У середу, 12 лютого, виповнилося 5 років зі дня укладення других Мінських угод, які досі є єдиною "дорожньою картою" для врегулювання збройного конфлікту на Донбасі. Зміст цього документа багато в чому залежав від ходу Дебальцевської битви, яка відбувалася в ці ж дні. Під час боїв під Дебальцевим противник намагався оточити українське угруповання та досяг певних успіхів, захопивши важливі населені пункти Вуглегірськ та Логвинове.
"Апостроф" продовжує серію публікацій військового історика, наукового співробітника Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського МИХАЙЛА ЖИРОХОВА, присвячених драматичним подіям під Дебальцевим, які відбувалися взимку 2015 року.
Читайте перший матеріал серії: Плацдарм або "котел": п'ять років тому почалася битва під Дебальцеве.
Західний напрямок
Взяття противником Вуглегірська суттєво змінило ситуацію на західному фасі "дебальцевської кишені". Теоретично противник, маючи достатньо сил, тепер міг продовжувати наступ як в бік Дебальцева (або вздовж траси, або через Лозове), так і в напрямку Світлодарська (через Молочний - Лозове).
Причому наступ на Дебальцеве серйозно обмежувався водною перешкодою - неширокою річечкою Карапулька: бронетехніка могла переправитись через неї лише через три дамби. Для того, щоб парирувати цю потенційну загрозу начальник Генштабу Віктор Муженко особисто наказав підірвати їх.
Однак командувач сектором "С" Віктор Таран був категорично проти цього, мотивуючи це "побоюваннями екологічної катастрофи". В результаті з трьох груп саперів, які все ж таки були скеровані для виконання цього завдання, наказ виконала лише одна - 73-го морського центру спецпризначення. Буквально через кілька діб саме наявність цих дамб дозволить противнику швидко перекинути танки під Логвинове.
А поки що з 1 лютого командування бойовиків спробувало провести атаку в сторону Світлодарська, але через серйозний опір наших бійців, котрі зміцнилися на панівних висотах, змушені були відмовитися від цих намірв. Росіяни вирішили перенести свої зусилля на східний фас, продовжуючи тримати в напрузі нашу оборону в усіх напрямках, шляхом постійних "тривожних" дій розвідувально-диверсійних груп.
І ось увечері 8 лютого одна з таких груп, яка на 90% складалася з кадрових російських військових з 25-ї бригади спецназу, за наводкою місцевих жителів вийшла на околиці Логвинового. І виявилося, що село - пусте!
Спорожніле Логвинове
Логвинове - це зовсім маленький населений пункт, який розташований в низині уздовж траси. Втім він мав виняткове значення як єдиний населений пункт на всій довжині цієї дороги. Виявилося, що буквально за кілька годин до цього 1-й батальйон 30-ї мехбригади, який обороняв стратегічно важливий пункт, за наказом командувача сектору був знятий з позицій та спрямований в бік Дебальцева. Приймаючи таке рішення, Віктор Таран керувався неперевіреними відомостями про те, що нібито противник прорвався в районі Новогригор'ївки й треба терміново парирувати цей удар (насправді оборона там втрималася, хоча удар реально був).
У Логвиновому залишився тільки спостережний пункт 54-го окремого розвідувального батальйону при одній БМП-1. Його бійці просто покинули свої позиції ледь побачивши противника.
Поки генерали розбиралися, що й до чого і повертали з маршу батальйон 30-ї бригади, росіяни дуже грамотно розпорядилися таким "подарунком долі" і швидко стали підтягувати в Логвинове танки 5-ї танкової бригади ЗС РФ (більш відомої як "бурятська", оскільки пункт її постійної дислокації знаходиться в місті Улан-Уде в Бурятії, а особовий склад саме звідти).
Зайнявши оборону в Логвиновому, бойовики влаштували справжню бійню, оскільки протягом шести (!) годин рух по трасі М103 не був заборонений. Є різні припущення, чому так сталося, проте ані офіційна версія подій від Генштабу, ані численні інтерв'ю причетних осіб не дають відповіді на це питання. Як відомо із доступних автору джерел, розвідники 54 ОрБ доповіли командуванню про здачу селища, а ті нібито - командуванню сектора. Якщо так, то рішення щодо закриття траси з обох сторін знаходилося в компетенції полковника Тарана.
До рук бойовиків потрапив УАЗ з важливим обладнанням
За дуже короткий час були розстріляні або підірвалися на мінах відразу дев'ять машин, які рухалися по трасі з Артемівська (Бахмут) та з Дебальцевого. Загинули 25 військовослужбовців, а найбільш болючою стала загибель чотирьох офіцерів та водія на "УАЗику", котрі везли в Дебальцеве пошту Генштаба, а також секретне радіоустаткування.
Декого з наших військових добивали вже після потрапляння в полон - все це бойовики фільмували та викладали в Мережу. Щонайменше, трьох бійців з 30-ї механізованої бригади вони прикопали відразу за селищем, а тіло їхнього командира згодом було знайдено в морзі Донецька зі слідами тортур та знущань (у полоненого була понівечена голова та відсутнє вухо).
Майже "котел"
Першу спробу відбити Логвинове було зроблено вже вранці 9 лютого силами все того ж 1-го батальйону 30-ї мехбригади, яка тримала тут оборону пару днів назад. Українські бійці розраховували вибити звідти невелику розвідгрупу, але противник уже встиг перекинути сюди 2 танка та одну БМП. Плюс, маючи вкрай невмотивовану та втомлену піхоту, комбат Собко зібрав явно недостатньо сил. Незабаром втративши два танки, "тридцятка" була змушена відійти.
У другій половині дня було прийнято рішення завдати удару як по Логвиновому, так і по Вуглегірську, де накопичувалися резерви, силами артилерії начальника сектора та начальника Генштабу. Масштаби артпідготовки були вражаючими. Як згадували офіцери 26-ї артбригади, з 9 по 13 лютого по Логвиновому було випущено 96 220-мм ракет РСЗВ "Ураган", 250 снарядів калібру 152 мм та 70 203-мм снарядів САУ 2С7 "Піон". Для розуміння масштабів - ресурс стволу "Піону" розрахований лише на 450 пострілів.
Але без коригування вся ця міць була фактично витрачена даремно - стріляли по площині, не завдавши противнику особливої шкоди.
Під артилерійські залпи почала готуватися серйозна локальна військова операція з деблокування Логвинового. Для загальної координації в ніч на 12 лютого в Луганське з Краматорська прибув генерал Сирський - начальник штабу сил АТО. З-під Донецька були перекинуті додаткові сили, в тому числі десантники 79-ї та 95-ї бригад. Наскільки все це було непросто зібрати, свідчить хоча б такий факт, що зведене угруповання складалося приблизно з 500 бійців при шести танках та було представлене 10(!) різними підрозділами, в тому числі, різної приналежності (наприклад, в резерві знаходився взвод батальйону Нацгвардії "Донбас").
Операція була спланована доволі грамотно: угруповання повинні були наступати за трьома напрямками, щоб охопити населений пункт. Наступ, який почався о 8:00, спочатку був вельми успішним: бійці 30-ї бригади увійшли в Логвинове. Розвернувся і зустрічний танковий бій - в ньому перемога також залишилася за нашими танкістами, котрі знищили 4 танки російської 5-ї танкової бригади.
Однак далі все пішло далеко не за планом - 4-а рота 24-ї мехбригади, яка повинна була наступати з тилу, відповідний наказ просто саботувала, залишившись на опорному пункті в 5 км від села. При цьому командир групи деякий час доповідав "нагору" про просування, саме тому Сирський не мав реального уявлення про те, що відбувається на полі бою.
Тим часом противник зміг підтягнути резерви та організувати вогонь артилерії. Підсумок був доволі передбачуваним - наше угруповання, зазнавши втрат (загинули 25 військовослужбовців), відійшло на вихідні позиції.
Наступного дня Логвинове знову "рівняли з землею", лише розрахунки комплексів тактичних ракет "Точка-У" зробили 5 пусків. Втім було очевидно, що сил для нової операції просто немає. До того ж загострилася ситуація й на інших напрямках.
Втрата Логвинового вкрай ускладнила матеріальне забезпечення угруповання, яке було зосереджено під Дебальцевим. Хоча спецназ і пробив інший маршрут, однак це були польові дороги, які до того ж прострілювалися противником, а їхня пропускна здатність була вкрай низькою.
Східний фас
Поки розгорталася трагедія Вуглегірська та Логвинового, на східному фасі "дебальцевської кишені" відбувалися не менш важливі події. Противник з кінця січня намагався збити нашу оборону з рідкого ланцюжка опорних пунктів: "Олександр-128", "Сергій-128", "Валєра-128", "Зеніт-40". Але якщо на західному напрямку "донецькі" формування (на той момент це були не корпусні утворення, а все ще бандформування зразка літа 2014 року), то тут атакували "луганські", які мали набагато гірше забезпечення. І як показали бої - набагато менш мотивовані та підготовлені.
Типовий приклад - бої за так звану висоту 307.9 в районі Санжарівки (опорний пункт "Валєра-128").
25 січня наш гарнізон, який представляв собою лише посилений взвод, бойовики атакували силами цілого танкового батальйону. Але, сподіваючись лише на міць танків та артилерії, вони наступали без підтримки піхоти. У підсумку, два Т-64 бойвиків увірвалися безпосередньо на позиції ЗСУ, вони були дуже швидко спалені. Зокрема, один танк розстріляли в упор з гранатометів, а екіпаж, який намагався евакуюватися, просто перебили, кидаючи гранати в люки.
Сумні для бойовиків результати бою під Санжарівкою
Дії артилерії бойовиків виявилися вкрай неефективними, очевидно, "працювали" місцеві "шахтарі" та "металурги". В цілому, до самого кінця дебальцевської операції бойовики так і не взяли "Валєру", лише обстрілюючи його здалеку.
Доволі серйозні бої точилися і в районі Нікішиного. Варто сказати, що тут артилерія противника проявила себе з кращого боку, практично змітаючи позиції наших військових. На відміну від "Валєри", тут, швидше за все, працювали кадрові російські військові. У підсумку після руйнування всіх фортифікаційних споруд наш гарнізон відійшов північніше - до Рідкодубу.
Гарнізон Рідкодубу
Однак тут ситуація виявилася ще складнішою - противник зміг перерізати шляхи постачання і до 6 лютого селище довелося здати. Однак і на цьому напрямку бойовикам в цілому так і не вдалося "одним махом" зламати оборону українських підрозділів. Надалі росіянам саме на цьому напрямку довелося кидати в бій кадрові частини.
Поки йшли бої за Логвинове, до Мінська на переговори 11 лютого прилетіли Ангела Меркель, Франсуа Олланд, Петро Порошенко та Володимир Путін. Почалося знамените нічне засідання, яке передувало підписанню Мінська-2. Росія спробувала висунути свої умови припинення вогню, а також переписати домовленості вересня 2014 року. Тепер від подальшого розвитку подій під Дебальцевому залежало дуже і дуже багато...
Продовження розповіді про події під Дебальцевим читайте в найближчі дні.
