України. Вони ще не знають, як це має виглядати. Вони знають, як падають снаряди, але не розбираються в політичних тонкощах. Ці діти живуть вже завтрашнім мирним днем. Люди похилого віку переживають найперше за те, щоби не стріляли. А люди середнього віку не мають впевненості в завтрашньому дні і не знають хто завтра до них прийде. Мене вразила віра дітей. Навіть під час бомбардувань, вони пробують щось вишивати, плести чи робити якісь малюнки.

- А які настрої щодо очікування завершення війни панують серед єпископів УПЦ КП?

- Київський Патріархат – це Церква українського народу. Все те, що відбувається в Україні і всі болі українського народу – це наші болі. По суті війна, як така вже закінчилась, але щоб остаточно її завершити ще не вистачає певних суб’єктивних моментів і для цього потрібен певний час.

- Чи має Церква якусь стратегію на період війни? І чи була ваша Церква готова до цієї війни?

- До війни ніхто не був готовий і ми в першу чергу. В нас поняття капеланства не було, як такого. В нас, якщо і були капелани, то це ті священики, які звершували своє служіння в лікарнях, в університетах, органах пенітенціарної служби. І то це були більше винятки, ніж конкретно напрацьована система. По-перше, Церкву не всюди пускають і ми ще тільки рухаємось до такого вузького служіння – різних видів капеланства. В цьому випадку в нас не було досвіду і ми просто реагували на запит суспільства.

- Розкажіть про співпрацю з іншими конфесіями в цьому капеланському служінні.

- Переважно кожна Церква працювала окремо, але були і спільні проекти, в яких ми спільно брали участь і вчились одні в одних. Найбільше і найчастіше співпрацювали з греко-католиками, маю на увазі чи капеланство чи волонтерський рух. І в 2004 році і в 2013 році православні УПЦ КП і греко-католицькі священики разом були на Майдані. Ми мали спільні богослужіння. Ту саму палатку використовували різні конфесії, координували дії для допомоги пораненим чи потребуючим. Крім того, є спільні заяви, які робила Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.

- А що крім спасіння людських душ стоїть сьогодні на порядку денному вашої Церкви?

- УПЦ КП очікує рішень Всеправославного Собору. Ми не є учасниками цього процесу на офіційному рівні, але ми є учасниками цього процесу на неофіційному рівні, тому що там вирішуються питання, які стосуються Київського Патріархату. Це питання, навіть якщо і не є в офіційному порядку денному, то його обов’язково обговорюватимуть кулуарно. Фактично стоїть питання надання Томосу новим автокефальним Церквам, які утворюються. Тут є питання не лише УПЦ КП, але також Македонської та Чорногорської Православних Церков. Грузинській Православній Церкві то дають автокефалію, то забирають. Не може такого бути. Автокефалія повинна даватися один раз чи повинна надаватися згідно обставин. Тобто тут повинні бути чіткі правила, яких зараз немає.

- Як, до речі, ставлення інших Православних Церков щодо надання автокефалії українській Церкві?

- Тут є дві головні думки: думка Московського Патріархату і думка Константинопольського Патріархату. І той, і інший мають своїх симпатиків. Дружні до Вселенського Патріарха найперше такі церкви як Єрусалимська чи Елладська. Натомість до Московського Патріархату тяжіють Сербська, чи Болгарська Церква. До Москви тяжіють Церкви із країн так званого соцтабору, тому що багато їхніх священиків навчалися в російських семінаріях. Є старі знайомства, контакти і вони проявляються сьогодні.

- А як на стосунках між різними православними Церквами позначилась війна в Сирії, яка серед іншого призвела до кризи в російсько-турецьких стосунках? Як відомо, саме на території Туреччини знаходиться Константинопольський Патріархат.

- Наш президент відвідував Туреччину і коли зустрічався з президентом Туреччини Ердоганом, то просив його, щоби він зі свого боку сприяв вивченню і вирішенню українського питання. Тому, що міжцерковні питання є не лише внутрішньо релігійними питаннями, але вони торкаються і міждержавних відносин. Російська держава використовує Церкву в своїх інтересах. Наприклад, зустріч Патріарха Кирила з Папою Римським, це ж було не лише церковне питання.

- Після Помаранчевої Революції були активні спроби з боку президента Віктора Ющенка і УПЦ КП домогтися від Константинопольської Церкви Автокефалії.

- Президент Порошенко також вже їздив до Вселенського Патріарха і піднімав це питання, заявивши про те, що позиція України є послідовною. Наша теперішня влада розуміє, що якщо буде в Україні єдина помісна Церква, то дуже швидко консолідується все суспільство. На сьогоднішній день Вселенський Патріарх вивчає це питання, каже: "давайте розмовляти", але на сьогоднішній день немає його чіткої позиції і її не буде, поки не закінчиться Всеправославний Собор.

- Які виклики сьогодні стоять перед Православ’ям, які варто було обговорити православним?

- Питання, яке сьогодні варто було б підняти на поверхню, це життя у вірі, треба не просто вірити у Бога, а жити по-Божому. Багато християн не живуть згідно того, у що вірять, а живуть по-своєму і тоді приймають якісь закони чи постанови, які вони не повинні були б приймати, як віруючі народні депутати.

- Чи може Церква вплинути на такі речі? Чи можете ви подзвонити, наприклад, депутату і сказати: що ви робите? Це ж не по-Божому.

- Я дзвонив тим депутатам, яких я знаю, коли стояв Майдан і казав: "позиція Церкви ось така, тому візьміть її до уваги, не зважаючи на ті інтереси, які ви маєте". Я не скажу, що вони стовідсотково слухали Церкву, та й я не по всіх питаннях дзвонив. Але в пікові моменти, ми переписувалися smsками, я розпитував що там.

- Чи ваша Церква ставить собі загалом завдання виховати чи перевиховати політиків?

- Церква і повинна цим займатися. До Церкви зараз багато питань, тому що в Радянському Союзі казали, що Бога немає і не потрібно жити по Божих законах. Тепер суспільство сприйняло, що Бог є і тепер священослужитель бере участь у всіх заходах, але суспільство ще не прийняло священика як мораліста. Це черговий виклик для Церкви – бути для суспільства взірцем моралі. І тому Церква сама також очищається, в тому числі і від людей випадкових.

- Тобто в Церкві теж є своєрідна "люстрація"?

- Це така люстрація без комісій. Церква самоочищається через рішення Священного Синоду, відлучення деяких мирян, зняття з кафедр архієреїв чи позбавлення сану за неморальні речі. Тобто Церква очищається і виховує із своїх священиків моралістів суспільства.

- Чи важко священикам чи єпископам стояти перед спокусами світу. Коли духовенство контактує з політиками завжди є спокуса закрити на щось очі і дружити з тим чи іншим політиком, а потім наприклад отримати земельну ділянку для будівництва храму.

- Священики не кожен день потребують земельної ділянки і грошей на ремонт храму. Суспільство не слухає окремого священика чи єпископа. Тому навіть, якщо якийсь єпископ і промовчить, то інші єпископи скажуть, і скаже вся Церква, і саме це буде сигналом щодо того, як має поступити влада в тих чи інших моральних питаннях, наприклад в питанні корупції.

- Як Ви ставитись до того, щоб священнослужителі йшли у владу?

- Негативно. Ви назвали їх священнослужителями, а отже вони повинні священнодіяти, а не займатися державними справами. Якщо людина йде в державні справи, то вона державний службовець.

- Ви говорите, що держава має сприяти утворенню єдиної помісної Церкви, але чи така допомога держави не обернеться тим, що в Україні утвориться державна Церква за аналогом російської?

- Якщо священики не будуть у держави на зарплаті, то Церква ніколи не стане державною.

Новости партнеров

‡авантаженнЯ...

Читайте також

Потеплішає до +8: синоптики потішили прогнозом на вихідні

Синоптики розповіли про погоду у вихідні 5-6 грудня - буде тепло, але в неділю частину країни накриє дощик

Перевезення дітей в автокріслах: чому це обернулося хаосом

В Україні виник справжній хаос через вступ в силу закону про покарання для перевезення дітей без спецзасобів - Апостроф з'ясовував, в чому помилилися законодавці

І знову тепло: синоптики здивували прогнозом погоди на перший тиждень грудня

Погода знову змінюється: синоптики розповіли, де в Україні потеплішає у перший тиждень грудня

Новости партнеров

Загрузка...