У будь-якій війні є речі, які з мовчазної згоди сторін, що воюють, не робляться і не озвучуються. Російсько-українська війна – не виняток. Серед багатьох речей, про які намагаються публічно не говорити, є й той факт, що до деяких місць не прилітають ані ракети, ані бомби. Чому так відбувається, читайте в матеріалі "Апострофа".
Можливо, це диво, але, наприклад, від війни чомусь не страждають підприємства Дмитра Фірташа, пов'язані зі здобиччю титанової руди. Причому цікаво – найбільший виробник титану Росія, але власного видобутку руди він не веде, хоча поклади має. Водночас найбільший виробник титанової руди – Україна, але виробництва титану вона майже немає.
Фірташ - не виняток. Наприклад, краматорська "Енергомашспецсталь" також не страждає від російських ракет, хоча знаходиться недалеко від лінії фронту. Секрет простий – 92% акцій належить кіпрській офшорній компанії, пов'язаній із Росатомом. Принаймні так стверджує нардепка від "Слуги народу" Роксолана Підласа. Росіяни, до речі, із цього приводу мовчать ось уже кілька місяців.
Те саме і з АвтоКрАЗом, що належить Костянтину Жеваго – як раптово виявилося, завод постачає продукцію до Білорусі.
Як це виходить під час війни – питання не менш цікаве, ніж питання, винесене в заголовок. Компетентні органи із цього приводу мовчать, що теж не менш дивно.
Підприємство Костянтина Григоришина "Запоріжтрансформатор" також нещодавно вело постачання до Росії – воно, окрім мирної продукції, виробляє і так звану "продукцію подвійного призначення".
Першого удару по ще одному заводу – "Південмаш" – росіяни завдали лише через дев'ять місяців повномасштабного вторгнення – у листопаді 2022 року. Можливо, це теж збіг, але ракету-носій "Зеніт" для російського космосу виробляв лише "Південмаш". І кажуть, що контракт було завершено саме у листопаді. Наскільки це правда – невідомо, але перша ракета на цехи "Південмашу", в яких виробляли комплектуючі до "Зенітів", прилетіла лише 17 листопада.
У цьому ряді просто неможливо не згадати Ріната Ахметова, чий бізнес на окупованій території зберігав недоторканість з 2014 року. Навіть стадіон "Донбас-Арена" у Донецьку ще рік тому суворо охоронявся, та сторонніх туди не пускали.
Щоправда, у березні минулого року ситуація навколо власності Ахметова дещо змінилася, але тут ніхто нічого вдіяти просто не міг – підприємства олігарха опинились у зоні інтенсивних бойових дій, тому, зокрема, "Азовсталь" та ММК імені Ілліча сильно постраждали – тож кейс Ахметова дещо вибивається із загальної картини.
Утім, цей перелік можна продовжувати нескінченно – підприємств, на які не падають російські ракети щонайменше десятки. Якщо не сотні. Серед них є як відомі, так і ті, про які практично ніхто не чув.
Серед підприємств, на які росіяни нічого не запустили і не скинули, є й харківський завод "ХЕМЗ-IPEC", який спеціалізується, зокрема, на розробці та виробництві занурювального обладнання для механізованого видобутку нафти, а також води з артезіанських свердловин.
І ось дивовижна справа – за понад п'ятсот днів повномасштабної війни на територію заводу не впала жодна бомба, ракета чи снаряд. Навіть тоді, коли на вулицях Харкова тривали запеклі бої, а місто палало.
Згідно з реєстрами, ПАТ "ХЕМЗ-IPEC" - чисто українське підприємство:
Директор заводу – Сергій Родіонов, колишній полковник КДБ.
Кінцевим бенефіціарним власником є Семен Ануфрієв, який проживає в Монако.
Він володіє заводом через панамський офшор:
Громадянин Росії та Німеччини Семен Ануфрієв – досить цікава особа, надзвичайно закрита, хоча довгий час він був помічником покійного мільярдера Олега Бурлакова. І тому просто не міг не зацікавити пресу, оскільки персона Бурлакова також дуже цікавила публіку – мільярдер був дуже непублічним, хоча зробив свої перші серйозні гроші досить нетипово для пострадянського простору ‒ завдяки науковим розробкам.
Найцікавішим проектом Бурлакова є інноваційна яхта "Чорна перлина", вартість якої становить 400 мільйонів євро. Ця яхта пов'язує Ануфрієва та людину, завдяки якій, швидше за все, завод Ануфрієва у Харкові не чіпають росіяни. Це Микола Казаков, з яким Ануфрієва пов'язуютьдружба та родинні зв'язки.
Окрім того, Козаков і Ануфрієв єфігурантами справи, відкритої у Великій Британії за фактом угону майна покійного Бурлакова (йдеться про ту саму яхту). Яким чином обережний Ануфрієв вліз у явно кримінальну справу із викраденням яхти – не зовсім зрозуміло. За інформацією, що підтверджуються з різних джерел, він тісно співпрацював свого часу з КДБ СРСР, саме "контора" нібито допомогла йому взяти під контроль харківський завод за часів приватизації та забезпечила необхідними зв'язками із замовниками. Частина продукції заводу також подвійного призначення.
Повертаючись до Казакова та його зв'язків, варто зазначити, що юридичні інтереси Казакова та Ануфрієва багато років представляють Могильницький та партнери, колишні українські адвокати, які бігли до Москви:
Засновник контори – Максим Могильницький. Виходець із Донецька, він розпочинав кар'єру з посади слідчого прокуратури в Єнакієвому, був суддею Донецького окружного адміністративного суду, заступником прокурора Києва. З 2011 по 2014 рік обіймав посаду заступника прокурора Києва, після чого був звільнений із органів згідно із законом про люстрацію.
Із 2014 року заснував Адвокатське об'єднання «Могильницький та партнери» і одразу взявся «відмазувати» тих, хто фактично загрожував національній безпеці України. Серед його підзахисних такі одіозні особи, як екс-президент Віктор Янукович, екс-генпрокурорка Криму Наталія Поклонська та інші персонажі, причетні до анексії Криму. Саме Могильницький доводив, що не можна відбирати награбоване у Януковича і конфіскація його активів є незаконною.
Окрім того, саме Могильницький вимагав від уряду надати йому документи щодо підстав перекриття Північно-Кримського каналу:
Могильницький, який представляє інтереси Казакова, навряд чи має такі зв'язки, щоб домовлятися про щось із Генштабом РФ, проте це явний "плюсик до карми" Ануфрієва. І знову постають питання: що за таємничу впливову персону з Росії відпочиває на яхті «Чорна перлина», яку Козаков разом з Ануфрієвим фактично викрав минулого року зі стоянки в Чорногорії?
Серед інших цікавих речей щодо заводу Ануфрієва є ще одна дивна річ: за кодом ЄДРПОУ ПАТ "ХЕМЗ-IPEC" – 23914062 – пошук чомусь видає посилання на ФОП Рудик Людмилу В'ячеславівну з Мукачевого:
Причому дивно, що дрібний торговець із ринку чомусь є у списках санкцій восьми країн:
Можливо, той факт, що код ПАТ "ХЕМЗ-IPEC" та код ФОП Рудік Л.В. збігаються, чи не такий вже збіг? Однак пояснити, чому унікальний податковий номер збігається у цих двох випадках, неможливо. Залишимо це питання непроясненим у низці інших дивних збігів. Можливо, це все це – справді збіг. Однак щось надто багато збігів у всьому цьому.
Утім, не варто думати, що Фірташ, Жеваго чи Ануфріїв унікальні. На прикладі Ануфрієва ми просто спробували показати, як іноді може працювати схема домовленостей. З Фірташем все відбувається інакше: його продукції потребує Росія, продукції Жеваго - Білорусія. Богуслаєву з його Моторсич просто не пощастило. Точніше – не пощастило Богуслаєву, якого заарештувала СБУ, а з його заводом начебто все гаразд. Ахметову не пощастило, що деякі його підприємства опинилися у зоні оборони та використовувалися як фортеці.
Утім, хоч би як це працювало, є ще одна надзвичайно важлива річ, про яку всі мовчать. І на тлі якої і завод Ануфрієва, і бізнес Богуслаєва та Фірташа – просто крапля у морі.
Справа в тому, що за даними Кабінету міністрів України, в Україні через півтора роки повномасштабної війни існує ще... 903 підприємства, якими володіють громадяни Росії. Навряд чи для керівництва України ця інформація є одкровенням, але на цю тему вголос намагаються не говорити. Чи не тому, що навколо цих об'єктів можна організувати улюблену українську гру під назвою "договірняк"?
