Облиште мрії про те, що ми зможемо добрати у збройні сили якусь додаткову кількість воїнів, і нарешті виграємо війну. Ні добровільно, ні примусово українське суспільство на це не здатне.
І практика інтенсивної бусифікації останніх півроку це показує, і довід рекрутингу розкручених військових брендів про це свідчить. Притік нових реальних кадрів у ЗСУ ну дуже скромний.
У нас немає іншого виходу, як розраховувати на тих, хто вже є у війську.
А зараз у війську, мабуть, 80% цивільних у минулому людей.
Для того, щоб знайти рішення проблемі наповнення армії, має сенс саме їм, екс-цивільним, дати можливість формувати кадрову політику збройних сил і налагодити стосунки із суспільством.
Бо вони, ці екс-цивіли, порівняно із професійними військовими, своє суспільство залишили недавно і розуміють його набагато краще, відтак цю проблему зможуть вирішити ефективніше.
Давайте чесно визнаємо, що ніякої масованої демобілізації після 36 місяців війни не буде, тому що вже зараз не готується заміна. Темпи мобілізації ледь конкурують з рівнем втрат.
Тому, крім іншого, має сенс зосередитися на порятунку того людського ресурсу, котрий вже зараз воює. Кілька прикладів такого ставлення — нижче.
1. Відновіть нагляд за законністю у армії. Зараз солдату немає кому поскаржитися на свавілля командирів, окрім вищим начальникам (тобто тим, хто цих командирів і призначив). Тому — масове СЗЧ.
2. Оскільки ми, теперішні військові, будемо змушені воювати мінімум ще кілька років, то для нас слід забезпечити систему ротації між цивільним і військовим життям. Модель може бути «3 місяці на війні — 1.5 у цивільному житті», або «4 місяці війни — 2 місяці на цивільному» і т.д. Перебування в такому режимі дозволить відновлюватися і не руйнувати сім’ї та взагалі частково зберегти цивільне життя військових. Для цього потрібно більший притік мобілізованих — але не такий великий, як для повної заміни.
3. На час війни прибрати вимоги щодо звань для призначення на ті чи інші посади. Зараз у армію поприходили люди з колосальним управлінським чи фаховим досвідом, компетенція котрих дозволяє зразу займати дуже високі посади і керувати тисячами людей. Але нинішня система це їм загалом не дозволяє робити. Повторюся, у нас 80% вчорашнніх цивілів в армії. Вони чудово воюють, тож дайте їм самостійно сформувати свою власну армію, зі своїми правилами і процедурами. І нагадаю, що усі інновації, котрими ми зараз пишаємося, виникли саме завдяки низовому активу, котрий діяв не по старих радянських військових правилах.
4. Зробіть систему оцінки командирів. Це стандарт НАТО, якщо що. Нам терміново слід позбавитися неефективних командирів, бо вони — гірше ворога, приносять нам набагато більше шкоди, від них тікають в СЗЧ тисячами, і гинуть тисячами. Процедури оцінки є в НАТО, або можна запозичити з підходів, котрі практикуються нині у корпоративному секторі щодо керівників.
5. Прискорте процедури виконання наказів про переведення, а також дайте змогу вільно переводитися спеціалістам після певного пристойного строку служби на одному місці. Це дасть людям шанс розвиватися і ефективно використовувати себе на війні. Інакше — масове СЗЧ.
6. Ухваліть окремий статус високотехнологічних родів військ (Сили безпілотних систем, кібервійська, рер/реб тощо) за тим зразком, за котрим зараз такий статус є у Сил спеціальних операцій. Ці роди військ мають мати особливі механізми для організації власної роботи і взаємодії з цивільним сектором, а також кадрової політики. Не можна організовувати підрозділи айтішників за лекалами кавалерійських батальйонів 19-го сторіччя, як це відбувається зараз.
Словом, армія має перестати бути «тюрмою для героїв», за влучним виразом одного із бійців.
Джерело: facebook.com/igor.lutsenko
