У той час як Європа, схоже, забула про одну з найбільших загроз безпеці на своїх східних рубежах від часів холодної війни, Україна як і раніше заточена в тліючому конфлікті, від якого нікуди не дітися. Незважаючи на те, що кількість жертв значно знизилася, нескінченний потік жахливих історій продовжує розходитися зі сходу по всій Україні. На кордонах "освіченої" Європи чоловіки й жінки кожен день піддаються тортурам та іншим жорстоким практикам.
Так, українські ЗМІ опублікували чергову серію подібних історій - історій, в яких жінки діляться обставинами, що леденять кров, того, як їхніх чоловіків захопили в полон, катували і засудили до 10, 15 або навіть 20 років позбавлення волі на окупованих територіях.
Ці одкровення читаються як похмурі, сюрреалістичні розповіді, які могли статися в сталінській Росії, аніж у сучасному, майже європейському суспільстві. Міжнародне гуманітарне право тут не має сили.
Не має, хоча повинно. Женевські конвенції чітко встановлюють правила поведінки під час війни, але обидві сторони конфлікту їх ігнорують. Одним із вирішальних факторів у застосуванні Женевських конвенцій є визначення конфлікту як внутрішнього або міжнародного. Незважаючи на очевидні докази зворотного, ситуація на сході України формально все ще визначається як внутрішній збройний конфлікт. А значить, до нього може бути застосована тільки 3 стаття Женевської конвенції.
Вбивство, завдання каліцтв, жорстоке поводження, тортури, посягання на особисту гідність, взяття заручників, винесення вироку і приведення його у виконання без належної процедури - всі ці дії порушують дану статтю. І всі перераховані злочини зараз відбуваються на сході України, не викликаючи жодних міжнародно-правових наслідків. Так, з'являються історії про чоловіка, якому під час побиття переламали ребра, умовляючи того зізнатися у співпраці з СБУ. Суд над цим чоловіком - посміховисько для демократії: відсутні прокурор для розслідування справи, неупереджені слухання і належний захист.
Шокує те, що за останні п'ять років жодне порушення ще не розслідувалося Міжнародним кримінальним судом (МКС), який має юрисдикцію для розгляду подібних справ, коли національна система явно неефективна.
Ще більш шокуючим є той факт, що вина в даному випадку лежить на українському уряді, який до цих пір не ратифікував Римський статут, що означає, що Україна не є державою-учасником МКС і не може звернутися до суду з проханням почати розгляд в Україні. Наразі прокурор МКС почав власне, вкрай об'ємне розслідування. Воно триває вже майже п'ять років, все ще не маючи видимого кінця.
Більш того, український уряд досі не включив порушення гуманітарного права в Кримінальний кодекс країни. За п'ять років конфлікту українські політики не знайшли можливості вирішити це питання, що, щонайменше, є вельми недбало.
Щоб ефективно впоратися з нинішнім конфліктом і заради майбутнього постконфліктного врегулювання, а також правосуддя під час перехідного періоду, для України надзвичайно важливо діяти зараз і виконувати свої зобов'язання за міжнародним гуманітарним правом. Необхідно внести відповідні правові зміни, щоб гарантувати, що ті, хто скоїв військові злочини, будуть нести відповідальність за свої дії - будь то на національному або міжнародному рівні.
