Більше 100 громадян України знаходяться у тюрмах Греції за звинуваченням у перевезенні нелегальних мігрантів. Про те, яким чином держава може їм допомогти, і чому багато українців йде на протиправну діяльність, "Апострофу" розповів дипломат, генеральний консул України в Стамбулі у 2010-2013 роках і голова фонду Майдан закордонних справ Богдан Яременко.
Міжнародне право чітко визначає функції української держави. В рамках судових процесів ми повинні переконатися, що наші громадяни скористаються правом на захист, а судовий процес буде неупередженим і об’єктивним щодо них. Ось і все. Інші можливості можуть розглядатися тоді, коли ми розуміємо, що права наших громадян недотримані. В такому разі треба шукати інші політичні, правові або ж неполітичні і неправові інструменти впливу і боротьби за громадян. Однак у даному випадку у нас немає ніяких підстав у публічному просторі говорити про те, що процес був якимось чином необ’єктивним. Вироки винесено відповідно до грецького права, а Греція є правовою державою, членом Європейського Союзу.
У подальшому українська держава повинна за допомогою консула переконуватися, що під час відбуття покарання не будуть порушуватися інші права і інтереси наших громадян, зокрема, відносно гідного поводження, дотримання прав у повному обсязі, які встановлені грецьким законодавством тощо. Також існують можливості в разі існування спеціальних міждержавних угод домагатися видачі порушників для відбуття покарання на нашій території, що може бути більш гуманним з точки зору відвідання родичами. Але загальне правило таке: кожен злочин має бути покараний.
Якщо ж ситуація щодо перекладачів, які недостатньо володіють українською та російською мовами, справді відповідає дійсності, як про це говориться у повідомленнях ЗМІ, – то це порушення, оскільки грецька держава має переконуватися, що підозрювані або звинувачувані розуміють суть процесу. Але ж у наших громадян був адвокат і саме він повинен порушувати ці питання. А те, що говорить уповноважений з прав людини Людмила Денісова – це політичні заяви, які безвідносні до судового процесу. Для таких речей у нас є консули, які мають право слідкувати за тим, чи судовий процес відбувається відповідно до процесуального законодавства, і звертатися до грецької держави з вимогами виправити якісь порушення, якщо вони є і впливають на права і інтереси наших громадян.
А обговорювати рішення суду, після того як вони винесені – це українське правове безкультур’я, яке може тільки погіршити ситуацію. Адже фактично ми звинувачуємо в чомусь грецьку державу, грецьку суддю. Це дуже серйозно і може тільки загострити ситуацію.
Суд міста Пірей, де слухалася справа засуджених українців
Розмови ж про те, що наших громадян примушували керувати цими суднами під дулами автоматів – це лінія захисту. Зрозуміло, що може бути бажання представити у суді обставини у вигідному для когось світлі. Всіма цими обставинами потрібно було апелювати в суді. Якщо суддя це не врахував, то він є достатньо кваліфікованою людиною, щоб прийняти рішення щодо того, яку інформацію приймати до відома при розгляді справи і винесенні вердикту, а яку не приймати. Це порожня балаканина, бо є судовий процес. І якщо ми доведемо, що судовий процес був організований поза рамками грецького права, тоді є підстави для перегляду рішення. Інакше ми повинні поважати рішення суду.
Наголошую, що у правових державах єдиним способом добиватися правосуддя є суд. А всі публічні інформаційні кампанії можуть тільки зашкодити, тому що вони можуть сприйматися як спроба тиску на суд. Для цього є адвокат, який повинен представити інтерес свого клієнта у вигідному для нього світлі, а якщо неможливо особу повністю звільнити, то принаймні зменшити покарання. Наприклад, консули можуть рекомендувати якихось адвокатів.
Що ж стосується масовості таких випадків, то участь українських громадян і плавзасобів у організації перевезень нелегальних мігрантів, а фактично у торгівлі людьми, для мене як для консула Стамбулу у 2010-2013 роках є абсолютно відомим і зрозумілим феноменом. У нас цілі яхт-клуби спеціалізуються на цьому, і деякі наші яхти неодноразово помічені у цьому. Про це знають українські спецслужби і правоохоронні органи. Але тут проблема у фіксації цих правопорушень і юрисдикції, тому що злочини українськими громадянами і плавзасобами, які використовуються для скоєння злочинів, відбуваються у іноземних юрисдикціях. Тому тут важко реагувати.
Але українські спецслужби добре проінформовані про цю ситуацію, тому що, як правило, якщо якась група людей задіяна в одному транснаціональному злочині, то цим все не закінчується. Тут може йти мова не тільки про перевезення людей, але й про перевезення і торгівлю наркотиками, зброєю тощо. Чому? Бо транснаціональна злочинність є достатньо скоординованою.
Як вберегти наших громадян? Якщо у людини є розум, життєвий досвід і знання законів, то вона намагається триматися подалі від сумнівних або незаконних можливостей заробити гроші. Якщо ж у людини таке бажання переважає все інше, то, рано чи пізно, це може погано закінчитись. А нянькою українська держава не може бути.
У нас є більш системні проблеми всередині країни, пов’язані з тим, що кількість навчальних закладів, які готують кваліфіковані кадри, значно більша, ніж можливості вітчизняної промисловості їх працевлаштувати. І ми готуємо фахівців, яких не можемо працевлаштувати в Україні, і зрозуміло, що вони змушені шукати працевлаштування десь за кордоном.
Проблема полягає і в тому, що що за аналогічні злочини заарештовують людей з дуже заможних європейських країн, де немає таких проблем як в Україні. Тому це питання моралі і правової культури кожної людини...
