Міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках та керівник “Центру дослідження Росії” Володимир Огризко вважає, що зараз ми бачимо агонію Росії. Про це свідчить те, що Путін зараз має лише два методи впливу – ядерне залякування Європи та псевдопатріотична істерія вдома.
В інтерв’ю “Апостроф TV” він розповів, як бачить майбутнє Росії, що означають дрони над Європою, і чому насправді ідея про надання Україні ракет Tomahawk не виникла нізвідки.
– Скажіть, чи можна говорити, що для європейського континенту прямо зараз уже почалася світова війна, що це вже не гібридний тиск? Дрони літають в Данії, в Норвегії, в Німеччині, країни НАТО намагаються виробити якісь протоколи реакції на це все. Як цю ситуацію назвати?
– Я б назвав її початком агонії Росії. Я б не використовував формулювання Третя світова війна, тому що саме цю формулу використовує російська пропаганда з однією простою метою – на смерть перелякати наших європейських партнерів. Коли вони чують слово війна, то у них опускаються руки.
Поки що не склалося у них відчуття, що можна Росію бити й перемагати. І коли, умовно кажучи, російський посол у Франції, відповідаючи на питання французького журналіста, каже, що збиття російських літаків в небі НАТО буде означати, що почалася війна, то це справді працює.
Тому в Москві просто вирішили піти іншим шляхом. Максимально підвищити ставки, підняти градус до рівня психозу і в такий спосіб перелякати європейців, щоб вони почали по одинці – сьогодні Польща, завтра Швеція, потім Данія, – відходити від скоординованого курсу. Бо власне в цьому ж полягає ключова мета Москви: роз'єднати Європейський Союз, роз'єднати НАТО, а потім з кожним конкретним учасником про щось домовлятися.
От ви, поляки, припиніть бути хабом для України, а ми не будемо вас кошмарити своїми дронами й ракетами. Чому ж не погана, так би мовити, в розумінні Дональда Трампа, угода? Прекрасна угода, давайте будемо так.
А ви, румуни, що? Хіба вам хочеться, щоб ми залітали на вашу територію і раптом ракета наша потрапить по якомусь нафтопереробному заводу. Ні, не хочете, от давайте домовлятися і так далі.
Тому йде елемент ескалації, але, я думаю, що він легко читається і я дуже радий, що, скажімо, той самий міністр закордонних справ Польщі Сікорський на засіданні Радбезу чітко і ясно сказав: "Якщо ви ще раз з'явитеся в нашому небі, ви будете збиті, і ми вас попередили". От тепер давайте чекати, чи ці слова будуть лише словами, чи за ними підуть дії.
Звичайно, ми повинні говорити про інше, про те, що збивати треба над територією всієї України чи хоча б над західною та центральною. Вже я бачив деякі карти, де малюють безлітну зону, яка сягає Дніпра. Це була б справжня відповідь на психоз, який зараз розгортають в Кремлі.
Повірте, після цього ситуація б кардинальним чином змінилася. Бо якби Путін побачив, що всі його лякалки не працюють, а навпаки, його дрони і ракети збиваються і збиваються ефективно, то це був би найкращий аргумент для того, щоб він нарешті зрозумів, що треба припиняти вогонь.
– Ви б зробили певний прогноз, яка із країн могла б першою створити прецедент такого збиття? Польща, Румунія, Данія, Швеція, Фінляндія, які теж зазнають цього впливу?
– Мені здається, тут не є важливим хто. Тут треба просто використати момент.
Якщо, скажімо, зараз після попередження хоч один дрон залетить до Польщі, він має бути негайно збитий. При тому не українськими силами протиповітряної оборони, а польськими. Щоб показати, що все, розмови закінчилися.
Якщо це буде над небом Балтії – нідерландські перехоплювачі повинні це зробити безвідносно того, чи вони захищають повітряний простір Естонії, Литви чи Латвії. Але це просто сили НАТО, які цілком адекватно реагують на загрозу.
Найгірше – це коли починаються розмови: "А чи ці зальоти мали на меті завдати якоїсь шкоди громадянам країн НАТО і так далі". Оце кінець. Якщо такі речі будуть продовжуватися, Путін наступними туди запустить ракети.
– Ви згадали карту України, де майже по Дніпру означена зона, яка може чи могла б опинитися під повітряним захистом НАТО. Чому зараз про це говорять знову, чи є шанс на реалізацію подібного хоч у якійсь формі, чи зараз цей шанс вищий?
– Безумовно, тому що Росія до останніх тижнів не атакувала країни НАТО. І країни НАТО, будемо відвертими, в багатьох випадках сприймали наші попередження, як дещо перебільшені. Ясна річ, Україна веде війну з Росією, ясна річ, вона хоче більшої підтримки, ясна річ, вона буде трошечки передавати куті меду в оцінці загроз з боку Росії. Тепер на Заході зрозуміли, що ми говорили їм правду, гірку, неприємну, але правду. От вони переконалися, що ми не перебільшували, що наші попередження були обґрунтованими.
Тому зараз і тому приймати рішення треба швидко. Бо якщо знову скликати консультації, говорити про четверту статтю Вашингтонського договору і так далі, у Москві це будуть сприймати як слабкість, як те, що треба йти далі. Я повторю ще раз, якщо зараз не буде жорсткої реакції, полетять ракети.
– Прямо зараз в Копенгагені відбувається європейський саміт. З його наближенням з'явилося формулювання репараційний кредит. Скажіть, чи є шанс на реалізацію?
– Шанс є завжди, але ми повинні розуміти, що маємо справу з великою кількістю незалежних держав, які мають свої позиції, свої думки, свої бачення того, що є добрим, що є поганим. Знаєте, це та ж сама тема, це тема про страх Європи перетнути якусь ними ж створену червону лінію.
Логіка яка? Ось у нас є російські гроші. Їх цілком вистачило б для того, щоб допомогти Україні, щоб вона швидше перемагала. Але якщо ми їх конфіскуємо, то це створить прецедент, а у нас, крім російських, є купа грошей, скажімо так, з країн не дуже демократичного профілю. І вони вже працюють на європейську економіку не один рік і не один десяток років. Що станеться, якщо власники цих грошей скажуть: "Еге, ну, якщо конфіскували російські, можуть конфіскувати й наші. То ми краще звідси ці гроші заберемо".
А це відразу серйозний економічний удар, тому що йдеться не про сотні тисяч євро, а мільярди. І на аргумент, слухайте, ви ж, умовні Об'єднані Арабські Емірати, не ведете загарбницької війни проти своїх сусідів, не вчиняєте міжнародних злочинів, то чого вам хвилюватися? Але ж, знаєте, краще дмухати на холодну воду, ніж ризикувати тим, що може щось статися. Це ключова тема.
Я думаю, що механізм, який зараз Урсула фон дер Ляєн пропонує, є цілком логічним і юридично прийнятним.
– Там же є хитрість, що це не конфіскація, а використання. Тобто ці гроші будуть повернуті із майбутніх репараційних виплат. Таким чином у Росії гроші залишаться, але вона як агресор все одно має заплатити.
– Правильно, це такий доволі елегантний спосіб обійти всі юридичні позиції тих, хто боїться, але бояться навіть і такого варіанту. Ось в чому проблема. Слава Богу, що зараз таких переляканих країн залишилося зовсім небагато, але станом на сьогодні вони ще є.
Чи вдасться їх переконати саме сьогодні? У мене є певні сумніви, але мені здається, що дискусія рухається в правильному напрямку, бо на початку цієї дискусії взагалі більшість європейських країн, казали, що ні-ні, ми цього не можемо зробити. Але юристи знаходять правильні підходи, і я дуже на це сподіваюся, тому що бити Росію російськими грошима – це вищий пілотаж європейської дипломатії.
– Урсула фон дер Ляєн про цю тему говорить упевнено. Кая Каллас її підтримує, повторює аргументи, каже, що юридично це достатньо міцно виглядає. А хто перепона? Це Словаччина, Угорщина чи інші?
– На жаль, це, як не дивно, Франція, Нідерланди, і ще дві країни. Звичайно, з ними ведеться робота. Ми – по лінії двосторонніх відносин і в рамках Європейського Союзу з цими партнерами працюють. Юридичні позиції, їх інколи переглянути надзвичайно складно. Це ціла революція в мізках тих чи інших юридичних шкіл і конструкцій. І це дається не завжди просто.
– З боку Європи звучать прямі сигнали, як от “Стіна дронів”, отримання Україною ще частини кредиту коштом російських активів, серед яких 2 млрд – це напряму на виробництво дронів. Це політична демонстрація з боку Євросоюзу, чи це один із аспектів перегляду політики, того, що вони відчувають загрозу і таким чином вступають у бій. Як це треба оцінювати?
– Це логічне продовження всього того, про що ми говоримо вже місяцями. Зеленський регулярно повторює одну і ту саму тезу, що ми могли б працювати дронами значно ефективніше, але у нас не вистачає фінансів для їх виробництва.
Два мільярди на дрони – це, мені здається, доволі пристойна і серйозна сума. Можливо, це справді буде одним з тих чинників, які пришвидшать зміну ситуації на полі бою.
Давайте згадаємо, чим працює пан “Мадяр” і його колеги. Якби в пана “Мадяра” і його колег, в усіх засобах і силах Cил оборони були відповідні інструменти, то? я думаю, що рівень знищення російської нафтогазової промисловості сьогодні був би не 35%, а можливо 55%, а може і ще більше.
А що це означає для здатності Росії вести війну? Це означає, що вона, як вони кажуть, “скукоживается”, зменшується, при тому зменшується доволі серйозними темпами. Ось що означає використання тільки дронів як елементу припинення війни.
А якщо до цього ще й додадуться інші засоби ураження, – тут я прозоро натякаю на те, що нам обіцяє Дональд Трамп, – то я думаю, що ці фактори в сумі можуть стати справді критично важливими для зміни ситуації на полі бою.
– Протягом часу повномасштабного вторгнення ми дуже сильно змінилися як суспільство. Ми означили чіткіше свої цінності, зрозуміли краще себе, дооформилися як нація. Що відбувається з Європою в цьому контексті? Не йде із голови опитування в Німеччині, німці не були б готові в разі нападу захищати країну, вони би виїхали. От зараз Європа в цьому плані знаходить опору в собі?
– Це дуже складне питання, тому що, по-перше, залежить від країни. Якщо брати загальний тренд, то, я думаю, що Європа насправді ментально не готова до того, що ми вже зробили впродовж щонайменше, останніх трьох з половиною років, а насправді з 2014 року.
Європа всі ці післявоєнні десятиліття жила в комфорті й поняття війни мало для багатьох поколінь європейців суто теоретичний характер. Ну, 80 років – це два, два з половиною покоління, які не розуміють, що таке війна, як це, стріляти, куди стріляти.
Давайте не забувати про загальноєвропейський тренд: толерантність, права людини, дуже шанобливе ставлення до всіх ідей і концепцій і так далі. Це створює такий собі клімат, коли у кожного своя правда і кожний має право на цю правду. А відтак, можливо, не можна якось відверто і грубо цю правду ігнорувати, а тим більше за неї ще й карати.
Ви навели приклад Німеччини, а я недавно бачив інформацію про те, що дуже багато поляків залишили б свою країну і поїхали купувати собі нерухомість в сонячну Іспанію. Це дуже тривожні сигнали, тому що це означає, що духу спротиву російській агресії, щонайменше, поки що не видно.
Скажу вам відверто, я не знаю, чи в разі повномасштабної атаки російської армії проти якоїсь країни, скажімо, тієї ж самої Польщі, вона б була в змозі завдати рішучого удару у відповідь.
Можливо, підтягнулися б потім інші війська НАТО і так далі, але чи це був би прямий і потужний удар у відповідь – питання. Тому, скажу вам відверто, в цьому контексті я більше песиміст, ніж оптиміст, хоча саме життя змусить зараз європейців змінюватися.
Так, певна частина скаже: "Я не буду брати в руки зброю, це не відповідає моїм принципам". Але все ж таки є надія, що останні події перевернуть європейську свідомість в бік того, що треба готуватися до можливої війни проти Росії, бо інакше Європа не втримається.
– На початку року звучали речі від європейських чиновників про те, що треба розвивати свою збройну промисловість, на це потрібен час. Для нас це був висновок, що поки Україна борониться, у них є цей час. Зараз Європа більше зацікавлена в заморозці чи в війні до перемоги, тобто в допомозі для перемоги?
– Це теж питання до певної міри є ключовим, тому що тут знову-таки треба виходити з цих настроїв.
Якщо за будь-яку ціну припинити бойові дії, то хай вже там якось буде, тим більше це не у нас, це десь в далекій Україні, так сталося, українцям не пощастило, вони мають дику країну-сусіда, але ж це все одно нас прямо не стосується. Ми допоможемо потім з відновленням, ми будемо вимагати від Росії репарації, але це вже буде в майбутньому і головне – буде тихо. Але така логіка, на мою думку, є хибною. Чому?
Тому що вона не усуває головного – глобальної загрози, яка йде від Росії. І зараз в Європі прекрасно розуміють, що ця загроза для них є більш ніж реальною.
Ми зараз говоримо про дрони, але ж ми так само повинні розуміти, що кібервійська Росії, до речі, не паперовий тигр, на жаль. І вони можуть робити свою злу роботу і можуть дуже серйозно дестабілізувати оту саму нормальну форму існування, до якої звикли в Європі.
Якщо можна за невеликі гроші дестабілізувати повітряний рух по всій Європі, або зупиняти залізницю, чому не можна вивести з ладу якісь енергетичні потужності і залишити Париж без світла? Тобто це, на жаль, поки що сприймається, доволі умовно.
Мені дуже хотілося б, щоб все-таки європейці зрозуміли, що треба не тільки ставити питання про відновлення України, територіальної цілісності, виходу на міжнародно визнані кордони, а й про те, що ця недоімперія, яка називається Російською Федерацією, не повинна існувати. Тому що саме за такої умови нарешті весь північноатлантичний простір стане безпечним.
Так, це робота. Так, це великі завдання, які треба буде спільно вирішувати, але це гарантія того, що більше центрального елементу вісі зла не буде.
– Дещо особлива в Європі країна – це Велика Британія. Ми зараз маємо безпрецедентний момент у взаєминах. Якби йшлося про візит тільки принца Гаррі, який був нещодавно, можна було б думати, що це своєрідна випадковість, але коли приїздить ще й принцеса Анна, це точно неможливо зігнорувати. Це точно знак, що не тільки Україні треба ця увага, але і їм, Британії, королівській родині, британській короні. Чому?
– Тому що, я думаю, в Британії, як не дивно, найбільше знають ціну Росії й розуміють, що це таке суто з історичних міркувань. Я думаю, що для них розуміння, що відсутність загрози має бути глобальною, є зрозумілішим, ніж для багатьох європейських партнерів.
Ви почали з принца і принцеси, а я б згадав би короля й безпрецедентний випадок, коли король, який зазвичай не має права говорити на політичні теми, не просто про них говорив, але й говорив з дуже серйозним акцентом в бік підтримки України.
Мені чомусь здається, що цей останній візит Трампа до Великої Британії, розмови з королівською сім'єю, з прем'єр-міністром, так само додали дуже серйозних аргументів Трампу, чому треба змінювати свою позицію стосовно України.
Саме через це, мабуть, коли дивишся на реакцію в Московії, найбільшу кількість інформаційних помиїв, вони виливають саме на британців.
Це теж є ознакою того, що в Московії розуміють, що насправді Британія є лідером в боротьбі з цим російським тероризмом, авторитаризмом, а насправді – фашизмом.
– У чому лідерство полягає зараз?
– А лідерство полягає в тому, що у Трампа і Стармера, якщо брати глобальніше – між Британією і США традиційно є особливі відносини. Ми розуміємо чому, ми розуміємо цей зв'язок. І мені здається, що саме ця зв'язка Лондон-Вашингтон є найстрашнішою загрозою для Росії, тому що вони знають, що якщо ці дві країни об'єднаються в боротьбі зі злом, то це зло буде покаране.
Європа в силу багатьох історичних моментів боялася і до сьогодні продовжує боятися Росії. В Парижі пам'ятають російську армію, її пам'ятають в Берліні, її пам'ятають в східноєвропейських столицях. В Лондоні такого не було. Лондон ніколи не переживав російської окупації.
– Ексміністр оборони Бен Воллес на Варшавському безпековому форумі говорив про те, що варто зробити Кримський півострів не життєздатним для Росії. Це треба демонструвати Путіну, треба бити в болючу точку, треба зруйнувати Кримський міст. Передача далекобійної зброї дозволила б досягти цих цілей і це зараз необхідно.
На ваш погляд, він говорить це як приватна особа, чи як людина, яка виражає британську політику? Якщо так, то що Британія була б готова робити для досягнення цього результату?
– Жартома кажуть, що колишніх міністрів не буває, і це справді так, вони належать апріорі до того прошарку будь-якого суспільства, яке формує лінію поведінки.
Чи прямо, чи опосередковано, але так чи інакше це ті люди, які, в більшості залишаються в цьому політикумі і до думки яких безумовно дослухаються. У цьому контексті, я думаю, що колишній міністр оборони Британії просто висловлює те, що давно вже крутиться в головах багатьох і політиків, і військових.
Я не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що тема роззброєння Криму вже давно на столі в деяких штабах наших західних партнерів. Питання лише в тому, що на ці дії потрібна політична воля. А цієї політичної волі дуже часто, поки що не вистачало.
Я з власного дипломатичного досвіду скажу, що я об'їздив Крим від А до Я, коли займався Чорноморським флотом Російської Федерації. Скажу вам відверто, що для того, щоб зараз виключити Крим з гри, потрібно знищити 50-60 об'єктів, які є там. Що таке знищення цієї кількості об'єктів? З погляду військових, розрахунок приблизно п'ять-шість засобів ураження на один об'єкт. Перемножте ці дві цифри і ви отримаєте “величезну” кількість в 250-300 засобів ураження.
Скажіть, будь ласка, чи нема в Європі такої кількості ракет тих же самих Storm Shadow чи інших, які обіцяють, але ніяк не можуть нам поставити? Чи нема, до речі, і у нас у самих достатньої кількості того, що можна було б застосувати? Та звичайно, що є. Питання лише в тому, наскільки швидко буде прийнято політичне рішення. Його поки що чомусь немає. Питання, мені здається, саме в цьому.
– Storm Shadow до Кримського півострова долетіти можуть. Британія нам могла б допомогти, але вона досі цього не робила без згоди Сполучених Штатів. Тут раптом самі американці, зокрема і Трамп, і Венс, згадує про ідею Tomahawk. Чому, для чого і що може зробити ця ідея? Дехто із аналітиків каже, що не обов'язково ці ракети запускати, але розмова про них теж змінює політику. Чи правда?
– Тут я б ще повернувся не тільки до Storm Shadow, але і до Taurus. Ви пам'ятаєте, ця тема була надзвичайно гарячою ще кілька місяців тому, а потім м'яко зійшла на пси, хоча це зовсім не означає, що вона закрилася. Просто є різні способи вирішення цього питання. І мені дуже хотілося б, щоб невдовзі ми мали не лише британські, французькі, але й німецькі засоби і мали б можливість їх реально застосовувати.
У цьому контексті те, що з'явилася тема про Tomahawk, не є такою, яка просто впала з неба. Вона є логічним продовженням зміни позиції Європи і Америки відносно Путіна.
У цьому контексті я так само як і згадані вами аналітики, погоджуюся, що навіть тема обговорення можливості застосування таких засобів ураження має мати для кремлівських злочинців ефект холодного душу.
Ну, тому що, якщо Taurus теоретично долітає до Москви, то Tomahawk не теоретично долітає до Новосибірська.
Це об'єктивні дані, які не треба доводити і які для Москви можуть означати лише одне, що якщо ви будете далі, йти своїм шляхом ескалації і продовження війни, то зрештою не можна виключати, що об'єкти на території європейської частини Росії, яка поки що існує, будуть просто знищені.
Якщо наші герої, не маючи цих засобів, винищили 35% російської нафтогазової промисловості, то давайте уявимо, що станеться, коли вони матимуть всі ці речі в руках. Я думаю, пройде два-три місяці і 35% надходжень до російського бюджету просто зникне, як вранішній туман. А що потім робити і чим затикати цю дірку? А затикати її нічим. Отже, нема чим продовжувати війну.
Так що тенденція, яка зараз вимальовується, мені здається, є надзвичайно позитивною, бо схоже на те, що відбудеться об'єднання і Європи, і Америки, само собою, і України в розумінні того, що треба зробити, щоб у Путіна справді не лишилося інструментів для того, щоб продовжувати війну.
І Tomahawk в цьому плані можуть навіть і не полетіти. Вони просто можуть грати роль цього "пугала", яке спрацює.
– Трамп все ж таки використовував Tomahawk і в першій свій каденції, і в другій. І зараз вони летіли в напрямку Ірану. А що чують у Кремлі? Зараз у зв'язку із Tomahawk було кілька досить різких випадів. Така неофіційна риторика, коли росіяни, типу Медведєва, пишуть собі в соцмережах, а Трамп – собі в соцмережах. От вони жорстко говорять одні про інших. Це про що свідчить?
– Я тут би звернувся не до того, що писав напівбожевільний Медведєв, а на те, що сказав буквально днями Путін, вітаючи своїх рабів з черговою річницею “приєднання” сходу України і як він каже “Новоросії”.
Головна тема, на мою думку, полягала в тому, що треба підіймати градус істерії псевдопатріотизму, коли він закликав, ледь не в стилі Левітана про те, що “Родина в опасности”, треба об'єднуватися навколо вождя, треба перемагати і так далі.
Мені здається, що це є ознакою того, що наступає період агонії. Бо інших аргументів, крім ядерного залякування і цієї істерії, фактично в руках у Путіна не залишилося.
На полі бою – просування мінімальні, втрати величезні. Україна методично і дуже ефективно винищує енергосистему Росії. На підході нові й нові санкції. Україна отримує все більше й більше допомоги по тих самих дронах й інших видах озброєння. Російська економіка, я її називаю напівдохлою, захлинається.
Що тут у Путіна залишається? Або подати те, що зараз є, як перемогу, сказати, що ми, бачте, навіть НАТО змусили відступити і воно погодилося на якісь компроміси. Це буде написано і вигадано пропагандистами миттєво. І ми все ж таки “звільнили Новоросію”, бодай не всі чотири області, але деякі з цих областей. І це вже велика перемога. І тут можна зупинятися.
Правда, після цього виникне питання, що робити з мільйонами головорізів, які навчилися вбивати. Один з теперішніх ідеологів Кремля, напівбожевільний Сергій Караганов, запропонував відправити їх всіх до Сибіру, щоб там вони, мовляв, підіймали нову цілину. Це так, мабуть, для сміху, тому що я не думаю, що люди, які повернуться з цієї кривавої війни, захочуть їхати туди, де жити практично неможливо.
Так що у Путіна складний момент: припиняти війну – отримувати внутрішні проблеми, не припиняти війну – іти до катастрофи. От, власне, те, до чого довів великий стратег свою “псевдовеликую страну”.
– Можливо, Росія буде здатна жити всередині цієї катастрофи. Так, зараз от цифри катастрофічні – 38% потужностей НПЗ вибито на поточний момент. Вони ремонтуються, але це складно робити через санкції. Надходження впали на 17% через неможливість зовнішньої енергетичної торгівлі. 8% ВВП – це витрати на війну і це військовий комплекс всередині Росії. Але ж згасання, помирання, може виявитися дуже довгим.
– Я додам ще одну цифру. Я вчора побачив в одному їхньому економічному дослідженні. Так от, навіть офіційна російська статистика говорить про те, що 25% суб'єктів економічної діяльності сьогодні перебуває на грані банкрутства, а на наступний на рік планується 33,5%. Що це значить, коли третина твоєї економіки – банкрут? Не знаю, чи можна за таких обставин вести війну і думати, що це може бути нескінченно. За умов санкцій, за умов того, що після 35% знищення НПЗ буде 40, а потім 45, а потім 50 і так далі.
Мені здається, що в якийсь момент, коли всі ці тенденції зійдуться в одну точку, просто відбудеться те, що відбувалося за часів Радянського Союзу і що я переживав і бачив на власні очі. Коли раптом вся система руйнується навіть без того, що хтось об'єктивно хоче її зупинити. Просто зупиняється процес. І коли він зупиняється, у влади немає інструментів, яким чином можна цей процес відновити, перезапустити і так далі. І тоді руйнуються політичні інституції.
І давайте не забувати, Росія – це країна, де дуже багато різних за своїм економічним, національним, соціальним і іншим розвитком регіонів. Так, фактично Росія – це колонія, де метрополією виступає Москва і частково Санкт-Петербург, а всі інші регіони є колоніями цієї митрополії.
Але коли ця країна працювала в якійсь більш-менш адекватній формі з Заходом, то Москва могла почуватися непогано. Власне, через неї все йшло на той самий Захід. Тепер на Заході стіна. Москва не може і не знає, яким чином працювати з Заходом, вона розвертається на схід.
Тут виникає дуже цікаве питання. Скажімо, Сибір чи Далекий Схід [ближче] до центру тяжіння, який називається Китай. У Владивостоку значно більше потенцій і можливостей, ніж до того, що відбувається в Москві, яка знаходиться за 10 чи 11 часових поясів. Чому те, що виробляється, скажімо, в Сибіру і те, що годує, до речі, Москву, повинно йти спочатку до Москви, а потім експортуватися кудись? А що ми, сибіряки, не можемо це робити безпосередньо, у нас же ж начебто всі можливості є.
Розумієте, в якийсь момент це призведе до того, що почнеться економічна автаркія регіонів, які навіть можливо, не будуть суто національними, а просто територіальними. І виникне якась собі така "Дальневосточная Республика" або "Сибирская Республика".
