Минулого тижня у Мінську учасники тристоронньої контактної групи домовилися про безстрокове припинення вогню на Донбасі. Нове перемир'я повинно було початися рівно опівночі 5 березня, але воно вже порушене. Чи готові бойовики припинити стріляти і навіщо росіянам обстріли не лише позицій ЗСУ, але й окупованих міст, розбирався "Апостроф".
Зруйнований мир
Нагадаємо, що попереднє "повне і всеосяжне припинення вогню" на Донбасі було приурочене до новорічних свят і стало шостим перемир'ям за рік. Припинити вогонь бойовики та Збройні сили України повинні були 23 грудня, однак повідомлення із зони конфлікту про обстріли позицій українських військових надходили практично кожного дня.
Нова спроба примиритися була призначена на 5 березня. Щоби продемонструвати свою "миролюбність", так званий "заступник командувача оперативного командування ДНР" Едуард Басурін напередодні перемир'я навіть заявив, що наказ про повне припинення вогню доведений до всіх бойовиків у окопах. Більше того, командири бойовиків, за його словами, навіть проїдуться рейдом по своїх позиціях, щоб проконтролювати, чи виконують їх підлеглі наказ. Тих, хто наказ ігнорує, Басурін пообіцяв "покарати".
Судячи з усього, бойовикам все ж доведеться випробувати на собі всю силу покарань Басуріна, адже, за інформацією прес-центру штабу АТО, російсько-окупаційні війська практично відразу порушили режим тиші. "Станом на 8:00 5 березня було зафіксовано 2 обстріли наших позицій ", - відзначили в прес-центрі.
До речі, самі бойовики підтвердили, що перемир'я зірване, але тільки винні нібито не вони, а ЗСУ. Так, вранці 5 березня на сепаратистських ресурсах з'явилися новини, мовляв, командири ДНР відрапортували про повну тишу на фронті в першу ніч перемир'я. Але ближче до опівдня бойовики вирішили "перевзутися" на ходу та заявили, що взагалі-то вночі "укри" обстріляли автомобіль комунальників на околиці Горлівки, та ще й снайпер "карателів" попрацював по селу Ленінському.
Таким чином, чергове перемир'я очікувано перетворилося на безглузду домовленість.
"Насправді, в реальне припинення вогню тут ніхто і не вірив, - каже "Апострофу" донеччанка Світлана. - До багатьох ця інформація навіть якщо і доходить, то всерйоз її ніхто не сприймає, пропускає повз вуха. Чесно, надії якісь реальні були, коли заявляли про найперші спроби припинити вогонь. А потім були "шкільні", "хлібні", новорічні перемир'я... Вже лік втратили, і завжди одне й те ж: "карателі" обстріляли позиції ДНР. Вся суть тільки в тому , як скоро Басурін заявить, що ЗСУ порушили режим тиші. Все. Від таких "перемир'їв" насправді нам тільки гірше, тому що напередодні завжди загострюються бойові дії".
Навіщо домовлятися
Якщо всі домовленості з бойовиками у підсумку не виконуються, то навіщо взагалі з ними домовлятися?
"Просто у форматі Мінська вже стало традицією укладати перемир'я, які потім будуть порушуватися, - нарікає аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич, коментуючи ситуацію "Апострофу". - В даний момент ми й бачимо традиціоналістську політику. Чому ми щовесни їдемо саджати картоплю? Тому що так прийнято. Те ж саме і з перемир'ям: ми вчергове підписали порожній папірець, і за пару годин він був порушений".
"В Югославії 24 рази оголошували перемир'я. В результаті прийшли спочатку війська ООН, потім війська НАТО, розгромили обидві армії і там запанував мир, - додає "Апострофу" військовий експерт Олег Жданов. - Безглуздо оголошувати перемир'я, коли ми прекрасно розуміємо, що бойовики не ухвалюють ніяких рішень. Вони навіть не знають графіка провокацій і обстрілів наших позицій. До них не доводять цієї інформації".
Правда, певний політичний сенс у складанні угод про перемир'я все ж є. Наприклад, показати, що мінський формат швидше живий, ніж мертвий.
"Мінський формат по суті увійшов у важку стадію, - каже "Апострофу" політолог Ярослав Макітра. - Видимих і серйозних зрушень немає, тому потрібно шукати максимально позитивні приводи, дії, щоб демонструвати певний прогрес, оскільки сторони відкрито поки що не готові вийти з цього процесу. Чергові перемир'я якраз і є такими приводами, що дозволяють демонструвати позитивні тенденції суспільству".
Крім того, задекларувавши мирну ініціативу, Україна зайвий раз має можливість звернути увагу Заходу на тих, хто її не дотримується.
"Ніхто ж не скасовував звинувачень опонентів у порушеннях припинення вогню. Тому для України встановлення чергового перемир'я - зайвий привід продемонструвати, що ворог залишається ворогом і не дотримується мирних ініціатив", - підкреслив Макітра.
Але справа в тому, що Москва аналогічним чином намагається зіграти на звинуваченнях на адресу Києва.
"Путіну це теж вигідно, - каже Жданов. - З їхнього боку ж пропаганда теж звинувачує Україну в тому, що ЗСУ не дотримуються перемир'я і ведуть обстріли. До речі, в них дуже хороша тактика: в "сіру" зону, яка завширшки 5-10 кілометрів, виїжджає дві артилерійських установки. Одна стріляє в бік окупованої території, а інша - в бік наших позицій. З одного боку, мешканці Донецька кажуть: "Ось сволота ЗСУ, від них прилітають снаряди", а ОБСЄ в "сіру" зону не йдуть, адже там ніхто їм не гарантує безпеку. Таким чином, ми самі штовхаємо бойовиків на те, щоб вони провокували режим уповільненої війни".
У той же час поки існує мінський формат, відмовитися від мирних ініціатив, нехай навіть тільки на папері, ні РФ, ні Київ не мають можливості.
"Було б дивно, якби Україна ініціювала перемир'я, а інша сторона не погоджувалася, а, тим більше, було б дивно, якби Росія ініціювала перемир'я, а Україна на нього не погодилася. Тому такі перемир'я в більшості своїй не мають практичного значення", - відзначає "Апострофу" донецький журналіст, головний редактор видання "Остров" Сергій Гармаш.
На користь України може зіграти тільки накопичена критична маса "паперових" перемир'їв, яка, в теорії, має шанси трансформуватися у більш активну підтримку Заходу, мовляв, миру все немає, і потрібно нарешті щось робити, наприклад, вводити миротворців. Однак скільки ще таких режимів тиші повинні узгодити в Мінську, щоб Захід зважився на активні дії - невідомо.