Реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, містить дані про 62 948 людей - військових та цивільних. Переважно це особи, які зникли внаслідок війни або окупації. Хтось із них - загинув, але його тіло не змогли евакуювати через активні бойові дії, хтось - у полоні, проте країна-агресор поки не підтвердила це. Бувають випадки, коли рідні військових достеменно знають про їх загибель - були свідки серед побратимів, які вижили на полі бою, чи розпізнали їх тіла на фото або відео у ворожих соцмережах. Без можливості отримати свідоцтво про смерть для отримання виплат та спадку, чи з інших причин, родичів звертаються до суду для оголошення людини померлою. Проте на практиці ця процедура передбачає ряд непростих нюансів, яких саме - розбирався “Апостроф”.
“Сьогодні дуже складна ситуація з тим, що більшість військових значаться безвісти зниклими. Людина може бути в полоні, але немає достовірних відомостей, може загинути, але тіло її ніхто не бачив, може покинути поле бою і переховуватись”, - розповідає “Апострофу” адвокатка Аліна Самарець.
Подекуди близькі люди зниклих безвісти, достеменно знаючи, що родич загинув на фронті, але не мають можливість провести ідентифікацію тіла, можуть звернутися до суду, щоб отримати свідоцтво про смерть, що дозволить отримати виплати від держави та відкриє право на спадщину. Крім того, статус безвісти зниклого унеможливлює здійснення правочинів. “У мене є справа, коли військовий є відповідачем у справі, у нього хочуть відібрати частину квартири. Звернулася сестра, тому що у них є довідка про те, що він безвісно зниклий. Вони (родичі) не збираються до останнього оголошувати його померлим, сподіваються, що він повернеться. Проте інша сторона ініціює питання”, - розповіла Самарець.
Проте на практиці зробити це непросто через різночитання суддями норм частини другої статті 46 Цивільного кодексу України, зокрема, стосовно початку відліку строків оголошення судом померлим. Її чинна редакція така: “Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців”. Як відомо, в Україні є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, затверджений Мінреінтеграції. Чи можна вважати виключення певної території з цього переліку днем закінчення воєнних дій? З якого часу рахувати шість місяців - з дати нещасного випадку чи завершення війни на теренах усієї країни? Судді й відомства плутаються.
Наприклад, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області задовольнив заяву родички про визнання особи померлою, зважаючи на обставини, описані в службовому розслідуванні військової частини. Там йшлося про те, що в автомобіль з ними та іншими військовослужбовцями вцілив снаряд російського танку, від якого вони загинули. Тіло мертвого чоловіка та інших військовослужбовців залишились на місці трагедії, і забрати його не було можливості. Проте Міністерство оборони подало апеляцію, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що до закінчення шестимісячного строку з часу завершення воєнних дій визнання судом особи померлою в силу вимог закону не допускається. Зрештою суд відхилив апеляційну скаргу.
Очевидно, реалії вимагають від законотворців прояснити положення закону. Народні депутати зареєстрували законопроєкт 12451 щодо строків відліку для оголошення судом померлою особу, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом. Автори ініціативи констатують, що “одні суди вважають, що строки, визначені в частині другій статті 46 Цивільного кодексу України слід обраховувати з моменту настання події (яка могла призвести до смерті особи), а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави, інші ж вважають, що відлік строку для оголошення фізичної особи померлою внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту має починатися саме з дня закінчення воєнних дій на території держави”.
Тож нардепи пропонують частину другу статті 46 Цивільного кодексу України викласти в такій редакції: “Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців від настання обставин, які загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель”.
“По-перше, особу оголошують померлою, якщо є відомості, що вона могла загинути. Це можуть бути свідчення осіб, які знаходились там”, - каже адвокатка.
Також важливо, щоб були доведений “вогневий вплив” з боку ворога, що зникненню військового у зв'язку з воєнними діями передували обставини, які загрожували смертю. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.
Проте перед оголошенням військового померлим важливо точно впевнитися в його загибелі. Подекуди рідні дізнаються про те, що безвісті зниклий військовий живий і весь час перебував у полоні напередодні обміну полоненими. Підтвердження у ворожому полоні може займати рік - два.
“Якщо людина офіційно буде оголошена померлою, будуть певні складнощі з обміном, тому що як в обмін ставити людину, якої юридично не існує?” - коментує Аліна Самарець.
Зрештою, якщо особу оголосили загиблою або безвісно відсутньою через зникнення внаслідок бойових дій або інших обставин, то родичі або законні представники мають право подати до суду заяву про скасування рішення про її загибель, зазначає юристка АО “Віннер Партнерс” Анастасія Руденко.
За її словами, у такому випадку органи, що виплатили кошти (наприклад, Міністерство оборони, пенсійний фонд або інші державні органи), мають право вимагати повернення виплат за загиблого - допомогу на поховання, компенсації, пенсії тощо.
“Однак варто зазначити, що в окремих випадках, за наявності обставин, які свідчать про добросовісність отримувачів (наприклад, якщо вони не знали, що військовий живий і перебуває в полоні), суд може прийняти рішення про неповне повернення коштів або навіть повне звільнення від зобов'язання щодо повернення”, - пояснила співрозмовниця видання.
Рідні військових з таким непевним статусом сподіваються на великий обмін полоненими й репатріацію тіл. Проте це, навряд чи можливо зараз.
“Під час війни навряд. Процес іде, але ворог спекулює, [застосовує] імперські підходи у питанні повернення тіл, поводяться як терористи. Скоріше за все після зупинення бойових дій можна буде інтенсифікувати”, - каже “Апострофу” генерал-лейтенант у відставці, заступник начальника Генерального штабу ЗС України (2006-2010). Ігор Романенко.
Нині навіть коли вдається домогтися повернення тіл наших бійців, виникає новий виклик - їх розпізнання. Для прискорення процесу встановлення особи загиблих велике значення має наявність необхідної матеріальної бази та спеціалістів Нещодавно уповноважений з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов повідомив, що триває робота над створенням Єдиного центру ідентифікації тіл (останків), запровадженням єдиної уніфікованої нумерації усіх тіл. При цьому у 2022-2023 роках судово-медичні експертизи проводилися лише в п’яти бюро, у 2024 році їх кількість зросла до 19. Разом з тим за минулий рік до роботи у профільних лабораторіях МВС долучилося понад 100 нових експертів, що дозволило збільшити динаміку досліджень.
Після закінчення воєнних дій держава постане перед викликом компенсації родичам загиблих військових. “Можливо, держава буде й оскаржувати такі рішення, - припускає Самарець. - Тому що зараз дуже багато, наприклад, позовів, коли люди намагаються довести, що вони безпосередньо приймали участь “на нулі”. Міноборони до останнього пручається, заперечує”.
