Як дві світові війни вплинули на формування сучасного суспільства і чому людство досі не може оговтатися від них, чому людям для усвідомлення неминучості змін необхідно пережити катастрофу, і як у надзвичайно мінливому світі залишитися людиною, в інтерв'ю "Апострофу" розповів відомий експерт ОЛЕКСІЙ АРЕСТОВИЧ.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Азовська криза в розпалі: Росія будь-якими способами вирішуватиме кримські проблеми
- Ви раніше сказали, що Європа переживає кризу і шукає нову себе, що до 2025 року проблеми будуть тільки збільшуватися...
- Усі вони шукають нову себе, і Росія шукає нову себе, ми шукаємо нову себе, на всіх криза так впливає. Це буде важка криза, схожа на кризу Першої світової війни. До Першої світової вірили в людський розум, відкрили теорію відносності, рентгенівські промені. Уявіть, який рай був: не було віз і митниць, можна було спокійно сісти в поїзд і об'їхати половину земної кулі, провезти із собою всі заборонені товари, які тоді можна було провозити, тощо. Була абсолютна свобода, і це дуже впливало на розвиток людей. На початку Першої світової війни був бурхливий розвиток - вони вірили в людину і її розум.
І ось вони влітають в безглузду Першу світову війну, ніхто навіть не може пояснити, чому вона почалася, а воювати в патріотичному пориві пішли всі. І ось вони бачать, що одні інтелектуальні європейці труять інших найжорстокішим газом - хлором. У Першу світову війну людей добила ще іспанка, від якої загинуло 80 мільйонів людей. Тоді почалася криза: країни позакривали, підняли візовий та митний бар'єри, всі замкнулися і почали фіксувати. Вони після цього втратили віру в розум, зрозуміли, що людьми керують такі ірраціональні хвилі, походження яких ще потрібно встановлювати.
Після цього, 1920-30 роки стали часом експерименту, якраз колективної несвідомості - фашизм, революції. І з цим вони влетіли у Другу світову війну. І вже після неї, після 1945 року, вийшли зграєю заляканих ідіотів, яка найбільше боїться повторити дві Світові війни.
Виходить, що сучасний світ побудували люди, які були налякані двома світовими війнами. А зараз при владі ті, хто був переляканий європейськими бунтами. Ми зараз перебуваємо в такому стані, коли людство надломилося і не може прийти до тями. Ситуація, в якій ми будемо до 2025 року - це продовження того ж надлому, з одного боку. З іншого боку, це такий новий надлом, коли ми зрозуміємо, що та модель, яку ми вибрали і зробили на неї ставку як люди - не спрацювала.
- До речі, чому саме до 2025 року - це цикл?
- Приблизно сім років людству потрібно, щоб відрефлексувати і прийти до тями, а це колективне несвідоме, воно проходить дуже повільно. Щоб люди зрозуміли, що так не можна, їм потрібно три роки жити в катастрофі інфраструктури.
Всі говорять про грузинський досвід, але при цьому не розуміють, що це таке. Саакашвілі і його феноменальний досвід став можливий тільки тоді, коли Грузія просиділа вісім років без світла та води. Тоді був консенсус у повній мірі - і злочинці, і поліцейські, і театрали, й інтелектуали, і бомжі хотіли реформ. Тому дали карт-бланш. Чим ці реформи закінчилися? А тим, що пересаджали більшу частину людей, кожного десятого грузина. Важко це назвати вдалими реформами, тим більше, якщо подивитися, що зараз у Грузії відбувається.
Олексій Арестович в студії Апостроф TV
Тому всі ці "абрамовичі", приїхавши і оцінивши ситуацію в Україні, теж здалися, хоча на них покладалися великі надії. Після 1945 року було запропоновано дуже багато дрібних шляхів, наприклад, план Маршала, але виявилося, що це короткі вдалі відрізки в низці суцільної траєкторії не туди.
Найближчі п'ять-сім років будуть переконувати Україну, Росію, США, Францію, всіх, що, товариші, давайте визнаємо, що ми зарулили не туди. Реформування жодної галузі не допоможе, потрібно зрозуміти і озвучити, що ми поїхали не туди, всі причому, 100 років тому. А ось куди тепер їхати, ніхто не знає, і в цьому проблема.
На цьому тлі Азовська криза, втручання Росії, вибори - це важливо, особливо для конкретної країни, але Франція, Німеччина, США, від яких ми чекаємо допомоги, самі творять чорт знає що.
- Чи можна говорити про небезпеку глобального конфлікту?
- Чесно кажучи, глобальний конфлікт у тому дурдомі, який відбувається, це був би непоганий вихід для нас: ми всі один одного повбивали б, скинули б негативну енергію, і народилася якась нова форма. Але все настільки пов'язано, що, я боюся, і це не вихід. Може, низка конфліктів, хоча вона вже йде, все палає. Криза настільки широка, що навіть війна перестає бути способом вирішення всіх наших проблем.
- Якщо говорити про Україну, то зараз кандидати в президенти пропонують різні моделі країни...
- Та немає ніяких моделей! Загальне виборче право перестало працювати остаточно тоді, коли в соціальній мережі Facebook за 50 лайками прораховується портрет і модель вибору, про яке всезагальне право можна вести мову?! Тепер все прораховується легко. Вибере собі народ знову когось, а потім буде ложкою вичерпувати. Народ у відповідальній ситуації: сам вибрав, сам несе відповідальність за свій вибір. Хто б не переміг, народ із подивом виявить, що в будинках тепліше не стане.
- Це національна особливість?
- Я сам перший любитель попиняти народ, але проблема в тому, що це можна було б робити, якби знати вихід із ситуації, а якщо і ми його не знаємо, то чого вже народ пиляти. Усі ж в одній дупі. Новина цього року - усі в дупі - інтелектуальній, моральній.
Якщо людина не робить щоденних зусиль, вона починає різко деградувати, тому потрібно докладати зусилля навіть для того, щоб просто залишатися людиною. Людина їде спокійно на ескалаторі вниз, а щоб забратися нагору, їй потрібно дуже швидко йти. Так ось, що стосується деморалізації: зараз більшість людей втомилися йти. У такій ситуації весь світ - світ людей, які втомилися і сіли на сходинку ескалатора, поїхали вниз.
Олексій Арестович в студії Апостроф TV
З одного боку, подивишся на "бідний" український народ, на кількість припаркованих машин і їхню вартість, і думаєш, що не так все погано, чисто економічно. Але якщо людина не знає куди йти, то вона буде сидіти на задньому сидінні мерседеса, поїдати устриці, але нічого не зміниться.
- У цій ситуації немає простих рішень...
- А яких рішень? Прийде хтось, хто виведе із соціальної безвиході? Політики нічого не можуть запропонувати, церква також. Моральні авторитети, а де вони? І хто вони? Залишається вирішувати завдання методом латання дірок. Ось прорвало водопровідну трубу, ми її залатали і сидимо, далі чекаємо, коли прорве в черговий раз. Таким методом, більш чи менш, всі рухаються.
Якщо підсумувати, то ми перебуваємо в кінці сторічного шляху, по якому йшли, а виявилося, що не туди.
