На систему вищої освіти України найближчим часом очікують радикальні зміни. Верховна Рада планує розглянути підготовлений урядом законопроєкт №10399 "Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування здобуття вищої освіти та надання державної цільової підтримки її здобувачам". Зокрема документ передбачає нові підходи до фінансування навчання, в тому числі через надання студентам державних грантів. Про реформу вищої освіти, а також про обов’язкову військову підготовку у вишах та стимулах для повернення в Україну молоді, що опинилася за кордоном через війну, "Апострофу" розповів заступник міністра освіти і науки МИХАЙЛО ВИННИЦЬКИЙ.
Читайте також: Скільки вступників отримають гроші від держави: Міносвіти озвучило цифру
- Для чого знадобилося змінювати систему фінансування вищої освіти?
- Система державного замовлення в сфері вищої освіти дісталася Україні ще від Радянського Союзу, і з того часу залишалася практично незмінною. В СРСР плани з підготовки кадрів складав Держплан. Виходячи з прогнозів, він робив замовлення на необхідну кількість фахівців з усіх напрямків. А заклади вищої освіти, відповідно до цих планів їх готували.
Зараз ця система вже безнадійно застаріла. Основна її проблема - планування. В умовах ринкової економіки держава не може точно передбачити, які потреби матиме ринок праці через 5-10 років. Тому фактично досі державне замовлення формувалося виходячи не з потреб ринку, а з можливостей системи освіти. Замовники (міністерства, до відання яких відносяться виші) робили запити до підвідомчих їм закладів вищої освіти, скільки і яких фахівців вони можуть підготувати, і на основі цього формували плани.
- Тож уряд планує зовсім відмовитися від держзамовлення?
- Зовсім ні. Є фахівці, потребу в яких можна досить точно передбачити. Існують, наприклад, нормативи, скільки лікарів і вчителів має бути на певну кількість населення. Також Україні потрібні фахівці в галузях економіки, які будуть відігравати особливу роль у відбудові України, - енергетики, будівельники, агрономи. І, виходячи з розвитку цих галузей, ми можемо приблизно формувати плани підготовки.
Натомість дуже важко визначити, скільки нам потрібно журналістів, політологів, юристів, економістів, ІТ-інженерів тощо.
- Дехто вважає, що їх наразі вже забагато.
- Це не так. Всі професії важливі, тож нема питання, чи вони потрібні. Але ми не можемо спрогнозувати конкретну потребу в таких фахівцях на майбутні роки. Тому одна з цілей запланованої реформи - дати людям самостійно обрати спеціальності, які, на їхню думку, є потрібними.
- Яким чином?
- Для цього планується запровадити різні форми фінансування вищої освіти. На спеціальності, на які є сталий попит на ринку праці, збережеться державне замовлення. Планується, що за ним отримуватимуть освіту близько третини студентів. Їхнє навчання буде повністю оплачуватися за рахунок держави.
А для інших студентів буде запроваджено систему державних грантів на освіту. Вона дозволить абітурієнтам вступати на такі спеціальності, які вони самі обрали, виходячи зі своїх планів на майбутню діяльність. І при цьому будуть отримувати від держави грант, який повністю або частково покриватиме вартість навчання. Таким чином реалізується принцип "гроші ходять за людиною".
Крім того, така система дозволить розширити коло осіб, які отримують державну підтримку. Зараз близько 40% студентів вчаться за державним замовленням коштом держави, а 60% - за контрактом і повністю сплачують вартість навчання. Ми ставимо перед собою задачу перевернути це співвідношення. Доступ до державного фінансування отримають не менше 60% студентів.
- Хто буде отримувати ці гроші?
- Вони будуть зараховуватися на спеціальний рахунок студента, і витратити їх можна буде лише на оплату навчання. А вже якому вишу їх перерахувати, вирішуватиме сам студент.
- А як буде визначатися розмір гранту?
- Це залежатиме від результатів, отриманих на ЗНО (зовнішньому незалежному оцінюванні). Що вищі бали, то більша сума гранту. Зараз планується, що вона буде складати від 15 до 50 тисяч гривень на кожен рік навчання.
- Але ж об’єктивно існує різна вартість навчання.
- Будуть впроваджені коефіцієнти при розрахунку грантів для різних спеціальностей, які будуть враховувати вартість навчання.
Спробую пояснити на цифрах. Тільки одразу зауважу, що вони абсолютно умовні. Припустимо, абітурієнт отримав на ЗНО 165 балів. Якщо він вирішить вчитися на гуманітарній спеціальності, то грант на навчання складе 25 тисяч гривень. Якщо ж на інженера чи ветеринара, де навчання дорожче, то вже 35 тисяч гривень.
- Вартість навчання може різнитися не тільки залежно від спеціальності, але й від вишу. На одну й ту ж саму спеціальність різні університети можуть виставити різну ціну. Це буде враховуватися?
- Ні. Грант видається на певну суму. А абітурієнт уже самостійно буде визначатися, куди йому з цим грантом іти, враховуючи всі фактори, в тому числі й вартість навчання. Наприклад, освіта за певною спеціальністю в Прикарпатському університеті може бути дешевшою, ніж в Києво-Могилянській академії. І не тому, що її якість гірша, а тому, що Могилянка знаходиться в престижному районі Києва, а Прикарпатський університет - в Івано-Франківську.
Тож отримавши грант на певну суму, абітурієнт може виявити, що він покриває 80% вартості контракту в одному закладі і 50% в іншому. І тоді він буде вирішувати, чи може він доплатити більшу суму, щоб учитися в Києві, чи погодитися на дешевший заклад, розташований в іншому місті. На нашу думку, це стане важливим чинником підтримки регіональних університетів, дозволить підняти їхню конкурентоздатність у боротьбі за студента з престижними вишами.
Читайте також: Вступна кампанія 2024: в Україні оновиться формат та ще один предмет стане обов'язковим
За грант доведеться поборотися
- Припустимо людина здала ЗНО не надто успішно. Вона отримує грант, але він не покриває вартості навчання за обраною спеціальністю. Що їй пропонується робити?
- Дійсно, держава має намір допомагати більшій кількості студентів, але при цьому в багатьох випадках грант не покриватиме повної вартості освіти. Тож доплатити різницю студенту доведеться самостійно. Джерела фінансування можуть бути різні. Можуть допомогти батьки. Або студент може влаштуватися на роботу і заробити необхідні кошти. Крім того, законопроєкт передбачає можливість отримання пільгового кредиту.
- Хто видаватиме такі кредити?
- Банки. Передбачається, що вони будуть видаватися за пільговою схемою під 5-10% річних. І повертати такий кредит людина буде вже після закінчення навчання, коли отримає роботу.
- Чи поширюватиметься система грантів на другу вищу освіту?
- Гранти будуть видаватися лише на першу освіту. Проте ми розуміємо, що часом людині потрібно отримати додаткову кваліфікацію чи взагалі поміняти професію. І в цьому випадку їй також може знадобитися державна підтримка. Тож законопроєкт передбачає такий інструмент як ваучер.
- Що він буде собою являти?
- Людина, яка відчуває, що їй потрібна додаткова освіта, може звернутися за допомогою до центру зайнятості. І якщо він вирішить, що це дійсно доцільно, то видасть ваучер на здобуття освіти за певною спеціальністю. З ним людина зможе звернутися до вишу, який надає таку освіту. А держава за ваучером перерахує гроші на навчання. Так само і центр зайнятості сам може запропонувати людині можливість здобути нову професію, яка допоможе успішніше шукати роботу.
Подібна система, тільки для робітничих професій, нещодавно вже почала працювати на основі центрів зайнятості. І показує дуже хороші результати, даючи людям, які мають проблеми з працевлаштуванням, набути професії, які користуються попитом на ринку праці.
- Як, на вашу думку, нова система фінансування змінить ситуацію в сфері вищої освіти?
- Гадаю, це будуть принципові зміни. Навчальні заклади опиняться в набагато більш конкурентному середовищі. Вони не отримають гроші безпосередньо від держави, а їм потрібно буде переконати абітурієнтів, що гранти або ваучери треба принести саме до них.
В свою чергу, студент, поставлений у становище, коли він сам оплачує освіту, буде більш прискіпливо обирати місце навчання. На його вибір впливатимуть ряд важливих факторів - рейтинг вишу, якість освіти, рівень наукових досліджень, статистика працевлаштування випускників, міжнародні зв’язки тощо. І для того, щоб залучити студентів, а з ними і фінансування, виші будуть конкурувати, підвищуючи всі ці показники.
Різні способи фінансування дозволять надати людям ширші можливості при отриманні освіти. Ті, хто прагнуть стабільності і гарантії зайнятості, зможуть учитися на бюджеті. Ті, хто хоче реалізуватися в нових сферах, може вільно обрати спеціальність і отримати матеріальну підтримку через державний грант і пільгові кредити. А дорослі люди, які хочуть вдосконалити свою кваліфікацію, чи отримати нову спеціальність, отримають таку можливість через ваучери.
Читайте також: Як абітурієнти обиратимуть спеціальність у 2024 році: МОН озвучило відповідь
Учився безкоштовно - відпрацюй
- Студенти, які вчитимуться за державним замовленням опиняться в найбільш комфортній ситуації - їхнє навчання буде оплачене державою повністю. Чи буде це накладати на них які небудь обов’язки?
- Так. Оскільки вони навчаються за замовленням, держава буде очікувати, що вони після закінчення вишу працюватимуть саме за тією спеціальністю, яку отримали. Тому після проходження половини освітньої програми (за більшістю спеціальностей бакалаврату це два курси - "Апостроф") студенту буде пропонуватися перше робоче місце, куди він буде направлений по закінченні навчання. І він укладатиме контракт з майбутнім роботодавцем.
- Скільки випускник повинен буде відпрацювати на цьому підприємстві?
- Три роки.
- Це дуже схоже на повернення до розподілу студентів, який існував в Радянському Союзі.
- Такі асоціації виникають у багатьох. Проте є суттєва різниця. Радянський розподіл був різновидом закріпачення. Людину направляли на роботу, і відмовитися було не можна. В нашому випадку держава залишить за студентом вибір. Погоджуватися на перше робоче місце не обов’язково. І якщо студент не укладає контракт, то у нього не будуть вимагати повернення грошей, уже витрачених на його навчання за державним замовленням. І з вишу його не виключать. Проте продовжити навчання він зможе уже тільки на контрактній основі, самостійно сплативши його вартість.
Крім того, для студентів, які погодяться на перше робоче місце, буде існувати певний матеріальний стимул. Після того, як вони укладуть відповідний контракт, їхня стипендія буде підвищена до рівня мінімальної зарплати, яка діятиме на той момент (наразі ця сума складає 7100 гривень - "Апостроф").
- Перші робочі місця будуть надаватися тільки в державному секторі?
- Оператором цієї програми буде Державна служба зайнятості. Вона збиратиме дані щодо потреб економіки в підготовці фахівців за держзамовленням. Звичайно, в першу чергу, вона звертатиметься до державних органів. Проте не тільки. За задумом, будь яке підприємство, в тому числі і приватне, зможе надати інформацію щодо своїх майбутніх потреб в спеціалістах і про власну готовність надати їм перше робоче місце.
Крім того, закон передбачає не лише державне, але й регіональне замовлення. Обласні органи влади також зможуть сформувати заявки, виходячи з потреб та перспектив місцевого бізнесу.
- Але навіщо державі готувати працівників для приватного бізнесу за рахунок платників податків?
- Держава зацікавлена в тому, щоб гроші витрачалися максимально ефективно, і люди, підготовлені за рахунок бюджету, одразу після закінчення вишу ставали до роботи саме за тією спеціальністю, за якою їх готували. Тож, якщо людина гарантовано отримає роботу в приватному секторі, це корисно і для економіки, і для держави. Хоча реально, гадаю, на початку роботи цієї системи, переважна більшість місць все ж таки буде в державному секторі.
- Пільги на навчання залишаться?
- Зараз пільги в сфері вищої освіти передбачені великою кількістю різних законів і підзаконних актів. Тож законопроєкт впорядковує це питання, і містить повний перелік категорій населення, які мають право на пільги. При цьому всі пільгові категорії залишаються, нікого не передбачається їх позбавляти.
- В пояснювальній записці до законопроєкту говориться, що після закінченні вишу працювати за спеціальністю влаштовуються всього 20% випускників. Чи не свідчить це про те, що наша система освіти працює значною мірою вхолосту?
- Освіта в будь якому разі не буває зайвою. Я впевнений, що одна з причин, чому Україні вдалося зупинити російські навалу, - те, що у нас дуже високоосвічене населення. І ми не маємо права втрачати цю перевагу. Навпаки, її потрібно посилювати, збільшуючи рівень освіченості.
А щодо статистичних показників, то на них можна подивитися і з іншого боку. 90% випускників вишів швидко знаходять собі роботу, хоча й далеко не всі за спеціальністю, яка вказана в їхніх дипломах. Це говорить про те, що проблема у нас не з якістю освіти, а з плануванням держзамовлення - його структура не відповідає потребам держави та економіки. Саме на вирішення цієї проблеми і направлена реформа.
До того ж, чесно кажучи, нам пора вже відходити від думки, що вища освіта - це лише підготовка до професійної діяльності. Це, звичайно, важлива, але не єдина її функція. Вища освіта готує людину до життя в суспільстві, формує суб’єктного громадянина, здатного розуміти навколишній світ і ухвалювати свідомі рішення. І Україна, яка є сьогодні форпостом демократії і в майбутньому повинна створити передову постіндустріальну економіку, потребує саме таких громадян. Це, можливо, навіть важливіша функція освіти, ніж просто професійна підготовка.
- Населення України скорочувалося і до війни, а після початку повномасштабного вторгнення за кордон виїхали кілька мільйонів співгромадян. Чи не потрібно нам у зв’язку з цим скорочувати систему вищої освіти?
- У нас зараз є близько 160 державних закладів вищої освіти, з яких 130 знаходяться у віданні Міністерства освіти. Крім них є також комунальні і приватні виші – їх разом ще десь стільки, як державних. І сьогодні цієї кількості для України дійсно забагато. На них не вистачає студентів. Зараз середня кількість студентів на один заклад в системі МОН складає 5700 осіб. Тоді як оптимальним показником для функціонування університету вважається 10 тисяч студентів.
Це зовсім не означає, що ми повинні закрити всі невеликі виші. Деякі з них за своєю природою повинні мати невеликий контингент. Наприклад, консерваторія ніколи не матиме 10 тисяч студентів. Також велику цінність мають університети в невеликих містах, які є осередками науки і культури (як, наприклад, Глухівський університет чи Острозька академія).
Але у великих містах потрібно укрупнювати навчальні заклади таким чином, щоб вони могли забезпечити достатній вибір дисциплін, належне фінансування навчального процесу і наукових досліджень. Тому зараз проходить оптимізація мережі державних вишів. Відбувається в середньому два злиття на місяць.
- Є багато запитань щодо приватних вишів. Багато з них не мають необхідної матеріальної бази і викладацького складу. І по суті їхня діяльність зводиться до торгівлі дипломами.
- Одразу зауважу, що серед приватних закладів є дуже якісні та престижні університети, відомі на всю країну. До них немає жодних питань. Проте багато з них дійсно не можуть забезпечити якісної освіти.
- І що держава має намір з цим робити?
- З ними розбирається ринок. Люди зацікавлені за свої гроші отримати необхідні їм знання. Тож ті виші, які не можуть цього забезпечити, втрачають студентів і закриваються. Колись приватних вишів було понад сотня. Зараз залишилося 90, і процес скорочення продовжується.
Військова підготовка для всіх
- В проєкті нового закону про мобілізацію є і статті, присвячені вищій освіті. Зокрема щодо впровадження військової підготовки для всіх студентів.
- Зараз я би не хотів докладно це питання коментувати, оскільки робота над законопроєктом та відповідними змінами в системі освіти триває, і остаточних рішень з багатьох питань ще не ухвалено.
Проте цілком очевидно, що система військової підготовки в закладах вищої освіти має докорінно змінитися. Адже ми потребуємо офіцерів нового зразка, озброєних найсучаснішими знаннями, в тому числі за стандартами НАТО. І успадковані нами від Радянського Союзу військові кафедри не здатні задовольнити ці потреби. Саме тому ми сьогодні працюємо разом з військовими над створенням нової системи військової підготовки у вишах. Планується розділити аудиторну частину навчання (адже сучасна військова техніка потребує глибоких знань) і полігонну. Аудиторну будуть здійснювати цивільні викладачі університету. А полігонну, яка передбачає суто військові навички, - офіцери. Причому не пенсіонери, як це було на радянських військових кафедрах, а діючі офіцери (можливо, ті з них, які мають педагогічну кваліфікацію), здатні зацікавити студентів військовою справою і підготувати майбутніх офіцерів.
- Спеціальні кафедри існують далеко не в усіх вишах. Тим часом, передбачається, що військову підготовку проходитимуть всі студенти.
- Так, систему доведеться радикально розширювати. Це питання, над яким ми активно працюємо спільно з Міністерством оборони. Гадаю, на першому етапі в містах буде створено єдині підрозділи, де навчатимуться студенти з усіх місцевих вишів. Звичайно, це не стосується Києва, Львова та інших мегаполісів, де одним навчальним закладом не обійдешся.
- Військова підготовка буде поширюватися тільки на хлопців?
- Це питання також обговорюється, тож зараз не можна говорити, яким буде остаточне рішення.
- Зараз через війну за кордоном опинилося багато українських дітей. Що ми можемо їм запропонувати, щоб вони повернулися учитися в Україну?
- Мені здається, що "проблема неповернення" є дещо перебільшеною. Ми зараз маємо дуже багато повідомлень, коли жінки, які виїхали за кордон і, можливо, залюбки б там лишилися, повертаються додому тому, що цього вимагають їхні діти. Маємо також статистику, яка показує, що переважна більшість студентів, зокрема хлопців, які виїхали впродовж останніх двох років по програмах мобільності до європейських і північно-американських університетів, також повертаються для завершення навчання тут. Тож, гадаю, більшість людей, що виїхали, повернуться назад.
- Проте іноземні університети зараз докладають зусиль для того, щоб залучити талановиту українську молодь.
- Не виглядає, щоб ці зусилля були надто ефективними. Минулого року національний мультипредметний тест (НМТ, тимчасова заміна ЗНО через війну - "Апостроф") писали близько 260 тисяч чоловік. З них 20 тисяч - із-за кордону. Писали діти, що знаходилися в Європі, США, Австралії, по всьому світі. Зрозуміло, що немає сенсу писати цей тест, якщо ти не збираєшся вступати до українського вишу. Так що очевидно, що ці діти і їхні батьки думають про повернення на Батьківщину.
До того ж, ми можемо очікувати не тільки нашу молодь. До України мають інтерес дуже багато іноземців, молодих людей у віці 20-35 років, які прагнуть самореалізації і не можуть цього добитися в своїх країнах. Звичайно, зараз вони не приїдуть. Але щойно припиняться військові дії, ми побачимо великі черги людей, які будуть їхати до України саме за самореалізацією - учитися, працювати, засновувати власні підприємства...
- Навряд чи Україна може привабити мешканців Європи звичним для них комфортом...
- Звичайно ні! Але давайте повернемося на 150 років назад. Люди з усієї Європи їхали до Америки. Вони шукали комфорту і стабільності? Очевидно, що ні. Ці люди прагли нових можливостей і самореалізації. Такий контингент в Європі є і зараз, проте їхати в Америку зараз для них немає сенсу. А Україна як раз може дати їм ті можливості, яких вони шукають.
І сьогодні ми думаємо над тим, як зробити наші університети центрами тяжіння для таких енергійних людей. Якщо нам це вдасться, Україна стане новим фронтиром, який дасть людям можливість досягти успіху. Я в це вірю, бо сам такий: понад 20 років тому іммігрував з Канади в Україну, бо саме тут величезні можливості. Не вірю у власну унікальність. Але вірю в унікальну привабливість України і нашої майбутньої системи освіти.
Читайте також: В Україні реформуватимуть військові кафедри: що має змінитися