Українська армія має тільки один шлях - Валентин Бадрак

В Україні завершуються повномасштабні військові навчання "Об'єднані зусилля-2020", в яких беруть участь підрозділи ЗСУ, силових структур України, а також країн-членів НАТО. На них зокрема відпрацьовувалися заходи, як протистояти російській агресії.

Про стан справ в українській армії, про ключові проблеми і досягнення у Збройних силах за останні роки, про озброєння української армії та перехід ЗСУ на контракту армію в ефірі Апостроф Live розповів директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння ВАЛЕНТИН БАДРАК.

- Коли Зеленський заходив на посаду президента, були побоювання, що все розвалиться в армії. Що і як змінилося за останній рік?

- Варто визнати, що армія продовжує міцніти. Вона стає більш потужною, більш вишколеною. Навчання "Об’єднані зусилля -2020" продемонстрували досить високий рівень вишколу і готовності.

В навчаннях дуже важливою є підготовка морального духу, психологічна готовність до війни. Це головний принцип будь-яких навчань.

Пам’ятаєте 2014 рік, коли найбільшою проблемою був український пацифізм? Зараз він подоланий, армія готова до будь-яких дій.

- У чому головна відмінність від тих навчань, що були раніше?

- У нас був і існує план застосування збройних сил, реагування на агресію. Лише зараз у нас з’являється концепція всеохоплюючої оборони - це дуже важливо.

11 вересня президент Зеленський ухвалив Стратегію національної безпеки. Це головний документ, від якого відштовхуються всі інші документи.

- Чого не могло б бути без цього документу?

- Без цього документу не могло б бути воєнної доктрини, яка зараз готується. Вона називається "Стратегія воєнної безпеки". Мені здається, що вона от-от з’явиться. Вже у травні її основу презентувало військове відомство. Саме там закладено, що вперше в Україні буде застосовано принцип всеохоплюючої оборони. Це не тільки сили оборони, не лише армія, Нацгвардія і поліція. Це і громадянське суспільство, різноманітні громадські організації, рухи і, передусім, територіальна оборона.

Територіальна оборона є одним із принципів формування асиметричного потенціалу.

З чого ми виходимо: в полі з Росією ми зійтися не можемо і це зрозуміло. Та нам, насправді, не потрібно перемагати Росію в полі.

- Що ви маєте на увазі?

- Я маю на увазі армію. Курська дуга чи щось таке.

- Зараз таке взагалі може бути?

- Гадаю, що ні. Сьогодні вже настільки змінилася концепція застосування військових сил і засобів, що все йде до застосування невеличких автономних підрозділів. Вони мають високий рівень автономності, високу здатність ураження, високу компетентність на полі бою (зв’язок, управління). Безумовно, за підтримки великих сил ураження: авіації, ракетної зброї.

Так от, в Україні якраз формується ця система асиметричної протидії агресору. Вона полягає в тому, щоб Генеральний штаб Російської Федерації зрозумів ці меседжі і відмовився від планів агресії. Щоб він зрозумів, що це не їхній шлях.

До речі, дуже слушний акцент на навчаннях зроблено на антитерористичні дії, бо підривна війна – це частина гібридної війни Росії проти нас. Ми знаємо підриви наших видатних військових - представника воєнної розвідки Шаповала і багатьох інших. Все це буде і на все це має бути протидія.

Контрдиверсійні навчання СБУФото: ssu.gov.ua

- Ви кажете про територіальну оборону - це знак рівняння мілітаризації і суспільства чи є нюанси?

- Насправді, є нюанси. Це не паралельні збройні сили, це фактично залучення психологічно готової мілітаризованої частини суспільства до того, щоб вона готувалася до збройної відсічі.

- Це як у Швейцарії, де у кожного під ліжком М-16?

- Фактично так, але знаєте, досвід Швейцарії я б не наводив, бо вона дуже давно не воювала. Це вони зараз мають вчитися у нас.

- Чий досвід нам би не завадив?

- Досвід Ізраїлю. Але хочу наголосити, що Ізраїль має не таку вже й величезну армію – 186 тисяч людей. Компенсація іде за рахунок високих технологій.

- Що ж належить до асиметричного арсеналу протидії?

- Це сама армія - не призовна армія, а професійне ядро - яка має у своєму складі високі технології. Наприклад, ракетні технології, ракетний щит стримування. Різноманітні сучасні системи, як-то ударні безпілотники, підрозділи бойових роботів. Це вже не якась фантастика: близько 5-6 приватних українських компаній створюють бойових роботів. Деякі використовуються збройними силами.

- Що зараз роблять бойові роботи? Бо багато хто вже уявив термінаторів.

- Вони здійснюють розвідку, мають бойові модулі. Ми за те, щоб на фронті гинули не солдати. До речі, на навчаннях Rapid Trident, які проходили на Львівщині, демонстрували робота, який розміновував місцевість. Це елементи.

Ми кажемо вже про ударні системи, коли в Україні є керована ударна зброя, розроблена Державним конструкторським бюро "Луч" у Києві. Якщо ці ракети постачати на платформи, які вже створили приватні компанії, то ми отримаємо підрозділ бойових роботів. Один бойовий робот, який може вражати танки, бронетранспортери, буде коштувати 3-5 млн гривень. Один бронетранспортер коштує 29,3 млн гривень. Можна порахувати, скільки за рахунок одного нового бронетранспортера можна поставити бойових роботів. Це забезпечить збереження життів.

- Чому цього ще не роблять?

- На це є багато причин. В Генштабі для цього треба зробити певний підрозділ. Це управління майбутнього, треба рухатися і робити якісь речі.

- Наскільки наша армія зараз відстає від найрозвиненіших армій світу?

- Якщо брати американську армію, то наша відстає років на 30. Якщо брати російську – то на 10. Але тут є один нюанс: у нас ракета "Нептун" була розроблена і створена за лічені роки. Фактично за два з половиною - три роки.

Випробування вітчизняного ракетного комплексу Р-360 «НептунФото: Фото: Володимир Віват, кореспондент АрміяInform

- Що це означає?

- Раніше цикл створення озброєнь був сім років, а інколи й десять. Українська нація є дуже розумною. Вона готова взяти на себе ці виклики і зробити гіперстрибок за рахунок нових технологій. Українці працюють у найкращих і найсучасніших ІТ-компаніях світу і прекрасно там себе рекомендують.

- "Нептун" - це суто наша ракета чи із залученням певних технологій?

- Суто наша. Ракетний щит стримування для нас дуже важливий тим, що, на відміну від літаків, ракетну техніку Україна може створювати самостійно без будь-яких партнерів. Ракети можуть бути ключовим елементом української системи асиметричної протидії. Безумовно, разом із територіальною обороною, разом із вишколеною контррозвідкою, на яку має перетворитися СБУ після відповідного закону.

Я натякаю на те, що у нас ще не зроблено. Ухвалення закону про територіальну оборону секретар РНБО Данілов обіцяв до кінця року. Ми хотіли б, щоби його ухвалили, бо без нього ми не можемо йти далі. Необхідно внести правки у Закон про сили спеціальний операцій, щоб вони могли використовуватися поза межами України. Це надзвичайно важливо.

- Наші міжнародні партнери не напружаться?

- Нехай напружуються, це наша безпека. Ми їх, до речі, захищаємо. Я за те, щоб ми перейшли той рубіж і сказали: Україні також потрібні приватні військові компанії.

- У нас зараз їх немає чи їх немає офіційно?

- Зараз у нас є одна така компанія – "Омега Консалтинг". Вони працюють виключно за межами України: в африканських країнах тощо. У нас законодавство не дозволяє це робити, тоді як ПВК "Вагнера" працює у Центральноафриканській республіці, в Білорусі, Україні, Криму і де завгодно. Росія у такий спосіб вирішує свої дуже важливі національні інтереси. Ми цього чомусь не робимо, нам треба бути більш сміливими.

До речі, стратегія нацбезпеки була першим кроком української мужності з боку влади. Там жорстко прописано, що Росія є ворогом, ми йдемо до НАТО і нам потрібен план дій щодо членства в НАТО, що ми прагнемо зробити оборонну реформу. Також там дуже чітко вказано, що ми маємо зробити з СБУ контррозвідувальну структуру.

- Наскільки ми зараз близькі до членства в НАТО?

- Зараз поки що не близькі.

- Коли наблизимося і чому?

- Ми будемо ближче, коли зможемо довести західному світові, що Росія не здатна здійснювати подальшу агресію проти нас. Це значить, що російський Генштаб порахує, що у разі продовження агресії вони втратять понад 60-70 тисяч військових. Якщо вони втратять таку кількість людей, то вони відмовляться, бо це стане вибухонебезпечним для самої Росії зсередини.

Про "Кавказ-2020" і російську агресію

- Навчання "Кавказ-2020" були якраз тією небезпечною межею, про яку десь у травні-червні усі говорили. Про це казало американське, українське і взагалі західне експертне середовище. Путін нам погрожував своїми новинками. Він казав, що ядерна зброя може застосовуватися не тільки проти ядерних держав. Далі йде його стаття в National Interests, де він чітко зажадав переговорів на рівних і сказав про можливість глобальної війни. У цей період він на якомусь каналі залякував усі пострадянські країни.

Він казав: з чим країни прийшли, то хай з тим і йдуть, а якщо ні – то ми "дамо перцю". Ці всі речі були дуже небезпечними, і ми тоді дійсно очікували, що "Кавказ-2020" може бути дуже небезпечним. Ситуацію дуже змінила політична криза в Білорусі. Безумовно, вся увага Росії пішла туди.

Ми бачимо, що "Кавказ-2020" - це відпрацювання агресивних та наступальних дій. Це визнали російські оглядачі і експерти. Визнали, що це принцип наступальних дій - заволодіння перевагами в повітрі, ураження на дальні відстані, здійснення різноманітних штурмових операцій. Для України це дуже небезпечно.

- Наскільки ми у цьому сенсі і в технічному, зокрема, відстаємо від російської армії?

- Ми відстаємо і дуже сильно. Якщо взяти навіть нашу найбільш вразливу ділянку – морське узбережжя, то що ми маємо? Є намір західних держав забезпечити нас катерним флотом, зокрема ударним з ракетними системами. На це і Британія готова надати кредит, і американці.

- Що можуть вирішити катери?

- Багато чого. Вони можуть вирішити питання ураження цих кораблів і маневрування на високих швидкостях. Там передбачена швидкість понад 50 вузлів. Сучасні катери, які мають пускові установки і ракети дальністю 180 км – це потужна зброя. Це та зброя, яка може бути дуже швидко нам надана. Ми можемо її дуже швидко отримати, купити, зробити локалізацію виробництва.

Я не кажу, що не потрібно великі кораблі будувати, що треба відмовитися від них. Я кажу про сьогодні-завтра. Тобто у 2021-2022 роках ми можемо мати вже перші такі серйозні речі. У 2021 році ми можемо мати перший дивізіон ракетних комплексів "Нептун", а це можливість вражати кораблі. Умовно кажучи, це 80 українських пусків, яким треба протиставити щонайменше 200 пусків лише з боку Чорноморського флоту без урахування авіації.

- Такі акції визначають безпеку нашої акваторії?

- Я гадаю, що вони не стільки визначають безпеку, скільки є потужним психологічним сигналом підтримки. Це є дуже важливою ситуацією, тому Російська Федерація у прямий конфлікт із США і НАТО піти не здатна. Навіть той інцидент, який був кілька років тому в Туреччині, довів, що Росія, незважаючи на високий рівень авантюризму самого Путіна і бажання демонструвати реальні дії, відступає, коли є справжня небезпека.

- Тим не менше, вони і надалі провокують.

- Вони розуміють, що не буде прямого конфлікту, навіть якщо буде зіткнення двох якихось літаків чи ураження одного літака. Нічого цього як не було, так і не буде. Ми пам’ятаємо ще справу шістдесятих років, коли вперше радянський ЗРК збив американський літак-розвідник. Нічого все ж таки не було. Так само і зараз - нічого не буде.

Український МіГ-29Фото: УНІАН

Але що це означає? Захід поступово починає визнавати, що Україна здатна бути озброєною вітриною світу. Це дуже важливо, тому що якщо Україна буде демонструвати більш високий рівень життя людей, свободи і здатність боронити себе, то нам може бути відведена та роль, яка колись належала Польщі. Після розпаду радянської системи американці дуже серйозно інвестували в Польщу і продовжують робити це. Ми можемо стати другою Польщею, тим форпостом.

- Що нам для цього потрібно зробити?

- Нам потрібна послідовність в тому, щоб рухатися на захід. Ось приклад нашої несміливості: ми визначаємо закон про СБУ, щоб зробити з СБУ контррозвідувальний орган. Чому досі це не зроблено, чому досі територіальна оборона не оформлена законодавчо? Тому що є певні нюанси, пов’язані з питанням утримання влади і власними амбіціями конкретних людей. Від усього цього нам західні партнери пропонують позбуватися.

Але і їм також це притаманне. Якщо ми будемо аналізувати особистість Трампа, ми побачимо, що там дуже багато непослідовності, протиріч і сумнівних рішень. Але одна справа коли це робить потужна держава, а інша – держава, яка є залежною. Залежною від різних західних речей, зокрема технологій, підтримки і таке інше.

Але сьогодні, якщо оцінювати ситуацію 2020 року і, наприклад, 2014-2016 - то вона кардинально змінилася.
Зверніть увагу, на навчаннях, про які ми говоримо сьогодні, відпрацьовувалися стрільби американських "джавелінів". У них також брали участь турецькі безпілотні ударні комплекси "Байрактар", які будуть вироблятися в Україні в межах роботи спільного підприємства. А ми для Туреччини постачаємо двигуни для більш потужного ударного безпілотника.

- На яких ділянках ми вже зараз можемо давати гідну відсіч зовнішній агресії? І за рахунок чого?

- Ми можемо давати відсіч на всіх ділянках. Для цього потрібні швидкі рішення Верховного головнокомандувача і Головнокомандувача Збройними силами. У порівнянні з 2014 роком є потенціал. Ми маємо ту зброю, яка в нас вже розроблена, зробити серійною, щоб вона вражала. Ми маємо на випередження взяти нові технології: робити власні ударні безпілотники, ударних роботів. Ми маємо довести до ладу автоматизацію збройних сил, щоб не голосом давати команди, а щоб все було автоматизовано. Ці речі дуже важливі.

Я наполегливо кажу про Службу безпеки, про територіальну оборону, бо це елементи системи протидії. Без їх вишколу буде дуже складно це зробити. Врешті-решт, головним є моральний і психологічний дух, який надзвичайно виріс і надзвичайно відрізняється від російського.

Про озброєння

- Багато ще радянського озброєння на балансі українській армії?

- Якщо вважати різноманітні модернізації вже новітнім озброєнням, то це буде десь близько 80%. Якщо вважати усю радянську платформу, то це близько 90%. Акцент зараз робиться на озброєнні, якого за часів СРСР в Україні не було. Це те, що створено в Україні: ракетна школа, школа легкої бронетехніки. Зараз на наших очах створюється школа безпілотних систем. Ми робимо ці кроки швидше, ніж робили інші країни. Ми використовуємо ці знання і технології на опрацювання.

В принципі у нас є можливості зробити себе ще більш сильними та захищеними. Це при тому, що Україна завжди була країною, яка виробляла не кінцеві зразки озброєння, а на 90% комплектуючі. У нас потужні авіаційні двигуни, потужні газові турбіни для кораблів.

Газові турбіни на підприємстві НВКГ "Зоря" - "Машпроект"Фото: УНІАН

- Наскільки котирується українська зброя на світовому ринку?

- Мені здається, що певними ринками ми взагалі заволоділи. Це Південно-східна Азія і такі країни як Малайзія, Індонезія, Пакистан, Китай. На тлі технологічної виснаженості Росії від санкцій, хоча вони цього не визнають, деякі традиційні партнери переходять до України. Це такі країни, як, наприклад, Індія.

Буквально нещодавно Україна уклала контракт щодо ремонту і модернізації російських літаків ІЛ-78, заправників в Пакистані. Це надзвичайний показник: Україна виборює у Росії контракти за їхнім озброєнням. Такі випадки були і в ОАЕ, і в Казахстані.

- Ви кажете про те, що наша армія розвивається достатньо швидкими темпами. Якщо ми збережемо цей темп, через який час ми наздоженемо кращі армії Європи?

- Я б казав не про темпи, а про якість. Темпами ми вже нічого не доведемо. На жаль, генерали не хочуть цього визнавати, але ми не можемо собі дозволити робити армію на 300 тисяч осіб. Нам і 250 тисяч не потрібно. Чисельність зараз не визначає нічого. Ми маємо від чисельності перейти до якості та зробити головний акцент на новітні технології. Має бути рішення - зробити професійну армію. Не може бути вибіркового призову, навіть якщо він зменшився.

- Ми матеріально можемо собі дозволити професійну армію?

- Ми мусимо вийти на це. У нас вже є професійне ядро. Але коли ми скажемо, що в Україні професійна армія? Коли припиняється відтік кадрів, коли людина два-три роки послужила і не йде, коли людина не приходить в армію, як заробітчанин, бо на передовій достатньо велике грошове утримання, а іде служити на п’ять – сім років. І коли 50% вояків відслужить більше трьох років - ось професійна армія.

- Чому тоді європейські країни повертаються до призовів?

- В європейських країнах трохи інші принципи життя і трохи інші принципи заохочення. У нас система територіальної оборони могла б бути резервуаром для поповнення контрактників. Там би люди проходили перші елементи, і їм би ця служба зараховувалася. При цьому, вони б для себе розуміли, чи вони психологічно мілітаризовані. Чи вони йдуть далі в армію, чи просто повертаються в громадянське цивільне суспільство і там працюють. Це дуже важливий елемент, тому що зараз існує багато демотивації.

Візьміть хоча б звіт колишнього військового прокурора Матіоса про небойові втрати. За його даними, небойові втрати перевищують втрати на полі бою, коли люди п’ють чи скоюють самогубство. У 2019 році за один місяць було одинадцять самогубств і одинадцять людей загинули на війні.

- У професійній армії такого немає?

- Безумовно, все буває, але не в таких масштабах. Там зовсім інша мотивація. Наша віра оптимістична, а досвід песимістичний. Але потенціал в нас дуже великий. Ми маємо це усвідомити і зробити професійне потужне військо, яке не дозволить Росії нас атакувати.