Інститут капеланства передбачає, що священик-капелан на фронті ні за яких обставин не бере зброю до рук. Інакше він порушує не лише церковні та моральні принципи, а втрачає ту "броню", яку дає йому статус "не воюючої сторони", автоматично перетворюючись на військового. Втім на війні бувають досить різні ситуації, які часом примушують священиків стріляти. Таких випадків у ЗСУ було небагато, до десяти, але вони були. Про те скільки усього зараз військових капеланів в Україні, чому деякі священики не можуть отримати статус капелана і які обставини змусили деяких служителів взяти у руки зброю, - в інтерв’ю "Апострофу" розповів РУСЛАН КОХАНЧУК, старший офіцер відділу роботи з громадськими і релігійними організаціями і шефських зв'язків департаменту соціальної і гуманітарної політики Міноборони України.
- Хто такі військові капелани і чому вони потрібні на фронті?
- Війна викликає потребу в капеланстві не стільки через релігійність, а через людяність. Капелан — це той, хто допомагає зберегти людяність в тих людях, які воюють - вони зустрічаються зі смертю і вони самі вбивають, а це просто так не минає для людської душі. В різних Церквах є хороші капелани, а є не дуже хороші, і це не залежить від того, до якої конфесії належить той чи інший священик.
- Скільки загалом зараз у ЗСУ є військових капеланів?
- Штатних капеланів у нас досі що немає. Від початку війни я збирав інформацію про тих священиків, які їздять на фронт. Не всі, хто ходить з біркою "капелан", є капеланами. Капелан - це обов'язково священослужитель, незалежно від того, до якої Церкви він належить. Він також повинен отримати на свою діяльність благословення від церковного керівництва. Тобто, людина повинна мати духовну освіту і бути висвяченою. Він повинен бути рекомендованим конкретною Церквою і мати певний досвід священичої діяльності на парафії. Чому це важливо? Бо якщо він не вміє вести себе як священик серед цивільних у мирний час, то не можна кидати його зразу у війська і називати капеланом. Сьогодні Церкви починають свідоміше підходити до цього питання, до тих священослужителів, яких вони рекомендують в якості капелана.
Старший офіцер відділу роботи з громадськими, релігійними організаціями та шефських зв’язків Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України Міноборони Руслан Коханчук
В нас сьогодні є священики-капелани і священики-волонтери. Священики-капелани приїжджають і живуть серед військових від трьох тижнів і більше, після цього в їхній психіці відбуваються зміни, такі самі, як у військових. Волонтери приїжджають на фронт і перебувають там максимально десять-чотирнадцять днів. Вони надають духовну опіку, але не приїжджають постійно в одну і ту саму бригаду. Священики-волонтери – ті, хто зібрали допомогу для військових, приїхали на фронт, і повернулися до дому. А приїзд на фронт військових капеланів відбувається централізовано, формуються списки, які погоджує Міністерство оборони і Генеральний штаб, здійснюється перевірка. Військові капелани призначаються в конкретні бригади і військові частини через штаби оперативно-тактичних угруповань.
- І все таки, скільки військових капеланів зараз їздить на фронт?
- З початку війни, якщо рахувати священиків-капеланів, які проживали з військовими і виконували своє служіння, то ми маємо дані про 591 капелана. Найбільше, 295 священиків, з Української Православної Церкви Київського Патріархату, 123 капелани з Української Греко-Католицької Церкви. З Української Православної Церкви (Московського Патріархату) було всього 9 капеланів. Низка Церков мають священиків, які приїхали і поїхали, таких приблизно 30 священослужителів. Дуже важко зрозуміти, скільки є священиків від протестантських Церков, бо вони інколи навіть приховують, до якої конфесії належать. Ми можемо давати рекомендації тільки священикам з тих Церков, які входять в Раду душпастирської опіки при Міністерстві оборони. Туди входять ті Церкви, віруючі яких служать у ЗСУ.
Сьогодні є багато священослоужителів і не тільки священослоужителів, які їдуть в зону бойових дій з метою проповідування, але також і допомоги. Наприклад, був Майдан і в людях був посил, незалежно від того, до якої конфесії вони належали, вони йшли молилися разом і те постамайданне натхнення збереглося.
- А хіба чи може бути фронт місцем для проповідування? І чи можуть їхати священики туди з метою проповідування?
- Ні, не можуть. У світі є такий загальний підхід до капеланства, що збройні сили не можуть використовуватись як місійна територія. В нас, звичайно, культура військового капеланства ще не сформована. Але позитивні зміни вже відбуваються. На початку війни ми отримали розпорядження №677-р від Кабінету Міністрів від 2 липня 2014 року "Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі". Ми тоді отримали вимогу розробити положення про капеланство і почали працювати над цим. Як результат - 27 січня 2015 року міністр оборони підписав наказ №40 "Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах України".
Старший офіцер відділу роботи з громадськими, релігійними організаціями та шефських зв’язків Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України Міноборони Руслан Коханчук
Після цього представники протестантських Церков почали нас критикувати за ті вимоги до капелана, які ми прописали, бо під деякі з вимог вони не підпадали. Наприклад, однією з вимог було, щоб військового капелана рекомендувала саме та конфесія до якої він належить, а не інша. Серед протестантських релігійних об'єднань такі порушення були масовими. Ще однією з вимог є наявність духовної освіти і висвячення на священика. В протестантів є концепція всезагального священства, і тому в них необов'язково бути висвяченим. Однак, в капеланстві це не працює. Капелани це представники Церков, які мають бути висвяченими і мати благословення на це служіння. Вони готуються до цього служіння і не тільки в Церкві, вони отримують додатковий, так би мовити, "військовий квиток". В університеті Драгоманова тепер відкрили курси військових капеланів і деякі священики пішли туди вчитися, і вони отримають диплом. А є такі протестантські чи православні священики, які їздять на фронт і кажуть, що "ніяка освіта не потрібна".
- А як щодо капеланів тих добровольчих батальйонів, які сьогодні не входять ані до ЗСУ, ані до Нацгвардії?
- Там дуже різна ситуація. В когось склалися просто якісь людські стосунки. Є конкретні священики, які приїжджають до своїх вірних, які є в тих батальйонах. Є такі священики, які почали приїжджати спочатку як волонтери. Тобто в Церквах є такі священики, які не проходять через структури, що відповідають за спрямування капеланів, а потрапляють на фронт своїм шляхом. Трапляється навіть, що такі священики роблять інколи гучні заяви, що не відповідають позиції Церкви. Але вони працюють, і якщо конкретна Церква не наклала на них заборону, то значить вона погоджується з їхньою діяльністю.
- Чи капелани загалом справляються з покладеною на них місією?
- Для того, що сказати, чи справляються, чи ні, треба знати критерії ефективності капелана. Тут залежить від конфесії, бригади, ставлення командування, і здатності священика відповідати тому покликанню, яке на нього покладено. Загалом - капеланство потрібне.
- І скільки капеланів сьогодні потрібно?
- У тому наказі №40, про який я згадував, є свої квоти. І відповідно до цих квот, ми в минулому році порахували, що нам потрібно в Збройних Силах 344 військових капелани. Як я вже згадував, сьогодні через капеланство пройшли майже 600 священиків, тобто ті хто проживали разом із солдатами на фронті. Крім того, в нас є ще 200 осіб, половина з яких священики, які також приїздять на фронт, а інша — диякони, семінаристи, монахи, які не є священиками, і які їдуть, як помічники капеланів, і церковні активісти, які не мають свячень.
- Я знаю, що є також священики, які воюють. Наскільки це поширено?
- Загалом, капеланові заборонено вбивати і проливати кров. Але є випадки порушення цього, і вони є в багатьох церквах. Як правило люди несуть за це церковне покарання. Згідно міжнародного гуманітарного права священослужитель не може стріляти і не може вбивати. Він, правда, може захищатися у випадку нападу на нього, або на поранених біля нього. Але церковні вимоги це категорично забороняють.
Але у протестантів є така можливість, таке своєрідне відкликання священства. Тобто протестант може прийти до свого єпископа, і той може скласти з нього повноваження пастиря. Тобто в них немає ставлення до священства як до Таїнства. В такому випадку протестант стає звичайним мирянином і може йти воювати, а потім може повернутися, знову бути пастором, якщо він відповідає їхнім критеріям. Це не вкладається ані в бачення традиційних Церков, ані в європейську модель капеланства. Чому капеланові не можна вбивати? Бо якщо він стріляє і вбиває, то значить почнуть стріляти і вбивати капеланів. Бо їх тоді будуть вважати військовими, а вони є "не воюючими".
- Тобто загалом священики не воюють, але трапляються випадки, коли священик бере зброю до рук?
- Так, було декілька таких випадків, сумарно може до десяти. Це траплялося в різних обставинах. Були напади на блокпости, була спроба вбити поранених і вони (священики) мусили захищатися… Був випадок, коли загинув протестантський священик. Їх вигнали із їхньої церкви в Луганську - священика і кілька його мирян. Вони пішли, і просто підписали контракт як військовослужбовці. Воювали, і він загинув в Пісках.
Старший офіцер відділу роботи з громадськими, релігійними організаціями та шефських зв’язків Департаменту соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України Міноборони Руслан Коханчук
