Вступати в конфлікт із Польщею через ухвалений Варшавою закон, що стосується так званої "бандерівської ідеології", Україні зараз не можна. Про те, як виправити ситуацію, що склалася, і про провали української дипломатії у відносинах із Польщею та іншими сусідами "Апострофу" розповів дипломат Василь Філіпчук.
Польща протягом останніх двох десятиліть продемонструвала неймовірну еволюцію з бідної та слабкої країни Центрально-Східної Європи до одного з лідерів Європейського Союзу. Польща змогла отримати всі переваги від процесу вступу до ЄС і скористатися фінансами ЄС. Але, попри достатньо швидку євроінтеграцію, вона серйозно залишалася вірною своїм національним традиціям і концентрації саме на них у процесі зближення з іншими країнами Євросоюзу. І коли в ЄС почалися кризи (з 2008-2009 років), Польща, дякуючи тому, що, наприклад, змогла не увійти в зону євро, зуміла зберегти достатньо серйозний рівень економічного зростання.
Це все посилювало сприйняття поляками свого успіху як насамперед результату власної роботи. Попри те, що визнаються внесок ЄС, важливість проєвропейських реформ, з кожним роком все більше й більше в Польщі зростали скептичні настрої щодо Європи, яка замість допомоги вже вимагала з боку поляків повернення інвестицій. А такі вимоги, як, наприклад, прийняти сирійських біженців, чи інші, які висловлювалися до Польщі, як до повноцінного, дорослого члена євроклубу, викликали з боку польського суспільства певною мірою відторгнення. Саме це стало причиною успіху нинішньої правлячої партії ("Право і справедливість") у Польщі, зростання європесимістичних поглядів. І посилювало націоналістичні тенденції в цій країні. Причому це не тільки Польща, ми бачимо подібні процеси і в Чехії, і в Угорщині, і в інших країнах Європейського Союзу. Тому ухвалення польським Сенатом достатньо контраверсійного закону щодо Голокосту, щодо, як вони кажуть, "бандерівської ідеології", цілком лягає в канву польського суспільного дискурсу останніх років. Але ми на це не можемо реагувати так, як, наприклад, Ізраїль чи інші країни.
Чому? Є дуже відомий принцип: коли в тебе багато питань на порядку денному, маєш визначити, що для тебе важливе, термінове, а що - ні. Й тільки коли ти робиш ієрархію пріоритетів, ти вже розумієш, чи маєш цим займатися, чи є питання, які краще відкласти на майбутнє.
От що є для України найважливіше і найбільш термінове? Це конфлікт на Сході. Коли ти маєш такий системний виклик, як російська агресія, анексія Криму і триваючий конфлікт на Донбасі, то всі інші проблеми є значно менш важливі та менш термінові. Тим більше, закон щодо засудження "бандерівської ідеології". Він, безперечно, 10 років тому був би дуже важливим і терміновим. Сьогодні він і не важливий, і не терміновий, оскільки в нас є значно більш термінові проблеми. В нас проблема з Росією, рівень зростання економіки дуже слабкий, суспільство біднішає. Ми за рівнем бідності незабаром опинимося на останньому місці в Європі. Люди масово мігрують, не бачать роботи, перспективи в нашій країні. Це і є ключові, термінові та важливі проблеми, якими треба займатися.
В цій системі координат Польща чи Угорщина і проблеми, пов’язані з історією чи інші супутні проблеми - другорядні для України. Попри те, що дійсно в низці аспектів поляки поводять себе не зовсім правильно, не зовсім коректно, не зовсім по-товариськи. Але що для нас головне? Посваритися зараз із Польщею, зробити, щоб вона до нас ставилася так само, як Російська Федерація, так, щоб ми були в оточенні ворогів? Чи зберегти - враховуючи, що основний ворог, основна загроза - на Сході - на Заході партнерів і друзів?
Це, безперечно, дипломатична майстерність. Саме в цьому й полягало би завдання МЗС України і нашого посольства у Варшаві чи нашого посольства в Угорщині. Виявити небезпеки, побудувати декілька груп друзів, забезпечити, щоб подібні провокаційні ідеї не були використані чи здійснені. На жаль, бачимо, що українська дипломатія, як і в багатьох інших напрямках, повністю провалила це завдання. Вони не змогли ні передбачити цей сценарій, ні не дати йому втілитися. І зараз замість того, щоб думати, як вирішити, вони тільки грають у цю польську гру взаємних звинувачень, посилення рівня конфліктності у відносинах...
Добре. Що далі? Ціна, яку ми платимо за погіршення відносин з Польщею чи Угорщиною, значно вища, ніж ціна, яку вони платять. У нас асиметричні відносини. Польща не воює з Росією. Польщі неважливо, чи будуть антиросійські санкції. Навіть більше, польському бізнесу цікаво, щоб не було антиросійських санкцій. Тому, якщо в результаті цього конфлікту, припустимо, Польща, Угорщина чи інші країни приймуть рішення щодо поступового згортання антиросійських санкцій, постраждає хто? Україна. Тому ми повинні розуміти ціну, яку заплатимо за те, що підемо у цьому провокативному напрямку.
З іншого боку, як врегулювати подібні проблеми? Ми не перші й не и останні, хто з ними стикається. Треба подивитися, на чому будується Європейський Союз. Він будується на ідеології лібералізму та ідеології примирення, ідеології реінтеграції як основи для взаєморозуміння. Тобто, тоді, коли об’єднані ринки, коли щоденна торгівля, коли переміщення товарів, послуг, людей відбувається вже на достатньо високому рівні, це унеможливлює серйозні конфлікти. І якщо би ми з Польщею були близько пов’язані, в нас був би високий рівень і торгово-економічних, і політико-безпекових зв’язків, безперечно, нинішньої кризи не було б. Але що робила українська влада після Майдану? Вся увага була спрямована на Вашингтон, Брюссель, десь ще на Париж з Берліном. Ми зовсім не приділяли уваги нашим безпосереднім сусідам.
Таке враження, що нинішнє керівництво українського МЗС живе в парадигмі 1990-х років, коли що ми, що поляки були ті ж самі країни колишнього радянського табору, які дружно бігли в Європу. Ні, поляки вже там, і вони вже не соромляться сказати, що якщо Брюссель робитиме те, що їм не подобається, то вони можуть і вийти з ЄС. Я нещодавно був в Угорщині, спілкувався з одним із угорських офіційних представників середнього рівня, який досить неформально мені сказав: "Ти знаєш, якщо далі Європейський Союз буде на нас тиснути, буде змушувати приймати біженців з країн Близького Сходу, буде змушувати нас приймати ті рішення, які не відповідають нашим національним інтересам, то зрештою з’явиться дві Європи: Європа центрально-східних країн і Європа західноєвропейських країн. Я подумав, що це такий жарт, не зовсім вдалий. Але поспілкувався з іншими дипломатами, офіційними представниками і Угорщини, й Польщі. А після того, як відвідав Австрію, де розказав про цю фразу, то почув з боку моїх австрійських співрозмовників: "Ти знаєш, якщо це відбудеться, ми будемо не із західноєвропейськими країнами, а саме з Польщею й Угорщиною, тому що в нас також подібні настрої в суспільстві".
Це просто показує, що Центрально-Східна Європа, наші сусіди - зовсім інші, ніж ті, до яких ми звикли. І якщо ми не врахуємо це, якщо не адаптуємо зараз нашу зовнішню політику до тих реалій, в яких знаходяться і вся Європа, і наші західні сусіди, то в результаті це тільки посилюватиме, з одного боку, розрив між нами і нашими західними сусідами, а з іншого - послаблюватиме міжнародні позиції України.
Польща веде свою гру і щодо власних виборців. Те, що було проголосовано, відображає певний мейнстрім, певні настрої в польському суспільстві. З іншого боку, поляки, як і угорці, не бояться створити проблему для Європейського Союзу, щоб потім її якось вирішити. Подивіться на ігрища, які вів угорський прем’єр з РФ. Час пройшов, Віктор Орбан тільки посилив свій вплив у Європейському Союзі. Він досяг своїх цілей у відносинах з Росією, пішов на певні компроміси. Нагадаю, що коли росіяни запропонували побудувати атомну електростанцію в Угорщині, спочатку з боку країн ЄС були протести, обурення. Але як тільки виявилося, що росіяни запросили Siemens, німецький концерн, бути частиною цього проекту, зразу всі заперечення з боку Німеччини й інших країн зникли.
Це є блискучим прикладом того, заради чого ведеться подібний агресивний дискурс і щодо Брюсселя, і щодо, припустимо, Німеччини. Тобто, країни розуміють, що якщо вони не будуть створювати проблеми, вони нецікаві й неважливі. Вони не впливають критично на прийняття рішень всередині Європейського Союзу, де все ж таки все зав’язано на німецько-французькому тандемі. І тільки тоді, коли вони кидають виклик, тільки тоді, коли вони створюють проблему, з ними входять в діалог, знаходять якісь шляхи порозуміння і вирішення. Коли в тебе слабка позиція, гратися в такі ігри достатньо небезпечно, але і в Угорщини, і в Польщі, і в Чехії достатньо сильні зараз позиції всередині ЄС. Вони поки офіційно те, про що я розповів, не говорять, але я думаю, що рано чи пізно хтось скаже: якщо вас не влаштовує наша політика, ми готові вийти. Країни Західної Європи чудово це розуміють і в своєму тиску на країни Центрально-Східної Європи також не йдуть занадто далеко, залишають місце для компромісу і повернення до тих засад, на яких були побудовані процеси розширення декілька років тому.
Я не виключаю, що за деякий період часу Брюссель і Берлін знайдуть спосіб покарати нові країни-членів ЄС за зайве вільнодумство. Яке це буде покарання – важко сказати. Але іти зараз на руйнацію ЄС через те, щоб покарати за якусь популістську дію Польщу – я важко собі це уявляю.
