Візит до України голови американського Пентагону Ллойда Остіна запам'ятався яскравими заявами, але мав скоріше іміджеву мету. Проблема в тому, що українці провалили підготовку до зустрічі Володимира Зеленського і голови Білого дому Джо Байдена, яка відбулася на початку вересня, і не змогли підготувати конкретні угоди, які б зацікавили США. Про зміну світового порядку, а також як українській владі навчитися вести "багатоканальну" міжнародну гру, "Апострофу" розповів екс-глава Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України МИКОЛА МАЛОМУЖ.
Зараз відбувається стратегічне позиціонування між США і Росією. Регіон Чорноморського басейну – Україна, Грузія, Румунія і частково Туреччина – це цікавий для Вашингтону регіон. Вони не хотіли б, аби Росія тут могла розміщувати потужні ВМС і ядерне озброєння в Криму, а також могла тиснути на Україну й Грузію в економічному, енергетичному і тим більше військовому сенсі. Важливо, що сам голова Пентагону особисто провів інспекцію цих напрямків і сформулював позицію - США підтримує країни у плані суверенітету й повернення окупованих територій. Зокрема, Остін особливо акцентував увагу на планах наростити зусилля в Чорноморському басейні. Крім того, Остін після цих візитів вирушить до штаб-квартири НАТО, де обговорить з міністрами оборони спільні заходи щодо забезпечення координації зусиль і озвучення меседжів.
Важливо, що все це відбувається на фоні вислання співробітників російської місії в НАТО і повного припинення цієї місії з боку Кремля і закриття центру інформації НАТО в Москві. Зараз починають розвиватися конфронтаційні сценарії. І Остін демонструє, що США лишаються і зі своїми партнерами-не членами НАТО, як-то Україна і Грузія, і з країнами Чорноморського басейну - членами НАТО. Також це сигнал, що США будуть забезпечувати рух України і Грузії до стандартів НАТО – у практичній і технологічній площині, проводитимуть навчання. Вашингтон демонструє, що ніхто не може вказувати Україні, яким шляхом їй рухатися і які "червоні лінії" їй виставляти.
Але хоча сигнали правильні, а заяви принципові, конкретних планів не намічено. Немає конкретних програм дій, хоча Зеленський заявляв, що з Байденом вже обговорені рамкові угоди щодо безпеки і оборони, ми почули лише заяви про далекі перспективи. Інформацію про конкретні плани і проекти про нову модель безпеки у Чорноморському басейні ми не почули.
Причина в тому, що ми провалили підготовку перед візитом президента Зеленського до США. Зеленському рекомендували підготувати за декілька місяців до поїздки угоди – але не "рамкові", а цілком конкретні. Нехай би в них ішлося про співпрацю в космічній сфері, оборонній сфері, Чорноморське співробітництво, транснаціональне співробітництво у радіотехнічній сфері, у кібербезпеці – адже в США визнають, що наші засоби стримування кіберзагроз навіть ефективніші, ніж у них. Але ми цього не зробили. Не скористалися хорошим приводом на найвищому рівні.
Перед поїздкою Остіна в Україну було направлене медобладнання, боєприпаси – на невелику суму. Таким чином, американці продемонстрували, що допомагають нам. Ми вдячні, але це крапля в морі порівняно з тим, що могло б бути за умови координації наших спільних сил і засобів у сфері безпеки, оборони, стратегічної підтримки, як-то обміну розвідданими. Тож за понад 20 років – з часу укладання Будапештського меморандуму – ми так і не навчилися вести переговори із Заходом. Ми не можемо проводити їх стратегічно, досягаючи конкретного результату.
У чому мав би бути той результат? В отриманні оборонного обладнання, військо-морського обладнання, великих економічних контрактів. Наприклад, наше Космічне агентство могло б співпрацювати з НАСА: наші - ракети, а їхні - боєголовки. Ще один можливий проект – щодо титану. Треба налагодити в Україні потужності для ланцюжку від видобування руди до виробництва 3D-порошкового титану, який уже придатний для виготовлення деталей для Ілона Маска чи "Боїнгу". Натомість ми продаємо титан Росії, яка в обхід санкцій виробляє деталі для світових споживачів. Ще за президентства Віктора Ющенка були підписані відповідні угоди, за Віктора Януковича вони були призупинені і досі не поновлені. Хоча американці критично зацікавлені у нашому титані. Якби під час візиту до США Зеленський заключив угоди, американці були б зацікавлені в Україні, бо це їхні фінанси, оборона і безпека. А зараз їх заяви про підтримку України не підкріплені ні матеріальними, ні юридичними засобами, які викликали б взаємний інтерес.
Турне саме голови Пентагону – представника американських силовиків – це спроба продемонструвати, що США готові до активних військових дій. Але поїздка несе також іміджову місію і навіть трохи піару. Позиції Остіна в США зараз не дуже міцні, бо після виведення військ з Афганістану проти нього почалася активна інформаційна і політична кампанія. Тож його візит – це скоріше для заспокоєння країн-членів НАТО і регіонів, яким загрожує конфлікт з Росією. Не думаю, що його заяви викличуть переляк в Кремлі – вони вже чули таке безліч разів, але жодних активних дій після того не було. Можливо, про поїздку Остіна скоро й забудуть, якщо не почнуться активні проекти, про які ми вже говорили.
З іншого боку, сьогодні навіть президент США Джо Байден визнає, що модель однополярного світу уже не підходить для опису ситуації. США уже не мають такого потенціалу, - і це уже бачить весь світ, хоча Америка досі намагається його демонструвати. Зараз підіймається Китай. Росія, Індія, Туреччина заявляє про свої пріоритети. США зараз ставлять питання про формування потужного блоку із Австралією та Британією з комплексом новітнім озброєнням для стримування Китаю. Задля цього вони не рахуються навіть із союзниками європейського рівня – і про це свідчить ситуація із французькими субмаринами. З Росією вони намагаються знайти точки дотику – в першу чергу заради того, щоб Москва не стала активним союзником Пекіну проти США. Тому ми не бачимо, що Вашингтон налаштований на відстоювання інтересів України чи інших країн регіону, бо вони не розуміють – во ім’я чого це буде? Вікторія Нуланд під час візиту до Москви, лідери Франції і Німеччини проводили переговори з Володимиром Путіним про Україну без України. Наша позиція зараз слабка, а американська – дещо пасивна, оскільки вони намагаються примиритися де в чому з РФ.
Все це приведе до формування нової моделі світопорядку, нових альянсів – поряд з НАТО і ОДКБ. Росія буде грати з НАТО, з американцями і європейцями. Тим паче, що Європа залежна від Росії не тільки у сенсі газу, а й інших нафтопродуктів, корисних копалин, технологій і деяких продуктів харчування. Європа в будь-якому разі побоюється глобальних загроз і війни, в тому числі ядерної.
Росія гратиме багатоканально: зараз проводять переговори з Афганістаном. США за деякими аспектами домовляються із Китаєм. Новий світопорядок – це буде мозаїка з тимчасовими союзами і новими блоками. У цій мозаїці нам треба знайти своє місце. Україні треба співпрацювати з США, Туреччиною, Китаєм, іншими країнами Сходу та багатьма країнами Європи, частково – СНД, країнами Африки, де у нас традиційно потужні позиції. Це дозволило б сформувати багатопланову модель економічного співробітництва. Тоді у нас були б об’єктивні союзники, які будуть підтримувати нас як вигідного партнера. Тоді можна було б організувати формат повернення окупованих територій під егідою інших країн. Вони могли б використовувати економічні важелі впливу на Росію у своїх спільних проектах, щоб Росія теж мала свої інтереси і свої вигоди від того, що поверне нам території.
Зараз Москві вигідно нас шантажувати, а тоді це буде інший рівень домовленостей. Це краще, ніж просити Путіна про зустріч один на один – перспективи такої зустрічі я не бачу. Без глибинної підготовки, вигоду третіх сторін-учасниць, які мають свої інтереси у вирішенні конфлікту на Донбасі і впливають на процеси у Росії, проблему вирішити не вдасться. Але це мають робити професіонали високого класу, яких зараз в українській владі немає.
